Не хочете? Ого, у Франції ми ще й не такі гроші мали, тільки й розкидались ними. Мало хіба ми там напалили та людей набили!.. І не кого-небудь, а франтірерів...
Настрій п'яних часто змінюється. Несподівано Бартек згріб гроші зі стола й жалісно вигукнув:
— Господи, змилуйся над моєю грішною душею! Потім сперся ліктями на стіл, обхопив голову руками й замовк.
•— Що з тобою? — спитав якийсь п'яний. ,
— Чим я винен? — сумно буркнув Бартек.— Самі лізли. А жаль мені їх було, бо земляки ж обидва. Господи, помилуй! Один був рум'яний, як та зоря, а ранком побілів, як полотно. А потім їх, ще живих, засипали землею... Горілки!..
1 Пий, пий, пий! Поки в моїй кишені Дзвенить хоч один талярі,. (Нім.)
Запанувала похмура тиша. Селяни здивовано перезирались.'
— —Що він меле? — спитав котрийсь.
— Із совістю розмовляє.
— Через війну людина і п'є,— промимрив Бартек. Він випив дві чарки підряд. Якусь хвилину посидів
мовчки, потім плюнув, і до нього несподівано повернувся добрий настрій.
— Ви говорили з Штейнмецом?.. А я говорив! Ура! Пийте. Хто платить? Я!
— Ти платиш, пияку, ти! — озвався голос Магди.-** Але і я тобі дам заплату, побачиш! __.
Бартек глянув на свою жінку скляними очима. . —А з Штейнмецом ти говорила? Хто ти така? *
Замість відповісти йому, Магда звернулась по співчуття до слухачів і залементувала:
*— Ой люди, люди, ви бачите мій сором і мою недолю? Повернувся! Я зраділа йому; як чомусь доброму, а він повернувся. п'яний. І бога забув, І по-польськп забув. Ліг спати, протверезився, а тепер внову п'є і моєю працею, моїм потом платить. А відкіля ти взяв ці гроші? Чи не моя то праця, не моя кривавиця? Ой люди, люди, не католик він уже, не людина, а німець навіжений. Він по-німецьки геркоче і людською кривдою жити прагне. Та це ж перевертень, та це ж.-
І жінка залилася слізьми, а далі піднесла голос октавою вище:
<— Дурний він був завжди, але добрий, а тепер що з нього зробили? Ждала його день і ніч та й діждалась. Ні тобі втіхи, ні тобі змилування! Боже всемогутній! Боже милостивий! Бодай ти одубів, бодай ти до решти понімечився!
Останні слова вона проказала жалібно, майже проспівала.
А Бартек на те озвався: Мовчи, а то лупки дам!
— Бий! Відрубай голову, відрубай, убий, замордуй! — несамовито кричала Магда і, витягнувши шию, звернулась до присутніх:
— А ви, люди, дивіться!
Але люди почали розходитись. Незабаром корчма спорожніла; зостався тільки Бартек і жінка з витягненою шиєю.
-— Чого ти дихало витягаєш, як гуска,—бурчав Бартек.— Іди додому.
— Відрубай! Відрубай!
і,— — А от і не відрубаю,—одказав Бартек і сховав руки в кишені.
Тут корчмар, щоб покласти край сварці, погасив єдину свічку. Стало темно й тихо. За хвилину в темряві залунав писклявий голос Магди:
" Відрубай!
•—А я не відрубаю,—відповів переможний голос Бартека.
В місячному світлі видпо було дві постаті, що прямували від корчми до села. Людина, що йшла попереду,, голосно лементувала: то була Магда; за нею, схиливши голову, покірно ступав переможець під Граве-лоттом і Седаном.
