коли бажаємо смерть подолати,
міф осмислити стародавній.
Бог веде нас в ніщо, не до щастя!
Бо люди змушені готуватись,
коли мають уявлення, що це таке
терпіння… І майже щодня
куштувати його гіркі джерела,
щоб зрозуміти, чом вони тут.
Але і святі у глибинах скелі
прагнуть дістатись свого вогню,
щоб зрозуміти, що недаремно
диявол дав нам ці біди пекельні…
Хоча і знання, буває, зраджують.
Світом всюди керує темрява,
І в тій темряві любов – згасає,
і в жодне серце не проникає,
ніколи, ох, ніколи не проникає…
Ніч… Та може, все-таки зродиться
надія на мир, на життя, благодать.
Людське насіння розсіяне в космосі,
там боги від нього злими ставали,
постійно нам про могили казали.
Хто в'яже вузли, той зав'язує долю…
Але не чуєм, що гніву кроки
вже близько, не відчуваємо.
Ні, тут суть полягає не в статі,
що ангел рукою своєю прикрив,
бо самозречення застидався!
Як він благально жестом отим
нас від погибелі охороняє,
даремно, ох, даремно охороняє.
І та даремність – на все життя,
бо в рухах своїх так небезпечний
світ без миру… Ніби сказав би:
світ без основи – лише розпадеться…
Ми, що колись уже воскресали,
знали польоти у піднебесся,
сови силуети, вершини дерев,
і без пророків, що нас лякають
(їх в небесах – не зустрічають),
хочем створити лише прекрасне…
Але земля сама вже благала:
Без чистоти трансцендентального
жодне творіння ще не постало,
ніколи, ох, ніколи ще не постало.
1939-1940 рр.
____________________
Роздуми поета про смисл життя та смисл поетичної творчості – це і є головний заповіт (голос) поета наступним поколінням:
він найближчий до тебе – у тиші
чи коли здригається від образ,
він – в гондолах скорботи, у ніші,
всіма покинутий, далеко від нас,
він – буття з небуттям, він гість,
що криком платить за весь цей світ
і знову стає – до тяжкої праці…
Цей заповіт – універсальний для поетів усіх часів, але автор згадує і різноманітні події дитинства, і кохання героя, в якому обожнення дівчини перетворюється на ідеал жінки, що має стати взірцем для читачів. А в кінці поеми поет наголошує, що натхнення до будь-якої творчості дається з Небес:
Без чистоти трансцендентального
жодне творіння ще не постало,
ніколи, ох, ніколи ще не постало.