Г. Т. віч-на-віч зустрічався з Гаруспікою! — Авт.) послано гінців з дорученням позичити у фірми, яка зносить старі будівлі, розсувну двадцятип'яти-метрову драбину, щоб можна було "заглянути в чернечу кухню". Тепер усі ті журналісти оточили авт., що й сам уже не знав, чи він справді наївний, а якщо наївний, то до якої міри,— кореспонденти "Юнайтед-прес інтернейшнл", "Дойче нрессеагентур", агентства "Франс Прес", підійшов навіть представник АПН, що разом із представником Чеського агентства новин твердо намірився "зірвати машкару з обличчя клерикального фашизму і викрити виборчі махінації ХДС". "Знаєте,— частуючи авт. пивом, говорив представник АПН, загалом досить люб'язний чоловік,— в Італії, коли наближаються вибори, плачуть мадонни, а тепер у ФРН у монастирських садах течуть теплі джерела й ростуть троянди на тому місці, де поховані черниці, зґвалтовані під час захоплення Східної Прусії, як нам намагаються втовкмачити. В кожному разі, запевняють, що все це мав якийсь зв'язок із комуністами, а що ж комуністи ще роблять з черницями, як не ґвалтують їх?" Авт., поіно ормований краще, ніж більшість присутніх,— він лише п'ять годин тому на тлі римського краєвиду цілував черницю, що була яка завгодно, тільки не з пергаментною шкірою,— вирішив капітулювати й дочекатися газетних повідомлень. Тут не було ніякої надії дошукатися правди. Невже Лені дійсно якимось химерним способом приплутали до цієї story 1 ? І невже Гаруспіка перетворилася в тепло? Виходячи з заїзду, авт. ще встиг почути, як один із журналістів глузливо завів пісню: "Троянда лист пустила..."
Другого ж таки дня у ранковому випуску тієї газети, яку авт. раз уже цитував, він знайшов "кінцеве повідомлення": "Виявилося, що те дивне явище, яке тільки в східній пресі глузливо називали "Герзеленським термо-трояндовим чудом", можна пояснити природними причинами. Як уже свідчить сама назва місцевості, в основі якої лежить давньогерманське слово "гейзір", себто "гаряче джерело" ("Гейзіренгайм", себто "Дім гарячих джерел", міг пізніше обернутися на "Герзелен"/, у Герзелені вже в четвертому сторіччі нашої
1 Історії (англ.).
ери були теплі джерела, через що у восьмому сторіччі там побудовано невеличкий королівський палац, який стояв, аж поки джерела не висохли. Сестри наголошують, як повідомила нас у спеціальному інтерв'ю ігуменя, сестра Сапієнція, що вони ніколи не вірили в чудо й не розпускали таких чуток. Це слово кинула, мабуть, одна колишня учениця, що мала досить далеке відношення до ліцею, який віддавна існував у Герзелені, а потім близько стояла до КПН, і вже згодом воно потрапило в газети. Насправді ж, як підтвердили й фахівці, сталося несподіване відродження теплих джерел, через що дійсно зацвіло кілька трояндових кущів. Немає ніякої, аніякісінької причини вбачати в цьому явищі дію надприродних сил, заявила тверезо, як і годиться сучасній, освіченій, не замкненій у своїх теологічних уявленнях черниці, сестра Сапієнція".
Авт., нітрохи не вагаючись, розповів Маргрет про термо-трояндове чудо та його підґрунтя (вона аж засяяла, в усе повірила й наполегливо радила йому не забувати про Клемен-тину), навіть не побоявся дошкульних клинів Лотти Гойзер, яка, звичайно, заявила, що то все брехня, а самого авт. зарахувала до неприємної категорії "черничих лизунів" ("і в буквальному, і в переносному розумінні цього слова" — Лотта), але не зважився повідомити Лені про дивні події в Герзеленському монастирі і бодай натякнути їй про наслідки своїх пошуків у Римі. Б. Г. Т., оскільки він, безперечно, шанував Рахель, теж мав право — так здавалося авт.— довідатись, яку дію ще й через двадцять сім років приписують її попелові. Тим часом відомі геологи, яких підтримали декілька їхніх колег з нафтової компанії, що безцеремонно використала випадок з трояндами для своєї реклами, авторитетними відгуками підтвердили "виключно природні причини" події в монастирі, і тільки частина східноєвропейської преси вперто дотримувалася версії про "виборчі махінації герзеленсь-ких реакційних сил", що "зазнали краху тільки завдяки невтомному тискові соціалістичних сил і тепер шукають підтримки в псевдонаукових кіл, які ревно служать капіталізмові. Цим самим буржуазна наука ще раз довела своє вміння маніпулювати фактами".
