Суддя Канюк прийшов, і Матінка Мідоус із дівчатками, і Братчик Кролик пристрибав, святково одягнений: на шиї стрічки, на вухах стрічки. Всі глядачі пішли на дальній кінець доріжки, щоб дивитися, хто першим прибіжить. От настав час, суддя Канюк витягує свого годинника і кричить:
— Панове! Ви готові?
Братчик Кролик відповідає "Так!", і стара Сестричка Черепаха кричить "Так!" зі свого лісочка. Кролик як побіжить! А стара Черепаха потихеньку — додому. Суддя Канюк схопився і полетів вперед, дивитися, щоб усе проходило за правилами. Коли Кролик добіг до першого стовпчика, один синочок Черепахи виповз із лісочка. Кролик гукає:
— Ти де, Братчику Черепахо?
— Повзу, повзу, — відповідає синок.
— Ага! А я попереду! — сказав Братчик Кролик і пострибав ще швидше.
Добіг до наступного стовпчика — другий синок виповзає з лісочка.
— Ти де, Братчику Черепахо? — гукає Кролик.
— Теліпаюсь, теліпаюсь потихеньку!
Як стрибоне Братчик Кролик — вмить прибіг до наступного стовпчика. А тут ще синочок. Потім ще стовпчик і ще синочок. Тільки миля лишилася. Кролик вже думав, що переміг. Тут старий Братчик Черепаха подивився на дорогу і бачить — летить суддя Канюк. Виповз Братчик Черепаха з лісочка, переліз через канавку, пробрався крізь натовп і заховався за останнім стовпчиком.
Підбігає до стовпчика Кролик. Йому не видно було Братчика Черепаху, він і гукає судді:
— Гроші мої, суддя Саричу! Гроші мої!
Тут Матінка Мідоус з доньками як засміються! А старий Братчик Черепаха виліз з-під стовпа і каже:
— Дайте лишень дух перевести, шановні пані та панове. А грошенята таки я виграв!
І справді, прив'язав Братчик Черепаха гаманець собі на шию та й попрямував до дому, до своєї дружини і діточок.
— Але ж це був просто обман, дядечку Римусе!
— Ну, звичайно ж, друже, просто хитрий жарт. Спочатку звірі почали жартувати одне над одним, а від них і люди навчилися, так воно й повелося. Ти дивись гарно, синочку, щоб над тобою ніхто не кепкував так, поки ти молодий. Потім вже буде важче, коли волосся у тебе посивіє, як у старого негра.
Братчик Кролик і Братчик Горобчик
Дядечко Римус сидів похмурий. Кілька разів він навіть зітхнув важко і закректав.
Джоель зрозумів, що чимось засмутив дядечка Римуса.
Він ніяк не міг пригадати, що ж такого поганого накоїв, але все ж йому було якось ніяково. Раптом дядечко Римус глянув на нього так сумно-сумно і запитав:
— Що це ти наплів своїй мамі про свого братика?
— Що таке, дядечку Римусе? — запитав хлопчик і почервонів.
— Я чув, що твоя мама хоче покарати його після твого базікання.
— Ну, дядечку Римусе, я ж лише сказав їй, що він смикав часник у тебе на грядці й кинув у мене камінь.
— Послухай, що я тобі скажу, друже, — пробурмотів старий, відкладаючи вбік ярмо, яке він плів. — Послухай, що я скажу: погане це діло — бути ябедою. Ось я вже восьмий десяток на світі живу, а жодного разу не бачив, щоб плітки добром скінчились. Пам'ятаєш, що сталося із пташкою, яка пліткувала про Братчика Кролика?
Хлопчик не пам'ятав, але йому дуже хотілося послухати про це. Йому кортіло знати, яка ж це пташка була ябедою, пліткаркою і пустомелею.
— Це був такий собі горобець-стрибунець, — вів далі старий. — Горобці завжди втручались у чужі справи. І зараз у них така звичка лишилася.
Тут він клюне, там цвірінькне і все пліткує, і все пліткує.
