Таке!..
(Розходяться. Інша група мужчин).
3-й гість
Ви знаєте, князь Звєздич знов програвся.
4-й гість
Ні, кажуть, виграв він — та на галай-балай,
І ляпаса дістав.
5-й гість
Невже? Стрілявся?
4-й гість
Ні, не схотів.
3-й гість
Який же він шахрай!
Хто б здумав!..
1-й гість
О, віднині — край
Знайомству з ним.
6-й гість
І я з ним більше не знайомий.
Він буде тут?
3-й гість
Не зважиться, по всьому...
4-й гість
Ось він!..
(Князь підходить, до нього ледве вклоняються.
Всі, крім 5-го та 6-го гостей, відходять.
Згодом і вони відходять. Ніна сідає на канапі).
Князь
Тепер нас тут залишено самих.
Нагода слушна для розмови.
Я маю вам сказать два слова, —
Повинні вислухать ви їх.
Ніна
Повинна?
Князь
Я про ваше щастя дбаю.
Ніна
Мене дивує це без краю.
Князь
Так, дивно це: на вас лежить вина
Моєї згуби; все ж мені вас жаль; рукою
Я вражений тією, що вона
Вас вб'є... Я помстою дрібною
Себе не оганьблю — послухайте ж мене:
Ваш чоловік, — пильнуйте невідступно! —
Він лиходій, безбожний і підступний,
І, знаю, лихо вам загрожує страшне.
Прощайте. Лиходій не викритий; не здатний
Я ще скарать його, але свого діждусь, —
Настане час, — я повернусь.
Ось ваш браслет... Мені він більше непридатний.
(Арбенін дивиться на них здаля).
Ніна
Ви збожеволіли — на вас
І гніватись було б негідно.
Князь
Я правду вам сказав. Прощайте навсякчас.
Ніна
Куди ж ви ідете? Далеко, очевидно!
Та не на Місяць же?
Князь
Ні, ближче, — на Кавказ.
(Виходить)
Господиня (додекого)
Всі поз'їздилися, і тут нам буде тісно.
Mesieurs, прошу до зали вас!
Mesdames, приєднуйтесь до нас.
(Виходять)
вихід ДРУГИЙ
Арбенін (сам до себе)
І я мав сумнів! я! А всім відомо, звісно;
Злостиві натяки я чую від усіх,
Я жалюгідний став, смішний для них.
Де плід старань моїх, де сили
І влада та, якою все життя
Карав юрбу дотепним словом я?..
Дві женщини її убили!
Люблю... О, так мене дурити!
Ні, людям я її не відступлю...
Не будуть нас вони судити...
Сам довершу страшний свій суд...
Я кару їй знайду... Моя ж хай буде тут!
(Показує на серце)
Вона помре... Разом нам жить доволі...
А жити нарізно?..
(Немовби злякавшись самого себе)
Ні, ні, мерщій!
Вона помре, помре... Своєї волі
Я не зламаю: смерть судилась їй.
їй, любленій безмежна, невситимо
Таким, як я, злобителем, насміть
Любити іншого? О, боже, ти незримий,
Але всевидящий! Візьми її, святий!
Як свій заклад її тобі вручаю —
Благослови її й прости.
А я не Бог і не прощаю!..
(Чути звуки музики)
(Ходить по кімнаті, раптом спиняється).
В юнацтві ще, коли я лиш вступав
На поприще розпусти й тліну,
Одної ночі все до нитки я програв;
Тоді вже знав я злата ціну,
Але ціни життя не знав;
І ось отрути я з одчаю та з досади
Купив — і повернувся знов
До карточних столів — кипіла в грудях кров,
В лівицю взяв я склянку лимонаду,
Четвірку пік в правицю взяв...
В кишені лиш карбованець зостався
Та порошок — риск був страшний, я знав;
Та щастя винесло тоді — я відігрався!
Цей порошок у мене й досі є;
Його, мов талісман таємний,
Беріг відтоді я — і не даремно!
Беріг на чорний день... і день цей настає.
(Швидко виходить)
вихід ТРЕТІЙ
Господиня, Ніна, кілька дам і кавалерів
Під час останніх рядків входять.
Господиня
Спочиньмо тут. Прошу сідать, mesdames.
Дама (до іншої)
Так жарко тут — я знемагаю.
Петров
Настасья Павлівна щось заспіває нам.
Ніна
Нових романсів я, на жаль, не знаю,
А всі старі самій набридли вкрай.
Дама
Ах, справді, Ніно, просим, заспівай.
Господиня
Така ти мила, що не будеш, знаю,
Примушувать просити довгий час.
Ніна (сідаючиза піано)
Та слухати уважно, — мій наказ.
