Проминав великі обшири чорного мулу, який, потривожений рухом води, здіймався темними хмарками. І врешті решт він почув уривок глибоко вкарбованої в його пам'ять пісні з яйця:
І повернути скарб, і віднайти —
На все годину часу маєш ти.
Гаррі поплив швидше й незабаром побачив крізь каламутну воду великий камінь попереду. На ньому були намальовані підводні мешканці. Вони тримали списи й полювали на істоту, схожу на велетенського кальмара. Гаррі проминув камінь, пливучи на звук пісні.
...Не зволікай — зосталось півгодини,
Бо те, що ти шукаєш, тут загине...
Скупчення неоковирних кам'яних халуп, порослих водоростями, виринуло раптом з каламуті. Тут і там у темних вікнах Гаррі помічав обличчя... вони анітрохи не були схожі на зображення русалки у ванній кімнаті старост.
Підводні мешканці мали сірувату шкіру й довге заплутане темно зелене волосся. Очі в них були жовті, так само, як і поламані зуби, а на шиях теліпалися товсті разки намиста з гальки. Вони скоса позирали, як пропливає Гаррі. Один чи двоє з них випливли зі своїх печер, щоб краще його роздивитися. Їхні могутні срібні хвости лупили воду, а руки стискали списи.
Гаррі додав швидкості, й незабаром халуп побільшало. Біля деяких були грядочки з водоростями, а ще перед однією він помітив навіть домашнього ґринділа, прив'язаного до кілочка. Підводні мешканці з'являлися тепер з усіх боків, пожадливо витріщаючись на Гаррі, вказували на його перетинчасті руки та зябра й обговорювали його між собою, затуляючи руками роти. Гаррі завернув за ріг, і дуже дивне видовище відкрилося перед його очима.
Цілий натовп підводних мешканців зібрався біля будиночків, розташованих довкола такого собі підводного сільського майдану. Посередині співав хор русалок та водяників, кличучи до себе чемпіонів, а за хором височіла незграбна статуя: висічений з каменю здоровенний водяник. До хвоста статуї були міцно прив'язані четверо людей.
Рона прив'язали між Герміоною та Чо Чанґ. Ще там була дівчинка років восьми. Хмара її сріблястого волосся не залишала сумнівів, що це сестра Флер Делякур. Усі четверо, здавалося, перебували в глибокому сні. Їхні голови посхилялися на плечі, а з ротів виринали красиві ланцюжки бульбашок.
Гаррі поспішив до заручників, очікуючи, що підводні мешканці спрямують на нього свої списи й нападуть, але вони нічого не зробили. Заручники були прив'язані до статуї слизькими й дуже міцними мотузками з водоростей. На коротку мить Гаррі згадав про свій ніж — Сіріусів дарунок, але той лежав у валізі в замку, за чверть милі звідсіля, і можна було про нього не згадувати.
Гаррі роззирнувся. Багато підводних мешканців навколо них були озброєні списами. Гаррі поспіхом поплив до двометрового водяника з довгою зеленою бородою та нашийником з акулячих зубів і на миґах попросив позичити спис. Водяник зареготав і заперечливо похитав головою.
— Ми не допомагаємо, — сказав він суворим хрипким голосом.
— Та ну! — сердито вигукнув Гаррі (хоч з рота вилетіли тільки бульбашки) і спробував силою відібрати у водяника спис, але водяник тримав його міцно, хитав головою і сміявся.
Гаррі плавав колами, шукаючи чогось гострого... хоч би щось... На дні озера валялися камінці. Гаррі пірнув, схопив найзазубреніший камінь і повернувся до статуї. Почав терти каменем мотузки, якими був прив'язаний Рон, і після кількох хвилин упертої праці вони розірвалися. Непритомний Рон поволі сповз донизу, і його понесла несильна течія за кілька сантиметрів над дном.
