Мені конче потрібен мікроскоп, щоб знайти цей... (Помічає телескоп). А, дуже вчасно! (Піднімає телескоп, злазить на драбину, спрямовує телескоп назовні).
Гамм. Дай мені собаку.
Клов (не відривається від телескопа). Замовкни. Гамм (голосніше). Дай мені собаку!
Клов випускає з рук телескоп, хапається за голову. Пауза. Збігає з драбини, шукає собаку, знаходить його, піднімає, поспішає до Гамма, б'є його зопалу собакою по
голові.
Клов. Ось тобі твій собака!
Собака летить на підлогу. Пауза.
Гамм. Він мене вдарив.
Клов. Через тебе сказитися можна! Це ж божевілля якесь!
Гамм. Якщо ти вже маєш мене вдарити, то бий молотком. (Пауза). Або гаком, чуєш, загили мене гаком. Не собакою. Гаком. Або молотком.
Клов піднімає собаку, подає його Гамму. Той бере його на руки.
Клов (благально). Давай припинимо гру.
Гамм. Ніколи. (Пауза). Поклади мене у мою домовину.
Клов. Домовин більше немає.
Гамм. О, щоб воно вже скінчилося!
Клов іде до драбини.
(Раптом зривається на крик). Вмить і назавжди!
Клов піднімається на драбину, зупиняється, злазить, шукає телескоп, бачить його, піднімає, знову злазить на драбину, спрямовує телескоп назовні.
Від темряви! А я? А мені хіба хтось колись співчував?
Клов (опускає телескоп, обертається у бік Гамма). Що? (Пауза). Ти це мені?
Гамм (зі злістю). Це я вбік! От йолоп! Що, ніколи не чув, як звертаються не до когось, а "вбік"? (Пауза). Це я готуюся до свого останнього монологу.
К л о в. Я тебе попереджаю. Я розглядатиму всю цю гидоту, але тільки тому, що ти мені наказав. Але це вже востаннє. (Спрямовує телескоп назовні). Подивимося... (Пересуває телескоп). Нічого... нічого... добре... дуже добре... нічого... прекра... (Здригається, опускає телескоп, перевіряє його, дивиться знову). Ай-ай-ай!
Гамм. Знову щось негаразд!
Клов злазить з драбини.
Не побічна комбінація, я сподіваюся?
Клов підсовує драбину до самого вікна, злазить на неї, спрямовує телескоп назовні.
Пауза.
Клов. Ай-ай-ай!
Гамм. Що там? Листок? Квітка? Помі... (позіхає) дор?
Клов (усе ще дивиться). Засунь собі той помідор де подалі! Це не річ, а істота! Жива істота!
Гамм. Ну то знищ її. (Клов злазить з драбини). Істота! (Вагається). Роби, як велить обов'язок! (Клов біжить до дверей). Хоча ні, не варто. (Клов зупиняється). Яка там відстань?
Клов повертається до драбини, злазить на неї, дивиться в телескоп.
Клов. Шістдесят... сорок метрів. Гамм. Наближається? Віддаляється? Клов (все ще дивиться). Не рухається. Гамм. Якої воно статі?
Клов. Яка різниця? (Відчиняє вікно, перехиляється назовні. Пау
за. Повертається всередину, опускає телескоп, обертається до Гамма. Нажахано). Здається, пацан якийсь.
Гамм. Заняття?
Клов. Тобто?
Гамм (роздратовано). Ну що він робить?
Клов (так само). Звідки я знаю, що він робить! Те саме, що й усі пацани. (Спрямовує телескоп назовні. Пауза. Опускає телескоп, обертається до Г амма). Сидить собі на землі, плечима на щось спирається.
Гамм. На відвалений камінь. (Пауза). Не інакше, як твій зір поліпшується. (Пауза). І очима помираючого Мойсея дивиться, певно, на наш дім.
Клов. Ні.
Гамм. На що він тоді дивиться?
Клов (різко). Не знаю, на що! (Дивиться крізь телескоп назовні. Пауза. Опускає телескоп, обертається до Гамма). На свій пупець. Десь приблизно туди. (Пауза). Нащо ти все це випитуєш?