Хоч трошки цим наказом вас
Я покараю.
(Співає)
Коли в очах твоїх сльозою
Печаль промчиться іноді —
Немає болю за тобою.
Ти нещаслива з ним тоді.
Незримий змій гризе й тривожить
Твоє життя, судьбу твою,
І радий я, що він не може
Тебе любить, як я люблю.
А щастя усміх лиш єдиний
У тебе промайне з-під вій,
І я від мук таємних гину,
І пекло у душі моїй.
ВИХЩ ЧЕТВЕРТИЙ
Ті самій Арбенін.
(У кінці третього куплета муж входить і спирається на фортепіано.
Вона, побачивши, спиняється).
Арбенін
Продовжуйте.
Ніна
Забула я, й мені
Кінця не пригадать сьогодні.
Арбенін
Я нагадаю.
Ніна (збентежено)
Нащо? Ні.
(Убік, до господині)
Чогось нездужаю.
(Підводиться).
Гість (додругого)
У кожній пісні модній
Слова завсіди є такі,
Що їх і вимовить не зважаться жінки.
2-й гість
Занадто вже прямий цей наш язик природний
І до жіночих примх він досі ще не звик.
3-й гість
Так, справді, мов дикун, підвладний лиш природі,
Не гнеться гордий наш язик.
Зате вже ми гнемося так, що й годі.
(Подають морозиво. Гості йдуть у другий кінець зали і по
одному розходяться по інших кімнатах, так, що нарешті
Арбенін і Ніна залишаються вдвох. Невідомий з'являється в
глибині театру).
Ніна (догосподині)
Десь осторонь спочить хотіла б я тепер.
Даруйте,
(до чоловіка)
Принеси морозиво,
(Арбенін здригається і йде по морозиво; повертається
й всипає отруту).
Арбенін (убік)
Смерть, поможи!
Ніна (донього)
Так журно знов... Іноді
Нещастя жду якогось я.
Арбенін (убік)
Я вірю, інколи, в передчуття.
(Подаючи)
Ось ліки від нудьги, як є охота.
Ніна
Так, це прохолодить.
Арбенін
О, так, прохолодить.
Ніна
Тут нині скучно.
Арбенін
Що ж робить?
Щоб не скучать з людьми, годилося б привчить
Себе дивитись на підступство і глупоту
На цьому світ стоїть, а решта все дарма.
Ніна
Жахливо це і неприємно.
Арбенін
Неприємно.
Ніна
Немає непорочних душ.
Арбенін
Нема.
Я думав, що знайшов одну, але даремно.
Ніна
Що ти говориш?
Арбенін
Я сказав,
Що в світі всім таку одну лиш відшукав я.
...Тебе. .
Ніна
Ти зблід.
Арбенін
Багато танцював.
Ніна
Опам'ятайся-но! Ти ж з місця не вставав.
Арбенін
То значить через те, що мало танцював я.
Ніна (віддає порожнє блюдечко)
Візьми, постав на стіл.
Арбенін (бере)
Все, все!
Мені й краплини не лишить! Жорстоко!
(Роздумуючи)
Фатального назад не повернути кроку.
Та хай нікому більш це згуби не несе.
(Кидає блюдечко на землю й розбиває його).
Ніна
Необережний ти!
Арбенін
Я... я недужий.
Додому їдьмо... та мерщій.
Ніна
Гаразд. Але чого похмурий ти такий?
Незадоволений ти з мене чимсь, мій друже?
Арбенін
Ні, задоволений я з тебе і радий.
(Виходять).
Невідомий (залишаєтьсясам)
Мені шкода її... і ледве, мимоволі,
Не кинувся вперед, до неї я...
(Замислюється)
Ні, ні, збувається хай визначення долі,
А діяти черга настане ще моя.
(Виходить).
СЦЕНА ДРУГА
ВИХЩ ПЕРШИЙ
Спальня Арбенін а
(Входить Ніна, слідом служниця).
Служниця
Вам, пані, зле? Ви на лиці змінились.
Ніна (скидаючисережки)
Нездужаю.
Служниця
То ви стомились.
Ніна (убік)
Мій муж мене лякає, а чого —
Не знаю я. Чудне мовчання, зір його...
(До служниці)
Так тисне цей корсет... Чогось мені погано.
Скажи, я до лиця була сьогодні вбрана?
(Іде до дзеркала)
Бліда... бліда, мов смерть... Та що за дивина?
У Петербурзі тут хто не блідий, цікаво?
Хіба, що лиш стара княжна,
Та й то — рум'яна! Світ лукавий.
(Скидає буклі й згортає косу)
Кинь десь її та дай-но шаль.