Одного разу, після того, як Братчик Черепаха перехитрував Братчика Кролика, сидів Кролик у лісі й міркував, як би йому відігратися. Коти шкребли в нього на душі, дуже злий він був, Братчик Кролик. І лаявся, і бурчав — просто лихо, краще й не говорити про це в казці. Думав він, думав, потім раптом схопився та як крикне:
— Гаразд, дідько його бери, осідлаю я знову Братчика Лиса! Покажу Матінці Мідоус з доньками, що я хазяїн Старого Лиса, — як хочу, так і кручу ним!
Братчик Горобчик з дерева те почув і заспівав:
А я скажу Братчику Лису!
А я скажу Братчику Лису!
Цінь-цвірінь, розповім,
Цінь-цвірінь розповім!
Братчик Кролик трохи знітився і не знав, як же бути. А потім додумався: хто першим прийде, тому й повірить Братчик Лис. Пострибав додому — стриб-скік, стриб-скік! — дивиться, аж ось і він сам Братчик Лис простує стежкою.
— Як це розуміти, Братчику Лисе? — почав Кролик. — Кажуть, ти хочеш мене на той світ загнати, діточок передушити, а хатинку зруйнувати.
Лис ледь не сказився від злості:
— Звідки ти це взяв? Хто тобі таке сказав, Братчику Кролику?
Кролик спершу вдавав, що не може сказати, а потім зізнався, що Братчик Горобчик йому про це розповів.
— Ну, я, звісно, спересердя всіх на світі вилаяв, як почув таке, — сказав Братчик Кролик. — І тобі перепало теж, Братчику Лисе.
— А ти наступного разу не вір пустопорожнім балачкам, — відповів Лис. — Ну, бувай здоровий, я піду, Братчику Кролику!
Побіг Братчик Лис геть, зирк — Горобець з кущика на дорогу злетів.
— Братчику Лисе, — гукає, — агов, Братчику Лисе!
А Лис знай трюхикає потихеньку, ніби й не чує. Горобчик за ним навздогін:
— Братчику Лисе! Постривай, Братчику Лисе! Я щось знаю… Послухай лишень!
А Лис усе біжить та біжить, ніби й чути не чує і бачити не бачить Братчика Горобчика. Потім влігся на узбіччі, ніби зібрався подрімати. Горобчик все гукає його та й гукає, а Старий Лис анічичирк у відповідь.
Підскочив до нього Горобчик зовсім близенько:
— Братчику Лисе, а що я тобі скажу!
Повернув голову Лис, каже:
— Сядь-но мені на хвіст, Братчику Горобчику. На одне вухо я недочуваю, а друге зовсім не чує. Сядь на хвіст.
Сів Горобчик йому на хвіст.
— Усе ще не чую, Братчику Горобчику! На одне вухо я недочуваю, а друге геть нечує. Сядь мені на спину.
Сів Горобчик йому на спину.
— Стрибни мені на голову, Братчику Горобчику. Я на обидва вуха глухий.
Стрибнув на голову Горобчик.
— Стрибни мені на зубчик, Братчику Горобчику. На одне вухо я недочуваю, а друге зовсім не чує.
Стрибнув Горобчик Лису на зубчик, а Лис…
Тут дядечко Римус замовк, широко роззявив рота і стулив знову, так що стало зрозуміло, чим уся справа скінчилася.
Братчик Лис проковтнув його, дядечку Римусе? — запитав про всяк випадок хлопчик.
— Наступного ранку, — відповів дядечко Римус, — йшов дорогою Братчик Ведмідь і надибав там пір'їнки. І чутки пішли лісом, що Матінка Сова знову з'їла когось на сніданок.
Корова Братчика Кролика
Якось повертався Братчик Вовк із рибалки, — почав дядечко Римус, задумливо позираючи на вогонь у каміні. — Низку риби перекинув через плече і трюхикав дорогою. Раптом Матінка Перепілка випурхнула з кущів і залопотіла крильми у нього перед носом. Братчик Вовк подумав, що Матінка Перепілка хоче відвести його подалі від свого гнізда. Кинув він рибу на землю — і в кущі, туди, звідки вилетіла Перепілка. А саме в цей час трапилось і Братчику Кролику тут пробігати. Ось вона — рибка, а ось він — Кролик. Певна річ, не такий Братчик Кролик, щоб пройти повз рибку, заплющивши очі.
