Пальці на руках залишилися інертні й пальці на ногах непорушні. Голі ноги простягнутого тіла якось розчепирилися.
Підійшов медик, витяг з кишені маленьке кривеньке дзеркальце й приставив його до розкритого рота Гардкванона; потім пальцем одкрив йому віки. Вони не спустилися. Скляні зіниці залишалися непорушні.
Медик випростався и сказав:
— Він помер.
І додав:
— Він засміявся, й це його вбило. і
— Це не має значіння, — сказав шериф. — Після признання жити чи вмерти — тільки формальність.
І, показавши на Гардкванона букетом з троянд, шериф кинув таке розпорядження уепентекові:
— Труп винести цієї ж ночі.
Уепентек, згоджуючися, нахилив голову.
— В'язничне кладовище напроти, — додав шериф.
Уепентек знову подав знак згоди.
Секретар писав.
Шериф, маючи в правій руці букет, узяв у другу руку своє біле жезло, став перед Ґуїнпленом, що сидів, і далі, низько вклонився йому, потім — інша урочиста поза — закинув свою голову назад і, дивлячися Ґуїнпленові в лице, сказав йому:
— Вам, що тут присутні, ми, Філіпп Дензіл Парсон, найт і шериф Серрейського графства, при Обрі Докмінікові, есквайрі, нашому клеркові й секретареві, и при наших звичайних урядовцях, маючи прямі й спеціальні накази її величности, за силою даних уповноважень, прав і обов'язків нашої посади й за відомом лорда-канцлера Англії, на підставі протоколів і актів, розглянувши відомості, що їх подало адміралтейство, перевіривши документи й підписи, прочитавши й вислухавши свідчення, вчинивши зводини, закінчивши, вичерпавши й довівши до щасливого й справедливого кінця всі твердження і встановлені законом довідки, ми підписуємо й об'являємо вам, щоб було те, чого вимагає право, що ви — Фермен Кленчерлі, барон Кленчерлі й Генкервіль, маркіз Корлеоне в Сіцілії, пер англійський, і нехай бог береже вашу світлість.
І він вклонився.
Правник, доктор, судовий пристав, уепентек, секретар, всі присутні, за винятком ката, й собі вклонилися ще нижче і схилилися перед Ґуїнпленом аж до земли.
— Що це? — закричав Ґуїнплен, — розбудіть мене!
І він подвівся зовсім блідий.
— Я й справді прийшов розбудити вас, — сказав голос, що його не було чути.
З-за колони вийшов чоловік. Що ніхто не входив у підземелля після того, як відкрили залізну ляду для загону поліції, то очевидно, що цей чоловік був тут у тіні ще до того, як сюди прийшов Ґуїнплен, що його роля полягала в тім, щоб наглядати, і що він мав уповноваження й обов'язок стояти там. Це був вельми товстий чоловік, у придворній перуці і в дорожному плащі, скоріше старий, ніж молодий, і дуже коректний-
Він вклонився Гуїнпленові з пошаною й вільно, з елегантністю джентлмена й без примушености урядовця.
— Так, — сказав він, — я прийшов, щоб розбудити вас. Після того, як ви двадцять п'ять років спали. Вам сниться сон, і вам треба прокинутися. Ви вважаєте себе за Ґуїнплена, а ви — Кленчерлі. Ви гадаєте, що належите до народа, а ви — вельможа. Ви думаєте, що ви на останньому місці, а ви на першому. Ви вважаєте себе за блазня, а ви — сенатор. Ви думаєте, що ви бідний, а ви багатий. Ви вважаєте себе за незначного, а ви великий. Прокиньтеся, мілорд.
Ґуїнплен дуже тихим голосом, в якому було чути якийсь "страх, пошепки сказав:
— Що все це значить?
— Це визначає, мілорд, — відповів товстий чоловік, — що мене звуть Баркілфедро, що я урядовець адміралтейства, що ця здобич, пляшка Гардкванона, була знайдена на березі моря, що її принесли до мене, щоб я відіткнув її, — бо це обов'язок і прерогатива моєї посади, — що я відіткнув її при двох присяжних з відділу Джетсон, що обидва члени парлямента, Вільям Блетвайті, представникові міста Бата, и Томасі Джервуазі, представникові Савтгамптона, що обидва присяжні описали й посвідчили те, що було в пляшці, и спільно зі мною підписали протокол, що я зробив доклад її величності, що за наказом королеви виконані були всі потрібні законні формальності з такою обережністю, якої вимагає делікатність справи, и що остання формальність, зводини, оце відбулася, це значить, що ви маєте мільйон річного прибутку; це значить, що ви — лорд об'єднаного королівства Великобританії, законодавець і суддя, вищий суддя, вищий законодавець, одягнений у пурпур і горностай, рівний принцам, подібний до імператорів, що у вас на голові корона пера, і ви маєте одружитися з герцогинею, дочкою короля.
