Це образне порівняння, я сказав би, фігура мовлення, — пояснив Джек.
— Слухай, найвдаліша твоя фігура — та, що з дерева, а що ти не маєш мозку, щоб думати, то надалі я попросив би тебе не давати волю своїй уяві, — застеріг Солом'яник.
— Згода! — вигукнув Джек, хоча геть нічого зі сказаного не зрозумів.
Потім Його Величність відпустив Джеллі Джем і зеленобородого охоронця, і коли ті пішли, він узяв свого нового друга під руку і повів його на задній двір зіграти партію в метання кілець.
8 розділ
Полководиця Жинжур та її заколотниці
Чіп так боявся загубити свого страхопуда і Дров'яну Козлу, що здолав півдороги до Смарагдового міста, навіть не зупиняючись перепочити.
А потім йому став дошкуляти голод, але всі його сухарі та сир, які він узяв із собою в дорогу, були давно вже з'їдені.
Хлопець ішов дорогою і думав, що йому робити, аж тут йому трапилася дівчина, що сиділа на узбіччі. Але найбільше Чіпа вразила не дівчина, а її вбрання. Нічого кращого за нього він іще не бачив: дівчина була одягнена в шовкову жилетку смарагдово-зеленого кольору та чотириколірну спідницю, що була спереду блакитна, зліва жовта, ззаду червона, а праворуч фіалкова. Спереду жилетка була застібнута на чотири ґудзики: верхній — зелений, другий — жовтий, третій — червоний і останній — фіалковий.
Яскраві барви вбирали в себе очі, тож чи варто гудити Чіпа за те, що спершу його погляд якусь хвильку блукав по дівочому вбранні, і вже тільки після цього хлопець поглянув на обличчя незнайомки. А дівчисько нівроку, подумав він. Єдине, що псувало дівчину, — це вираз якогось невдоволення на обличчі, з домішкою чи то зневаги, чи то зухвалості.
Чіп роздивлявся дівчину, а дівчина тим часом роздивлялася його. Біля неї стояв кошик для їжі, в одній руці вона тримала смачнющий бутерброд, у другій — круто зварене яйце й наминала їх із такою насолодою, що навіть пробудила в Чіпові симпатію до себе.
Хлопець уже хотів був попросити, щоб вона поділилася з ним обідом, коли та несподівано звелася на ноги й стала обтрушувати крихти зі спідниці.
— Тримай! — промовила дівчина, простягаючи йому кошика. — Мені час іти. Ти нестимеш мого кошика, а якщо хочеш їсти, то пошукай у ньому щось перекусити.
Чіпа не треба було просити двічі, і якийсь час він мовчки йшов за дівчиною, щось собі жуючи й ні про що її не запитуючи. Вона швидко крокувала перед хлопцем, і від неї віяло такою рішучістю і поважністю, що хлопець подумав: не інакше як якась поважна птиця.
Коли Чіп нарешті втамував голод, він наздогнав дівчину і спробував іти в ногу з її швидкими кроками, та виявилося, що це дуже важко: дівчина була набагато вища за Чіпа і, схоже, дуже кудись поспішала.
— Дуже дякую тобі за бутерброди, — подякував Чіп, ідучи поряд із нею. — Можна поцікавитись, як тебе звати?
— Мене звати Полководиця Жинжур, — коротко відповіла дівчина.
— Ого! — здивувався хлопець. — А чим же ти командуєш?
— У нас тут війна, і я командую Військом Непокори, — відповіла Полководиця, може, занадто різко, що було цілком невиправдано з її боку.
— Ого! — знову здивувався Чіп. — Я й не знав, що тут війна.
— А звідки б тобі про це знати, — відрізала дівчина, — коли ми тримаємо це в таємниці? До того ж, наше військо складається із самих дівчат, — додала вона не без гордості, — тож просто чудесно, що досі ніхто не знає про нашу змову.
— А й справді, — погодився Чіп. — І де ж твоє військо?
— Десь за милю звідси, — відповіла Полководиця Жинжур. — Щойно я кинула заклик, як на нього почали прибувати дівчата з усієї Країни Оз. А сьогодні ми вирушаємо в похід на Його Величність Солом'яника і позбавимо його трону. Я прибуваю до Війська Непокори, і ми відразу ж вирушаємо на Смарагдове місто.
