Я вмираю з радістю! — вигукнув нещасний юнак.
І він підставив оголену шию під сокиру ліктора. Ліктор швидким вправним помахом відтяв його біляву голову. Скривавлена, вона покотилася по землі серед загального крику жалю і жаху.
Марк Красс відвернувся, щоб приховати сльози, що покотилися по його щоках.
Коли страту було закінчено, Марк Красс звелів знову роздати зброю втікачам з легіонів Муммія і в короткій промові висловив надію, що вони більше ніколи не втікатимуть від ворога.
Після похорону дев'ятисот страчених легіонерів він другого дня зняв свій табір і вирушив по слідах Спартака. А той, побачивши, що на Рим іти неможливо, швидко пройшов через Кампанью, Самній і знову повів своє військо до Апулії. Спартак надіявся заманити туди Красса і далеко від Рима, вступивши у вирішальну битву з ворогом, розбити його легіони, а потім іти до Тібру.
Та хоч як швидко йшов Спартак, не менш швидко просувалися і легіони Красса, бо децимація зробила їх терплячими перед якою завгодно втомою, готовими до нових боїв.
На п'ятнадцятий день претор наздогнав гладіатора, який став табором на землях даунів біля Сіпонта. Бажаючи замкнути гладіаторів між своїм військом і морем, він розкинув табір між Арпами і Сіпонтом і став чекати зручної нагоди зав'язати з Спартаком бій.
Після того як уже три дні обидва війська стояли поблизу одне: від одного, вночі, коли все замовкло у римському таборі, Красса розбудив один з його контуберналів і доповів, що прибув гонець від гладіаторів і хоче говорити з претором про надзвичайно важливі справи.
Красс взагалі спав мало. Він устав і звелів ввести гладіатора.
Гладіатор був невеличкий на зріст, у розкішному озброєнні. Його обличчя було закрите опущеним забралом. Наблизившись до Красса, він підняв забрало і показав преторові своє бліде жіноче обличчя.
Це була Евтібіда. Вона прийшла до Красса з метою зрадити своїх братів по зброї.
— То ти не впізнаєш мене, Марку Ліціній Красс? — спитала вона насмішкувато.
— Так… твоє обличчя мені ніби знайоме, — промимрив претор, намагаючись пригадати ім'я цієї людини.
— Швидко ж забув ти поцілунки Евтібіди, яких жоден чоловік ніколи не забував!
— Евтібідо! — скрикнув украй здивований Марк Красс. — Присягаюся блискавицями Юпітера! Яким вітром тебе сюди занесло? І чому в таку пізню годину?.. І при зброї?
Але, раптом охоплений недовірою, він відступив крок назад, схрестив руки на грудях і, втупивши в неї завжди тьмяні жовтаво-сірі очі, що яскраво заблищали, твердо і суворо промовив:
— Якщо ти прийшла, щоб мене обплутати, то я тебе попереджаю, що ти прийшла марно, бо я тобі не Клодій, не Варіній, не Анфідій Орест…
— Ах, це не заважає тобі бути трохи недоумкуватим, бідолашний Марку Красс, — зухвало, з глузливою посмішкою відповіла гречанка і кинула на нього погляд, повний ненависті і злоби. Трохи помовчавши, додала: — Ти справді найбагатшнй серед римлян, але від цього ти не став найрозумнішим серед них.
— Чого тобі треба?.. Куди ти гнеш?.. Кажи коротше…
— Присягаюся славою Юпітера Олімпійського, я прийшла, щоб принести тобі перемогу, і не сподівалася, що ти мене отак прийматимеш! От і роби після цього людям добро!.. Щира винагорода, присягаюся богами!..
— Чи скажеш ти нарешті, чого прийшла? — все ще недовірливо й нетерпляче запитав Красс.
