Кутузов цього ранку здавався змореним і дразли-вим. Йдучи повз нього, піхота зупинилася без наказу, очевидно тому, що спереду що-небудь затримало її.
— Та скажіть же, нарешті, шоб шикувалися в батальйонні колони і йшли в обхід села,— сердито сказав Кутузов до генерала, який під'їхав.— Як же ви не зрозумієте, ваше превосходительство, шановний добродію, що розтягтися по цьому дефілею сільської вулиці не можна, коли ми йдемо проти ворога.
— Я гадав построїтися за селом, ваше високопревосходитель-ство,— відповів генерал.
Кутузов уїдливо засміявся.
— Гарні ви будете, розгортаючи фронт перед самим ворогом. Дуже гарні!
— Ворог ще далеко, ваше високопревосходительство. За диспозицією...
18*
275
— Диспозиція! — уїдливо крикнув Кутузов.— А це вам хто сказав?.. Робіть те, шо в^ад наказують.
— Слухаю.
— Mon cher,— сказав пошепки до князя Андрія Несвицький,— le vieux est d'une humeur de chien l.
До Кутузова під'їхав австрійський офіцер з зеленим плюмажем на капелюсі, в.білому мундирі, і спитав від імені імператора: чи виступила в бій четверіа колона.
Кутузов, не відповідаючи йому, одвернувся, і погляд його ненароком натрапив на князя Андрія, який стояв біля нього. Побачивши Волконського, Кутузов зробив лагіднішим злий і в'їдливий вираз погляду, ніби розуміючи, що його ад'ютант не був винний у тому, що робилося. І не відповідаючи австрійському ад'ютантові, він звернувся до Волконського:
.— Allez voir, mon cher, si la troisième division a dépassé le village. Dites-lui de s'arrêter et d'attendre mes ordres2.
Тільки-но князь Андрій від'їхав, він зупинив його.
— Et demandez-lui, si les tirailleurs sont postés,— додав він.— Ce qu'ils font, ce qu'ils font!3—промовив він сам до себе, все не відповідаючи австрійцеві.
Князь Андрій помчав викопувати доручення.
Обігнавши всі передні батальйони, він зупинив третю дивізію і переконався, шо справді попереду наших колон не було стрілецького цепу. Полковий командир переднього полку був дуже здивований з переданого йому від головнокомандуючого наказу розсипати стрільців. Полковий командир стояв тут, цілком певний того, що попереду його є ще війська і що ворог не може бути ближче як за десять верст. Справді, спереду нічого не було видно, крім пустинної місцевості, що спадала вперед, встеленої густим туманом. Наказавши від імені головнокомандуючого виконати упущене, князь Андрій помчав назад. Кутузов стояв усе на тому ж місці і, по-старечому опустившись на сідлі своїм гладким тілом, важко позіхав, заплющивши очі. Війська вже не рухались, а стояли рушниці до ноги.
— Добре, добре,— промовив він до князя Андрія і звернувся до генерала, який з годинником у руках казав, що час би рушати, бо всі колони з лівого флангу вже спустилися.
— Ще встигнемо, ваше превосходительство,— крізь позіхи промовив Кутузов.— Встигнемо! — повторив він.
У цей час позад Кутузова вдалині залунав гомін вітання полків, і голоси ці стали швидко наближатися по всьому протягу розтягненої лінії наступаючих російських колон. Видно було, що той, з ким здоровалися, їхав швидко. Коли закричали солдати того полку, перед яким стояв Кутузов, він од'їхав трохи
1 — Ну, дорогий друже, настрій у старого препоганий.
2 — Ідіть, дорогий мій, подиііться, чи пройшла третя дивізія через село. Звеліть їй зупинитися й чекати мого наказу.
3 — І спитайте, чи поставлено застрільників.— Що роблять, що роблятьі вбік 1. скривившись, оглянувся. Дорогою з Пряцена їхав ніби ескадрон різнобарвних вершників. Два з них широким галопом їхали поруч попереду решти Один був у чорному мундирі з білим султаном, на рижому енглізованому коні, другий у білому мундирі, на вороному коні. Це були два імператори з почтом. Кутузов, з афектацією служаки, який перебуває в строю, скомандував "струнко" військам, що стояли, і, салютуючи, під'їхав до імператора. Вся його постать і манера відразу змінилися. Він прибрав вигляду підначальної людини, яка не розмірковує. Він з афектацією шани, що, очевидно, неприємно вразила імператора Олександра, під'їхав і відсалютував йому.
Неприємне враження, лише як залишки туману на ясному небі, майнуло по молодому і щасливому обличчю імператора і зникло. Він був після недуги трохи марніший цього дня, ніж на Ольмюцькому полі, де його вперше за кордоном бачив Волконський; але те саме чарівне поєднання величності й лагідності було в його чудових сірих очах, і на тонких губах та сама можливість різноманітних виразів і переважаючий вираз благодушної невинної молодості.
На ольмюцькому огляді він був величніший, тут він був веселіший і енергійніший. Він трохи розрум'янився, прогалопувавши ці три версти, і, зупинивши коня, полегшено зітхнув і оглянувся на такі ж Молоді, такі ж збуджені, як і його, обличчя свого почту. Чарторижський і Новосильцев, і князь Волконський, і Стро-ганов, і інші, всі розкішно одягнені, веселі, молоді люди, на прегарних, виплеканих, свіжих, тільки трохи спітнілих конях, перемовляючись і усміхаючись, зупинилися позад государя Імператор Франц, рум'яний, довголиций молодий чоловік, надзвичайно рівно сидів на красивому вороному жеребці і заклопотано й неквапливо оглядався круг себе. Він підкликав одного з своїх білих ад'ютантів і спитав щось. "Мабуть, о котрій годині вони виїхали",— подумав князь Андрій,4 спостерігаючи свого давнього Знайомого, з усмішкою, якої він не міг стримати, згадуючи свою аудієнцію. В почті імператорів були дібрані молодці-ординарці, росіяни й австрійці, гвардійських та армійських полків. Між ними берейтори вели в гаптованих попонах красивих запасних царських коней.
