Буря порозганяла цих самітників по їхніх схованках, і вони ще не очуняли. Жільят тримав напоготові розкритий ніж і час від часу відколупував від водоростей якусь скойку. Він їв їх на ходу.
Він був недалеко від того місця, де загинув сьєр Клюбен.
Жільят уже думав задовольнитись морськими їжаками і каштанами, як раптом під його ногами щось булькнуло. Великий краб, наляканий його наближенням, стрибнув у воду.
Краб не встиг пірнути глибоко, тому Жільят не втратив його з виду. Жільят кинувся йому навздогін уздовж підніжжя рифу. Краб утікав.
Раптом він зник.
Він, очевидно, зашився в якусь щілину під каменем! Жільят вхопився рукою за виступ скелі і, нагнувшись, заглянув під гранітний навіс.
Там і справді була щілина. Краб, напевно, сховався в ній.
То була не звичайна западина, а щось на зразок портика. Вода заходила під портик, але там було неглибоко. Виднілося дно, всіяне валунами. Валуни були сіро-зелені, обвиті водоростями, а це свідчило про те, що вони завжди були під водою. Зверху вони скидалися на зеленоволосі дитячі голівки;
Жільят затиснув у зубах ніж, спустився вниз, чіпляючись руками й ногами за граніт, і стрибнув у воду. Вона сягала йому майже до плечей.
Він ступив під портик. Опинився в якомусь кам'яному коридорі з гладенько відполірованими стінами, під старовинним стрільчастим склепінням. Краба ніде не було видно. Намацуючи ногами дно, Жільят рушив уперед. Згущувалася темінь, і невдовзі він перестав розрізняти будь-що перед собою.
Кроків через п'ятнадцять склепіння над його головою скінчилося. Він вийшов з коридора. Стало просторіше і тому видніше; до того ж його зіниці в темряві розширились, і він став бачити чіткіше. Раптом він завмер здивований.
Він знову опинився в тій дивовижній печері, у якій побував місяць тому.
Тільки тепер він увійшов у неї з моря.
Він пройшов крізь ту саму арку, яка минулого разу була затоплена. Значить, під час найбільших відпливів вона буває доступною. Його очі призвичаїлись до темряви. Він бачив усе краще й краще. Був приголомшений. Він знайшов той самий чертог темряви, те ж склепіння, колони, ті ж криваві чи, може,
багряні відблиски, рослини в самоцвітах, а в глибині підводний склеп, схожий на святилище, і камінь, подібний до вівтаря.
Він мало пам'ятав ці деталі, але в його пам'яті збереглася загальна картина, і він знову її побачив.
Навпроти нього, досить високо, на крутосхилі, він побачив ту саму щілину, якою пробрався сюди вперше. З того місця, де він стояв тепер, вона здавалася недосяжною.
Поблизу стрільчастої арки він знову побачив ті ж низенькі й темні гроти, які він запримітив тоді здаля, подібні до маленьких печер у великій. Тепер опинився поряд з ними. Найближчий грот вийшов з води, і в нього легко було проникнути.
І вже зовсім близенько, на відстані витягнутої руки, він запримітив у гранітній стіні, трохи вище рівня води, продовжню тріщину. Очевидно, туди й заповз краб.
Жільят засунув туди руку якомога глибше і став водити нею навпомацки в цій темній дірі.
Раптом він відчув, як хтось схопив його за руку.
Його охопив невимовний жах.
Щось тонке, шорстке, плоске, холодне, липке й живе обвилося в темряві довкола його оголеної руки. Воно підповзло йому до грудей, стиснуло руку ременем, впилося в неї свердлом. В одну мить ніби якась спіраль намоталася довкола зап'ястя, ліктя і торкнулася плеча. Холодне вістря ковзнулось йому під пахву.
Жільят смикнувся назад, але ледве зрушив з місця, його наче прибили цвяхами.
Вільною рукою він ухопив ніж, затиснутий у зубах, і вперся в скелю, з усіх сил намагаючись вирвати руку. Але він тільки трошки зсунув живу пов'язку, яка стягла його ще тугіше. Вона була гнучкою, як шкіра, міцною, як сталь, холодною, як ніч.
Ще один ремінь, вузький і загострений, висунувся з западини скелі, ніби язик із пащі. Цей огидний язик лизнув оголений тулуб Жільята і, раптом витягнувшись і ставиш неймовірно тонким і довгим, прилип йому до шкіри, обвив усе тіло.
В ту ж секунду нечуваний, ні з чим не зрівнянний біль звів напружені Жільятові м'язи. Він відчув, як у його шкіру вдавлюються якісь гидючі круглі горбики. Йому здавалося, що незліченні роти, вгризшись у його тіло, намагаються випити з нього кров.
Із скелі виринув, звиваючись гадюкою, третій пасок, помацав Жільята і, стьобнувши його по боках, застиг.
Смертельний жах, досягнувши крайньої межі, робить людину німою. Жільят ні разу не крикнув. Було досить ясно, і він міг побачити потворні стрічки, що приклеїлись до нього. Четверта тасьма, швидка, мов стріла, обернулась довкола нього і стягла йому живіт.
Ні відірвати, ні обрізати липкі батоги, які міцно прилипли в багатьох точках до тіла, було неможливо. Кожна з точок стала осередком страхітливого, неймовірного болю. Таке може відчувати людина, яку водночас пожирає величезна кількість маленьких ротів.
З нори виліз п'ятий ремінь. Він ліг на попередні і здушив Жільятові діафрагму. Ці лещата збільшували його страждання; Жільят ледве дихав.