Цілком можливо, що авт. виявився в цьому випадку надто легкодухим; мабуть, йому треба було втрутитись, перелізти через мур, у крайньому разі, попросити лисого Б. Г. Т., щоб той його підсадив, треба було мобілізувати Лені чи хоча б зірвати для неї кілька троянд і віддати їй під дверима; либонь, то була б дуже гарна й доречна прикраса до її широко задуманої картини "Частина сітківки лівого ока діви Марії, на ім'я Рахель". Але саме тепер навалилося стільки подій і таких переплутаних, що в авт. не лишилося часу віддаватися своїй приватній тузі, яка тягла його до Рима. Його кликав обов'язок в особі Гервега Шіртенштайна, що заснував своєрідний комітет: "Лені в скруті — рятуйте Лені" і хотів зібрати по тривозі всіх людей, що могли б морально й фінансово підтримати Лені з огляду на дедалі більший гніт Гойзерів, а можливо, навіть удатися до якихось політичних заходів. Шіртенштайн сам подзвонив авт. Він був схвильований, але рішучий. Його трохи хрипкий голос, що раніше бринів у трубці тоненько, як фанера, набрав тепер металевого відтінку. Він попросив адреси всіх, "хто не байдужий до цієї незвичайної особи", дістав ті адреси і призначив на вечір засідання комітету, тож у авт. лишилося ще якраз стільки часу, щоб нарешті в ім'я об'єктивності і справедливості, в ім'я істини, а також щоб якомога уникнути чисто емоційного погляду на справу, а ще в ім'я свого кореспондентського обов'язку добутися у штаб-квартиру супротивника. Гойзери, бажаючи висловити й свій погляд на цю злощасну історію, а також, мабуть, побоюючись запланованих дій, зразу ж погодилися "відкласти навіть найтерміновіші справи". Нелегко було домовитись тільки про місце зустрічі. Вибір був такий: апартаменти старого Гойзера в змальованому раніше розкішному притулку для старих готельно-санаторного типу; канцелярія або квартира власника бюро спортивних парі Вернера; канцелярія або квартира "менеджера будівельного управління" (його власне визначення своєї посади.— Авт.) Курта Гойзера, а ще конференц-зала гойзерівського ТЗОВ ЗНД (Товариства з обмеженою відповідальністю, заснованою на довір'ї), де "ми спільно представлятимемо наші різні інтереси і вклади" (всі цитати з телефонних висловлювань Курта Гойзера).
Авт., не без задньої думки, вибрав конференц-залу Гойзерівського ТЗОВ ЗНД, що була на дванадцятому поверсі висотного будинку над Рейном, звідки, як знали всі втаємничені, відкривався казковий краєвид на місто й на передмістя; авт. хотів сам переконатися в цьому. Серце в нього схвильовано калатало, коли він їхав на місце зустрічі, бо його дрібнобуржуазна натура завжди сприймає з острахом усе імпозантне; через своє вкрай простацьке походження він почуває себе там хоч і добре, але не на своєму місці. В нього серце було в п'ятах, коли він заходив до lobby цього виняткового будинку з модними помешканнями, схожими на penthouse 2. Портьє (він не мав ні уніформи, ні лівреї, а все ж здавалося, що він і в уніформі, і в лівреї) зміряв його не те щоб зневажливим, але допитливим поглядом, і авт. відчув, що його взуття не витримало цієї перевірки. Звичайно ж, безшумний ліфт. У ліфті мідна табличка з написом: "Покажчик поверхів". Глянувши на неї — придивитись краще не було часу, бо ліфт підіймався хоч і нечутно, але навдивовижу швидко,— авт. пересвідчився, що в цьому будинку працюють самі творчі сили: архітектори, редакції, агентства мод; один напис особливо впав йому в око, бо був найдовший: "Ервін Кельф, контакти з людьми творчої праці".
Усе ще міркуючи, про які тут контакти йдеться — психічні, духовні чи, може, тільки товариські, що ні до чого не зобов'язують, чи навіть про замаскований клуб з call-men або call-girls 3 ,— авт. помітив, що опинився вже на дванадцятому поверсі. Двері нечутно розчинилися, і його зустрів симпатичний чоловік, що просто сказав: "Я Курт Гойзер". Не виявляючи ніякої запопадливості, зверхності чи зневаги, з якоюсь приємно нейтральною привітністю, що зовсім не виключала щирості, швидше навіть мала її на увазі, Курт Гойзер провів авт. до конференц-зали, яка дуже нагадувала те приміщення, де він два дні тому сидів з Клементиною: мармур, металеві двері й віконні рами, моррісівські шкіряні крісла і краєвид — щоправда, не на жовтаво-червонястий Рим, а лише на Рейн та на кілька селищ на його берегах, саме на той географічний пункт, у якому ця річка, все ще велична, переходить у свою найбруднішу фазу, приблизно за сімдесят чи вісімдесят кілометрів за течією від того місця, де вона виносить усі німецькі нечистоти, зібрані докупи, до невинних голландських міст Арнема й Неймегена.
Приміщення мало форму сектора великого круга і все, аж до меблів включно, справляло надвзичайно гарне враження. Тут було лише кілька столів і вже згадувані моррісівські крісла, близькі родичі тих, що стояли в управлінні єзуїтського ордену в Римі. Мабуть, кожен зрозуміє, що туга авт. дістала тут нову поживу, і він аж спинився на мить, такий був схвильований. Йому запропонували найкраще місце: звідти було видно Рейн десь із п'ятьма мостами. На примхливо
1 Вестибюля (англ.).
2 Помешкання у вигляді вілли на даху висотного будинку (англ.).
3 Хлопцями або дівчатами на виклик (англ.).
заокругленому столі, що дуже пасував до вигнутої форми вікна, стояли різні алкогольні напої, фруктові соки, чай у термосі і лежали сигари й сигарети, не цілою горою, як у скоробагатьків, ні — всього до міри і в розумному виборі. Сказати б, усе пильно продумане — це слово буде тут якраз на місці. І старий Гойзер, і його онук Вернер справляли враження людей набагато симпатичніших, ніж авт. здавалося раніше, тому він поспішив відкинути всякі упередження й до Курта Гойзера, якого вперше бачив і, попри всю його лиху славу, намагався сприймати як приємного, спокійного, скромного чоловіка. Куртів загалом вишуканий костюм мав легенький відтінок неохайності, що пасував до його рівного баритону.