Вона везла Спартакові повідомлення від Крікса, що противник виступив з Арпі і попав у пастку: хай Спартак негайно повертається до Сіпонта.
Гречанка прибула до Спартака, коли він з своїми легіонами ховався серед порослих терном круч уздовж шляху з Сіпонта до Барлетти. Він запитав її з тривогою:
— Ну як?
— Красс іще не рухався з Арпі. Хоч він послав кілька тисяч розвідників аж до Сіпонта, але наші шпигуни запевнили Крікса, що ніякого наказу готуватися легіонам до походу ще не було.
— О боги! — скрикнув фракієць. — Цей Красс розумніший і хитріший, ніж я гадав!
Трохи подумавши, він сказав Евтібіді:
— Повертайся до Крікса і скажи йому, нехай він, що б там не сталося, не вирушає з табору. А коли Красс на нього нападе, хай пошле до мене трьох гінців з проміжками в чверть години, щоб мене попередити. Що б там не було, а з трьох хоч один до мене доскаче. Здається мені, що небажання Красса розбити нас нарізно віщує щось недобре*
І фракієць кілька разів потер правою рукою чоло, ніби бажаючи відігнати сумні думки. Потім спитав Евтібіду:
— Скільки часу ти їхала з нашого табору сюди?
— Менше двох годин.
— То ти мчала щодуху?
•— Глянь на мого коня і сам побачиш.
— Ну, то назад теж лети щодуху.
Евтібіда попрощалася з Спартаком, повернула коня і пустила його галопом у напрямі Сіпонта.
Повернувшись туди, вона сказала Кріксові, що Спартак наказав йому виступати з Сіпонта до схилів Гарганської гори і стати там на неприступній позиції.
Коли Евтібіда прибула до табору легіонів Крікса, до світанку залишалося ще години дві. Тому галл наказав тихо зняти намети, і ще до сходу сонця його військо було уже в дорозі до Таргана.
За якісь чотири години воно дійшло до підніжжя дуже високої гори, звідки виднілася широчінь прозорого Адріатичного моря. На його хвилях де-не-де поволі рухалися паруси рибальських човнів.
Саме в той час, коли Крікс на крайньому узгір'ї Гаргана в зручному, закритому місці наказував розбити табір, раптом почулися крики:
— Римляни!.. Римляни!..
То були легіони Красса. За вказівками зрадниці йшли вони наступом на тридцять тисяч гладіаторів, які були тепер на відстані семи годин ходу від війська Спартака.
Але Крікс не розгубився перед несподіваним нападом. З мужнім спокоєм відважного полководця він розташував свої легіони до бою. Чотири легіони поставив фронтом проти ворога і, для того, щоб мати довшу бойову лінію, розтяг її праворуч до горба, де мав намір зробити табір п'ятого і шостого резервних легіонів; ліве крило фронту він простяг до неприступних урвищ, де внизу з тихим шумом розбивалися морські хвилі.
Незабаром шість римських легіонів тісно зімкнутим строєм навально ринули на гладіаторів. Дикі крики бійців, оглушливий шум і брязкіт мечів та щитів порушили одвічний спокій відлюдного лісистого краю, і від печери до печери, від скелі до скелі луна сумно повторювала ці незвичні звуки.
Крікс об'їжджав свій фронт від краю до краю; те саме робив і Красс, обидва голосно запалювали воїнів до бою. Розгорілася страшна битва. Жодна сторона не поступалася ні на крок.
Римляни атакували зімкнутим строєм, і тому край лівого крила легіонів Крікса не був оточений. Тут стояло понад три тисячі бійців четвертого легіону, не маючи змоги брати участь у битві, і тільки нетерпляче дивилися, як розгортався бій. Бачачи це, командир легіону самніт Онацій сам став на чолі цих трьох тисяч бійців, повівши їх праворуч на праве крило римського війська. Гладіатори з таким завзяттям врубалися в ряди римлян, що під їхнім тиском на правому фланзі легіон римлян змішався і подався назад. Та цей успіх був скороминущий і нетривкий. Командир цього крила квестор Скрофа сам помчав до римської кінноти, що стояла в запасі, і наказав начальникові її, Гнеєві Квінту, вдарити силою шести тисяч вершників на ліве крило гладіаторів, яке через добрий намір Онація залишилося відкритим. Тепер римляни змогли обійти ліве крило гладіаторів і вдарити з тилу. Незабаром римляни напали з тилу на третій і четвертий легіони гладіаторів, зламали їхній бойовий стрій і завдали їм величезних втрат.
У той же час Красс послав два легіони і шість тисяч стрільців з лука в обхід правого флангу Крікса. З несказанною швидкістю видерлися вони на узгір'я навколо горба, де стояв резерв гладіаторського війська, перебігли через вершину горба і півколом напали на п'ятий і шостий легіони. Тоді гладіатори, наскільки дозволяла місцевість, розтягли своє праве крило в бойову лінію. Таким чином, обидва фронти гладіаторів утворили дві сторони трикутника, основою якого було море, а вершиною — горб.
Розгорілася страшна, жорстока битва.
Красс дивився на вправний обхідний маневр Мессембрія і Гранденія — командирів п'ятого і шостого легіонів — і вирішив продовжити його до повного оточення гладіаторів. Він бачив, як спритно скористався Скрофа з помилки Онація, і тепер кинув в обхід лівого крила не тільки рештки своєї кінноти, а ще й два легіони і наказав їм зовсім оточити гладіаторів.
Так, незважаючи на незвичайну хоробрість тридцяти тисяч людей проти вісімдесяти тисяч, менш ніж за три години шість легіонів Крікса, оточені з усіх боків, були безжалісно порубані на шматки.