Гаррі знову роззирнувся. Інших чемпіонів не було видно. Що вони собі думають? Чому не поспішають? Гаррі повернувся до Герміони, підняв зазубрений камінь і почав терти мотузки...
Тієї ж миті його схопило кілька пар сильних сірих рук. З півдесятка водяників відтягували Гаррі від Герміони, трусячи своїми зеленоволосими головами й регочучи.
— Свого заручника забирай, — сказав один з них. — А чужих не займай...
— Не діждетеся! — сердито крикнув Гаррі, але з рота вилетіли лише дві великі бульбашки.
— Твоє завдання — повернути свого друга... інших не займай...
— Вона теж моя подруга! — крикнув Гаррі, вказуючи на Герміону. Величезна срібна бульбашка беззвучно випливла з його губ. — І вони теж не повинні померти!
Голова Чо схилилася на Герміонине плече. Маленька срібноволоса дівчинка була бліда, аж зелена, мов привид. Гаррі кинувся бороти водяників, та ті ще дужче зареготали, не підпускаючи його. Гаррі дико озирався навколо. Де ж інші чемпіони? Чи вистачить у нього часу витягти на поверхню Рона й повернутися по Герміону та по інших? Чи знайде він їх знову? Гаррі глянув на годинник, щоб визначити, скільки лишилося часу — але годинник зупинився.
І тут підводні мешканці почали захоплено тицяти пальцями вгору. Гаррі задер голову й побачив Седрика, що плив до них. Голова його була у велетенській бульбашці, від чого риси Седрикового обличчя розширилися й видовжились.
— Щезай! — промовив він беззвучно, охоплений панікою. — Флер і Крум уже наближаються!
Відчуваючи неймовірне полегшення, Гаррі побачив, як Седрик витягає з кишені ножа й визволяє Чо. Він потяг її вгору, й вони зникли.
Гаррі позирав навкруги, чекаючи. Де ж ті Флер та Крум? Часу ставало дедалі менше, а якщо вірити пісні, то за годину заручникам кінець.
Підводні мешканці почали несамовито верещати. Ті, що тримали Гаррі, відпустили його, дивлячись на щось позаду нього. Гаррі обернувся й побачив справжнє страхіття, що, розтинаючи воду, пливло до них: людське тіло у плавках і з головою акули... Це був Крум. Він, вочевидь, себе трансфігурував, але не дуже вдало.
Акулолюдина підпливла просто до Герміони й почала гризти й смикати її мотузку: на лихо, нові Крумові зуби були розташовані страшенно незручно для кусання чогось меншого, ніж дельфін, і Гаррі злякався, що Крум з необережності може розпороти Герміону навпіл. Стрімко кинувшись уперед, він ударив Крума по плечі й простяг йому свій зазубрений камінь. Крум його схопив і почав визволяти Герміону. Йому вдалося це зробити за лічені секунди. Обхопивши її за талію, він, навіть не обернувшись, різко ринув угору.
Що ж тепер? Гаррі у відчаї задумався. Якби він знав, що Флер уже близько... Але й досі не було ніяких ознак її наближення. Не залишалося нічого іншого...
Він схопив камінь, що його Крум кинув на дно, але водяники оточили Рона й дівчинку, хитаючи головами.
Гаррі вийняв чарівну паличку:
— Геть з дороги!
Тільки бульбашки вилетіли з рота, але цього разу в Гаррі склалося чітке враження, що водяники його зрозуміли, бо раптом перестали шкіритися. Їхні жовті очі заклякли на чарівній паличці і вигляд у них став переляканий. Їх було дуже багато, а Гаррі — сам, проте з їхніх облич він зрозумів, що водяники розумілися на магії не краще, ніж велетенський кальмар.
— Рахую до трьох! — закричав Гаррі; цілий струмінь бульбашок вирвався з нього. Щоб упевнитися, що водяники його зрозуміли, він підняв угору три пальці. — Раз... — він загнув один палець. — Два... — загнув другий...
