Натовп завсігди боїться, що його розчавлять ногами. А Ґуїнплен дуже довго належав до натовпу.
Є особлива властивість людського неспокою, що її можливо висловити так: побачимо, що буде. Ґуїнплен був якраз у такому стані. Не можна почувати рівноваги у такому становищі, що тільки починається. Придивляються до чогось, що повинно бути потім. Стають неясно уважливі. Ждуть, що буде. Що? Невідомо. Хто? Видно буде.
Людина з великим животом повторила:
— Ви в своєму будинку, мілорде.
Ґуїнплен почав обмацувати себе. Коли людина здивована, вона починає обдивлятися, щоб упевнитися, що речі існують; потім обмацує себе, щоб бути певною того, що вона сама існує. Так, це говорили до нього; проте він став інший. На ньому вже не було його куртки й шкуратяного фартуха. На ньому був жилет із срібної парчі й отласний камізелок, — доторкнувшись до нього, він почував, що він вишитий; в кишені жилета він почував великий капшук, повний грошей. Широкі оксамитові шаравари були одягнені поверх його вузьких штанів кльовна; на ногах у нього були черевики на високих червоних закаблуках. Його не тільки перенесли в цей палац, а й перемінили йому одяг.
Чоловік сказав далі:
— Нехай ваша світлість зболить пригадати таке: це я — Баркілфедро. Я служу в адміралтействі. Це я відтулив пляшку Гардкванона й вийняв з неї вашу долю. Так само в арабських казках рибалка випускає з пляшки велетня.
Гуїнплен пильно дивився на лице того, що говорив до нього, й посміхався.
Баркілфедро казав далі:
— Крім цього палаца, мілорд, у вас є ще Генкервіл-говз, значно більший. У вас є Кленчерлі-кестл, замок, що дає вам титул пера й що був за фортецю за часів Едварда Старого. Вам належить дев'ятнадцять округ з селами й селянами. А це ставить під ваші прапори лорда й дворянина близько вісімдесяти тисяч вассалів і оподаткованих. В Кленчерлі ви суддя, суддя над усім, над маєтками й особами,—там у вас свій баронський двір. Проти вас король має тільки право карбувати монету. Королю, як кваліфікує норманський закон державця, належить правосуддя, двір і карбівка. Карбівка—це монета. За винятком цього ви такий самий король у ваших володіннях, як він у своїм королівстві. Як барон, ви маєте право на шибеницю з чотирма стовпами в Англії і, як маркіз, на шибеницю з сьоми стовпів у Сіцілії, юрисдикція простого дворянина має Два стовпи, кастеляна — три стовпи і герцога — вісім стовпів. В старовинних нортумберляндських хартіях вас називають принцем. Ви споріднені з віконтами Валентії в Ірландії, що мають прізвище Повер, і з графами д'Умфравіл у Шотландії, що їх прозивають Анґус. Ви голова клана, як Кампбел, Арфіенач і Мак-Калюмор. У вас вісім замків: Рекелвер, Бекстон, Гел-Кертерс, Гомбл, Морикембл, Ґемдрет, Тренвордрет та інші. Ви маєте право на торфяник в Пілінморі й на алебастрові ламання в Тренті; крім того, вам належить Пенечезька країна, вам належить там гора з старовинним містом, що на ній. Місто називається Вайнкантон, а гора Мойнл-Енлі. Все це становить прибутку сорок тисяч фунтів стерлінгів, тобто в сорок разів більше за ті двадцять п'ять тисяч франків, що задовольняють французу.
В той час, як Баркілфедро говорив, Ґуїнплен, якого здивування щодалі то зростало більше, почав пригадувати. Пам'ять — це безодня, що її одне слово може схвилювати до дна. Всі ці ймення, що їх називав Баркілфедро, були відомі Ґуїнпленові. Вони були написані на останніх рядках тих двох плакатів, які висіли в тій хатині, де проминуло його дитинство; його очі машинально блукали по них, і вій знав їх напам'ять. Покинутий сирота, потрапивши в Веймуті в балаган на колесах, знайшов там опис своєї спадщини, що ждала його, і вранці, коли бідна дитина прокидалася, перше, що читав по складах її безтурботний і неуважний зір, це були її маєтки й її перство. Чудна подробиця, що прилучалася до всіх несподіванок: протягом п'ятнадцяти років, коли він блукав од одного перехрестя до другого, як кльовн мандрівних підмостків, день від дня здобуваючи шматок хліба, збираючи ліярди и живучи крихтами, він подорожував з описом свого багатства, що його прибито було до стіни його вбогої халупини.
Баркілфедро доторкнувся пальцем до шкатулки, що стояла На столі.
— Мілорде, у цій шкатульці дві тисячи Гіней, що її милостива величність королева посилає вам на ваші перші потреби.
Ґуїнплен зворухнувся.
— Це для мого батька Урсуса, — сказав він.
— Нехай буде так, мілорде, — сказав Баркілфедро. — Урсус у Тедкастерській таверні. Доктор прав, що супроводжував нас сюди, зараз повертається назад, — він приставить їх йому. А може и я поїду до ЛондонаВ такім разі я візьму на себе це доручення.
— Я відвезу їх сам, — відповів Ґуїнплен.
Баркілфедро перестав сміятися й сказав:
— Неможливо.
Є особлива відміна голоса, що підкреслює. У Баркілфедра була така інтонація. Він спинився наче для того, щоб поставити крапку після того слова, що він сказав його. Потім вій почав говорити далі тим шанобливим і особливим тоном служника, що почуває себе хазяїном.