(Сідає в крісло)
Який чарівний вальс! В п'янкім зачаруванні
Все круженяла я, і дивне поривання
Мене й думки мої манило десь у даль.
І серце біль проймав: немовби то печаль,
Немовби радість... Сашо, дай-но книжку...
Так знову князь набрид, що й не сказать!
Хоч і шкода його, признатись, трішки.
Що він казав там? Лиходій, скарать,
Кавказ... біда... Пусте!
Служниця
Накажете прибрать?
(Показує на наряди).
Ніна
Облиш.
(Поринає в задуму.
Арбенін з'являється в дверях).
Служниця
Накажете іти?
Арбенін (до служниці, глухо)
Іди.
(Служниця не йде)
Ти чула?
(Служниця виходить. Арбенін замикає двері).
вихщ ДРУГИЙ
Арбенін і Ніна
Арбенін
Хіба вона потрібна ще тобі?
Ніна
Ти тут?
Арбенін
Я тут.
Ніна
Я хвора, далебі;
В усьому тілі млость і голова спахнула.
Дай руку — ось: мов у вогні; це я собі
Морозивом нашкодила, як їла.
То й застудилася тоді, мабуть.
Так?
Арбенін (неуважно)
Що? Морозиво?.. А... може буть...
Ніна
Мій любий! Я тобі давно сказать хотіла!
Змінився зовсім ти з недавніх пір;
Колишніх ласк від тебе я не бачу,
Такий суворий став, холодний в тебе зір...
І все за маскарад — клену я їх і плачу,
Заприсяглась собі обходити їх пріч.
Арбенін (убік)
Тоді, як їм вже віддано належне.
Ніна
Що значить раз, хоч раз вчинить необережно.
Арбенін
Необережно! О!
Ніна
У тому ж тільки й річ.
Арбенін
Все слід було раніш обміркувати.
Ніна
О, якби знала я раніш характер твій,
З тобою вік не зав'язала б свій —
Терзать тебе, страждать самій,
Приємно й мило, — що й казати.
Арбенін
Та й то: пощо тобі моя любов?
Ніна
Яка вже тут любов! Я жить так незугарна.
Арбенін (сідає біля неї)
Так, справді! Що таке життя? Життя — річ марна!
Допоки в серці швидко ллється кров,
На світі все нам радість і відрада.
А проминуть роки бажань, жаги —
Лиш тьма лишиться навкруги!
Так — що життя? Відома всім шарада,
Що й дітям розв'язати до снаги.
В ній перше — це народження! В ній друге —
Жахливий ряд турбот і біль таємних ран;
Смерть —— це останнє в ній, а ціле в ній — обман.
Ніна (показуючи на груди)
Тут щось пече.
Арбенін (продовжуючи)
Зроби послугу:
Мовчи і слухай, прошу я.
Життя нам дороге, поки воно прекрасне.
Чи довго ж? Ні, життя,
Мов бал, — танцюєш ти — і весело, і ясно,
І грає музика, й вогнями сяє зал...
А там — утома лиш, і згас твій пал.
То краще в юності навік з ним розлучитись, —
Поки душа не звикла ще миритись
З його нікчемністю... і вмить
У потойбічний світ перелетіть,
Поки минулим ум не став іще журитись
І поки легка ще зі смертю боротьба.
Це щастя, та не всім дає його судьба.
Ніна
Ні, хочу жити я.
Арбенін
Дарма.
Ніна
Євгеній,
Я мучусь, хвора я!
Арбенін
О, муки є шалені,
Яких тобі повік не зрозуміть!
Ніна
Ах, лікаря!
Арбенін
Життя — це вічність; смерть — лиш мить!
Ніна
Та жити хочу я!
Арбенін
І душі незліченні
Там втіхи ждуть собі.
Ніна (злякано)
О, я молю ——
Пошли по лікаря скоріше!
Арбенін (підводиться, холодно)
Не пошлю.
Ніна (післямовчання)
Жартуєш ти... Але так жартувать — безбожно.
Умерти можу я — пошли мерщій.
Арбенін
То що ж? Хіба умерти вам не можна
Без лікаря?
Ніна
Ти лиходій,
Євгеній — я жона твоя.
Арбенін
Так! Знаю, знаю!
Ніна
О, зглянься! Лікаря скоріш!
Вогонь у грудях... я вмираю...
Арбенін
Так скоро? Ні, ще ні.
(Дивиться на годинник)
За півгодини лиш.
Ніна
О, ти мене не любиш! Ні!
Арбенін
А може
Любити той, кому ти вкинула страшне
У груди пекло? Ні, лиш веселять мене
Твої страждання...