В інших містах мені нічого не показували.
Г о р о д н и ч и й. В інших містах, насмілюсь доповісти вам, градоправителі і чиновники більше турбуються про свою, тобто, користь; а тут, можна сказати, немає іншого помислу, крім того, щоб благодіянням і невсипущістю заслужити увагу начальства.
Х л е с т а к о в. Сніданок був дуже добрий; я зовсім об'ївся. Що, у вас кожного дня буває такий?
Г о р о д н и ч и й. Навмисно для такого приємного гостя.
Х л е с т а к о в. Я люблю попоїсти. Адже на те живеш, щоб зривати квіти насолоди. Як називалась та риба?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (підбігаючи). Лабардан23.
Х л е с т а к о в. Дуже смачна. Де це ми снідали? в лікарні, чи що?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. А так, у богоугодному закладі.
Х л е с т а к о в. Пам'ятаю, пам'ятаю, там стояли ліжка. А хворі видужали? там їх, здається, не багато.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Чоловіка з десять залишилось, не більше; а інші всі видужали. Це вже так заведено, такий порядок. З того часу, як я перебрав начальство,— може, вам здасться навіть неймовірним,— всі, як мухи, видужують. Хворий не встигне увійти до лазарету, як уже здоровий; і не стільки медикаментами, скільки чесністю і порядком.
Г о р о д н и ч и й. Вже який, насмілюсь доповісти вам, запаморочливий обов'язок градоначальника! скільки лежить усяких справ щодо самої чистоти, лагодження, направи... одне слово, найрозумніша людина натрапила б на труднощі, але, дякувати богу, все йде добре. Інший городничий, звичайно, дбав би про свої вигоди; але, чи вірите, що навіть, як лягаєш спати, все думаєш: "господи боже ти мій, як би так улаштувати, щоб начальство побачило мою відданість і було вдоволене?!" Чи нагородить воно, чи ні, звичайно, його воля, принаймні я буду спокійний у серці. Коли в місті у всьому порядок, вулиці заметено, арештантів добре тримають, п'яниць мало... то чого ж мені більше? Їй-богу, і пошани ніякої не хочу. Воно, звичайно, привабливо, але проти доброчинності все прах і суєта.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (набік). Ото, дурисвіт, як розписує. Дав же бог такий дар!
Х л е с т а к о в. Це правда. Я, скажу вам, сам люблю іноді замудруватись: іншого разу прозою, а іншого й віршики викинуться.
Б о б ч и н с ь к и й (до Добчинського). Справедливо, все справедливо, Петре Івановичу! Зауваження так!... видно, що наук навчався.
Х л е с т а к о в. Скажіть, будь ласка, чи нема у вас яких-небудь розваг, товариств, де б можна було, наприклад, пограти в карти?
Г о р о д н и ч и й (набік). Еге, знаємо, голубчику, в чий город камінці кидають. (Вголос). Боже борони! тут і чутки нема про такі товариства. Я карт і в руки ніколи не брав; навіть не знаю, як грати в оті карти. Дивитись не міг на них байдуже: і якщо трапиться побачити отак якого-небудь бубнового короля або що-небудь інше, то така огида охоплює, що просто плюнеш. Раз якось трапилося, забавляючи дітей, поставив будку з карт, та після того цілу ніч снились прокляті. Бог з ними! Як можна, щоб такий дорогоцінний час марнувати на них?
Л у к а Л у к и ч (набік). А в мене виграв, падлюка, ще позавчора сто карбованців...
Г о р о д н и ч и й. Краще ж я зуживу цей час на користь державну.
Х л е с т а к о в. Ну, ні, ви це вже даремно, одначе ж... Все залежить від того, як хто дивиться на річ. Якщо, наприклад, хто-небудь забастує, тоді, як треба гнути трьох ріжків24... ну, тоді, звичайно... Ні, не кажіть; іноді дуже вабить пограти.
Ява VI
Ті самі, Анна Андріївна та Марія Антонівна.
