Вона є проявом, а не частиною людини, інакше людина мусила б із часом розчинитись у своїх багатьох своїх проявах волі. Від неї взагалі нічого не залишилося б.
Не інакше і з Богом! Його Воля створила Рай! Але Його Воля є Дух, який іменуємо як "Святий Дух". Рай, знову-таки, був лише діянням Духа, а не частиною Його Самого. У цьому закладено нову східчастість донизу. Творчий Святий Дух, тобто Живлюща Воля Божа, не розчинився у своєму Творінні. Він не віддав йому жодної часточки Себе, залишившись уповні поза Творінням. Біблія викладає це цілком зрозуміло й чітко в словах: "І Дух Божий ширяв над водами", а не Бог власною персоною! У цьому, зрештою, і є відмінність. Людина не має, отже, також нічого в собі від самого Святого Духа, а тільки від духу, який є діянням Святого Духа, одиничним актом.
Замість того, щоб зайнятися цим фактом, тут уже з усіх сил хочуть створити прогалину! Згадайте хоча б усім відоме уявлення про Перше Творіння, про Рай! Він обов'язково повинен знаходитися на цій Землі. Маленький людський інтелект таким чином притягнув події, для здійснення яких потрібні мільони років, у своє вузько обмежене в просторі й часі коло та виставив себе за головну точку і стрижень усіх світових звершень. У результаті він одразу загубив шлях до справжньої вихідної точки життя. Замість цього ясного шляху, який він більше не міг розгледіти, треба було знайти заміну в його релігійних уявленнях, якщо він не хотів назвати себе самого творцем усього буття й життя, а отже, Богом. Цю заміну надавав йому досі термін "віра"! І на слово "віра" хворіє відтоді все людство! Більше того, непізнане слово, яке мусило заповнити все втрачене, стало для нього рифом, що призвів до повного краху!
Вірою задовольняється лише кожен ледар. Віра також є тим, на чому можуть утверджуватися насмішники. А хибно витлумачене слово "віра" є шлагбаумом, що перегороджує сьогодні людству шлях для подальшого руху.
Віра не повинна бути покривом, який великодушно приховує всю млявість мислення, який, ніби сонна хвороба, приємно паралізуючи, опускається на дух людини! Віра насправді мусить стати переконаністю. А переконаність вимагає життя, найретельнішої перевірки!
Де лишається хоч одна прогалина, хоч одна невирішена загадка, там переконаність неможлива. Жодна людина тому не може мати істинної віри, доки в неї залишається відкритим хоч одне запитання.
Уже в самому вислові "сліпа віра" проглядається щось хворобливе!
Живою мусить бути віра, як того Христос колись уже вимагав, інакше вона не має жодного сенсу. Живість же означає жвавість, обмірковування та перевірку! А не байдуже засвоєння чужих думок. Сліпо ж вірити, поза сумнівом, означає не розуміти. А те, чого людина не розуміє, не може принести їй жодної духовної користи, оскільки незрозуміле не зможе в ній ожити.
Але те, що вона не переживає в собі сповна, ніколи не стане для неї власним! І тільки власне підносить її вгору.
І, нарешті, ніхто не може ні ступити на шлях, ані рухатися вперед, якщо на цьому шляху зяють величезні розколини. Людина змушена духовно залишатися стояти там, де не знає, як просуватися далі. Цей факт беззаперечний і, напевне, легко зрозумілий. Хто, отже, бажає духовно рухатися вперед, – нехай пробудиться!
Уві сні він ніколи не зможе йти своїм шляхом до Світла Істини! Також із пов'язкою чи шорами на очах.
Видючими хоче мати Творець своїх людей у Творінні. Видючим бути, однак, означає бути обізнаним. А знання не сумісне зі сліпою вірою! Млявість лише, лінощі думки закладено в ній, а зовсім не велич!
Привілей здатности мислити покладає на людей також обов'язок перевіряти!
Аби всього цього уникнути, для зручности великого Творця просто применшили настільки, що приписали Йому акти сваволі як доказ Всемогутности.
Хто намагається хоч трохи мислити, неодмінно тут знову знайде велику помилку. Акт сваволі передбачає можливість обійти сущі Закони природи. Але там, де таке можливе, відсутня досконалість. Бо там, де є досконалість, жодна зміна відбутися не може. Отже, помилково велика частина людства уявляє Всемогутність Бога в тому, що глибше мислячими має вважатися за доказ недосконалости. І в цьому корінь багатьох зол.
Віддайте Богові шану Досконалости! І тоді знайдете в цьому ключ до невирішених загадок усього Буття. —
Серйозних шукачів привести до цього – моє прагнення. Полегшене зітхання пройде крізь кола всіх шукачів Істини. Вони нарешті з радістю зрозуміють, що в усіх світових подіях немає жодної таємниці, жодної прогалини. І тоді... побачать вони шлях до сходження чітко перед собою. Їм треба лише йти ним. —
Містика* (Таємні вчення) не має жодної правомірности в сукупному Творінні! У ньому зовсім немає місця для неї, бо чітко і без прогалин повинно все лежати перед людським духом – аж до його витоку. І цей обшир охоплює все Творіння. Лише те, що розташоване тоді над цим Творінням, Божественне єдино, для кожного людського духу має залишатися найсвятішою Таємницею, тому що Воно стоїть над його витоком, який покоїться у Творінні. Тому Божественного ніколи він не зможе осягнути. Навіть за найкращого воління і з найбільшими знаннями. У цій нездатності осягнення всього Божественного полягає для людини, одначе, найприродніша подія, котру можна уявити, бо ніщо, як відомо, не може вийти за межі складу свого витоку. Так само й дух людини! У складі іншої природи всякчас закладено межу. А Божественне має цілком інші властивості, ніж духовне, з якого походить людина.
