Жаба почала говорити про політику, — гарно! І от мене визволили. Коли прийшов уепентек, спочатку я здурів, — завсігдн маєш сумнів у своєму щасті, — мені здавалося, що я не бачу того, що бачу, що це неможливе, що це кошмар, що це фарс, який я бачу уві сні. Та ні, — нічого не може бути реальнішого. Це справжня дійсність. Ґуїнплен і справді у в'язниці. Це удар провидіння. Дякую. Це чудище своїми штуками притягло увагу до моєї установи й видало мого бідного вовка. Тепер Ґуїнплена забрали! Я визволюся разом од обох. Одним каменем два черепи. Бо Дея вмре. Коли вона більше не побачить Ґуїнплена, — а вона, ідіотка, бачить його, — в иеї не буде вже резонів існувати; вона скаже до себе: "що мені далі робити на цьому світі?" І вона так само піде звідціля. Щасливої дороги! К бісу обох. Я завсігди ненавидів ці творіння. Здихай, Дея. Ох, як я задоволений!
II
ЩО ВІН РОБИТЬ?
Він повернувся до Тедкастерської таверни.
Вибило пів до сьомої, або, як кажуть англійці, минуло півгодини по шостій. Смеркало.
Ніклес стояв на порозі. Його перелякане лице не встигло ще заспокоїтися після того, що трапилося вранці, — жах залишився на ньому.
Він здалека побачив Урсуса.
— Ну? — крикнув він.
— Що, ну?
" — Гуїнплен вернеться? Вже пізно. Зараз почне збиратися публіка. Чи буде сьогодні вистава Людини, що сміється?
— Людина, що сміється, це — я, — сказав Урсус.
І, зареготавшись, він подивився на трактирника.
Потім він підвівся на перший поверх, одчинив віконце, сумежне з вивіскою таверни, перехилився, простягнув руку, наліг на вивіску з словами: Ґуїнплен — Людина, що сміється, й на дошку з афішою "Переможений Хаос", зняв з цвяхів першу, зірвав другу, взяв обидві дошки під пахву й спустився.
Хазяїн Ніклес стежив за ним очима.
— Нащо ви зняли? — спитав він.
Урсус знов зареготався.
— Чого ви смієтеся? — спитав хазяїн гостиниці.
— Я повертаюсь до приватного життя.
Хазяїн Ніклес зрозумів і дав розпорядження своєму служникові, хлопцеві Ґовікуму об'являти всім, хто б не прийшов, що увечері вистави не буде. Він зняв з дверей карнавку, куди складали виторг, і поставив її в куток нижньої залі.
За хвилину Урсус піднявся в Зелений Ящик.
Він поклав у куток два написи й пройшов на так звану "жіночу половину".
Дея спала.
Вона лежала на своєму ліжку, зовсім одягнена, з розстебнутим корсажем, як звичайно бувало для сна по обіді.
Коло неї сиділи, замислившися, Венера й Феба, — одна на табуреті, а друга на підлозі.
Не зважаючи на те, що вже настав час, вони не вдяглися у своє трико богинь, — ознака глибокого збентеження. Вони залишалися у своїх звичайних вбраннях із грубої матерії та в своїх спідницях з товстого полотна.
Урсус пильно подивився на Дею.
— Вона готується до довшого сна, — пробурчав він.
Потім звернувся до Феби й Венери.
— Ну, знайте. Музику скінчено. Можете кинути свої труби в ящик. Ви добре зробили, що не одяглнся сьогодні богинями. Хоч ви й дуже гидкі в такому вигляді, проте ви добре зробили. Залишайтеся у своєму лахмітті. Вистави в цей вечір не буде. Ні завтра, ні післязавтра, ні після післязавтра. Ґуїнплена немає. Не буде більш Ґуїнплена.
І він знову почав дивитися на Дею.
— Який удар це завдасть їй! Вона погасне, як свічка.
Він надув щоки.
— Фу! й більш нічого.
І він засміявся' коротким сухим сміхом.
— Ґуїнплена немає, це — нічого немає в неї. Це однаково, коли б у мене загинув Гомо. Для неї це буде ще гірше. Вона буде самотніша, ніж хто інший. Сліпі зазнають більшого лиха, ніж ми.