Тоді Евтібіда у палких гнівних словах пояснила Крассові причини своєї незгасної ненависті до Спартака. Розповіла, як вона призвела до побоїща десять тисяч германців і про те, як після цієї битви милістю Ерінній-месниць вона здобула славу звитяжної жінки, якою безмежною довірою вона тепер користується у гладіаторів. Прикриваючись цим довір'ям як контубернал Крікса, вона прийшла тепер порадити римлянам напасти зненацька на розділене на дві частини гладіаторське військо і таким чином здобути остаточну, повну перемогу.
Не зводячи з Евтібіди допитливого погляду, Красс уважно вислухав її. Потім повільно і спокійно відповів:
— А що коли оці твої теревені тільки хитрість, щоб заманити мене у пастку, приготовлену Спартаком?.. Га?.. Що ти на це скажеш, чарівна Евтібідо?.. Чим можеш ти довести мені щирість твоїх слів і намірів?..
— Я, я сама віддаю в твої руки своє життя як запоруку правдивості моїх слів.
Красс трохи подумав і сказав:
— А якщо і це воєнна хитрість?.. Може, ти ладна пожертвувати своїм життям заради перемоги рабів?..
— Присягаюся богами, Красс, твоя недовірливість стає просто безрозсудною.
— А чи не думаєш ти, що краще бути з людьми недовірливим, аніж занадто довірливим? — повільно промовив претор Сіцілії.
Евтібіда промовчала. Потім кинула на Красса напівдопитливий, напівглузливий погляд і трохи згодом сказала:
— Хтозна, може й так. Проте вислухай-но мене, Марку Красс. Як я вже тобі сказала, я користуюся цілковитою довірою Спартака, Крікса та інших гладіаторських начальників. І мені відомо, що задумав ненависний фракієць після твоєї появи біля Арпі.
— Правду кажеш? — напівжартома, напівсерйозно запитав Красс. — То що ж він задумав?.. Ну, послухаємо…
— Завтра, серед білого дня, так, щоб усе населення бачило і звістка про це швидко дійшла до тебе, корпус Граніка й Арторікса — вісім легіоні з кіннотою, всього сорок тисяч бійців — на чолі з Спартаком виступлять з Сіпонта до Барлетти. Вони вдаватимуть, що простують на землі піценів. У той же час Крікс з своїм тридцятитисячним корпусом залишиться в Сіпонті і пустить серед населення чутку, що відокремився од Спартака ніби через розбрат. Тільки-но ти почуєш, що Спартак пішов геть, ти вирушиш до Крікса. Та поки він з тобою битиметься, Спартак швидко повернеться з своєї схованки у лісі вздовж шляху між Сіпонтом та Барлеттою і вдарить по тобі з тилу. І твоє військо, хоч як хоробро воно битиметься, буде порубане на шматки.
— Ой-ой! — сказав Красс. — Ач як вони задумали!..
— Саме так.
— Побачимо, чи попаду я в цю пастку?
— Повір мені, Красс, що без мого застереження ти в неї попав би. А хочеш зробити більше, ніж уникнути цієї пастки? Хочеш упіймати їх у ті самі тенета, які вони розставляють на тебе? Хочеш ущент розгромити тридцятитисячне військо Крікса і, маючи бійців вдвоє більше, вдарити потім на Спартака?
— Ну?.. Що ж я повинен для цього зробити?
— Вирушити звідси завтра вдосвіта і йти до Сіпонта. Поки ти туди прийдеш, Спартак буде вже за п'ятнадцять-двадцять миль. Мені буде доручено повідомляти його про тебе. Але поки він чекатиме, що я сповіщу його про те, як ти попав у приготовлену пастку, я, навпаки, скажу йому, що ти лишився у своєму таборі. Потім повернуся до Крікса і скажу, ніби Спартак наказав йому йти до Гарганської гори і, якщо ти на нього нападеш там, — захищатися до останнього. 1 справді, як тільки Крікс відійде досить далеко від Сіпонта і наближатиметься до схилів Гаргана, нападеш на нього. Ти матимеш досить часу, щоб розбити його наголову раніш, ніж Спартак прийде йому на допомогу, якимсь чином дізнавшися про небезпечне становище Крікса.
