А як було… у тебе, Ондро?
Ондра. Ну, я мав доволі часу. У мене це тривало кілька днів.
Петр. Умирання?
Ондра. Авжеж. Я вже за три дні знав… що вріжу дуба. Ох, скільки за такий час передумаєш… і згадаєш — страхіття! А водночас… водночас я ще спостерігав: ага, оце той симптом, а оце вже той. Печінці каюк, Ондрушку. Отже, дійшло вже до цього… і до цього…
Батько. Ондро, скажи, будь-ласка, а як ти підхопив ту жовту пропасницю?
Ондра. Під час досліду, тату. Ми хотіли з'ясувати, чи той паскудний комар, та стегомія, переносить заразу й від тих хворих, що вже витримали першу стадію хвороби… Напевне це не було відомо. Тож я й дав себе покусати дослідним комарам.
Батько. І заразився?
Ондра. Заразився, та ще й як. Але це було проти наших теорій.
Батько. Ну, і мав якесь значення цей дослід?
Ондра (знизує плечима). Так — принаймні теоретично. Ми хотіли з'ясувати розвиток мікроба в організмі комара. А це досить важливо, тату.
Їржі. А тяжко вмирати від тієї пропасниці?
Ондра. Тяжко. Лежиш, як труп; висока темпера' тура, жовтяниця… ну, і всяка там усячина. Паскудна хвороба, друзяко. Бр-р! Нікому б її не побажав.
Петр. То, значить, тільки тато наш умер гарною смертю.
Батько. Я? Чому ти так думаєш?
Петр. Ну… полягти в бою — це ж одна мить, а крім того, маєш змогу захищатися…
Батько. Але ж я не поліг у бою, синку!
Петр. Як це не поліг? А ми весь час думали…
Батько. Що мене вбито в останній атаці, я знаю. Це тільки для мами, хлопці. Я ж не міг їй сказати, як воно було насправді.
Їржі. А як?
Батько. Ні, мене не вбито зразу, де там! Я тільки впав і не міг підвестись.
Ондра. Поранений?
Батько. Атож. І там мене знайшли тубільці.
Петр. А потім?
Батько. А потім… замучили. (Махає рукою). Ну, годі вже про це… Ондро, як там матуся?
Ондра. Пульс кращий.
Батько. Хлопці, самі розумієте — їй про це не слід знати…
Пауза.
Їржі (над своїм зошитом). Легко сказати — віддати життя за щось велике: за науку, за батьківщину, за віру, за благо людства абощо; та коли самому тобі доведеться…
Ондра. …то все виглядає зовсім не так, я знаю. Якби люди вміли уявити собі, що тоді почуваєш, то… певне, менше патякали б про те, як прекрасно… вмерти за щось. Прекрасно! Я в своїй смерті нічого прекрасного не бачу.
Петр. І я теж.
В далині кілька пострілів.
Батько. Правда: люди завжди за щось умирали, той за те, а той за те; інакше, мабуть, не можна. Але часом мені думається: якби я тепер був полковником або генералом у відставці й жив тут із вами та матусею — писав би мемуари й копав землю в садку… Непогано було б, хлопці. Що не кажи, а життя — це життя; принаймні можеш робити щось. Я знаю, ви всі віддали життя за щось велике: Ондра — за науку, а Їрка — за технічний прогрес, а Петр — за що, власне, ти загинув, Петричку?
Петр (розставляючи фігури на шахівниці). За рівність і свободу, тату.
Батько. Ага. А я за короля, вітчизну і честь прапора. А може, за те, що наш полковник віддав дурний наказ; та чи не однаково тепер? Усе це великі й прекрасні речі, та тільки… знаєте, я довше від усіх вас мертвий, що можу вам сказати: непогано було б і пожити ще трохи. Я дуже любив життя, діти. Страшенно любив. І тепер, дивлячись на вас, думаю: може, хто з цих хлопців колись справді зробив би щось путяще… або й визначне. А так — хто ви? Герої, та й усе. Шкода, хлопці. Ви б могли ще пожити.
Ондра (встав і потягається). Справді, нудота страшна… Тільки дивитися, що роблять інші. Бо ми, мертві, і нидіємо, та й більш нічого. (Підходить до книжкової шафи). Ох, якби я тепер був живий, то працював би як несамовитий. Сонна хвороба, наприклад — ух, як цікаво!
