—
Варто розглянути Творіння спочатку.
Уявіть собі, що все життя в ньому буває лише двох видів, байдуже, до якого з них воно належить. Один вид усвідомлює себе, другий не усвідомлює. Зверніть увагу на ці дві відмінності – це надзвичайно важливо! Це пов'язано з "походженням людини". Відмінності дають також поштовх до подальшого розвитку, до уявної боротьби. Несвідоме є підґрунтям усього свідомого, однак за структурою їхня природа цілком однакова. Стати свідомим – це поступ і розвиток для несвідомого. Воно внаслідок спільного буття зі свідомим повсякчас отримує стимул для того, аби також стати таким свідомим.
Перше Творіння саме, одне за одним розвиваючись донизу, принесло три великі основні відщеплення: верховним і найвищим є Духовне, Пратворіння, до якого прилягає щільніше, а отже, і важче наступне – Сутнісне. Останнім, як найнижче і, звісно, як найбільша щільність найважчого, велике царство Речовинного, поступово виділяючись із Пратворіння, опустилося! Внаслідок цього зрештою залишилося як верховне тільки Чистодуховне, тому що воно за своєю чистою природою втілює найсвітліше і найлегше. Це є часто згадуваний Рай, вінець усього Творіння.
При опусканні дедалі щільнішого ми стикаємося вже із Законом Тяжіння, закріпленим не лише в речовинному, але й чинним у всьому Творінні, починаючи від так званого Раю і закінчуючи внизу нашим світом.
Закон Тяжіння має настільки вирішальне значення, що кожна людина повинна втовкмачити його собі в голову, бо він є основним важелем у ході всього становлення і в процесі розвитку людського духу.
Я казав уже, що це тяжіння дійсне не лише для земних властивостей, але так само діє і в тих частинах Творіння, що їх земні люди вже не можуть бачити і тому називають просто Потойбіччям.
Для кращого розуміння мушу я розділити Речовинність іще на дві частини. На етерноречовинне і груборечовинне. Етерноречовинне – це речовинність, яка земним очам не може бути видима через її іншу природу. І все-таки це ще речовинність.
Так зване "Потойбіччя" не можна плутати з жаданим Раєм, який є тільки чистодуховним. Духовне ж не варто розуміти як щось "мислене", навпаки, духовне – це властивість, так само, як властивостями є сутнісне й речовинне. Отже, це етерноречовинне називають просто Потойбіччям, тому що воно існує по той бік можливости земного зору. Груборечовинне ж є Цьогобіччям, усім земним, яке стає видимим нашим груборечовинним очам завдяки спорідненості.
Людині варто відучитися вважати невидимі їй речі неосягненими, неприродними. Усе є природним – навіть так зване Потойбіччя та ще набагато віддаленіший від нього Рай.
Як тут наше груборечовинне тіло чутливе до свого спорідненого оточення, що його завдяки цьому вона може бачити, чути й відчувати, так само це можливо в частинах Творіння, властивість яких не схожа на нашу. Етерноречовинна людина в так званому Потойбіччі відчуває, чує та бачить лише споріднене з нею етерноречовинне оточення, вища духовна людина може, знову ж таки, відчувати тільки своє духовне оточення.
Трапляється так, що дехто з мешканців Землі то тут, то там своїм уже етерноречовинним тілом, яке він у собі несе, бачить і чує Етерну речовинність, перш ніж відбудеться відокремлення від груборечовинного земного тіла внаслідок його смерти. У цьому зовсім немає нічого неприродного.
Поруч із Законом Тяжіння стоїть, взаємодіючи йому, не менш цінний Закон Споріднености.
Я торкався вже його у зв'язку з тим, що якийсь рід може завжди розпізнати тільки споріднене. Прислів'я: "Свій свояка вгадає здалека" та "Рід із родом нероздільні" наче cписані з цього Празакону. Він вібрує поряд із Законом Тяжіння крізь усе Творіння.
Третій Празакон лежить поряд із цими вже названими у Творінні: це Закон Взаємодії. Він є причиною того, що людина мусить пожати те, що посіяла колись, – неодмінно. Вона не може жати ні пшеницю, якщо сіє жито, і ні конюшину, коли висіває будяки. Так само в Етерноречовинному світі. Вона, зрештою, не зможе пожати ні добро, якщо відчувала ненависть, і ні радість, якщо підживлювала в собі заздрість!
Ці три основні Закони утворюють наріжні камені Божественної Волі! Вони, і тільки вони є тим, що самочинно визначає для людського духу винагороду чи покарання з невблаганною справедливістю! Настільки непідкупні вони у найдивовижніших, найтонших відтінках, що в ґрандіозних світових подіях думка про найменшу несправедливість стає неможливою.
Дія цих простих Законів приносить кожен людський дух точно туди, куди він належить за своїм внутрішнім налаштуванням. Помилка при цьому неможлива, тому що вплив цих Законів може бути спричинений тільки найглибиннішим внутрішнім станом людини, але в будь-якому разі неодмінно буде спричинений! Цей вплив слугує, отже, як важіль для приведення в дію прихованої в людині чистодуховної сили її відчуттів! Усе інше лишається для нього несуттєвим. Із цієї причини існує одне тільки справжнє воління, відчуття людини, визначальне для того, що розвивається для неї в невидимому їй світі, у який вона мусить увійти після своєї земної смерти.