Красс здивовано слухав мерзенну жінку, яка так переконливо і розумно розгорнула перед ним план битви, мабуть кращий, ніж він сам міг придумати. Він довго мовчки дивився на гречанку, щоки якої розчервонілися від сильного збудження, і раптом крикнув:
— Присягаюсь Юпітером Визволителем, яка ти жахлива жінка!
— Такою мене зробили чоловіки! — поривчасто відказала дівчина, гірко посміхнувшись. — Але не про це мова. Що ти скажеш про мій план, про мої розрахунки?
— На самому дні пекла не придумали б жахливіших і кривавіших задумів! Але повторюю, — я не вірю твоїм словам і…
— Хай так, але послухай далі. Чим ти рискуєш, якщо виступиш завтра за дві чи три години перед полуднем, обережно пославши своїх розвідників уперед до Сіпонта? В найгіршому випадку, якщо я тебе зраджую, ти опинишся віч-на-віч з усім гладіаторським військом. То хіба ж не для цього ти за ними ганяєшся?.; Хіба ти не прагнеш зустрітися з ними у відкритому бою?.. Припустімо, я кажу неправду, то що за біда, коли замість одного Крікса ти зустрінеш і Спартака? Що в цьому для тебе поганого?..
Красс ще трохи подумав і відповів:
— Гаразд, тепер я тобі повірив… тобто хочу тобі вірити. Запевняю тебе, що коли все обійдеться так, як ти говориш, матимеш щедру винагороду від мене і ще більшу від Сенату, бо я доповім про твої важливі послуги перед римським народом.
— Ах, нащо мені ваші нагороди? І що мені до римського народу! — захлинаючись від злоби й зневаги, заговорила гречанка, і її очі зловісно, люто заблищали. — Не заради тебе і " не заради римлян прийшла я подарувати тобі перемогу, а для того, щоб помститися за себе!.. Чи можеш ти зрозуміти божественну, невимовну насолоду бачити муки ненависного ворога, упиватися його слізьми?.. О, коли б мені тільки стати коліном на груди Спартака серед побоїща його війська, чути його передсмертне хрипіння на безмежному, всіяному трупами полі бою, і нащо мені тоді твої подарунки, до чого нагороди Сенату!
її обличчя цієї хвилини стало таке спотворене від злоби, ідо Красс відчув майже огиду і здригнувся, мов від страху.
Так дійшли вони згоди. Красс розміркував, що справді час кінчати цю війну, і вирішив не гребувати засобами, які можуть забезпечити йому перемогу. Евтібіда тихо виїхала з римського табору, а потім пустила гарячого коня галопом у напрямі до табору гладіаторів.
На світанку Красс звелів зняти намети. Він послав уперед п'ятитисячний загін кінноти, наказавши обережно просуватися за три милі попереду легіонів і оглядати місцевість, щоб уникнути засідки чи несподіваного нападу. І незабаром після сходу сонця вирушив сам до Сіпонта.
В цей час Спартак з вісьмома легіонами й кіннотою, знявши намети, попростував до Барлетти. Крікс з шістьма легіонами лишився в Сіпонті. Околиці облетіла чутка, що Спартак і Крікс посварились, і тому військо повсталих розділилося на дві частини. Казали також, ніби одна частина мала напасти на римські легіони, які стояли біля Арпі, а друга вирішила йти через Беневент на Рим.
: Ця 4утка так швидко поширилася, що незабаром розвідники донесли її до Красса.
"Поки щo слова Евтібіди справджуються, — подумав начальник римлян, — Це хороша прикмета".
Наступної ночі, коли військо Красса причаїлось у густому лісі серед ущелин Гарганського міжгір'я, на відстані чотирьох миль од Сіпонта, Евтібіда щодуху мчала верхи до Барлетти.