676] Білою стрічкою мав перев язане, бога впізнавши,-
677] "Ось він, Цілитель!— гукнув.— Привітайте словами й душею
678] Бога, що вам об явивсь! Хай щасливою, о незрівнянний,
679] Буде поява твоя для народу, що храм твій шанує!"
680] Кожен, як велено, бога вітає; благальну молитву
681] Всі за жерцем повторяють гуртом; і словами, й душею
682] Богові честь виявляють належну й нащадки Енея.
683] Той в свою чергу схитнув своїм гребенем — добре знамення!-
684] Тричі мигнув язиком блискавично, присвиснувши тричі.
685] Потім донизу по сходах ковзнув. Перед виходом ще раз
686] На стародавній жертовник оглянувся, наче прощався [275]
687] З домом своїм затишним та з порогом обжитого храму.
688] Ось він по встеленій квітом землі, вигинаючи тіло,
689] В'ється високими колами через середину міста
690] Ген аж до гавані, що напівкруглим захищена валом.
691] Там зупинився; ласкаво поглянув на тих, що юрбою
692] Мовчки ступали за ним, на своїх шанувальників ревних,-
693] І переповз на судно авсонійське. Воно, колихнувшись
694] Під тягарем божественного тіла, занурилось глибше.
695] Раді Енея сини. На піску прибережному, вдячні,
696] Вбили бика й одв'язали мерщій корабельні причали.
697] З вітром попутним помчав корабель. Бога здалеку видно:
698] Шию лускату на зігнутий ніс корабельний поклавши,
699] В синю далінь задивився. При мірних вітрах Іонійське
701] Блиском Палланта дочки. Оминають Лакінію, славну
702] Храмом Юнони. Позаду лишивсь прибережний Скілакій,
703] Згодом — Япігія. Зліва од весел розтанули в морі
704] Скелі Амфрізькі, а справа — обривисті кручі Келенські.
705] Вже за кормою — Рометій, Кавлон, вже Нарікія зникла.
706] Вже пропливли без пригод сіцилійські вузини Пелора,
707] І владаря Гіппотада оселю, і рудні темеські;
708] Далі — Левкосія, острів, і Пест, на троянди багатий,
710] І виноградними лозами славні нагір'я суррентські,
711] Й місто Геракла, й Сівілли святилище, Кумської жриці;
712] Потім — Літери, де гарячі джерела й дерева, багаті
713] На запахущу смолу, і Вольтурн, що пісок загрібає,
714] І Сінуесса, де цілі рої голубів сніжно-білих;
715] І нездорові Мінтурни, й земля, де колись вихованець
716] Пагорб насипав, і край Антіфата, й Трахант болотистий,
717] Врешті,— Кірки земля і з утоптаним берегом Антій.
718] Щойно вітрильне судно повернули туди мореплавці,-
719] Вища-бо хвиля пішла,— по дошках корабельних ковзнувши,
720] Дугоподібно звивається бог і за мить проникає
721] В батьківський храм, що піску золотавого східцем торкався.
722] Та коли море вляглось, Епідаврець лишає отецький
723] Храм і вівтар, де побув якийсь час із спорідненим богом.
724] От він і знов прибережний пісок борознить шурхотливо
725] Тілом лускатим, і знов, по кормі переливно ковзнувши,
726] Ніс корабля головою гнітить, поки в Кастр і в священну
727] Гавань Лавінія не завітали, де Тіброве гирло.
728] Люд,— і мужчини, й жінки,— щоб зустріти прибулого бога,
729] Юрбами суне туди; йдуть і діви, що твій підживляють,
730] Весто троянська, вогонь; голоси там лунають вітальні.
731] Поки судно просувається вгору по жовтому Тібру,
732] Ладан потріскує на вівтарях, що рядочком димляться [276]
733] Вдовж берегів, розвіваються пахощі в чистім повітрі.
734] Жертва лягає під ніж, зігріваючи кров ю залізо.
735] Ось і до Рима, що знявся над світом, судно завернуло.
736] Випроставсь бог і, над щоглою звившись, витягує шию
737] В різні боки — чи не знайде підхожого місця для себе.