Він підійшов до віконця в глибині фургона.
— Як збільшилися дні! Вже сьома година, а ще видно. Проте треба засвітити свічку.
Він викресав огню й засвітив ліхтаря, що висів на стелі Зеленого Ящика.
Він нахилився над Деєю.
— Вона застудиться. Жінки, ви надто розпустили їй корсаж. Є французьке прислів'я:
Настав квітень, Не скидай навіть нитки.
Він побачив на підлозі блискучу шпильку. Урсус підібрав її й заткнув у рукав. Потім він почав ходити по Зеленому Ящику, широко ступаючи й жестикулюючи.
— Я при повному розумі. Думка моя ясна, найясніша. Я визнаю цю подію за цілком правильну, — я ухвалюю те, що трапилося. Коли вона прокинеться, я розкажу їй геть чисто весь інцидент. Катастрофа не примусить себе ждати. Ґуїнплена немає. Прощавай, Дея. Як добре все влаштувалося. Ґуїнплен у в'язниці. Дея на кладовищі. Вони будуть один проти одного. Танок мерців. Дві долі, що йдуть за куліси. Сховаємо костюми. Замкнемо валізу. Валізу, — читай: труну. Ці два творіння були невдалі. Дея без очей, Ґуїнплен без лиця. На небі господь бог поверне Деї світло, а Ґуїнпленові вроду. Смерть дасть лад усьому. Все гаразд. Фебо й Венеро, повісьте ваші тамбурини на гачок. Ваші таланти утворювати галас візьмуться ржею, мої красуні. Більше ні гратимемо, ні сурмитимемо. Переможений Хаос переможено. Людина, що сміється, згинула. Таратантара вмер. А Дея все ще спить. Та й добре робить. На її місці я б не прокидався. А втім вона швидко знов засне. Хіба довго вмерти такій недолужній? От що значить політиканствувати! Яка наука! І як правительства мають свої резони! Ґуїнплен у шерифа. Дея у гробокопача. Тут є паралель. Повчальна симетрія. Сподіваюся, що господар таверни замкнув двері. Ми вмремо цього вечора в своєму колі, у своїй сім'ї. Не я й не Гомо. А Дея. Я й далі їздитиму у фургоні. Мене створено до мандрівного життя. Я звільню обох дівчат. У мене є нахил бути старим розпутником. Служниця в похітливого — це хліб на столі. Я не хочу спокуси. Та це вже й не для моїх років. Тигре senilis amor Ч Я піду далі своєю дорогою один із своїм Гомо. А який здивований буде Гомо. Де Ґуїнплен? Де Дея? Мій старий Товаришу, от ми знов укупі. А, чортяка б узяла його, я радий! Мені на заваді були ці пастушачі ідилії. Однак цей паскудник Ґуїнплен і не думає повертатися. Він покинув нас. Гаразд! Тепер черга Деї. Цього не довго чекати. Та воно й краще, принаймні — все буде кінчено. Я не дав би щутка по носі навіть чортові, щоб перешкодити їй здохнути. Ну, здихай, — чуєш ти! А! Вона прокидається!
1 Срамота — стареча любов.
Дея. відкрила віки, бо багато сліпих спить із заплющеними очима. її ніжне лице було променисте, — вона нічого не знала.
— Вона всміхається, — пробурчав Урсус, — а я сміюся. Все йде гаразд.
( Дея покликала:
— Фебо! Венеро! Мабуть уже час вистави. Здається, я довго проспала. Ідіть, одягайте мене.
Ні Феба, ні Венера не рухалися.
В цей момент невимовний зір сліпої Деї стрінувся з очима Урсуса. Він затремтів.
— Ну, — крикнув він, — що ж це ви робите! Венеро, Фебо, ви не чуєте, що вам каже ваша господиня? Що ви, оглухли? Швидше! Зараз почнеться вистава!
Обидві жінки здивовано дивилися на Урсуса.
Урсус закричав ще дужче:
— Хіба ви не бачите, що публіка вже йде? Фебо, одягай Дею. Венеро, сурми!