Г о р о д н и ч и й. Насмілюсь познайомити з родиною моєю: дружина і дочка.
Х л е с т а к о в (вклоняючись). Який я щасливий, пані, що маю в своєму роді приємність вас бачити.
А н н а А н д р і ї в н а. Нам ще більш приємно бачити таку особу.
Х л е с т а к о в (хизуючись). Даруйте, пані, зовсім навпаки: мені ще приємніше.
А н н а А н д р і ї в н а. Як можна! Ви це так зволите говорити для компліменту. Прошу вас сідати.
Х л е с т а к о в. Коло вас стояти вже є щастя; а втім, якщо ви вже так неодмінно хочете, я сяду. Який я щасливий, що, нарешті, сиджу коло вас.
А н н а А н д р і ї в н а. Даруйте, я ніяк не смію взяти на себе... Я гадаю, вам після столиці вояжування25 здалося дуже неприємним.
Х л е с т а к о в. Надзвичайно неприємне. Звикши жити, comprenez vous26, у блискучому товаристві та враз опинитися в дорозі; брудні трактири, пітьма неуцтва... Якби, скажу вам, не такий випадок, який мене... (поглядає на Анну Андріївну і хизується перед нею) так винагородив за все...
А н н а А н д р і ї в н а. Справді-бо, як вам повинно бути неприємно.
Х л е с т а к о в. А втім, пані, в цю хвилину мені дуже приємно.
А н н а А н д р і ї в н а. Як можна! Ви робите мені велику честь. Я цього не заслуговую.
Х л е с т а к о в. Чому ж не заслуговуєте? Ви, пані, заслуговуєте.
А н н а А н д р і ї в н а. Я живу на селі...
Х л е с т а к о в. Так, село, зрештою, теж має свої пагорбки, струмки... Ну, звісно, хто ж порівняє з Петербургом! Ех, Петербург! яке життя, справді! Ви, може, думаєте, що я тільки переписую; ні, начальник відділу зо мною на дружній нозі. Отак ударить по плечу: "Приходь, братіку, обідати!" Я тільки на дві хвилини заходжу до департаменту, для того тільки, щоб сказати: це ось так, це ось так. А там уже чиновник для письма, отакий щур, пером тільки тр, тр... заходився писати. Хотіли були навіть мене колезьким асесором зробити, та, думаю, навіщо. І сторож летить ще на сходах за мною із щіткою: "Дозвольте, Іване Олександровичу, я вам", каже, "чоботи почищу". (До городничого). Чого ви, панове, стоїте? Будь ласка, сідайте!
Г о р о д н и ч и й. Чин такий, що ще можна постояти.
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ми постоїмо.
Л у к а Л у к и ч. Не звольте турбуватися!
Х л е с т а к о в. Без чинів, прошу сідати. (Городничий і всі сідають). Я не люблю церемонії. Навпаки, я навіть стараюсь, стараюсь прослизнути непомітно. Але ніяк не можна сховатись, ніяк не можна! Тільки вийду куди-небудь, вже й кажуть: "Он", кажуть, "Іван Олександрович іде!". А одного разу мене вважали навіть за головнокомандувача: солдати вискочили з гауптвахти і зробили рушницею. Потім уже офіцер, який мені дуже знайомий, каже мені: "Ну, братіку, ми тебе зовсім вважали за головнокомандувача".
А н н а А н д р і ї в н а. Скажіть-но, як!
Х л е с т а к о в. Та мене вже скрізь знають... З гарненькими актрисами знайомий. Я ж бо теж різні водевільчики... Літераторів часто бачу. З Пушкіним на дружній нозі. Бувало часто кажу йому: "Ну, що, брат Пушкін?" — "Та так, брат", відповідає бувало: "так якось усе..." Великий оригінал.
А н н а А н д р і ї в н а. То ви й пишете? Як це, мабуть, приємно письменникові. Ви, певно, і в журнали вмішуєте?