738] Мовби на дві течії роз єднавшись, ріка омкьяє
739] Острів, що й назву отримав таку. Пливучи собі далі,
740] Тібр охопив цей окраєць землі мов двома рукавами.
741] Фебова чудо-змія, корабель залишивши латинський,
742] Тут поселилась і, вигляд небесний прийнявши, поклала
743] Горю народному край — прибула з порятунком для Міста.
744] Все-таки цей Рятівник був прибульцем у наших святинях,-
745] Цезар став богом на рідній землі. Та не Марс і не тога,-
746] Хоч незрівнянний був тут, як і там,— не звитяжницькі війни.
747] Не громадянські діла і не звершень окрилена слава
748] Перетворили його на незнану зорю, на комету,-
749] Ні, він засяяв нащадком своїм: із діянь величавих
750] Найвидатніше — що саме його йменував своїм сином.
751] Чи важливіше, скажіть, моревладних приборкати бритів.
752] Дальню ріку — семигирловий Ніл, де зростає папірус.
753] На переможних пройти кораблях; нумідійців зухвалих
754] І кініфійського Юбу, і Понт, Мітрідатами гордий,-
755] Всіх подолати, зробити набутком народу Квіріна,
756] Бути достойним численних тріумфів, численні — відбувши.
757] Ніж породити такого вождя, за чийого правління
758] Роду людському, всевишні боги, ви так щедро сприяли!
759] Щоб не походив цей муж од людського, од смертного сім я.
760] Той мусив стати безсмертним. Помітила те злотосяйна
761] Мати Енея, помітила те, що нависла жорстока
762] Смерть над верховним жерцем, що піднесено змовницьку зброю,
763] Зблідла й, кого б із богів не зустріла, сумна, по дорозі,-
764] "Глянь,— нарікала,— з яким-то завзяттям кують проти мене
765] Лихо, з яким-то лукавством на голову мітять єдину,
766] Що залишилася нині мені від Іула-дарданця!
767] Доки ж то мають одну лиш мене обсідати турботи?
768] То мене буйний Тідід калідонським поранює списом,
769] То непокоять погано захищені >мури троянські,
770] То, безпорадна, дивлюсь, як мій син, по морях наблукавшись.
771] До безгомінного краю спускається, в темні оселі;
772] З Турном, рутульським вождем, а по правді — з Юноною радше
773] Вперту провадить війну. Та навіщо пригадую давні
774] Прикрощі роду мого? Не колишній — сьогоднішній острах
775] Душу гнітить: онде гострять мечі проти мене злочинці!
776] Ви ж зупиніть їх, молю! Одверніть лиходійство жахливе!
777] Вести вогонь хай не згасне, залитий понтифіка кровю!"
778] Місця на небі собі не знаходячи, тужить Венера — [277]
779] І сколихнула Всевишнім серця, але сестер одвічних
780] Присуди сплетено так, що й богам розірвати їх годі.
781] Все ж виявляють близької біди недвозначні знамення:
782] Кажуть, у хмарах важких наче зброя раз по раз бряжчала.
783] Труби та грізні роги подавали свій голос із неба,
784] Передвіщаючи гріх. Навіть сонце, сумне та поблякле,
785] Світло мертвотно-бліде по тривожній землі розсівало.
786] Серед зірок де-не-де смолоскипи зринали багряні.
787] З хмар дощових опадали на землю криваві краплини.
788] Темною ржею на досвітку й Люціфер голубоокий
789] Всіяний був; було кров ю забризкане й місячне коло.
790] Пугач могильний на кожному кроці стогнав лиховісно.
791] Слізьми спливали обличчя богів із слонової кості.
792] Кажуть, то спів, то погроза в священних гаях розлягались.
793] Жертва на користь не йшла. Про страшні потрясіння звіщало
794] Хворе нутро; перетнутою лезом бувала й печінка.
795] Всюди — на площі міській, біля кожного дому та храму
796] Пси завивали вночі; потривожені тіні померлих,
797] Кажуть, никали, німі, вулицями й здригалося Місто.