Гамм. А може, він мертвий?
Клов. Піду подивлюся. (Спускається з драбини, відкидає геть телескоп, йде до дверей, зупиняється). Гак треба взяти. (Шукає гак, знаходить, іде до дверей).
Гамм. Не варто.
Клов зупиняється.
Клов. Хіба? Потенційного родича?
Гамм. Якщо він справді існує, то або прийде сюди, або там і вмре. А як не існує, то нащо ж ходити.
Пауза.
Клов. Ти, я бачу, не віриш мені? Думаєш, я все вигадую?
Пауза.
Гамм. Це вже кінець, Клов, ми дійшли до кінця. Ти мені більше не потрібен.
Пауза.
Клов. Тим краще. (Іде до дверей). Гамм. Гак залиш мені.
Клов подає йому гак, йде до дверей, зупиняється, дивиться на будильник, бере його в руки, шукає, де б його поставити, йде до баків, ставить будильник на кришку одного з них, того, де сидить Нагг, повертається на своє місце поруч із фотелем.
Пауза.
Клов. Я вже йду.
Пауза.
Гамм. На прощання скажи мені що-небудь. Клов. Нічого мені казати.
Гамм. Кілька слів... на незабудь... щоб закарбувалися у моєму серці.
Клов. У твоєму серці!
Гамм. Так. (Пауза. З притиском). Так! (Пауза). Щоби наприкінці з рештою, тобто з усякими тінями, шепотіннями, з усім тим злом отак — чик! — і покінчити. (Пауза). Клов... (Пауза). Хоч би раз побалакав зі мною. А тут, на прощання, перш ніж податися геть, хоча я не прохав його ні про що, узяв і звернувся до мене. І сказав мені...
Клов (розпачливо). Та що ж це!..
Гамм. Щось таке... від щирого серця.
Клов. Від серця!
Гамм. Кілька слів... від щирого серця. Клов (співає).
Пташка божа в небо рветься З осоружного кубла, Мені теж домівка рідна Вже давно осто... гидла.
Пауза.
Далі співати?
Гамм (скрушно). Яка гидота!
Пауза.
Клов (безтямний погляд, монотонно). Мені казали: оце, казали, і є любов, так, так, не сумнівайся, ти ж сам бачиш, що... Гамм. Що ти там белькочеш?
Клов (як і раніше). ...все дуже просто. Мені казали: оце, казали, і є дружба, так, так, вір мені і покинь шукати чогось більшого. Мені казали: ось воно, те саме місце, зупинися, підведи голову і милуйся красою. Порядком! Мені казали: чого там, ти ж не тварина якась, зваж на моТ слова, і ти пересвідчишся, як усе тобі стане ясно. І зрозуміло! Мені казали: подивися лишень на смертельно поранених. Як дбайливо за ними доглядають.
Гамм. Ну, годі!
Клов (як і раніше). От я й кажу собі — інколи: Клов, ти мусиш навчитися страждати ще краще, тоді їм набридне карати тебе — настане й такий день. От я й кажу собі — інколи: Клов, ти мусиш стати кращим, ніж є тепер, тоді вони тебе відпустять — настане й такий день. Але я почуваюся надто старим і відірваним, щоб заводити нові звички. Так от же ж воно ніколи не скінчиться, і ніколи я не піду звідси. (Пауза). А потім однієї гарної днини, зненацька, усе це кінчається, все міняється, не розумію, яким таким чином, але все вмирає, чи це я вмираю, щось не доберу, але все вже не так. Я шукаю відповіді у слів, які ще лишилися,— сон, пробудження, вечір, ранок. Але вони теж мовчать. (Пауза). Я відчиняю двері камери і йду геть. Я так зігнувся, що бачу лише свої ноги, коли розплющую очі, а між ними — купки зчорнілого пилу. От я й кажу собі, що земля вже згасла, хоча ніколи не бачив, як вона горіла. (Пауза). Піду собі. (Пауза). А як впаду, то від щастя заплачу. (Пауза. Іде до дверей).
