Він не стає причетним, отже, до провини тисяч, котрі часто лише через необдуманість і жагу до сенсацій, через упередженість і наклепи звалюють на себе тяжку карму, яка приведе їх у місце страждання та болю, яких їм ніколи не довелося б пізнати. Вони через це вже на Землі часто заважають багато чому по-справжньому доброму і втрачають при цьому не лише багато що для самих себе, але, можливо, й ставлять на карту все, тобто своє все буття.
Так було й тоді, коли спалахнула безглузда ненависть проти Ісуса з Назарету, справжня причина якої була відома лише небагатьом зловмисним крикунам, тоді як усі інші, сповнившись невігласької і сліпої затятости, кричали разом із ними, хоча особисто з Ісусом не зустрічалися. Не менше заслуговують на загибель і всі ті, хто, довірившись хибній думці інших, відвернувся від нього і ні разу не чув його слів, навіть не доклавши зусиль для об'єктивної перевірки, хоча вона в підсумку дала б можливість пізнати їхню цінність.
Лише так могла визріти безумна трагедія, коли Синові Божому в богохульстві висунули обвинувачення і прибили його до хреста! Єдиного, хто сам безпосередньо від Бога прийшов та Істину їм про Бога і Його Волю проголосив!
Подія настільки ґротескова, що в ній із яскравою виразністю проявилася вся обмеженість людей.
І людство відтоді до сьогодення нітрохи у внутрішнього розвитку не пішло вперед, а навпаки, саме в цьому, незважаючи на всі інші відкриття та винаходи, відступило далеко назад.
Пішла вперед завдяки зовнішнім успіхам лише зарозумілість всезнайства, яку породжує і плекає обмеженість, а зарозумілість, власне, і є яскраво вираженою ознакою обмежености.
І протягом двох тисячоліть на цьому щодалі плодороднішому ґрунті зростали погляди теперішнього людства, впливаючи вирішально та спустошливо; тим часом самі люди, не здогадуючись, усе більше заплутувалися в них, прирікаючи себе на жахливу долю.
Хто через хибні погляди часто з найкращих міркувань накликає на себе лихі впливи зворотних течій, тобто порушує Божественні Закони, той досі рідко коли чітко це усвідомлював. Їхня чисельність велика, і багато хто з них у наївній зухвалості навіть пишається цим, аж доки згодом у нестерпних муках буде змушений розгледіти Істину, яка є зовсім іншою, ніж уявлялася в його переконанні.
Тоді, однак, буде вже занадто пізно. Провину, яку вони звалили на себе, доведеться спокутувати часто впродовж десятиліть тяжкої боротьби з самим собою.
Шлях до пізнання далекий і тяжкий, якщо людина втратила сприятливу нагоду земного буття, та ще й при цьому навмисно або через необізнаність обтяжила себе новою провиною.
Виправдання ніколи не беруться при цьому до уваги. Кожен може це знати, якщо захоче!
Хто після цього відчує потребу в ході взаємодій розпізнати різницю між Божественною Справедливістю і людськими поглядами, той нехай спробує розглянути який-небудь приклад із земного життя і при цьому з'ясувати, на чиєму боці справжня правота, а на чиєму неправота. Їх він спостерігає щодня доволі багато.
Незабаром його здатність до відчуття стане сильнішою і живішою, щоби нарешті відкинути всі завчені упередження неповноцінних поглядів. Таким чином з'явиться відчуття справедливости, яке може покластися само на себе, тому що в пізнанні всіх взаємодій воно сприймає Божу Волю, у Ній пробуває і діє.
60. Син Людський
Від часу злочину проти Сина Божого, Приносителя Істини Ісуса із Назарету, немов прокляття, впало на людство те, що воно не розпізнало якраз найважливіше для людей Пророцтво цього найбільшого з усіх Пророків, і, наче зі щільною пов'язкою на очах, іще й сьогодні без розуміння стоїть перед ним. Жахливим наслідком цього стане те, що більша частина людства, невпевнено йдучи, втратить єдину можливість урятуватися від відкидання як непридатних, продовжуючи рухатися назустріч знищенню.Це Пророцтво про Пришестя Сина Людського, яке Син Божий, перебуваючи під безперервними нападами мас, які, стоячи в темряві, природно, мусили зненавидіти Приносителя Істини, надав як зірку надії і разом з тим як серйозне застереження. Та сама хвиля помилкових почуттів і думок, яка не дала змоги тоді розпізнати Сина Божого як такого, заплутала розуміння важливости цього Провіщення вже під час його виникнення. Дух людський був занадто потьмарений, надміру зайнятий самим собою, щоб зуміти сприйняти такі високі Божі Послання незатьмареними. Послання, які надійшли з Висоти, розташованої над його власним колом виникнення, пролітали безслідно, не досягаючи вух. Для їх розуміння потрібна була віра в усвідомленій переконаності, на яку тоді й послідовники були нездатні. Земля, в яку впали слова Спасителя, надто густо поросла бур'яном. Окрім того, неймовірні переживання та душевні потрясіння оточення Спасителя вклалися всього в кілька років, унаслідок чого всі почуття мусили так щільно зосередитися на його особі, що на його мову про іншу особу з далекого майбутнього як таку не звернули уваги, а знову ж таки віднесли до нього самого.