Їржі (над своїм зошитом). Здуріти можна!
Батько. Що там таке?
Їржі. Та одна думка, тату. Щодо конструкції. Цілком можливе діло. От чорт, як же я не додумався тоді. Стривайте, ось тут має бути отак… (Креслить, сидячи за письмовим столом). Це ж те, що треба.
Ондра (відчиняє шафу). Ні, наша мама — золото!
Петр (над шахівницею). А що?
Ондра. І досі передплачує мої медичні журнали! Ось останній номер "Бюлетеня тропічних хвороб". Мене там теж друкували.
Петр. Там був такий гарний некролог про тебе, знаєш?
Ондра (виймає один журнал). Ану, перегляну тут дещо. (Вмощується на канапі й переглядає нерозрізаний журнал).
Батько (схиляється над Матір'ю). Бачиш, серденько, знов усі до тебе зійшлися. Вони тут як удома. Ми для тебе, голубонько, й досі ніби живі, правда?
Петр (над шахівницею). Ні, не виходить. Складна задача, хай йому біс!
Їржі (над кресленням). Так буде добре, але центр ваги має бути нижче.
Батько (відкриває дорожній грамофон). Цей грамофон я возив із собою, хлопці. Навіть у походи. (Машинально накручує його). А оце була моя найулюбленіша платівка. (Пускає платівку).
Грамофон тихо грає. Батько слухає.
Всі інші заглиблені кожен у своє.
Ондра (над журналом). О, значить, уже знайшли дещо від прокази. Чудово!
Знадвору чути стрілянину.
Їржі (над кресленням). А там весь час стріляють.
Петр (над шахівницею). Стривайте, це лиш починається. Тату, а з твоєї задачі виходить нічия. Виграшу нема. Ні для чорних, ні для білих. Шкода.
Стрілянина частішає. Грамофон змовкає.
Батько. Це була моя найулюбленіша… (Обертається й прислухається). Чуєте? Та-та-та… Це кулемети, Петре.
Петр. Отже, почалося! (Схоплюється). Шкода, що я не там… Ну, тримайтесь добре, товариші!
Ондра (підводиться й відкидає журнал). Знов нароблять героїв, еге? Ні, я такого не люблю.
Петр. Таж це справжня музика, Ондро! Це наші рушили вперед! Почався наступ, хлопці! Наші йдуть в атаку. Змітають усе перед собою кулеметами й біжать, біжать уперед… Розкіш! Хлопці, я таки не марно загинув!
Стрілянина ще частішає й гучнішає.
Батько. А це скорострільна гармата. Бах-бах-бах. Відстань — три кілометри, напрям — отак.
Їржі (підводиться). Центр міста, тату.
Петр (гарячково). Це наші гармати! Ну, тепер наша взяла!
Батько. Хоч би маму не перелякало.
Ондра. Вона нічого не чує. (Машинально розмотує й змотує бинт, що його вийняв з кишені). Навіжені, стріляють на вулицях! Це ж бійня!
Петр. Ну й нехай! Треба розчистити місце для нового світу. Ондро, Їржі, хіба це не варте жертв? Хоч би й тисячі життів коштувало… Чуєте, як стріляють? Аж серце тішиться! Якби і я міг там бути…
Батько. А тепер стріляють ще й там і там… Мені це не подобається. Це вже не бій, хлопче. Це вже схоже на побоїще.
Петр. Дарма! Треба ж колись народові поквитатись із зрадниками… Хай їх перестріляють, тих білих бандит тів! Чуєте, як розростається? Наші не піддадуться! З нами піхота. З нами флот. З нами народ. А в них тільки офіцери. Правда, вони мають літаки й артилерію, але ж у місті цим не скористаєшся. Бо тоді б розвалили все місто, правда, тату?
Батько. Не знаю, Петре. У вас тепер інші правила.
Їржі (біля радіоприймача). А в чиїх руках радіостанція?
Петр. Звичайно, в наших. Спробуй-но, Їрко, послухаємо…
Їржі. Гаразд. (Крутить регулятор приймача). Ну, слухайте.