Феба — це була одна слухняність. Венера — це була сліпа, покірливість. Обидві вособлювали підлеглість. їхній господар Урсус завсігди був для них загадка. Тому, кого ніколи не розуміють, завсігди коряться. Вони гадали просто, що він божевільний, і виконували його розпорядження. Феба зняла з гачка костюм, а Венера сурму.
Феба почала одягати Дею. Урсус спустив портьєру ґінекея й за завісою говорив далі:
— А подивися, Ґуїнплене! Двір уже більш, ніж на половину повний народу. Коло входу тіснота. Який натовп! А що ти скажеш про Фебу й Венеру, що навіть не помітили цього? Які безглузді ці циганки! Що за дурні люди в Єгипті! Не підіймай же завіси. Дея одягається.
Він зробив павзу, і враз почули:
— Яка гарна Дея!
Це був Ґуїнпленів голос. Феба й Венера затремтіли й повернулися. Це був Ґуїнпленів голос, але говорив Урсус.
Урсус, напіводхиливши завісу, знаком заборонив їм дивуватися.
Він казав далі Ґуїнпленовим голосом:
— Янгол!
Потім він одмовив Урсусовим голосом:
— Дея — янгол! Ти божевільний, Ґуїнплене! Із усіх ссавців літають тільки кажани.
І він додав:
— Ти, Ґуїнплене, краще піди та одв'яжи Гомо. Це важливіше.
І він зійшов по східцях ззаду Зеленого Ящика дуже швидко й так легко, як Ґуїнплен. Дея могла чути його кроки.
У дворі він стрінув хлопця, що після ранкової пригоди ні за що не міг взятись і блукав, повний цікавости.
— Підстав свої руки, — прошепотів він йому.
І він насипав йому повну жменю мідних грошей-
Така щедрість зворушила Ґовікума.
Урсус далі зашепотів йому на вухо:
— Хлопче, залишися у дворі, скачи, танцюй, стукай, гукай, горлай, свисти, виспівуй, ржи, плещи в руки, топочи ногами, регочися, розбий щонебудь.
Добродій Ніклес, ображений і роздратований на те, що публіка, яка приходила задля "Людини, що сміється", повертала назад і розходилася по інших балаганах, що були на ярмарковій площі, замкнув двері таверни; він навіть одмовився продавати в цей вечір питво, щоб уникнути неприємного розпитування. Що вистава не відбулася, то йому нічого було робити; він із свічкою в руці дивився у двір з високого балькона. Урсус обачливо приставив долоні своїх рук до рота у формі рупора й крикнув йому:
— Будь ласка, добродію, робіть те саме, що й ваш хлопець: гавкайте, кричіть, грайте.
Він повернувся у Зелений Ящик і сказав вовкові:
— Кричи й ти якнайголосніше-
I, піднісши грдос, він сказав:
— А натовп дуже великий. Я гадаю, що в нас на виставі буде страшенна тіснота.
В той час Венера почала бити в барабан.
Урсус говорив далі:
— Дея одяглася. Можна починати. Жалко, що впустили стільки публіки. Скільки їх набилося! Ось подивися, Ґуїнплене! Який нестриманий натовп! Б'юсь об заклад, що сьогодні виторг у нас буде більший. Ну, голубоньки, обидві за музику! Фебо, йди сюди, бери свій ріжок. Добре, Венеро, бий у свій барабан. Задай йому прочуханки. А ти, Фебо, стань у позу Слави. Дівчата, я вважаю, що ви не досить оголилися. Зніміть ваші кофточки. Замініть полотно на газу. Публіка любить жіночі форми. Нехай гремлять моралісти. Трохи непристойности не пошкодить. Будьмо похотливі. Грайте скажені мелодії. Греміть, тріщіть, дуйте в ріжки, в сурмн, бийте в барабани. Скільки народу, мій бідний Ґуїнплене!
Він перервав себе:
— Ґуїнплене, допоможи мені, спустім стінку.
Одночасно він розгорнув свою хустинку.
— А втім, спочатку дай мені висякатися.
І він енергійно висякався, що завсігди повинен робити черевомовець.
Поклавши хустинку в кишеню, він витяг засови бльоків, що заскріпили, як звичайно.