Х л е с т а к о в. Так, і в журнали вмішую. Моїх, зрештою, багато є творів: Одруження Фігаро, Роберт Диявол, Норма. Уже й назв навіть не пам'ятаю. І все принагідно: я не хотів писати, але театральна дирекція каже: "Будь ласка, братіку, напиши що-небудь". Думаю собі: "Хай уже так, будь ласка, братіку". І тут-таки в один вечір, здається, все написав, усіх вразив. У мене легкість надзвичайна в думках. Усе оте, що було під ім'ям барона Брамбеуса, Фрегат Надії і Московський Телеграф27, все це я написав.
А н н а А н д р і ї в н а. Скажіть, то це ви були Брамбеус?
Х л е с т а к о в. Якже, я їм усім виправляю вірші. Мені Смірдін дає за це сорок тисяч28.
А н н а А н д р і ї в н а. То, певно, і Юрій Милославський ваш твір?
X л е с т а к о в. Так, це мій твір.
А н н а А н д р і ї в н а. Я зразу догадалась.
М а р і я А н т о н і в н а. Ах, мамуню, там написано, що це п. Загоскіна твір.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от: я й знала, що навіть тут будеш сперечатися.
Х л е с т а к о в. Ах, так, це правда: це, справді, Загоскіна; а є інший Юрій Милославський, так той уже мій29.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, це, певно, я ваш читала. Як гарно написано!
Х л е с т а к о в. Я, скажу вам, з літератури живу. В мене дім перший у Петербурзі. Так уже й відомий: дім Івана Олександровича. (Звертаючись до всіх). Зробіть ласку, панове, якщо будете в Петербурзі, прошу, прошу до мене. Я ж бо теж бали влаштовую.
А н н а А н д р і ї в н а. Я думаю, з яким там смаком і пишністю влаштовуються бали!
Х л е с т а к о в. Просто, не говоріть. На столі, наприклад, кавун — на сімсот карбованців кавун. Суп у кастрюльці просто на пароплаві приїхав з Парижа30; відкриють накривку — пара, якій подібної не можна відшукати в природі. Я всякий день на балах. Там у нас і віст уже свій склався: міністр закордонних справ, французький посланик, англійський, німецький посланик і я. І вже так утомишся, граючи, що просто ні на що не схоже. Як вибіжиш сходами до себе на четвертий поверх — скажеш тільки кухарці: "На, Маврушко, шинель..." Що ж я брешу — я й забув, що живу в бельетажі. У мене самі сходи коштують... А цікаво заглянути до мене в прихожу, коли я ще не прокинувся: графи та князі товчуться і дзижчать там, як джмелі, тільки й чутно: Ж...Ж...Ж... Іншим разом і міністр... (Городничий та інші боязко встають з своїх стільців). Мені навіть на пакетах пишуть: ваше превосходительство. Одного разу я навіть керував департаментом. І дивно: директор поїхав — куди поїхав, невідомо. Ну, натурально, почались балачки: як, що, кому заступити посаду? Багато з генералів знаходилось охочих та брались, але підійдуть бувало,— ні, мудра річ. Здається, і легко на вигляд, а роздивишся — просто чорт забери! Потім бачать, нема чого робити — до мене. І ту ж хвилину по вулицях кур'єри, кур'єри, кур'єри... можете уявити собі, тридцять п'ять тисяч самих кур'єрів! Яке становище, я питаю? "Іване Олександровичу, ідіть департаментом керувати!" Я скажу вам, трохи зніяковів, вийшов у халаті; хотів одмовитись, але думаю, дійде до царя, ну, та й послужний список теж... "Будь ласка, панове, я приймаю посаду, я приймаю", кажу, "хай так", кажу, "я приймаю, тільки вже в мене: ні-ні-ні! в мене вже ґав не лови! я вже..." І справді бувало, як проходжу через департамент,— просто землетрус, все дрижить і труситься, як лист. (Городничий та інші трусяться від страху; Хлестаков горячиться більше). О! я жартувати не люблю! Я їм усім завдав страху. Мене сама державна рада боїться.