Гамм. Клов!
Клов зупиняється, але не обертається. Пауза.
Нічого.
Клов іде далі.
Клов! (Клов зупиняється, але не обертається).
Клов. Це і є те, що зветься "він вийшов геть". Гамм. Щиро тобі дякую, Клов.
Клов (обертається, жваво). О ні, це я тобі щиро дякую. Гамм. То це ми навзаєм одне одному щиро вдячні.
Пауза. Клов іде до дверей.
І ще один момент.
Клов зупиняється.
Остання по-о-слуга.
Клов виходить.
Накрий мене ковдрою. (Довга пауза). Ні? То добре. (Пауза). А тепер. (Пауза). Мій хід. (Пауза. Втомлено). Старий, давно програний ендшпіль. Годі вже. Скільки можна його програвати. (Пауза. Трохи жвавіше). Подивимося. (Пауза). Ага! (Намагається зрушити фотель за допомогою гака. У цей час з'являється К л о в у панамі, твідовому піджаку, з плащем, перекинутим через руку, з парасолькою та валізою. Він зупиняється біля дверей, стоїть нерухомо, втупивши очі у Гамма, якому не вдалося зрушити фотель з місця). Добре. (Пауза). Геть його. (Відкидає гак, хоче пожбурити й собаку, але роздумує). Не треба парка парити. (Пауза). Ну а потім? (Пауза). Зняти. (Знімає шапочку). Мир нашим... дупам. (Пауза). Знов одягнути. (Одягає шапочку). Зрівняли рахунок. (Пауза. Знімає окуляри). Протерти. (Дістає носовик і, не розгорнувши його, протирає окуляри). І одягнути знову. (Одягає окуляри, ховає носовик до кишені). Далі пішли. Ще кілька подібних дурниць, і я заволаю. (Пауза). Трохи поезії. (Пауза). Ти кричав... (Пауза. Виправляє себе). Ти КЛИКАВ ніч; і ось вона прийшла... (Пауза. Виправляє себе). Вона ЗАПАДАЄ: ось вона перед тобою. (Повторює співучим голосом). Ти кликав ніч; вона вже западає, ось, перед тобою. (Пауза). Чудово. (Пауза). Ну а далі? (Пауза). Мить — туди, мить — сюди, кожна з них, як і завше, порожня, але всі вони підраховуються, тоді підсумок робиться і закінчується історія. (Пауза. Г олосом оповідача). Чи не міг би він взяти з собою свою дитину... (Пауза). Саме цієї миті я і чекав. (Пауза). Не хочете його лишати самого? Хочете, щоб він квітнув, поки ви будете помаленьку в'янути? (Пауза). Щоби він підсолодив останній мільйон з ваших передсмертних секунд? (Пауза). Він же поки що нічого не тямить, знає лише голод, холод та хіба що смерть на додачу. Але ж ви! Вам слід було б знати, що таке нині є ця земля. (Пауза). О, я розкрив йому очі на те, за що він несе відповідальність! (Пауза. Звичним голосом). Так от, словом, на тому я і закінчив, і годі про це. (Піднімає свисток, вагається, опускає його. Пауза). Так, справді! (Свистить. Пауза. Голосніше. Пауза). Добре. (Пауза). Батьку! (Пауза. Г олосніше). Батьку! (Пауза). Підемо далі. (Пауза). А на закінчення? (Пауза). Геть його. (Жбурляє геть собаку. Зриває з шиї свисток). Ось вам, хапайте! (Жбурляє свисток у зал. Пауза. Сопе. Стиха). Клов! (Довга пауза). Ні? Добре. (Дістає носовик). Якщо правила гри вимагають цього... (розгортає носовик) що ж, ми теж так зіграємо... (розгортає) а базікати про це більше не... (розгорнув нарешті) більше не будемо, (випростав руку, тримає в ній носовик). Ет, стара хустка! (Па^за). Але тебе... не викину. (Пауза. Кладе носовик собі на обличчя, опускає руки на бильця фотеля і більше не рухається).
Завіса