— Оце-то так, — мовив Чіп, глибоко вдихаючи повітря, — дива та й годі! А чому, дозволь спитати, ви вирішили позбавити влади Його Величність Солом'яника?
— По-перше, чоловіки вже й так довгенько правлять Смарагдовим містом, — стала пояснювати дівчина. — По-друге, у ньому повно всілякого каміння, котре значно краще виглядало б у каблучках, браслетах і намистах. А по-третє, у скарбоні Короля чимало грошей, їх вистачить, аби кожна дівчина могла справити собі дюжину нових суконь. Ось ми й хочемо прибрати це місто до рук і запровадити в ньому свої порядки.
У голосі Жинжур було стільки енергії та рішучості, що не залишалося найменших сумнівів: вона нітрохи не жартувала!
— Але війна — це погано, — сказав Чіп, трохи подумавши.
— Наша війна буде саме задоволення, — бадьоро запевнила його Жинжур.
— У вас буде багато жертв! — не вгавав Чіп, і в голосі його забриніли нотки страху.
— Цього можеш не боятися, — заспокоїла його Жинжур. — Таж який чоловік встоїть перед дівчиною чи підійме на неї руку? А в нашому Війську самі красуні.
Чіп розсміявся.
— Може, ти й маєш слушність, — сказав хлопець, — але браму стереже Воротар, і він вірний своєму повелителю. Та й Королівське військо не віддасть так легко Смарагдового міста.
— Те військо немічне й старе, — зневажливо озвалася Полководиця Жинжур. — Уся сила того війська пішла на вирощування бороди, а його лиха дружина вічно вириває з корінням половину тієї бороди. Коли правителем Смарагдового міста був Оз, зеленобородий охоронець був дуже гарним Королівським військом, бо люди боялися Оза. А от Солом'яника не боїться ніхто, і військо його в разі війни також нічого не варте.
Отак поговоривши, вони пішли далі мовчки, і невдовзі добралися до чималенької лісової галявини, де зібралося рівно чотири сотні дівчат. Вони безтурботно сміялися і розмовляли всі водночас, немовби вони зібралися не на війну, не штурмувати Смарагдове місто, а просто вийшли на пікнік.
Усі дівчата були поділені на чотири загони, і Чіп зауважив, що на всіх було таке самісіньке вбрання, як на Полководиці Жинжур. Тільки дівчата з Країни жувастиків спереду до спідниці почіпляли блакитні стрічки, ті, що були з Країни ковтунців, — червоні, у дівчат-моргайликів спідниці були прикрашені жовтенькими стрічками, а дівчата з Краю бороданів мали фіалкові стрічки. Усі вони були вбрані в зелені жилетки, що, мабуть, мало означати Смарагдове місто, яке вони збиралися перемогти, а за кольором верхнього ґудзика можна було безпомилково визначити, хто з якої країни прибув. Ця форма й сама по собі була яскрава й гарна, а коли цими барвами майоріла ціла галявина, видовище було взагалі неповторне.
Чіпові здалося, що Військо Непокори геть беззбройне, але тут він помилявся. Волосся в кожної дівчини було зібрано на потилиці в тугий вузол, і от у цих вузлах блищали по дві спиці для плетення.
Полководиця Жинжур видерлася на пеньок і звернулася з промовою до свого війська:
— Приятельки! Співгромадянки! Дівчата! — розпочала вона. — 3 хвилини на хвилину ми розпочнемо повстання проти чоловіків Країни Оз! Наша мета — підкорити Смарагдове місто і скинути з трону Короля Солом'яника, заволодіти міріадами коштовного каміння та королівською скарбницею, а ще — перемогти наших теперішніх утискувачів!
— Ура! — закричали ті, хто її почув. Та більша частина Війська Непокори, як здалося Чіпові, так була перейнята своїми балачками, що взагалі не звертала уваги на слова Полководиці.
Ось пролунала команда рушати, дівчата вишикувалися в чотири зграйки, чи то пак, загони, і рішучим кроком подалися до Смарагдового міста. Хлопець поплентався за ними, несучи декілька кошиків, згортків і пакунків, що їх довірили йому декотрі учасниці Війська Непокори. Дуже швидко вони дійшли до зелених гранітних стін Смарагдового міста й зупинилися перед вхідною брамою.
