А ще були там розсадники для горобців та горобеняче цвірінькання. Люди в перехід опускалися не дуже часто, бо крила незліченного птаства збивали потужний струмінь повітря, що ніс дрібне біле і сизе пір'я.
— Вони хоч колись та не махають крилами? — запитала Хлоя, глибше насуваючи шапку, аби її не зірвало вітром.
— Це не одні й ті ж, вони міняються, — пояснив Колен, воюючи з полами пальта.
— Давай швидше минемо голубів, горобці здіймають менший вітер, — горнулася Хлоя до Колена.
Вони заквапились і невдовзі вийшли з небезпечної зони. Проте хмарка їх не супроводила. Вона рушила навпрошки і вже чекала на них біля другого виходу.
14
Темно-зелена лава видавалася трохи вологою. Хай там що, цією алеєю ходили не дуже часто, тож закохані почувалися затишно.
— Ви не змерзли? — запитав Колен.
— Ні, хмаринка не дає, — відповіла Хлоя. — Проте… я однаково присунуся до вас.
— Ох! — зойкнув Колен, почервонівши. Він збентежився і зніяковів. Обійняв Хлою за стан, її шапочка зсунулась і біля Коленових уст опинилась хвиля лискучого волосся.
— Мені так добре з вами, — проказав Колен.
Хлоя не казала нічого, її віддих ставав дедалі швидший і непомітно ближчав. Колен говорив їй майже на вухо.
— Ви не знудились? — поцікавився він.
Хлоя похитала головою, що ні, і Колен, скориставшись моментом, нахилився до неї ще ближче.
— Я, — говорив він їй у саме вухо, і цієї миті, немов випадково, Хлоя повернула голову й Колен поцілував її в губи. Поцілунок був не дуже довгий, зате потім вони надолужили. Колен ткнувся обличчям у Хлоїні коси і вони довго сиділи, не мовлячи й слова.
15
— Алісо, як добре, що ви прийшли, — зрадів Колен. — Проте з дівчат будете тільки ви.
— Дарма, — мовила Аліса, — Шик не заперечує.
Шик потвердив. Та якщо по щирості. Алісин голос був не дуже веселий.
— Хлої зараз нема в Парижі, — розповідав Колен. — Вона на три тижні поїхала з батьками на південь.
— Ох, — поспівчував Шик, — ти, певне, дуже нещасний.
— Та я ще ніколи не був такий щасливий, як тепер, — закричав Колен. — Я хочу оголосити вам про свої заручини з Хлоєю…
— Вітаю тебе, — понуро мовив Шик, намагаючись не дивитись на Алісу.
— Що з вами сталося? — запитав Колен. — Здається мені, у вас не все гаразд.
— Нічого не сталося, — мовила Аліса. — Просто Шик — йолоп.
— Ні, — не погодився Шик. — Колене, не слухай її. Нічого не сталося.
— Ви кажете одне, а проте згоди між вами немає, — виснував Колен, — отже, хтось із вас бреше або ж ви обоє брешете. Заходьте, зараз буде обід.
Колен і гості перейшли до їдальні.
— Сідайте, Алісо, — запрошував Колен. — Сідайте поруч зі мною і кажіть, що, зрештою, сталося.
— Шик — йолоп, — почала Аліса. — Він каже, ніби не має права тримати мене біля себе, бо в нього нема грошей, щоб забезпечити мені нормальне життя, і йому соромно, що він не побрався зі мною.
— Я негідник, — погодився Шик.
— Не знаю, що вам і казати, — розгубився Колен. Адже він був такий щасливий, що пересвари Шика та Аліси завдавали йому неймовірних страждань.
— Тут, власне, йдеться не про гроші, — мовив Шик. — Просто Алісині батьки нізащо не погодяться на моє одруження з нею і матимуть цілковиту слушність. Це історія, подібна до тієї, що її можна знайти в одній з Партрових книжок.
— То дуже цікава книжка, — докинула Аліса. — Колене, хіба ви не читали її?
— Так ось ви які, — вирік Колен. — Я певен, що всі ваші гроші й далі йдуть на Партра.
Шик і Аліса похнюпили носи.