Голос із приймача (схожий на Корнелів голос). Алло! Говорить штаб білих.
Петр (остовпілий). Не може бути!
Голос із приймача. Алло! Алло! Командувач армії білих востаннє пропонує чорним бандам припинити побоїще на вулицях міста. Складіть зброю! Якщо ви не зробите цього, за п'ять хвилин командувач накаже артилерії обстріляти місто.
Петр (кричить). Вони не можуть цього зробити! Тату, Ондро, правда ж ні? Вони збожеволіли!
Голос із приймача. Алло, алло! Командувач армії білих наказує цивільному населенню негайно поховатися в підвали. Якщо чорні не здадуть своїх позицій, за чотири хвилини почнеться артилерійський обстріл центру міста. В разі потреби в бій буде пущено й авіацію.
Петр. Варвари! Варвари! Ні, ви цього не зробите! Ви просто хочете нагнати нам страху, білі звірюки!
Голос із приймача. Алло, алло! Відповідальність за зруйнування міста і за людські жертви ляже на командування чорних. Ми попередили заздалегідь. Ми вели переговори до останньої хвилини, а тим часом чорні почали підступно вбивати наших заручників, наших офіцерів, городян…
Петр. Брехня! Це ви почали, ви, собаки, криваві собаки! (Розхристує груди). Що це таке?
Голос із приймача. Дальші переговори припиняємо. Захоплених із зброєю в руках розстрілюватимуть на місці. Всі,хто стояв на боці чорних, стануть перед військовим судом. Алло, алло. За дві хвилини почнеться артилерійський обстріл центру міста. Востаннє пропонуємо чорним здатися. Лиш так ви можете вберегти місто від небаченого руйнування.
Петр. Ні, ні, ні, не слухайте їх! Товариші, не здавайтеся! Хай руйнують місто! Хай буде що буде!
Ондра. Бо є за що вмирати, правда? Вимкни, Їржі.
Їржі повертає регулятор приймача.
Петр. Так, є за що вмирати. Чорні, в бій! За нашу волю! За нашу перемогу! За новий світ! Товариші, товариші, не здавайтесь! Хай усе місто згине, хай весь народ вимордують, хай світ западеться, аби тільки наша справа перемогла! Хай краще все пропаде, аби не взяли гору ті білі собаки…
Вдалині артилерійський залп.
Батько. О, це вже гармати. Шестидюймові. Бачте, додержують слова.
Їржі. А знаєте, я майже радий…
Батько. …що ти мертвий, так? Вірю. Бабах! А це вже дев'ятидюймівка, хлопці.
Петр. Убивці! Підлі вбивці!
Ондра. Стривайте… Тихше. Матуся опритомнює.
Їржі. Бідна матуся, саме зараз…
Батько. Вимкніть світло!
Темрява. Гуркіт гармат, рушнична тріскотнява.
Голос Ондри. Ну, прощавай, матусю.
Голос батька. Не бійся, серденько. Ми весь час коло тебе.
Голос Їржі. Це просто грім, матусю, скоро все минеться.
Голос Петра. Убивці! Убивці!
Гуркіт гармат і стрілянина.
У вікні яснішав заграва далекої пожежі.
Мати (підводиться). Петре!.. Корнелю!.. Тоні!.. Корнелю, що це діється? Де Петр?.. Тоні, де Корнель?.. Корнелю, чуєш?
У дверях Тоні.
Тоні. Мамо, матусю, ти тут? (Засвічує світло). А я тебе шукаю…
Мати (заплющує очі). Тоні, де Петр? Ще не прийшов?
Тоні. Ні, мамо. Прошу тебе…
Мати. Що там робиться, Тоні?
Тоні. Стріляють, матусю, але дуже-далеко. Не бійся. Я весь час буду з тобою… (Висовує шухляду й хоче взяти револьвер, якого зарядив Корнель). Не бійся нічого!
Мати. Що ти там береш, Тоні?.. Не займай того револьвера! І не торкайся його, це не для тебе!
Тоні. Та я, мамо… Я тільки думав — коли щось… Бо Корнель казав…
Мати. А де ж Корнель? Поклич його!
Тоні. Не сердься, мамо…
Мати.