Там не допоможе жодне удавання, жоден самообман. Вона мусить тоді неодмінно пожати те, що посіяла у своєму волінні! Навіть у точній відповідності з силою чи слабкістю своїх волінь вона надає також руху більш або менш спорідненим течіям інших світів – байдуже, ненависть це, заздрість чи любов. Цілком природні події, у найбільшій простоті, однак зі сталевою дією залізної справедливости!
Хто спробує серйозно вдуматися в ці потойбічні події, той пізнає, яка непідкупна Справедливість таїться в цих самочинних діях, побачить уже в них незбагненну Велич Бога. Йому не треба втручатися після того, як Він впровадив у Творіння Свою Волю, тобто Свої досконалі Закони.
Хто, піднімаючись угору, знову приходить до Царства Духу, той очистився, бо мусив перед тим пройти через самочинні млини Божественної Волі. Іншого шляху до близькости Бога немає. А як діють ці млини на людський дух, визначається його попереднім внутрішнім життям, його власним волінням. Воно може, благотворно впливаючи, нести його до Світлих Висот, але й так само болісно волокти донизу в ніч жаху, та навіть затягнути до повного знищення. —
Пригадаймо, що при земному народженні дозрілий до інкарнування людський дух уже несе етерноречовинну оболонку, або тіло, якого він потребував у своїй ході крізь Етерну речовинність. Воно лишається йому і в земному бутті, як сполучна ланка до земного тіла. Закон Тяжіння повсякчас проявляє свою головну дію в найщільнішій та найгрубішій частині. Отже, в земному бутті на земному тілі. Коли ж воно відмирає, то етерноречовинне тіло з цієї миті знову стає вільним та незахищеним і як віднині найгрубіша частина підлягає цьому Законові Тяжіння.
Коли говорять, що дух формує собі тіло, то це насправді стосується етерноречовинного тіла. Внутрішня властивість людини, її бажання та її справжнє воління закладають основу для цього. Воління таїть у собі силу формувати етерноречовинне. Через потяг до ницого або лише до насолоди етерноречовинне тіло стає щільним і, отже, важким та темним, тому що виконання таких бажань здійснюється в Грубій речовинності. Людина цим сама прив'язує себе до грубого, земного. Її бажання тягнуть етерноречовинне тіло за собою, а це означає, що воно стає настільки щільним, що за властивістю наближається до земного так близько, як тільки можливо, бо лише в цьому і зберігається шанс брати участь у насолодах і пристрастях, щойно відпаде груборечовинне земне тіло. Хто цього прагне, той мусить опуститися згідно із Законом Тяжіння.
По-іншому, одначе, відбувається з людиною, помисли якої, головним чином, спрямовані до вищого та шляхетнішого. Тут воління самочинно робить етерноречовинне тіло легшим і, отже, також світлішим, тож вона може наблизитися до всього того, що ця людина вважає за мету серйозних бажань! Тобто до чистоти Світлих Висот.
Кажучи іншими словами, етерноречовинне тіло в земній людині завдяки відповідній меті людського духу водночас оснащується таким чином, аби після відмирання земного тіла він міг досягати цієї мети незалежно від того, якої вона природи. Тут дух справді формує собі тіло, бо його воління, оскільки воно духовне, несе в собі також силу, яка етерноречовинне робить корисним для нього. Цих природних подій він ніколи не зможе уникнути. Це відбувається при кожному волінні, байдуже, приємне воно йому чи неприємне. І ці форми залишатимуться прикріпленими до нього, доки він підживлює їх своїм волінням і відчуттям. Вони сприяють його руху вперед або затримують, залежно від їхньої природи і згідно Закону Тяжіння. Однак, якщо він змінює своє воління та відчуття, то з цим відразу виникають нові форми, тоді як попередні внаслідок зміни воління, не отримуючи більше підживлення, мусять відмерти й розпастися. Цим людина змінює і свою долю.
Щойно земне закріплення відпаде внаслідок умирання земного тіла, то звільнене при цьому етерноречовинне тіло опуститься або, наче корок, злетить угору до Етерної речовинности, яку називають Потойбічям. Він точно під дією Закону Тяжіння міцно затримається на тому місці, яке має однакове з ним тяжіння, бо тоді воно не зможе рухатися далі: ні піднятися, ні опуститися. Тут людський дух, звісно, зустріне всіх із ним споріднених, тобто однодумців, бо його споріднене зумовлює однакове тяжіння, а однакове тяжіння, самозрозуміло, – спорідненість. Залежно від того, яким був сам, серед однодумців йому доведеться або страждати, або він зможе радіти, доки внутрішньо зазнає нової зміни, а з ним і його етерноречовинне тіло, яке під впливом зміненої ваги буде змушене вести його далі – вгору чи вниз.
Людині не треба тому ні скаржитися, ні дякувати, бо якщо вона підноситься до Світла, то це її власна властивість, яка притягує до себе необхідність піднесення; якщо ж падає вона в темряву, то це, знову-таки, її стан, який до цього її змушує.
Проте кожна людина має причину вознести Творцеві хвалу за досконалість, закладену в дії цих трьох Законів. Дух людський завдяки їм, безумовно, стає необмеженим володарем власної долі! Оскільки його справжнє воління, тобто непідробний внутрішній стан, примушує його підноситись або опускатися.
Якщо ви спробуєте правильно уявити дію цих Законів, окремо та взаємозв'язаними, то виявите, що в них для кожного міститься якнайточніше відміряна винагорода чи покарання, милість або ж прокляття – залежно від нього самого.