Загострені на кінцях ремені розширювались біля основи, як клинок шпаги біля руків'я. Всі п'ятеро батогів сходилися до єдиного центру. Вони рухались і повзли по Жільяту. Він відчував, як переміщувалися, вдавлюючись у тіло, невидимі горбики, схожі на роти.
Раптом із западини показалась велика кругла і плоска грудка слизу. Це був центр.
П'ять ременів були з'єднані з ним, як спиці колеса маточиною, на другому боці цього огидного диска можна було розрізнити ще три щупальці, які лишалися в заглибленні скелі. З грудки слизу дивилася пара очей.
Ці очі бачили Жільята.
Жільят зрозумів, що перед ним спрут.
II
Потвора
Щоб повірити в існування спрута, треба його побачити. Порівняння спрута з гідрами античних міфів викликає посмішку.
Іноді мимоволі починаєш думати, що невловиме, яке літає в наших сонних мареннях,
стикається в сфері можливого з магнітами, котрі притягують його, і тоді воно набуває обрисів, — ось ці згустки сну і стають живими істотами.
Невідомому дано творити дива, і воно користується з цього, щоб створити потвору. Орфей, Гомер і Гесіод могли створити тільки Химеру; бог створив спрута. Якщо богу буде завгодно, він навіть потворне доведе до досконалості. Химера — у грецькій міфології вогнедишна потвора.
Питання про причину такого прагнення наводить жах на релігійного мислителя. Якщо допустити, що ідеали можуть бути у всіх галузях, і якщо є мета створити ідеал жахливого, то спрут — зразкове творіння.
Кит — велетень, спрут — малий; у гіпопотама панцир — спрут голий; кобра свище — спрут німий; у носорога є ріг — у спрута рогу нема; у скорпіона жало — у спрута жала нема; у тарантула щелепи, у спрута щелеп нема; у ревуна чіпкий хвіст, у спрута хвоста нема; в акули гострі плавники, у спрута плавників нема; у вампіра кігтисті крила, у спрута крил нема; в їжака колючки, у спрута колючок нема; у меч-риби меч, у спрута меча нема; у ската електричний розряд, у спрута електричного розряду нема; у жаби отруйна слина, у спрута отруйної слини нема; у гадюки отрута, у спрута отрути нема; у лева кігті, у спрута кігтів нема; у ягнятника-бородача дзьоб, у спрута дзьоба нема; у крокодила зубата пащека, у спрута зубів нема. У спрута нема ні м'язів, ні грізного рику, ні панцира, ні рогу, ні жала, ні клешнів, ні чіпкого або ж замашного хвоста, ні гострих плавників, ні кігтистих крил, ні колючок, ні мечоподібного носа, ні електричного струму, ні отруйної слини, ні отрути, ні кігтистих лап, ні дзьоба, ні зубів. Спрут озброєний найстрашніше від усіх тварин на світі. Що ж таке спрут? Кровососна банка.
У рифах, серед океану, там, де його води то ховають, то виставляють напоказ свої скарби, в западинах ніким не відвідуваних скель, у незнаних печерах, повних найрізноманітнішої рослинності, ракоподібних тварин і скойок, під глибинними порталами моря плавцеві, якого привабила б краса цих місць і який наважився б туди заглянути, загрожує неочікувана зустріч. Якщо це трапиться з вами, облиште свою цікавість, тікайте геть. Туди входиш захоплено, а виходиш пройнятий жахом. Ось із чим ви можете зустрітися в скелях відкритого моря.
Сіруватий предмет коливається у воді, він з руку завтовшки і з півліктя завдовжки, чи то ганчірка, чи то закрита парасолька без ручки. Цей лахман потроху наближається до вас. Але ось він розвернувся, вісім променів раптом розійшлись довкола двоокого диска; ці промені живуть; звиваючись, вони виблискують: це щось на зразок колеса на чотири чи п'ять футів у діаметрі. Страхітлива зірка! Вона кидається на вас. Спрут гарпунить людину.
Ця тварюка прилипає до здобичі, обплутує і зв'язує її довгими ременями. Зісподу вона жовтуватого кольору, а зверху — землистого; нічим не описати цього незбагненного відтінку. Це створіння, хоч живе у воді, наче зроблене з попелу. За формою воно — павук, а за кольором хамелеон. Від злості воно синіє. І все воно м'яке; це страшно.
Його петлі душать, дотик паралізує.
Воно схоже на скорбута чи на гангрену. Воно — хвороба, що набула форми потвори. Спрута не відірвати. Він вільно пристає до здобичі. Яким чином? За допомогою пустоти. Вісім щупальців, широких біля основи, поступово тоншають, закінчуючись голками. Під кожним ідуть паралельно два ряди відростків, що поступово зменшуються. Біля голови ці відростки великі, а на кінцях малі. Кожен ряд складається з двадцяти п'яти відростків; на щупальці їх п'ятдесят, на всій тварині — чотириста. Ці відростки і є присосками.
Присоски — це хрящі циліндричної форми, безбарвні, вкриті рогоподібною оболонкою. У великих екземплярів вони досягають величини п'ятифранкової монети в діаметрі, поступово зменшуючись до розміру зерна чечевиці. Спрут то втягує, то випускає ці порожні трубки. Вони можуть впиватися в жертву глибше, ніж на дюйм. Кровососний апарат наділений витонченістю клавіатури. Він вилазить наверх, потім ховається. Він підкоряється найменшому намірові восьминога. Найдосконаліша чутливість далека від чутливості присосків, здатних блискавично скорочуватися від внутрішніх імпульсів тварини чи від зовнішніх обставин. Цей дракон — мімоза. Ту саму потвору, яку моряки називають спрутом, a наука головоногим, легенда величає морським дивом. Англійські матроси називають її devil fish, тобто рибою-дияволом.