— Це моя провина, — зізнався Шик. — Аліса на Партра більше нічого не витрачає. Відколи живе зі мною, вона майже не цікавиться ним.
У Шиковому голосі вчувався докір.
— Я люблю тебе дужче, ніж Партра, — мало не плачучи, проказала Аліса.
— Ти дуже славна, — казав далі Шик. — Я не вартий тебе. Це моя вада — збирати Партрові твори, і, на лихо, простий інженер не може собі дозволити скупити геть усе.
— Я у відчаї, — зажурився Колен. — Мені б дуже хотілося, щоб у вас усе було добре. Ану відгорніть свої серветки.
Під Шиковою серветкою в оправі з блощичної шкіри лежав томик "Блювоти", а під Алісиною серветкою — масивна золота обручка у формі нудоти.
— Ох! — нетямилася в захваті Аліса, обійняла Колена за шию й поцілувала його.
— Хлопець ти, бачу, хоч куди, — мовив Шик. — Не знаю, як і віддячити тобі, окрім того, тобі ж відомо, що я не можу дати тобі навзаєм те, що мені хотілося б.
Колен немов ожив. Та й Аліса цього вечора була напрочуд гарна.
— Якими парфумами ви користуєтесь? — запитав він. — Хлоя напахчується орхідейною квінтесенцією.
— У мене нема парфумів, — відказала Аліса.
— Це її природний запах, — докинув Шик.
— Дивовижно! — вигукнув Колен. — Ви пахнете лісом, де жебонить струмочок і граються кроленята.
— Розкажіть нам про Хлою! — попросила підлещена Аліса. Ніколя приніс перекуски.
— Добридень, Ніколя, — привітала його Аліса. — Як ся маєш?
— Чудово, — відповів Ніколя, ставлячи тацю на стіл.
— Ти мене не цілуєш? — здивувалась Аліса.
— Не соромтеся, Ніколя, — проказав Колен. — Для мене навіть було б величезною втіхою, якби ви пообідали з нами.
— Авжеж! — кивнула Аліса. — Пообідай із нами.
— Пан вправили мене в надзвичайне збентеження, — відповів Ніколя. — Я не можу сісти за стіл у таких лахах.
— Гаразд, Ніколя, — мовив Колен. — Ідіть переодягніться. якщо хочете, але я наказую вам пообідати з нами.
— Дякую панові, — схилив голову Ніколя. — Я зараз перевберуся.
Ніколя поставив тацю на стіл і вийшов.
— Ну? — спитала Аліса. — Хлоя?
— Пригощайтеся, — частував Колен. — Я не знаю, що це, але воно має бути смачним.
— Не муч нас! — благав Шик.
— Через місяць я одружуся з Хлоєю, — оголосив Колен. — І як би мені хотілося, щоб це сталося завтра!
— Ох! — засумувала Аліса. — Вам щастить.
Колен засоромився з власного багатства.
— Слухай, Шику, — запитав він раптом, — хочеш, я дам тобі гроші?
Аліса розчулено дивилася на Колена. Він був такий шляхетний, що можна було побачити, як у жилах його рук рухаються блакитні й бузкові думки.
— Я не думаю, що це якось зарадить, — засумнівався Шик.
— Ти зміг би побратися з Алісою, — переконував Колен.
— Того не хочуть її батьки, — відповів Шик. — А я не хочу, щоб вона розсварилася з ними. Вона така ще юна…
— Я не така вже юна, — відповіла Аліса, випростуючись на лаві, щоб можна було краще оцінити її знадливі груди.
— Він мав на увазі не це, — урвав її Колен. — Послухай, Шику, в мене є сто тисяч фальшонів, я дам тобі четвертину і ти зможеш спокійно жити. На роботу ти й далі ходитимеш, а цієї суми тобі вистачить.
— Повік тобі дякуватиму! — розчулився Шик.
— Не дякуй мені, — сказав Колен. — Адже мене цікавить не щастя всього людства, а щастя кожної окремої людини.
Від порога пролунав дзвінок.
— Я піду відчиню, — сказала Аліса. — Я ж тут наймолодша, ви самі мені щойно дорікали.
Аліса підвелась і її ноги стиха зачовгали на м'якому килимі.