798] Не відвернули, однак, ні насильства, ні рішення Долі
799] Перестороги богів. Лиходії до храму святого
800] З голим мечем увійшли! Не знайшли для переступу й крові
801] Іншого місця на цілий наш Рим — лиш оселю сенату!
802] Щойно тоді Кітерея, сплеснувши руками, в розпуці
803] Б'є себе в груди, нащадка окутати хмарою хоче,-
804] Так, як Паріса від гніву Атріда колись приховала,
805] Як непомітно 'й Енея спасла від меча Діомеда.
806] Батько ж їй каже таке:"Проти Долі незборної хочеш,
807] Доню, піднятись, одна? Завіта'й-но до сестер могутніх,
808] Трьох віковічних богинь: на основі стійкій там обширний
809] Стіл, а на ньому — події, вкарбовані в мідь та залізо.
810] Вічні, незгладні вони; ні громів, які небо стрясають,
811] Ні блискавиць, ані поштовхів жодних вони не бояться.
812] В крицю вкарбовано там і твого божественного роду
813] Суджений Долею шлях. Я про нього читав і затямив,
814] Тож і тобі сповіщу про майбутнє твого покоління.
815] Той, чия доля тебе непокоїть, завершує нині
816] Вік свій — усі ті роки, що належать землі, Кітереє.
817] Вступить він богом на небо й у храмах шанований буде,
818] Вдячний тобі за це й сину, що, ймення його перейнявши,
819] Прийме на плечі державний тягар і за батька звитяжним
820] Месником стане, бо я буду з ним невідступно на війнах
821] Ласки попросять у нього, вождя, по виснажній облозі
822] Мури Мутіни, подавшись; його і Фарсал пригадає;
823] Кров' ю пролитою зросяться знов ематійські Філіппи.
824] ймення гучне заніміє на дні Сіцілійського моря. [278]
825] З римським вождем надаремно побравшись, впаде єгиптянка,
826] Повна шалених надій, і розвіються п яні погрози,
827] Нібито має Канопові наш Капітолій служити.
828] Втім, чи назву тут чужинців усіх, що на схід і на захід
829] Від Океану живуть? Де людина селитися може,-
830] Там буде влада його; буде й море йому слугувати.
831] Миром осяявши землі довкіл, на права горожанські
832] Зверне думки свої й найсправедливіші видасть закони-.
833] Прикладом власним поправивши звичаї, зверне, провидець,
834] Зір на прийдешні віки; покоління наступні побачить
835] І побажає, щоб син, осяйної дружини нащадок,
836] Разом з ім ям перейняв і про Рим невсипущу турботу.
837] Тільки тоді, як зрівняється віком із старцем пілоським.
838] Небо підхопить його, між родинні сузір я помістить...
839] Цю ж його душу стійку, що з грудей вилітає крізь рани,
840] Зоряним сяйвом зроби, хай на наш Капітолій, на форум
841] Вічно з небесних осель споглядає божественний Юлій!"
842] Щойно він вимовив те, благодатна Венера негайно
843] В римський сенат із ефіру спустилась і там, непомітна,
844] Цезаря душу взяла; не могла допустити до того,
845] Щоб у повітрі, як дим, розпливлась — між зірок оселила.
846] Поки несла — мовби жар усе дужчий обпалював лоно,
847] І відпустила її, й, спалахнувши, душа піднялася
848] Вище, ніж місяць; майнувши в просторах вогненним волоссям.
849] Зіркою вже мерехтить. Поглядає з висот на великі
850] Синові справи — й радіє всім серцем його перевазі.
851] Хоч заперечує син, щоб його прославляли над батька,
852] Вільна, проте, й не покірна наказу ніякому слава
853] Першість йому надає, тільки в цьому йдучи проти нього.
854] Так поступився Атрей Агамемнону: синові — батько;
855] Так над Егеєм піднявся Тесей, так Ахілл — над Пелеєм;
856] Так,— щоб нарешті я міг відповідніший приклад подати,-
857] Древній Сатурн од Юпітера менший.