Неначе крізь розчинене вікно раптом повіяло свіжим польовим повітрям у душну кімнату, так повіяло на невеселий куту-зовський штаб молодістю, енергією і певністю успіху від цієї блискучої молоді.
— Чому ж ви не починаєте, Михайле Ларіоновичу? — квапливо звернувся імператор Олександр до Кутузова, в той самий Час чемно глянувши на імператора Франца.
— Я очікую, ваша величність,— відповів Кутузов, шанобливо нахиляючись вперед.
Імператор пригнув вухо, трохи насупившись і показуючи, що він недочув.
— Очікую, ваша величність,— повторив Кутузов (князь Андрій помітив, шо в Кутузова неприродно здригнулася верхня губа в той час, як він вимовляв це "очікую").— Не всі ще колони зібралися, ваша величність.
Государ розчув, але відповідь ця, очевидно, не сподобалась йому; він знизав сутулуватими плечима, глянув на Новосильцева, що стояв поруч, наче поглядом цим поскаржився на Кутузова.
— Адже ми не на Царициному лузі, Михаиле Ларіоновичу, де не починають параду, поки не прийдуть усі полки,— сказав государ, глянувши в очі імператору Францу, ніби запрошуючи його коли не взяти участь, то прислухатися до того, що він говорить; але імператор Франц, усе ще оглядаючись, не слухав.
— Тому й не починаю, государю,— сказав звучним голосом Кутузов, ніби усуваючи можливість недочути його, і в обличчі в нього знову щось здригнулося.— Тому й не починаю, государю, що ми не на параді, і не на Царициному лузі,— вимовив він ясно й виразно.
В государевому почті всі миттю переглянулися один з одним, і на всіх обличчях виявилось незадоволення і докір. "Хоч який він старий, він не повинен би, ніяк не повинен би казати так",— говорили ці обличчя.
Государ пильно й уважно подивився в очі Кутузову, чекаючи, чи не скаже він ще чого. Але Кутузов, зі свого боку, шанобливо нагнувши голову, теж, здавалося, чекав. Мовчанка тривала близько хвилини.
— Проте, якщо накажете, ваша величність,— сказав Кутузов, підводячи голову і знову змінюючи тон на попередній тон тупого генерала, який не розумує, але підкоряється.
Він торкнув коня і, підкликавши до себе начальника колони Милорадовича, передав йому наказ до наступу.
Військо знову за вору йшлося, і два батальйони Новгородського полку та батальйон Апшеронського полку рушили вперед повз государя.
У той час, як проходив цей Апшеронський батальйон, рум'яний Милорадович, без шинелі, в мундирі та орденах і в капелюсі з величезним султаном, надітому набакир і з поля, марш-марш помчав уперед і, браво салютуючи, осадив коня перед государем.
— З богом, генерале,— сказав йому государ.
— Ma foi, sire, nous ferons ce que qui sera dans notre possibilité, sire! 1 — відповів він весело, проте викликаючи глузливу усмішку у панів государевого почту своєю поганою французькою вимовою.
Милорадович круто повернув свого коня і став трохи позад государя. Апшеронці, збуджувані присутністю государя, молоде
1 — Ваша величність, ми зробимо все, що буде можливо зробити, ваша величність!
цьким, бравим кроком відбиваючи ногу, проходили повз імператорів та їх почет.
— Хлопці! — вигукнув звучним, самовпевненим і веселим голосом Милорадович, видно, до такої міри збуджений звуками стрілянини, чеканням бою і виглядом молодців-апшеронців, ще своїх суворовських товаришів, які жваво проходили повз імператорів, що забув про присутність государя.— Хлопці, вам не перше село брати! — вигукнув він.
— Раді старатись! — прокричали солдати.
Кінь під государем шарахнув від несподіваного галасу. Кінь цей носив государя ще на оглядах у Росії, і тут, на Аустерлі-цькому полі, ніс свого сідока, витримуючи його неуважливі удари лівою ногою, нашорошував вуха від звуків пострілів зовсім так само, як він робив це на Марсовому полі, не розуміючи значення ні цих чутних пострілів, ні сусідства вороного жеребця імператора Франца, ні всього того, що говорив, думав, почував цього дня той, хто їхав на ньому.
Государ з усмішкою звернувся до одного з придворних, показуючи на бравих апшеронців, і щось сказав йому.
XVI
Кутузов у супроводі своїх ад'ютантів поїхав ступою за карабінерами.
Проїхавши з півверсти у хвості колони, він зупинився біля самотнього покинутого будинку (певно, колишнього трактиру) на розгалуженні двох шляхів. Обидва шляхи спускалися з гори, і по обох ішли війська.
Туман починав розходитися, і невиразно, версти за дві, видно було вже ворожі війська на протилежних пагорбах. Ліворуч унизу стрілянина ставала чутнішою. Кутузов зупинився, розмовляючи з австрійським генералом. Князь Андрій, стоячи трохи позаду, вдивлявся в них і, бажаючи попросити підзорну трубу в ад'ютанта, звернувся до нього.
— Подивіться, подивіться,— казав цей ад'ютант, дивлячись не на далеке військо, а вниз по горі перед собою.— Це французи!
Два генерали й ад'ютанти стали хапатися за трубу, видираючи її один в одного.