То прийшов Ніколя, що спустився затильними сходами. Тепер він убрався в пальто з цупкого грубого брехливіду з зеленими і бежевими шевронами й у фетровий америцький капелюх екстра-гасу. На руках він мав рукавички з експропрійованої свинячої шкіри, на ногах — міцні черевики з гавіалової шкіри, а коли зняв пальто, постав в усій красі: вельветовому піджаку, де основа була каштанова, а рубчики — наче зі слонівки, і зеленаво-синіх штанах із закотами на п'ять пальців, іще й на великий.
— Ох! — аж засяяла Аліса. — Який ти чепурун!
— Як ся маєш, небого? Така ж гарна, як завжди? — спитав Ніколя, погладивши їй груди і сідниці.
— Ходи до столу, — запросила Аліса.
— Добридень, друзі, — привітався Ніколя, ступаючи до кімнати.
— Нарешті! — зрадів Колен. — Ви навчилися по-людськи розмовляти.
— Атож, — кивнув Ніколя, — я теж можу. А скажи мені, — провадив він далі, — що, як ми всі четверо будемо на "ти"?
— Згода, — відповів Колен. — Сідай.
Ніколя сів навпроти Шика.
— Бери пригощайся, — подав голос Шик.
— Хлопці, — звернувся до друзів Колен, — ви б хотіли бути моїми весільними боярами?
— Авжеж, — погодився Ніколя. — Тільки не спаруй нас із якимись бридулями, гаразд? Адже цю штуку здавна утинають.
— Я думаю попросити за дружок Алісу та Ізіду, — говорив Колен, а за весільних педерастів — братів Демаре.
— Згода! — викрикнув Шик.
— Алісо, — знову заговорив Ніколя, — сходи на кухню і принеси страву, що стоїть у печі. Вона тепер, певне, вже готова.
Аліса виконала настанови Ніколя й принесла важкий срібний таріль. Коли Шик підняв кришку, вони побачили на тарелі дві різьблені фігурки з гусячої печінки, що зображували Колена в жакеті і Хлою у весільній сукні. Довкола них можна було прочитати дату шлюбу, а в кутку виднів напис: "Ніколя".
16
Колен побіг по вулиці.
"Весілля буде дуже гарне… Завтра, завтра вранці. Прийдуть усі мої друзі…"
Вулиця вела до Хлої.
"Хлоє, які у вас ніжні губи. Ваша шкіра — мов стиглий плід. Ваші очі такі прекрасні, а ваше тіло обпікає мене вогнем…"
Вулицею котилися скляні кулі, за ними бігли діти.
"Я цілуватиму вас довгі місяці й ніколи не зможу насититися. Навіть якщо місяців буде більше, ніж днів у році, мені їх однаково не стане, щоб розцілувати вас усю — ваші руки, ваші коси, очі, шию…"
Пройшло трійко дівчаток: вони виспівували круглу пісню до хороводу і водили його трикутником.
"Хлоє, я хотів би пригорнути вас до самого серця, обійняти вас обома руками, відчути на шиї сплети ваших рук, а на плечі — вашу голову, пахощі кіс, хочу пестити вашу тремтливу шкіру, вдихати чарівний аромат вашого тіла".
Небо було ясне і блакитне, мороз іще кусався, але менше. Дерева, похмурі й темні, витикали на кінцях зчорнілого пагілля зелені набубнявілі бруньки.
"Коли ви далеко від мене, я бачу вас в отій сукні зі срібними гудзиками, — та коли ж ви одягали її? Може, як ми зустрілися вперше? Ні, то був день нашого побачення, під важке й пухнасте манто ви вдягли на себе ту сукню.
Колен штовхнув двері кіоску й увійшов усередину.
— Мені потрібна сила-силенна квітів для Хлої, — замовив він.
— А коли їх принести їй? — запитала квітникарка. Вона була молода і тендітна, а її руки почервоніли. Вона дуже любила квіти.
— Завтра вранці. Принесіть також і до мене, нехай вони виповнять усю нашу кімнату — лілеї, гладіолуси, троянди і маса інших білих квітів, а насамперед принесіть величезний букет червоних троянд…
17
Брати Демаре зодягалися на весілля.