— Мілорде, ви тут за двадцять три милі від Лондона, в Корлеоне-Лоджі, вашій придворній резиденції, сумежній з королевським Віндзорським замком. Ви тут так, що ніхто про це не знає. Вас перевезли сюди в закритому екіпажі, що ждав на вас у дверей Савтворської в'язниці. Люди, що перенесли вас у цей палац, не знають, хто ви, але вони знають мене, і цього досить. Вас можна було привести до цих апартаментів за допомогою секретного ключа, що є в мене. Всі в будинку сплять, і ще не час будити людей. От чому в нас є час, щоб порозумітися; а втім це буде недовго. Я приступаю до цього. Я маю доручення її величности.
Баркілфедро, говорячи далі, почав перегортати пачку ділових паперів, що були коло шкатулки.
— Мілорде, ось ваша грамота на пера. Ось диплом на титул сіцілійського маркіза. Ось пергамент й дипломи на ваші вісім баронств з печатками одинадцяти королів од Бальдрета, короля Кентського, до Якова VI и І, короля англійського й шотландського. Ось ваші листи на першенство. Ось бони на одержання ренти, назви й описи ленів, спадкової власности, феодів, округ і доменів. У вас над головою в тому гербі, що на стелі, дві ваші корони — низка дрібних перлин — баронська і коло перлин — маркізька. А тут, поруч у вашім Гардеробі, ваша мантія пера з червоного оксамиту з горностаєвим оздобленням. Сьогодні, декілька годин тому, лорд-канцлер і депутат граф-маршал Англії, маючи повідомлення про наслідки ваших зводин з компрачикосом Гардкваноном, одержали розпорядження її величности. Її величність підписала свою волю, що те ж саме, що и закон. Всі формальності виконані. Завтра, не пізніш, як завтра, вас допустять у палату лордів. Там уже декілька днів обмірковують біль, що його подала корона, про збільшення на сто тисяч фунтів стерлінгів, тобто на два мільйони п'ятсот тисяч французьких ліврів, щорічної дотації герцога Кемберлендського, чоловіка королеви. Ви можете взяти участь у дискусії.
Баркілфедро спинився, поволі передихнув і сказав далі:
— Але власне нічого ще не зроблено. Не можна бути англійським пером супроти своєї волі. Все може бути анульовано й зникнути, принаймні, коли ви не зрозумієте. В політиці бувають випадки, що подія зникає раніш, ніж встигне з'явитися. Мілорде, в цей час над вами ще панує мовчання. Палату лордів буде повідомлено про факт тільки завтра. Таємницю всієї вашої справи охороняли з причин державних; і ці причини такі важливі, що декілька значних осіб, які тільки й знають про ваше існування й ваші права в даний момент, негайно забудуть про них, якщо державні інтереси вимагатимуть од них забути. Те, що зараз в темряві, може й залишитися в темряві. Вас легко усунути. І це тим легше, що у вас є брат, побічний син вашого батька й жінки, що потім, підчас вигнання вашого батька, була коханкою короля Карла II; ось чому вашого брата добре прийнято при дворі; до цього вашого брата, дарма, що він і неправонароджений, можуть перейти, ваші права пера. Бажаєте ви цього? Я не припускаю. Виходить, що все залежить од вас. Треба слухатися королеви. Ви залишите цю резиденцію тільки завтра, в екіпажі її величности, та й то для того, щоб їхати до палати лордів. Мілорде, хочете ви бути англійським пером? Так чи ні? Королева важить иа вас. Вона призначає вас для шлюбу, можна сказати, королівського. Лорде Фермен Кленчерлі, зараз момент рішучий. Доля не відчиняє одних дверей, не закривши других. Після декількох кроків уперед крок назад буде неможливий. Хто перероджується, для того все минуле зникає. Мілорде, Ґуїнплен умер. Розумієте?
Ґуїнплен затремтів від голови до нігПотім він очуняв,
— Так, — сказав він.
Баркілфедро всміхнувся, вклонився, взяв шкатулку під плащ і вийшов.
ДУМАЮТЬ, ЩО ПАМ'ЯТАЮТЬ, ТИМ ЧАСОМ ВОНИ
ЗАБУЛИ
Що за дивні зміни іноді відбуваються в людській душі!
Ґуїнплена одночасно піднесли на вершину и скинули в безодню.
Він запаморочився.
Запаморочився подвійно.
Запаморочився від підіицацня, запаморочився и од падіння.
Фатальна двоїстість.
Він почував, що підіймається, и не почував, що падає.
Коли Ґуїнплен залишився сам, він почав ходити, широко ступаючи. Він намагався викликати свої спогади. Дивна річ: іноді добре пригадуєш те, чого, здається, майже й не чув. Свідчення тих, що зазнали корабельної катастрофи, яке прочитав шериф у Савтворкському підземеллі, відновлялося ясно й зрозуміло; він пригадував кожне слово, й перед ним повстало все його дитинство.
Враз він спинився, заклав руки за спину і, дивлячись на стелю, на небо, одне слово — вгору, сказав:
— Відплата!
Віни скидався на людину, що її голова з'явилася на поверхні води. Йому здавалося, що він бачить усе — минуле, майбутнє, сучасне — осяяне несподіваною ясністю.
— А! — крикнув він, — бо буває крик і в глибині думки, — а! так виходить так! Я — лорд. Тепер усе стало ясним. А! мене вкрали, продали, загубили, позбавили спадщини, покинули, вбили! Труп моєї долі п'ятнадцять років носився на морі і враз торкнувся до землі, — прокинувся й ожив. Я відроджуюся. Я народжуюся! Я добре почував, що під моїм лахміттям б'ється щось інше, ніж нещасне вбозтво, і коли я повертався до людей, я почував, що вони були отарою і що я не собака, а пастух! Па? стирі народа, проводирі людей, ватажки й господарі — от що були мої батьки; чим були вони, тим становлюся й я.