Отже, з поверненням Сина Божого до Отця виникла б нова прірва, і Посередника між чистою Божественністю і Творінням знову бракувало б. Син Божий сам сповістив людству про Пришестя Сина Людського, який потім залишиться вічним Посередником між Божественним і Творінням. У цьому прихована безмежна Любов Творця до Свого Творіння.
Відмінність Сина Людського від Сина Божого полягає в тому, що Син Людський хоча й народився з Чисто-Божественного, але водночас був пов'язаний зі Свідомо-Духовним, тож він ніби водночас однією ногою стоїть у Божественному, а другою – в найвищому Свідомо-Духовному. Він пробуває в кожній із частин і утворює так неперебутній міст між Божественним і вершиною Творіння. Цей зв'язок, одначе, приносить із собою вимогу залишатися відокремленим від Чисто-Божественного, та, попри це, допускає входження в Божественне, навіть зумовлює його.
Духовне доповнення до Божественного перешкоджає лише возз'єднанню, яке інакше було б неминучим. Те, що це є новою жертвою Любови Творця і виконанням Обітувань такої величі, яку може надавати і здійснювати тільки Сам Бог, людство навряд чи колись осягне. У цьому відмінність Сина Божого від Сина Людського. Це дає також підставу для визначення поняття Син Людський, бо в ньому здійснилося подвійне народження: перше – як Сина з Божественного, а друга частина – як Сина зі Свідомо-Духовного, з якого походять несвідомі паростки зародка людського духу.
Місія Сина Людського є продовженням і завершенням Місії Сина Божого, оскільки Місія Сина Божого могла бути лише тимчасовою. Вона, отже, з продовженням у завершенні є водночас і її закріпленням.
Тоді як Син Божий народився безпосередньо для виконання своєї земної Місії, Син Людський мусив окреслити значно ширше коло мандрів, перш ніж підійти до початку своєї справжньої Місії. Він, як умова для виконання свого, порівняно з Сином Божим, більш земного Завдання, зійшовши з найвищих Висот, мусив також пройти крізь найглибші низини. Не лише потойбічного, але й земного, аби мати можливість "випробувати" на собі все горе, всі страждання людей. Тільки завдяки цьому він зможе тоді, коли настане його година, дієво втрутитись у вади і, надаючи допомогу, здійснити потрібні зміни. З цієї причини він не мав права стояти осторонь переживань людства, але мусив у власному переживанні перебувати серед найгірших сторін людського буття, і навіть від них страждати. Знову-таки тільки заради людей мусив він, отже, пройти цей свій час навчання. Але оскільки для духу людського з його обмеженістю таке високе Керування є незрозумілим, і він здатен судити лише за зовнішніми ознаками, то саме це йому намагатимуться закидати, щоб утруднити йому, як свого часу і Христові, його Завдання. Саме те, що він заради людей мусив страждати, щоб розпізнати найболючіші місця помилок, тобто те, що йому довелося витерпіти або, переживаючи, пізнати задля пізнішого блага людей, захочуть використати вони, як камінь, щоб уразити його цим зі щоразу більшою ненавистю; у страху перед знищенням їх буде підбурювати до цього тремтяча темрява.
Те, що таке неймовірне, попри досвід земних мандрів Сина Божого, може статися ще раз, не є непоясненним, бо насправді більшість людей, котрі наразі мешкають на Землі, взагалі не повинні перебувати на ній, а мусили б дозрівати у значно глибших і темніших реґіонах! Лише в тривалому душевному реґресі з переважанням чисельности рабів свого власного інструменту – обмеженого інтелекту, прихована причина цього. Обмежений інтелект, як єдиновладний володар, завжди чисто по-земному сприяв усьому матеріяльному, через що розросталися суміжні лихі побічні явища. Наслідком цього став занепад вищого осягнення, що утворив пролом і донизу простягнув руку, за яку могли вхопитися для інкарнації душі, котрі інакше зі своїм духовним тягарем через перебування в щільній темряві ніколи б не змогли з'явитися на поверхні Землі. Передусім, це чисто тваринні відчуття при зачатті, а також інші прагнення до земних насолод, які в аморальні часи, що тривають уже протягом століть, призвели до того, що неповноцінні душі можуть підніматися. Потім вони повсякчас кружляють над майбутніми матерями і при нагоді інкарнуються, тому що перед темрявою все світле досі добровільно відступало, щоб не забруднитися.
Так поступово етерноречовинне оточення Землі ставало дедалі щільніше, темніше і, отже, важче, така важкість навіть саму груборечовинну Землю відводить від шляху, доступнішого вищим духовним впливам. Оскільки ж більшість усіх інкарнованих, власне, належить до реґіонів, розташованих значно нижче за саму Землю, то в цьому також полягатиме тільки Божественна Справедливість, коли такі душі буде зметено з неї, щоб опустити їх до місця, якому вони насправді й належать, де серед абсолютно подібних до себе не матимуть більше жодної можливости звалити на себе нову провину, і в результаті швидше дозріватимуть до зароджуваних змін у стражданнях їхньої сфери.