Водяники кинулися врозтіч. Гаррі метнувся вперед і став перетирати мотузки, якими дівчинка була прив'язана до статуї. Врешті решт і вона була звільнена. Гаррі обхопив її за талію, схопив Рона за комір мантії і відштовхнувся від дна.
Пливлося вкрай повільно. Гаррі не міг більше загрібати своїми перетинчастими руками. Він шалено молотив ластами, однак Рон і сестра Флер тягли його на дно, наче два мішки з картоплею. Гаррі звів погляд до неба, хоч і знав, що вони ще дуже глибоко, бо вода вгорі була така темна...
Водяники пливли разом з ним. Він бачив, як вони легко кружляють довкола, спостерігаючи за ним... Невже, тільки но закінчиться час, вони затягнуть його на дно? Можливо, вони їдять людей? Його ноги починали терпнути від напруженості, плечі страшенно боліли — адже він тяг на собі Рона й дівчинку...
Дихати було надзвичайно важко. Він знову відчув біль за вухами... Раптом почав усвідомлювати, як мокро в роті... Але темрява почала розсіюватися... Він уже бачив над собою денне світло...
З усієї сили Гаррі відштовхнувся ластами й зрозумів, що вони знову перетворилися на звичайні ноги... Вода ринула через рот просто в легені... В голові запаморочилося, але він знав, що світло й повітря вже за якихось три метри... Він мусив випливти... мусив...
Гаррі так сильно й швидко бовтав ногами, що відчував, як м'язи аж кричать, протестуючи. Здавалося, навіть у мозок набралося води. Він не міг дихати, він прагнув кисню, він мусив випливати, не смів зупинятися...
І тоді нарешті голова Гаррі пробилася крізь поверхню води. Чудове, холодне, чисте повітря обжалило його мокре лице. Він буквально ковтнув це повітря — так, наче досі ніколи як слід не дихав — і, важко хекаючи, витяг нагору Рона й дівчинку. Дикі зеленоволосі голови, які його супроводжували, випірнули слідом за ним — вони йому всміхалися.
Натовп на трибунах здійняв несамовитий галас. Здавалося, всі, до одного, з криком і вереском посхоплювалися на ноги. Гаррі здалося, ніби вони вирішили, що Рон і дівчинка мертві. Але це було не так. Обоє розплющили очі. Дівчинка злякано й розгублено кліпала, а Рон вихлюпнув із себе цілий потік води, примружився від яскравого світла, обернувся до Гаррі й сказав:
— Трохи мокро, правда?
Тоді помітив сестру Флер і спитав у Гаррі:
— Навіщо ти тягнув ще й її?
— Флер не з'явилася. Я не міг її покинути, — хапаючи ротом повітря, пояснив Гаррі.
— Гаррі, ти бовдур, — сказав Рон, — невже ти всерйоз сприйняв ту пісеньку? Дамблдор не дав би нам потопитися!
— Але ж у пісні...
— Лише для того, щоб ти вклався в час! — вигукнув Рон. — Сподіваюся, ти внизу не гаяв часу й не корчив з себе героя!
Гаррі відчув себе дурнем. Роздратованим дурнем. Легко Ронові казати: він спав, він не відчув, як моторошно там у воді, в оточенні озброєних списами водяників, які, здавалося, були готові вбивати.
— Давай, — коротко сказав Гаррі, — допоможи. Навряд чи вона вміє добре плавати.
Вони потягли сестру Флер до берега, з якого за ними уважно спостерігали судді. Водяники супроводжували їх, наче почесна гвардія, виспівуючи свої жахливі скрипучі пісні.
Гаррі побачив, як мадам Помфрі метушиться над Герміоною, Крумом, Седриком та Чо, загорнутими в грубі ковдри. З берега до Гаррі й Рона радісно всміхалися Дамблдор і Лудо Беґмен, а от Персі, блідий і набагато молодший на вигляд, розбризкуючи воду, побіг їм назустріч.