VII
Бартек повернувся такий кволий, що не міг працювати. Це була велика втрата, бо господарство негайно потребувало чоловічих рук. Магда викручувалась з усіх сил. Працювала від світання до смеркання. Сусіди Чемерницькі помагали їй, як могли, та цього, однак, було мало, і господарство потроху занепадало. Довелось Магді йти по позички до колоніста Юста, німця, котрий купив колись у пригнобленського пана кільканадцять моргів непридатної землі, а тепер мав найкраще на селі господарство і позичав людям гроші
за досить високі проценти. Позичав насамперед дідичеві, панові Ялтинському, ім'я котрого красувалось у "Золотій книзі", отож він саме через це й мусив підтримувати пишність свого дому на відповідному рівні. Але Юст позичав і селянам. Магда вже півроку була винна йому кілька десятків талярів, частину яких вклала в господарство, а частину надіслала під час війни Бартекові. Та це було б байдуже, бо цього року бог дав добрий урожай і після жнив борг можна було б сплатити, треба було тільки докласти рук. Та от нещастя — Бартек не міг працювати. Магда не хотіла цьому вірити й ходила до ксьондза на пораду, як би чоловіка розворушити, а він таки справді не міг. Як тільки трохи стомлювався, йому перехоплювало дух, боліли крижі. Отож він сидів цілі дні під хатою і курив порцелянову люльку з зображенням Бісмарка в білому мундирі й кірасирському шоломі на голові та поглядав на світ божий стомленими, сонними очима людини, яка ще не відпочила від колишніх трудів. І думав при цьому трохи про війну, трохи про перемоги, трохи про Магду, трохи про все—і ні про що.
' Одного разу, сидівши отак під хатою, він здалека почув плач Франека.
Франек повертався зі школи і ревів на всю око-лицю.
Бартек вийняв люльку з рота.
— Ану ти, Франц! Що з тобою?
— Еге, ."що з тобою",— повторив, хлипаючи, Франек.
— Чого ревеш? ^
— Як же мені не ревти, коли дістав по пиці...
— Хто тобі дав по пиці?
— Хто ж, як не пан Беге!
Пан Беге був за вчителя в Пригнобленому.
— А яке вій має право бити тебе по пиці? <— Значить, має, коли дав.
Магда, що підгортала па-городі картоплю, перелізла чзрез пліт із сапою в руці й підійшла до дитини. "— Що ти там накоїв?
— Нічого не накоїв... Просто назвав мене польською свинею, заїхав мені в пику і сказав, що тепер, як звоювали французів, будуть нас ногами топтати, бо вони найдужчі. А я йому нічого не зробив, тільки коли він спитав, хто найважливіша людина на світі, а я відповів, що святий отець, а він дав мені по пиці, а я став кричати, а він вилаяв мене польською свинею і сказав, що тепер, як завоювали французів...
Франек'став повторювати раз за разом: "А він сказав, а я сказав". Нарешті Магда затулила йому долонею рота і закричала до Бартека:
—< Чуєш! Чуєш!.. Іди воюй французів, а потім німець товктиме твою дитину, як собаку! Нехай свинею називає! Іди, воюй." Нехай шваб уб'є твою дитину —" оце тобі нагорода... Щоб тобі трясця...
Тут розчулена власними словами Магда також заголосила,, а Бартек витріщив очі, роззявив рота — він так здивувався, що не міг слова вимовити, а насамперед збагнути того, що сталося. Як же так? А. його перемога?.. Він ще трохи посидів мовчки, потім йому щось блиснуло в очах, кров шугнула в обличчя. Здивування, так само, як переляк, у людей простакуватих часто перетворюється в шаленство. Бартек раптом схопився і пробурмотів ..крізь зціплені зуби:
**е Я ось з ним побалакаю!
І пішов. Іти було недалеко, школа одразу ж за костьолом. Пан Беге саме стояв коло ґанку серед гурту поросят і кидав їм шматки хліба.
Це був рослий чоловік років під п'ятдесят, міцний, як дуб. Сам він не був товстий, тільки обличчя було дуже гладке. А з того обличчя сміливо й енергійно дивились великі риб'ячі очі.
Бартек підійшов до нього зовсім близько.