Так ця помилка проіснувала аж до сьогоднішнього дня в поглядах людства, оскільки невіруючі не турбувалися з приводу слів Спасителя, однак віруючі кожну спробу серйозної критичної перевірки переказів силоміць придушували саме внаслідок своєї побожности, священного трепету, не наважуючись наближатися до цих слів Спасителя. Вони упускали, одначе, при цьому, що йшлося не про його справжні первинні та власні слова, але лише про перекази, записані по довгому часі після його земних мандрів. Через це, одначе, зазнали вони, звісно, несвідомих змін після втручання людського інтелекту і людських особистих поглядів. Безперечно, й певна велич приховується в цьому благоговійному збереженні чисто людських переказів, а тому нікому за це не можна дорікнути.
Це все, однак, не завадить гальмівним наслідкам виниклих тут через помилки в переказах хибних поглядів, бо Закони Взаємодії і в цьому разі скасувати неможливо. Навіть якщо їхній прояв для людського духу позначиться лише як стримувальні ґрати на шляху дальшого піднесення, то це означає все ж таки фатальний застій і відсутність просування вперед, аж доки визвольне Слово прояснення оживе в ньому.
Тому, хто вірує в Сина Божого та його слова, оживотворюючи їх у собі, тобто несе їх у собі в правильному тлумаченні і діє згідно з ними, самозрозуміло, не треба очікувати на обітованого Сина Людського, бо він принесе не що інше, як те саме, що Син Божий уже приніс. Але обов'язково передумова є при цьому, що людина справді зрозуміла слова Сина Божого, не чіпляючись уперто за хибні перекази. Якщо вона хоча б у чомусь прив'язала себе до помилок, тоді в неї немає можливости завершити своє сходження, аж доки отримає роз'яснення, залишені Сином Людським, тому що обмежений людський дух не здатен самостійно звільнитися від ліан, котрі тепер густо розрослися навколо Істини.
Ісус означив Пришестя Сина Людського як останню можливість порятунку і вказав на те, що з Пришестям розпочнеться Суд, що ті, хто й тоді не захоче, або, інакше кажучи, буде неготовий через свою власну впертість чи млявість отримати роз'яснення, мають бути остаточно відкинуті. З цього треба зробити висновок, що надалі вже не випаде повторної можливости для роздумів та обрання рішень. Тут закладено також безсумнівне провіщення жорсткого втручання, котре означає кінець терплячого очікування. Це, знову ж таки, свідчить про майбутню боротьбу Світла проти всього темного, яка повинна закінчитися насильницьким знищенням усієї темряви.
Сподіватися на те, що вона розгорнеться згідно з людськими очікуваннями, бажаннями чи поняттями, не варто, бо проти цього говорять усі дотеперішні події. Ще ніколи в попередніх подіях людське розуміння не виявляло себе єдиним із проявами Божественної Волі. Завжди дійсність була іншою, ніж уявлялося людям, і лише іноді по тривалому часі поволі наставало усвідомлення події. І цього разу не слід очікувати жодних змін, тому що розуміння людей та їхні погляди нічого не виграли порівняно з тим, що було раніше, а навпаки, стали ще набагато "реальнішими".
Син Людський! Покрив іще лежить над ним та його часом. Якщо навіть у багатьох духів пробуджується невиразне передчуття, томління за днем його Пришестя, то, ймовірно, багато хто зі сповнених томління, не здогадуючись, пройде повз нього, не бажаючи впізнати його, тому що їхнє очікування на нього уявляло інше здійснення. Людині дуже тяжко дійти до думки, що Божественне на Землі, підкорюючись Закону Божому, зовні не може бути іншим, ніж самі люди. Вона хоче бачити в Божественному неодмінно тільки надземне, однак, на жаль, закувала себе в ланцюги настільки, що була б не здатна побачити надземне правильно, тим паче витримати його присутність. У цьому, однак, немає жодної потреби!
Людина, яка в природних Законах усього Творіння шукає Волю свого Бога, незабаром розпізнаватиме Її в них і нарешті дізнається, що Божественне може прийти до неї тільки шляхами цих залізних Законів, не інакше. Вона внаслідок цього стане пильною і все, що зустрінеться на її шляху, ретельно перевірятиме, але тільки з огляду на Божественні Закони, а не на погляди людей. Тож вона також у слушну годину розпізнає того, хто принесе їй звільнення у Слові. Завдяки власній перевірці принесеного, не зважаючи на лемент мас.
Кожен, хто здатен мислити, вже сам дійшов до того, що Син Божий і Син Людський не можуть бути однією особою! Різницю в самих цих словах виражено цілком чітко.
Чиста Божественність Сина Божого під час його Місії та втілення в людину, природно, саме внаслідок чистого Божественного несла в собі умову возз'єднання з Божественністю. За природою речей, щось інше взагалі неможливе. Це підтверджує і вказівка самого Сина Божого на його "возз'єднання з Отцем", його вислів "повернення до Отця". Отже, Місія Сина Божого як Посередника між Божеством і Творінням мусила тривати обмежений відрізок часу. Син Божий, як чисто Божественний, унаслідок сили притягання потужнішого спорідненого, безумовно, знову мусив бути притягнений до Божественного Витоку і після скидання із себе всього, що було поза Божественним, змушений там залишатися, тому не міг бути вічним Посередником між Божеством і Творінням укупі з людством.