Тварина, наприклад, навіть за найповнішого душевного розвитку ніколи не зможе стати людиною. Із її сутнісної здатности за жодних обставин не зможе розквітнути духовне, яке породило дух людський. У складі всього сутнісного відсутня основа духовної природи. А людина, котра вийшла з частини Духовного творіння, ніколи, знову ж таки, не зможе стати божественною, оскільки в духовному немає природи Божественного. Дух людський, напевно, може розвинутися до найвищого ступеня досконалости, але, попри це, мусить завжди залишатися духовним. Він не може перевершити себе і потрапити до Божественного. Інша властивість і тут створює природну неподоланну межу для руху вгору. Речовинність при цьому нічого не важить, оскільки вона не має ніякого власного життя, а слугує оболонкою, рухомою та сформованою духовним і сутнісним.
Величезний обшир духу простягається крізь усе Творіння. Людина може, повинна і мусить його тому цілком зрозуміти й пізнати! І завдяки її знанню вона буде в ньому панувати. Панувати ж, навіть у найсуворіший спосіб, означає – правильно осягнуте – тільки служити! —
У жодному місці в усьому Творінні, аж до найвищого Духовного, від природного розвитку подій ніщо не відхиляється! Уже ця обставина робить, одначе, кожному все значно ближчим. Нездорова й таємнича боязкість, бажання сховатися від досить багатьох покищо невідомих речей при цьому всі разом самі відпадають. Природність пронизує свіжим струменем повітря задушливий світ похмурих мозкових переплетінь тих, хто охоче бажає говорити від власного імени. Хворобливі утворення їхньої фантазії страшні для слабких на посміх сильним, постають смішними та по-дитячому незграбними перед прояснілим поглядом, який нарешті свіжо й радісно охоплює сповнену пишноти природність усіх подій, що завжди рухаються тільки в простих прямих лініях, які чітко розпізнаються.
Однаковими проходять вони крізь усе в строгій закономірності та злагодженості. І це полегшує кожному шукачеві великий вільний огляд аж до точки його власного виходу!
Він не потребує для цього жодних складних досліджень і жодних фантазій. Головне, щоб він тримався осторонь від усіх, хто в безладному прагненні робити з усього таємницю хоче видати своє мізерне часткове знання за щось значно більше.
Усе лежить так просто перед людьми, що вони часто саме через простоту не приходять до пізнання, тому що від самого початку вважали, що велике Діяння Творіння мусить бути набагато складнішим, заплутанішим.
На цьому спотикаються тисячі за найкращого воління; в пошуку спрямовують свої очі високо вгору, і не здогадуються, що їм треба лише просто без напруження роздивлятися перед собою і навколо себе. Вони при цьому побачать, що завдяки їхньому земному буттю вони вже стоять на правильному шляху, треба лише спокійно крокувати вперед! Без поспіху і без напруження, проте з відкритим поглядом, із вільним, не звуженим розумом! Людина мусить нарешті вивчити, що істинна велич пробуває лише в найпростіших, найприродніших подіях. Що велич зумовлює цю простоту.
Так закладено у Творінні, і в ній самій, котра як частина належить до Творіння!
Тільки просте мислення і відчуття можуть дати їй ясність! Таке просте, яке ще мають діти! Спокійне розмірковування дасть їй змогу визнати, що в спроможності осягнення простота рівнозначна ясності, а також природності! Одне без іншого зовсім немислиме. Це тризвуччя, що передає одне поняття! Хто візьме його за наріжний камінь своїх пошуків, той швидко проб'ється крізь туманну заплутаність. Усі штучні вимисли перетворяться при цьому на ніщо.
Людина пізнає, що ніде природні події не можуть бути вимкнені, що вони в жодному місці не перериваються! І в цьому відкривається також Велич Бога! Непорушна Живильність самочинної Творчої Волі! Адже природні Закони – це залізні Закони Бога, повсякчас видимі очам усіх людей, переконливо до них промовляючи, засвідчуючи Велич Творця, непохитну без винятків закономірність! Без винятків! Бо з насіння вівса, знову-таки, може з'явитися лише овес, із пшениці так само – лише пшениця і так далі.
Так відбувається і в тому Першому Творінні, що, як власне Діяння Творця, стоїть до Його Досконалости найближче. Там основні Закони закріплено так, що, рухаючись від Живильности Волі, вони мусили в найприродніших подіях викликати виникнення дальшого Творіння зрештою аж до цих небесних тіл унизу. Чим грубішим стає Творіння, тим більше воно в наступному розвитку віддаляється від Досконалости Витоку.