За що ти, німче, мою дитину б'єш? Was? Пан Беге відступив від нього на кілька кроків, Зміряв його поглядом без тіні боязні і спокійно сказав:
— Геть, иольска турень! 1
— За що дитину б'єш?
•— Я й тебе бить, польска хама! Тепер ми вам покажем, хто ту пан. Іди на чорт, іди на скарга суд... геть!
Бартек, схопивши вчителя за плечі, затряс ним з усієї сили, примовляючи хрипким голосом:
— Ти знаєш, хто я такий? Знаєш, хто французів поколошматив? Знаєш, хто з Штейнмецом розмовляв? За що дитину б'єш, швабська заразо?
Риб'ячі очі пана Беге вилізли наверх незгірше Бар-текових, але пан Беге був дужий чоловік і вирішив одним махом спекатись напасника.
Він замахнувся і дав здоровезного ляпаса переможцеві під Гравелоттом і Седаном" Тоді Бартек ошалів. Голова Беге колихнулась в один та в другий бік, мов маятник, тільки набагато швидше. В Бартеку знов прокинувся страшний громитель арапів та зуавів. Марно двадцятирічний Оскар, син Беге, хлопець так само дужий, як і батько, поспішив йому на допомогу. Зав'язалась бійка, коротка, але запекла, в якій сип полетів сторчака на землю, а батько опинився в повітрі. Піднявши руки вгору, Бартек ніс його, сам не знаючи куди. Як на те, перед хатою стояла діжка з помиями, що їх ощадлива пані Беге зливала для свиней. І от у діжку щось шубовснуло, а за хвилину стало видно тільки ногн, що стирчали з неї й несамовито дригались. Пані Беге вибігла з хати.
— Гвалт! Рятуйте!
Не розгубившись, вона одразу перевернула діжку й вилляла разом з помиями чоловіка на землю. Колоністи з найближчих хат поспішили на допомогу.
Кільканадцять німців кинулось на Бартека й почали молотити його киями та кулаками. Зчинилась загальна сутичка, в якій трудно було відрізнити Бартека від його ворогів: в одній. купі людей судорожно звивалось кільканадцять тіл. ' —
Раптом з цієї купи вискочив, мов шалений, Бартек і щодуху побіг до плоту. "
Німці кинулись за ним, але в цю мить пліт затріщав і здоровенний кілок захитався в могутніх ручищах Бартека.
Він обернувся до німців, розлючений, запінений, з кілком у піднятих руках. Німці розбіглись.
Бартек погнався, за ними.
На щастя, він нікого не наздогнав. За цей час він охолов і почав відступати додому. Коли б перед ним були французи, цей відступ увічнила б історія!
А діло було так. Чоловік з двадцять напасників зібрались докупи і стали напирати на Бартека. Він звільна відступав, як дикий кабан леред зграєю собак. Часом він спинявся, тоді спинялись і його переслідувачі: кілок викликав у них велику пошану.
Але вони кидали камінням, і один камінь влучив Бартекові в лоб. Кров заливала йому очі. Він відчув, що втрачав сили. Похитнувся раз, другий, опустив кілка і впав.
— Ура! — загукали колоністи.
Та поки вони добігли до Бартека, він знову звівся на ноги. Це їх спинило. Цей поранений вовк міг бути ще небезпечним. Крім того, відціля було вже недалеко до перших хат, і стало видно, як відтіля кілька парубків щодуху біжать на поле бою. Колоністи відступили до своїх осель.
— Що тут сталось? — питали, надбігаючи, парубки. ♦— Німців трохи поколошкав,— відповів Бартек.
І зомлів.
Справа набула небезпечного розголосу. Німецькі газети надрукували дуже зворушливі статті про переслідування, що їх зазпав мирна німецька людність від варварської темної маси, підбурюваної антиурядовою агітацією та релігійним фанатизмом. Беге став героєм. Це він, тихий і скромний вчитель, що запроваджує освіту на далеких окраїпах держави, він, справжній апостол культури серед варварів, перший став жертвою безладдя.