Прокляті хай будуть Морські Тварі, прокляті хай будуть ті, хто з ними знається. А цей, котрий заради кохання зрікся Бога і лежить отут зі своєю любаскою, вбитий судом Божим, — візьміть його тіло й тіло коханки його та поховайте в кутку кладовища, де ховають нечестивих, і не ставте над ними жодного знака, аби ніхто не довідався, де вони упокоїлися. Бо були вони прокляті за життя, і прокляті будуть після смерті.
І зробили люди, як він наказав, і в Кутку Нечестивих, де не росте медоносне зілля, викопали вони глибоку яму і поховали в ній двох мерців.
І коли минув третій рік відтоді, одного дня — а день був святковий — пішов Священик до каплиці, щоб показати люду рани Христові і розповісти їм про гнів Божий.
І коли вдягнувся він у свої ризи, і ввійшов до церкви, і схилив коліна перед олтарем, уздрів він, що олтар аж рясніє від квітів чудесних, яких він не бачив ніколи. Дивовижні ті квіти були, краси не буденної, і краса та стривожила йому серце, й аромат їхній був п'янкий, і відчув він радість, от тільки збагнути не міг, чому він радіє.
Тоді відімкнув він святилище й розкурив ладан у дароносиці, що зберігалася там, і показав людям святу облатку, і сховав її знову під священним покривалом. А потім звернувся він до пастви своєї й хотів говорити про гнів Божий. Але краса білих квітів збентежила його, й аромат їхній був такий солодкий, що інші слова зірвалися з вуст його, й заговорив він не про гнів Божий, а про бога, наймення якому Любов. А чому говорив він так, і сам не знав.
І коли закінчив він проповідь, люди ридали, а Священик повернувся до ризниці, й на очах його бриніли сльози. Увійшли диякони і почали знімати з нього ризи, і узяли від нього стихар, і пояс, і стрічку нарукавну, і фелон. А він стояв, як уві сні.
І коли роздягли вони його, поглянув він на них і мовив:
— Що це за квіти, що стоять на олтарі, звідки вони тут узялися?
І відповіли йому диякони:
— Що за квіти, сказати не вміємо, але принесли їх із Кутка Нечестивих.
І затремтів Священик, і повернувся до себе додому, і почав молитися.
А вранці, ще до схід сонця, пішов він з ченцями й музиками, зі свічкарями й кадильниками, і з іншим людом на берег Моря, і благословив він Море й усіх істот, що населяють його. І Фавнів благословив, і крихітних створінь, що танцюють по лісах, і тих блискучих істот, що позирають з-поміж листя. Усе, що існує в Божому світі, благословив він, і людей охопила радість і подив. Але ніколи вже більше не виростали в Кутку Нечестивих квіти, лишалося те поле безплідним, як і раніше. І ніколи вже більше не з'являлися в затоці морські мешканці, як траплялося раніше, бо вибралися вони в іншу частину великого Моря.