Звитяжно бився Крікс. До останньої хвилини він надіявся на прихід Спартака. Побачивши, що більшість його товаришів полягли, він спинив коня — то був третій кінь, бо два вже були вбиті під ним, — і поглядом, сповненим безмежного відчаю, окинув жахливе побоїще. Гарячі сльози потекли по його щоках. Він подивився туди, звідки мав прийти Спартак, і тремтячим голосом пристрасно промовив:
— О Спартак!.. Не прийти тобі вчасно врятувати нас чи помститися за нас!.. Як гірко тобі буде, коли побачиш жалюгідну загибель тридцяти тисяч найвідважніших твоїх товаришів!
Лівою рукою він рішуче стер з обличчя сльози і, повернувшись до своїх контуберналів (Евтібіди серед них не було з самого початку битви), голосно і спокійно промовив:
— Брати!.. Настав час помирати!
1, піднявши багряний від римської крові меч, пришпоривши коня, він помчав на маніпулу піших легіонерів, які з боєм оточували вже останній десяток поранених, понівечених гладіаторів. Розмахуючи над головою страшним мечем, він громовим голосом закричав:
— Гей ви, хоробрі римляни! Ви сміливі, коли вас троє проти одного! Ану, тримайтеся! йду на смерть!
Крікс і четверо його контуберналів, врізавшись у ряди римлян, почали валити їх на землю, топтати кіньми, вбивати так, що вісім-дев'ять десятків римлян ледве могли захищатися від їх могутніх ударів. Спочатку легіонери похитнулись і трохи відступили, але коли до них приєдналися групи нових бійців, вони оточили п'ятьох гладіаторів. їхні коні попадали вбитими від ударів численних мечів. Піші гладіатори билися з небаченим завзяттям. Римляни напали на них з усіх боків і незабаром покінчили з ними. Упав і Крікс. Його тіло було суцільною раною. Падаючи на землю, він обернувся до римлянина, який вразив його в спину, і пронизав мечем, потягши за собою. Лезо так і лишилося в грудях легіонера, і Крікс, не в силі його висмикнути, вражений пущеною зблизька стрілою, прошепотів:
— Хай усміхнеться тобі… о Спартак… перемога…
І зімкнув уста. Другий легіонер кинув у його зранені груди дротик і закричав:
— Тим часом приймай поразку і смерть!
— Присягаюся богами! — вигукнув якийсь ветеран. — Ніколи, у всіх війнах Сулли, не бачив я людини більш живучої!
— Погляньте, — вказав інший на трупи римлян, які лежали навколо Крікса. — Скільки він забив наших, хай Ереб поглине його душу!..
Так за три години закінчився бій біля Гарганської гори, де полягло десять тисяч римлян і тридцять тисяч гладіаторів.
Тільки близько восьмисот гладіаторів, майже всі поранені, попали в полон. За наказом Красса вони були присуджені до розп'яття вздовж шляху, яким римляни мали йти звідси наступної ночі.
Після полудня Красс звелів спалити трупи римлян, а потім побудувати табір, оточивши його глибоким ровом. І тут же попередив трибунів і центуріонів, щоб тримали легіони й когорти готовими до виступу в похід опівночі.
У невимовній тривозі чекав Спартак увесь день і ніч вістей од Крікса. Але ніхто не з'явився. На зорі він вирядив до Сіпонта двох своїх контуберналів, кожного з сотнею вершників, зібрати відомості про Крікса і про ворога. Він зробив це Ще й тому, що його бійці, виступаючи з табору, взяли лише на три дні продовольства і на кінець цього дня вже залишалися без харчів.
Коли перший контубернал Спартака прибув до Сіпонта, він страшенно здивувався, побачивши спорожнілий табір. Не знаючи, як бути далі, що подумати, він зачекав другого контубернала, щоб з ним порадитися. Поки вони нерішуче стояли на місці і радилися, до табору на загнаних, вкритих пилюкою конях примчали двоє контуберналів, яких Крікс при першій появі римлян послав назустріч Спартакові. Адже він, повіривши словам Евтібіди, думав, що Спартак уже кілька годин був у дорозі, і тому хотів прискорити його прихід.
Легше уявити, ніж описати, як ужахнулися всі четверо, коли зрозуміли ганебну зраду Евтібіди і жахливе становище, в яке попав Крікс. Вони збагнули, що в такій біді був один-єдиний вихід — мчати, не шкодуючи коней, до Спартака;
Так вони й зробили. Та коли домчали до того місця, де гладіатори були в засідці, бій біля Гарганської гори вже закінчувався.
— О пекельні боги! — проревів Спартак, збліднувши при цій лиховісній звістці, мов мрець, бо миттю уявив усі жахливі наслідки зради. — В похід! Мерщій у похід на Сіпонт!
Сідаючи на коня, він покликав Граніка і схвильовано, з слізьми в голосі, сказав йому:
— Доручаю тобі найшвидшим маршем вести вісім легіонів. Хай у кожного на ногах виростуть крила… Хай серце у кожного стане твердим, як алмаз!.. Летіть!.. Летіть!.. Крікс гине!.. Наші брати гинуть тисячами!.. Я мчу вперед з кіннотою… Заради всього святого поспішайте, летіть!
Сказавши це, він на чолі восьми тисяч вершників щодуху помчав шляхом на Сіпонт.
Через півтори години він прибув туди на змилених, загнаних конях, і першими, кого побачили вони на місці вчорашнього табору Крікса, були сім-вісім гладіаторів. Закривавлені, знесилені, вони якимсь чудом врятувалися від різанини під Гарганською горою.
— Ради Юпітера Месника, кажіть, що скоїлося? — задихаючись, спитав їх Спартак.
— Ми розгромлені… знищені… від наших шести легіонів залишилася сама назва!
— О бідолашні мої брати!..