Це найпростіша подія, і вона показує рятівний канат, який завдяки кожному серйозному волінню людини ніколи не можна розірвати, ніколи не можна зіпсувати. Це велич такої простоти, яка силоміць примушує тих, хто її пізнав, опуститися на коліна перед ґрандіозною Величністю Творця!
У будь-якій події, у всіх моїх викладах наштовхуємося ми повсякчас виразно і чітко знову й знову на дію цих простих Законів, дивовижну роботу яких у тісній взаємодії мені ще належить описати окремо.
Коли людина пізнає цю в тісній взаємодії діяльність, то матиме з тим і послідовність сходження до світлого Царства Духу, до Раю. Однак вона побачить тоді також шлях униз, у темряву!
Їй не треба навіть крокувати самій, адже самочинний механізм високо вознесе її або затягне донизу – цілком у згоді з тим, як вона встановила для себе цей механізм своїм внутрішнім життям.
Своїм рішенням вона завжди визначає, яким шляхом прямувати.
Людина при цьому не має права дозволяти собі збентежетися через насмішників.
Сумнів і насмішка, правильно розглянуті, є нічим іншим, як висловленим бажанням. Кожен скептик, сам того не усвідомлюючи, вимовляє те, чого йому б хотілося, і відкриває тим своє внутрішнє єство поглядові дослідника. Бо і в запереченні, і в обороні лежать легко розпізнавані, глибоко приховані бажання. Яка занедбаність, яка бідність інколи тут проглядаються; це сумно, а також обурливо, тому що людина саме через це внутрішньо нерідко затягує себе глибше, аніж будь-яка нетямуща тварина. Треба мати співчуття до людей, одначе не можна бути поблажливим, оскільки поблажливість означала б перевагу млявости над серйозною перевіркою. Той, хто серйозно шукає, із поблажливістю мусить бути обачним, інакше шкодить він зрештою сам собі, не допомігши цим іншому.
Радіючи стоятиме він, однак, із розширеним пізнанням перед дивом такого Творіння, звелівши собі свідомо злетіти вгору до Світлих Висот, які має право назвати Батьківщиною!
62. Сексуальна сила в її значенні для духовного сходження
Я ще раз вказую на те, що все живе у Творінні складається з двох різновидів. Свідомого і несвідомого. Свідоме – це поступ усього несвідомого. Тільки в становленні свідомости формується образ і подоба Творця, що ми і розуміємо під формою людини. Формування йде рівномірно пліч-о-пліч зі становленням свідомости.У Першому, справжньому Творінні, яке до Творчого Духа перебуває найближче і може бути тільки духовним, поруч зі спершу створеною свідомою духовною людиною існує також ще несвідоме духовне. У цьому несвідомому з тими самими властивостями, що й у свідомого, природним чином закладено порив до подальшого розвитку. Він може відбуватися, одначе, тільки в піднесенні до самоусвідомлення.
Коли в цьому духовно-несвідомому порив до становлення свідомости досягає певного ступеня, то в найприроднішому розвитку настає подія, рівнозначна земному народженню. Достатньо лише звернути увагу на наше оточення. Тут груборечовинне тіло виштовхує кожен дозрілий плід самочинно. Це стосується і тварини, і людини. Також кожне дерево відштовхує свої плоди. Ця подія є повторенням подальшого розвитку, основні риси якого закладено в Першому Творінні, в так званому Раю.
У такий самий спосіб і там за визначеної зрілости несвідомого, що прагне становлення свідомости, відбувається самочинне відштовхування, відокремлення від несвідомого, яке ще називається виштовхуванням. Ці в такий спосіб виштовхнуті духовно-несвідомі частки утворюють зародки духу майбутніх людей!
Це подія, яку в Біблії також образно відтворено як вигнання з Раю!
Ця подія мусить відбутися, оскільки в несвідомому закладено відсутність відповідальности, тоді як зі становленням свідомости рівномірно визріває відповідальність.
Отже, відокремлення несвідомого, яке невпинно зріє, – це потреба для духовного, котре в силу природного пориву хоче розвинутися до свідомого. Це поступ, а ніяк не реґрес!
Оскільки ці живі зародки не можуть бути виштовхнуті вгору, до досконалости, то для них залишається єдиний шлях – донизу. Але тут вони вступають у царство важчого за вагою Сутнісного, яке не містить у собі нічого духовного.
Унаслідок цього, згідно зі становленням свідомости, спрямований до розвитку духовний зародок раптом опиняється в неспорідненому, тобто в чужому оточенні, і відтак виявляється все одно що непокритий. Як духовно сущий, він почувається в щільнішому сутнісному незахищеним та оголеним. Якщо він хоче залишатися там або рухатися далі, то в нього виникає природна потреба покрити себе сутнісною оболонкою, спорідненою з його оточенням. Інакше він не спроможний ні діяти, ні утримуватися в ньому. Він має, отже, не лише потребу на шляху до пізнання покрити свою голизну, як образно відтворює Біблія, але це ще й неодмінний хід розвитку.
Після цього зародок майбутнього людського духу природним шляхом відпроваджується в Речовинність.
Тут навколо нього ще раз змикається необхідна оболонка, що відповідає властивостям його нового речовинного оточення.