Повернувся Вовк на те місце, де залишив низку, а рибки й сліду не лишилось. Сів Вовк, пошкріб потилицю, поміркував, і спало йому на думку, що Братчик Кролик вештається десь тут недалечко.
Помчав Вовк щодуху до будиночка Братчика Кролика…
— Але ж ти казав, дядечку Римусе, що Вовк боявся Кролика відтоді, як Кролик обдав його окропом? — перебив Джоель старого негра.
Дядечко Римус навіть лоба наморщив з досади.
— Ой-ой-ой! — забурчав він, похитуючи головою. — Завжди ці хлопчаки сперечаються та й сперечаються. Вони думають, що знають усе краще нас, старих.
— Так ти ж сам казав, дядечку Римусе!
Та старий не дивився на хлопчика.
Він ніби й не чув його. Дядечко Римус нахилився і зашарудів рукою під стільцем серед обрізків шкіри. А сам усе продовжував бурчати собі під ніс:
— Просто біда з цими дітьми. Ти думаєш, що вони маленькі, а вони вже он які! — Тут він витяг з-під стільця гарненький батіжок, сплетений із ремінців, з червоною китичкою на кінці. — Я ось зробив батіжок для одного хлопчика, а він он який вже виріс, ліпше за мене все знає!.. Доведеться віддати цей батіжок комусь іншому.
В цьому місці у Джоеля на очах блиснули сльози, а губи затремтіли. Дядечко Римус відразу розтанув.
— Добре, добре, синку, — сказав він, лагідно поплескуючи хлопчика по руці. — Не ображайся на старого дядечка Римуса. Про що це ми говорили? Як у Братчика Вовка риба зникла і Вовк чимдуж гайнув до хатинки Братчика Кролика.
Прибігає, а Кролик і чути не чув ні про якусь рибу. Вовк кричить:
— Не відпирайся, Братчику Кролику!
А Кролик і знати нічого не знає.
Вовк на своєму стоїть.
— Ну хто, як не ти, Братчику Кролику, поцупив мою рибу!
Тут Братчик Кролик образився.
— Якщо так, — каже, — якщо ти впевнений, що це я поцупив рибу, бери, убивай будь-яку з моїх корів!
Братчик Вовк упіймав Братчика Кролика на слові, пішов на вигін і зарізав найкращу його корову. Братчику Кролику ой як гірко було розлучатися з коровою! Але він вже вигадав одну штуку і прошепотів своїм діточкам:
— Не сумуйте, дітки, адже м'ясо буде наше!
Він помчався до Вовка і крикнув, що навколо нишпорять мисливці.
Утікай, ховайся, Братчику Вовче, — сказав Кролик, — а я побуду поки тут, постережу корову.
Тільки почув Вовк про мисливців — відразу в кущі.
А Братчик Кролик хутенько обдер корову і просолив шкуру, а тушу всю розкроїв і повісив у своїй коптильні.
Потім узяв коров'ячого хвоста і вштрикнув його кінчиком у землю. Покінчив з коровою і гукає Вовка:
— Мерщій сюди, Братчику Вовчику! Мерщій сюди! Твоя корова тікає в землю. Швидше сюди!
Вовк прибігає, зирк — Кролик сидить, вхопився за коров'ячого хвоста, щоб хвіст не пішов під землю.
Кинувся Вовк йому допомагати, як потягнуть вони удвох за хвоста — вирвали хвіст із землі.
Братчик Кролик подивився на нього та й каже:
— Ох, як прикро! Хвіст відірвався, а корова пішла!
Але Братчик Вовк не хотів відступитися від свого добра. Він узяв лом, мотику, лопату і копав, щоб відкопати цю корову. А старий Кролик спокійненько сидів у себе на призьбі. Щоразу як вдарить Вовк мотикою, Братчик Кролик шепоче своїм діточкам:
— Риє, риє, риє, а м'яса й нема!
А все тому, що м'ясо вже давно лежало в коптильні. І довго-довго Братчик Кролик і всі його діточки ласували смаженою яловичиною щоразу, як у них слинка потече.
— А тепер, синку, візьми цей батіжок, — додав старий, — і стрибай додому.