Не людська воля зможе колись обрати Богопосланого Сина Людського, а Сила Божа піднесе його в годину, коли людство, безпорадно скиглячи, благатиме про спасіння. Тоді змовкне огуда, бо жах закриє такі вуста, і слухняно буде прийнято всі дари, що їх Творець запропонує своїм створінням через нього. Однак того, хто не захоче прийняти їх від нього, буде вигнано на віки вічні.
61. Помилки
Перебуваючи в пошуку, так багато людей підводять погляд до Світла та Істини. Їхнє бажання велике, однак у ньому дуже часто не відчувається серйозного воління! Більшість шукачів несправжні. Вони привносять власні усталені думки. Якщо потрібно хоча б щось у них змінити, вони набагато охочіше відхилять усе, що для них нове, навіть якщо в ньому міститься Істина.Тисячі через це мусять упасти, тому що, заплутавшись у помилкових переконаннях, вони позбавили себе свободи руху, яка потрібна їм для порятунку завдяки злету вгору.
Завжди знайдеться частина тих, хто гадає, що все вже зрозумів правильно. Вони не збираються почуте і прочитане прискіпливо перевіряти на собі.
До таких я, зрозуміло, не звертаюся!
Не звертаюся також ні до церков та партій, ні до орденів, сект та об'єднань, а лише з усією простотою до самої людини. Я далекий від того, аби відкидати щось уже наявне, бо я будую, заповнюючи прогалини невирішених питань, які мусить носити в собі кожен, хто хоч трохи думає.
Обов'язковою для кожного слухача є лише головна передумова: серйозне прагнення до Істини. Він повинен слова в собі перевірити та їх оживити, проте не зважати на промовця. Інакше йому не буде жодної користи. Для всіх, хто цього не прагне, це від самого початку лише марнування часу.
Неймовірно, з якою наївністю величезна множина людей судомно бажає залишатися необізнаними в тому, звідки прийшли, хто вони, куди йдуть!
Народження і смерть, нероздільні полюси всього земного буття, не повинні бути для людини таємницею.
Розбіжність полягає в поглядах, якими хочуть роз'яснити ядро людської сутности. Це наслідок хворобливої манії величі мешканців Землі, котрі наважуються хвалитися, що ядро їхньої сутности є божественним!
Придивіться до людей! Чи зможете ви Божественне знайти в них? Це безглузде твердження треба визначити як богохульство, бо воно означає приниження Божественного.
Людина не має в собі ні порошинки Божественного!
Цей погляд є лише хворобливою зухвалістю, причина якої криється в усвідомленні власної неспроможности зрозуміти. Де є людина, яка чесно може сказати, що така віра стала для неї також переконаністю? Той, хто серйозно заглибиться в себе, мусить це заперечити. Він одразу відчує, що це лише прагнення, бажання нести в собі Божественне, але не впевненість! Цілком правильно кажуть про Божу іскру, яку несе в собі людина. Однак ця іскра Божа – дух! Вона не є частиною Божественности.
Термін "іскра" – досить правильне визначення. Іскра розвивається і вилітає, не беручи з собою та не несучи в собі якоїсь властивости того, хто її породив. Так і тут. Іскра Божа сама по собі не є божественною.
Там, де такі помилки щодо витоку буття вже допущено, провал усього становлення неминучий! Якщо я будував на хибному фундаменті, то неодмінно колись уся будівля захитається і впаде.
Адже витік дає опору для всього буття і становлення кожного зокрема! Той же, хто, як це часто буває, намагається піднятися далеко за межі витоку, тягнеться до незбагненного для нього, і втрачає з тим у цілком природних подіях будь-яку опору.
Якщо я, наприклад, ухоплюся за гілку дерева, котра через земну властивість має однакову природу з моїм земним тілом, то матиму в ній опору і зможу тому за її допомогою піднятися вгору.
Але якщо я вхоплюся за щось над цією гілкою, то не зможу знайти точку опори в повітрі, що має інші природні властивості, і... не зможу тому й піднятися вище! Це ж очевидно.
Так само відбувається із внутрішньою властивістю людини, яку називають душею, а її ядро – духом.
Якщо цей дух бажає мати необхідну опору в своєму витоку, то йому не варто намагатися вхопитися за Божественне. Це буде тоді неприродним, адже Божественне лежить занадто далеко від нього, його властивість зовсім інша!
І все-таки він у своїй уяві прагне з'єднання з тим місцем, якого ніколи не зможе досягти, і перериває цим природні події. Наче гребля, постають хибні бажання між ним і необхідним йому надходженням сили від витоку. Він сам відрізає себе від нього.
Тому – геть від таких помилок! Тоді лише дух людський зможе проявити свою силу в усій повноті, яку ще й сьогодні залишає без уваги, і стане тим, ким може і мусить бути – господарем у Творінні! Однак добре затямте: стоячи лише у Творінні, а не над ним.
Тільки Божественне стоїть над усім Творінням. —
Сам Бог, Витік усього Буття і Життя, як говорить уже саме слово, є Божественний! Людину ж, як відомо, створив Його Дух!
Людина походить, отже, не безпосередньо від Бога, а від Його Духа! Божественне і духовне – не одне й те саме, Дух – це Воля Бога. Перше Творіння виникло лише з цієї Волі, а не з Божественного! Тримаймося ж цього простого факту, він дає можливість кращого розуміння.
Уявімо собі для порівняння хоча б власну волю.