Тепер він стоїть біля найзовнішнього краю Етерної речовинности.
Земля, одначе, є тим груборечовинним пунктом, в якому зосереджується все, що існує у Творінні. Сюди воно стікається з усіх підрозділів, які зазвичай через їхню своєрідність якнайстрогіше розділено. Усі нитки, всі шляхи сходяться до Землі, як до єдиного збірного пункту. З'єднуючись тут і породжуючи нові впливи, в найсильніших спалахах потоки сили вириваються у Всесвіт! Як із жодного іншого місця в Речовинності.
На цій Землі відбуваються найсильніші переживання внаслідок злиття всіх родів Творіння, чому сприяє речовинність. Однак це, знову-таки, можливе тільки внаслідок злиття всіх родів Творіння, але нічого від Божественного, і нічого від Святого Духа, який стоїть над Творінням і поза ним. —
Останні відлуння цих переживань на Землі долинають до зародка духу, щойно він входить до Етерної речовинности. Він омивається цими впливами. Вони є тим, що його приваблює, а також допомагає в пробудженні становлення його свідомости і спонукає до розвитку.
Ще без зв'язування, тобто без провини, стоячи на порозі всього речовинного, він відчуває відгомони вібрацій сильних переживань, які розігруються в становленні та зникненні всього речовинного. При цьому в нього виникає потреба ближчого пізнання. Але щойно він у ній сформує бажання, то добровільно налаштовує себе на якусь вібрацію – добру чи лиху. Одразу ж після цього внаслідок дії Закону Притягання Спорідненого він притягується спорідненим, сильнішим за нього. Його жене до місця, де вподобаному спорідненому віддаються з більшою силою, ніж це було його власним бажанням.
Із виникненням такої внутрішньої потреби його етерноречовинна оболонка відразу ущільнюється відповідно до цієї потреби, і під дією Закону Тяжіння він опускається ще нижче.
Справжнє переживання наявної в ньому потреби, одначе, дасть йому зрештою тільки груборечовинна Земля! — —
Його підганяє тому далі, аж до земного народження, бо він хоче перейти від смакування до куштування та насолоди. Чим сильніші під час смакування бажання пробудженого духу до земних насолод, тим щільнішою стає його етерноречовинна оболонка, яку він носить. Унаслідок цього вона стає, одначе, також важчою і повільно опускаються донизу на земний рівень, де тільки і є можливість для здійснення бажань. Якщо ж він дістався цього земного рівня, то, отже, дозрів і до земного народження.
При цьому виразніше проявляється також Закон Притягання Спорідненого. Кожен незрілий дух точно у згоді зі своїм бажанням або схильністю, яку він у собі несе, немов магнітом, притягується до місця, де зміст його бажань земні люди втілюють у життя. Якщо, наприклад, у нього є бажання панувати, то він народжується зовсім не в тих обставинах, де сам міг би жити в здійсненні своїх бажань, а притягується людиною, яка несе в собі сильну жагу влади, тобто відчуває те саме, що й він, і так далі. Він уже частково спокутує таким чином хибне або знаходить щастя в праведному. Принаймні він отримує можливість для цього.
З цієї події роблять помилковий висновок, що властивості характеру або духовні здібності передаються в спадок! Це неправда! Зовні може так і здаватися. Насправді ж людина своїм дітям нічого не може передати від свого живого духу.
Не буває духовного успадкування!
Жодна людина від свого живого духу не в змозі передати хоча б порошинку!
У цьому пункті виплекали помилку, яка, гальмуючи та заплутуючи, кидає тінь на багато що інше. Жодна дитина не може дякувати своїм батькам за будь-яку духовну здібність, так само, як і дорікати за якусь ваду! Це було б неправдою і несправедливістю, що заслуговує на покарання!
Це дивовижне Діяння Творіння не може бути настільки сповненим прогалин та недосконалим, аби допускати акти сваволі або втручання випадку при передачі духовного спадку!
Ця, така важлива при народженні, сила притягання всього спорідненого може виходити як від батька, так і від матері, так само і від будь-кого, хто перебуває поблизу майбутньої матері. Тому майбутня мати повинна бути обережною з тими, кого допускає до себе. При цьому треба зазначити, що внутрішня сила таїться переважно в слабкостях, а не в зовнішніх проявах характеру. Слабкості приносять важливі моменти внутрішнього переживання, що мають велику притягальну силу.
Земний прихід людини складається із зачаття, інкарнування та народження. Інкарнування, тобто входження душі в тіло, відбувається в середині вагітности. Майбутня мати і схильна до інкарнування душа мають обопільний стан зрілости, який поступово зростає, що призводить також до особливого, більш земного зв'язку між ними. Це випромінювання зумовлено обопільним станом зрілости, і природним проявом цього стає невтримне прагнення одне до одного. Випромінювання поступово стає щодалі сильнішим, міцніше і вимогливіше приковує душу та майбутню матір одну до одної, доки нарешті при визначеній зрілості тіло, що розвивається в утробі матері, просто втягує цю душу в себе.
Ця мить входження, або втягування природно призводить і до першого потрясіння маленького тіла, що проявляється в здриганнях, яке називають першими рухами дитини.