Воротар відразу ж вийшов із брами. Вигляд у нього був такий здивований, ніби то не військо прибуло до міста, а мандрівний цирк. На золотому нашийному ланцюжку відкрито висіла в'язка ключів, він безтурботно тримав руки в кишенях, і, схоже, йому в голові навіть не було, що Смарагдовому місту можуть загрожувати заколотниці. Побачивши дівчат, Воротар радо промовив:
— Доброго ранку, мої дорогенькі! Чим можу допомогти?
— Негайно ж здавайся! — наказала йому Полководиця Жинжур, ступаючи крок до нього і насупившись так грізно, як тільки було здатне її вродливе личко.
— Здавайся!? — повторив ошелешений чолов'яга. — Ні, так не можна. Це проти закону! Не перший рік живу на світі, а такого ще не бачив!
— А я кажу: здавайся! — люто гаркнула Жинжур. — Це — бунт!
— А на вигляд і не скажеш, — мовив Воротар, поглядаючи то на одну дівчину, то на другу.
— Але це так! — закричала Жинжур, нетерпляче тупаючи ніжкою. — І ми збираємося підкорити Смарагдове місто!
— Небо всемогутнє! — вигукнув здивований прибрамний Воротар. — Яка нісенітниця! Любесенькі дівчата, верталися б ви до своїх мам, доїли б корів та випікали хліб. Ви що, не знаєте, що воювати місто — справа небезпечна?
— А ми не боїмося! — правила своєї Полководиця, і вигляд у неї був такий рішучий, що Воротареві стало трохи ніяково.
І він подзвонив у дзвоник, викликаючи зеленобородого охоронця, а вже за мить шкодував, що зробив це. Бо його одразу ж обступила юрма дівчат, котрі повиймали з вузлів на потилиці спиці й націлили їх в обличчя Воротареві небезпечно близько до пухких щік та очей, що часто-часто кліпали від страху.
Бідний чолов'яга кричав, благаючи пощади, і не чинив ніякого опору, коли Жинжур знімала в нього з шиї в'язку ключів.
Із Полководицею на чолі Військо кинулося до брами, але там його перестріла Королівська Гвардія Оза — часом ще так називали зеленобородого охоронця.
— Стій! — закричав охоронець і прицілився просто в обличчя дівчини-ватажка.
Декілька дівчат заверещали й кинулися геть, але Полководиця Жинжур навіть не ворухнулася, а лише з докором сказала:
— Ага, он як? Невже ви вистрелите в нещасну, безпорадну дівчину?!
— Ні, — відказав охоронець, — моя рушниця не заряджена.
— Не заряджена?!
— Не заряджена, бо, знаєте, всяке буває. І я вже не пам'ятаю, де сховав порох і кулі до неї. Утім, якщо ви трохи зачекаєте, я спробую їх розшукати.
— Не хвилюйтеся, — весело розсміялася Жинжур, тоді обернулася до свого війська та прокричала:
— Дівчата, рушниця не заряджена!
— Ура! — заверещали повстанки, підбадьорені гарною новиною, і знов посунули на охоронця такою тісною юрмою, що просто дивно, як вони не скололи одна одну своїми спицями.
Але Королівська Гвардія Оза надто боялася жіноцтва, щоб вистояти перед такою нестримною навалою.
Зеленобородий охоронець крутнувся на п'ятах, прошмигнув у браму й щосили побіг до королівського палацу.
А Полководиця Жинжур та її юрма безперешкодно заполонили незахищене Смарагдове місто.
Ось так, не проливши жодної краплі крові, Військо Непокори заволоділо містом і стало Військом Завойовниць!
9 розділ
Солом'яник замислює втечу
Чіп непомітно залишив дівчат і собі поспішив за зеленобородим охоронцем.
Військо Завойовниць повільно розтікалося містом, бо дівчата раз за разом зупинялися, виколупуючи спицями смарагди зі стін будинків і тротуарів.
Коли Чіп та охоронець опинилися в палаці, там іще не знали про завоювання Смарагдового міста.
Солом'яник і Джек – Гарбузова Голова саме грали в кільця на задньому дворі, коли несподівано з'явилася Королівська Гвардія Оза.