Від такого Преображення, що звалилося на нього, як удар грома, Ґуїнплен зомлів.
II
ТЕ, ЩО БЛУКАЄ, НЕ ПОМИЛЯЄТЬСЯ
Все це трапилося через салдата, що знайшов пляшку на морському березі.
Розповідаємо, як було.
З кожним фактом зв'язується ціла низка обставин.
Одного разу один з канонірів, що складали Гарнізон Келщорськоґо замка, підібрав на піску підчас відпливу обплетену лозою пляшку, що її викинув сюди приплив. Пляшка вся зацвіла, вона була заткнута й засмолена. Салдат приніс викидок до полковника в замку, а полковник переслав її англійському адміралові. Адмірал — це адміралтейство; для морських викидків адміралтейство — це Баркілфедро. Баркілфедро відіткнув пляшку й одніс її до королеви. Королева негайно взялась за справу. Поінформувала двох видатних радників і з ними радилася: лордаканцлера, що, за законом, був "охоронець сумління англійського короля", і лорда-маршала, що був "суддя щодо гербів і родовідних вельможного панства". Томас Говард, герцог Норфолський, пер-католик, що був спадковий великий маршал англійський, через свого уповноваженого графа-маршала Генрі Говарда, графа Біндона, прислав сказати, що він буде однієї думки з лордом канцлером. Щодо лорда-канцлера, то це був Вільям Ковпер. Лорд Вільям Ковпер був відомий тим, що з приводу справи Талбота Елвертона, Лонґвілського віконта, висловивтаку сентенцію: "з погляду англійської конституції відновити пера важливіше, ніж відновити короля". Пляшка, що її знайшли були в Келшорі, викликала його особливу увагу. Автор якого-небудь речення любить користатися з нагоди прикласти його. Саме й трапився випадок відновити пера. Переведені були розшуки. Ґуїнплена, що мав вивіску на вулиці, легко було знайти. Гардкванона так само. Він не вмер. В'язниця гноїть людину, проте зберегає його, коли стерегти значить зберегати. Гардкванон перебував у Чатамській в'язниці. Треба було тільки простягти руку. Його перевели з Чатама до Лондона. Одночасно збирали довідки в Швайцарії. Факти визнані були за точні. Знайшли в місцевих архівах, у Веве, в Льозанні, шлюбний акт лорда Ліннея в вигнанні, акт народження дитини, акти смерти батька й матері, і про всякий випадок зняли відповідні копії, належно засвідчені. Все це переводили в найсуворішій тайні, із швидкістю, що її звали тоді королівською, і з "кротиним мовчанням", що його рекомендував і вживав Бекон, а пізніше Блекстон підніс до значіння закона для канцелярських і державних; справ і для так званих сенаторських вправ.
Слова Jussu regis і підпис Jefferies визнані були за автентичні. Для того, хто вивчав з патологічного боку випадки примхів, що їх звуть "так нам до вподоби", це Jussu regis цілком натуральне. Чому Яків II, що, як здається, повинен був ховати такі вчинки, залишив, з риском пошкодити успіху справи, писані докази? Цинізмі Високодумна байдужість! А ви гадаєте, що тільки повії бувають безсоромні? Державний розум так само Et se cupit ante videri. Заподіяти злочин і потім розмальовувати його, в цьому вся історія. Король татуює себе, як і каторжник. Каторжники зацікавлені в тому, щоб услизнути від жандарма, а королі з своїми злочинами від історії, тимчасом і ті, і ті гніваються і не хотять нічого так, як того, щоб їх знали й пізнавали. Подивіться на мою руку, замітьте цей малюнок — храм любови й палке серце, простромлене стрілою, — це я — Ласенер, Jussu regis. Це я — Яків II. Заподіють зле діло й позначають його. Довершити самого себе безсоромністю, розповісти про самого себе, зробити так, щоб злочин не загинув, — така бравада властива злочинцям. Бувають тирани, що ховаються, як Тіберій, й тирани, що вихваляються, як Філіпп II. Один більше скорпіон, а другий більше леопард. Яків II належав до останньої відміни. В нього, як відомо, лице було одверте й веселе, відмінне від лиця Філіппа II. Філіпп був похмурий, а Яків був веселий. Проте так само лютий. Яків був простодушний тигр. У нього, як і в Філіппа II, був спокій у злочинствах. З нього була потвора божою ласкою. Отож, йому нічого було ховати й пом'ягшувати, — його вбивства були за божественним правом. І він з охотою так само залишив би по собі свої Сіманкаські архіви з усіма своїми замахами, занумерованими, датованими, клясифікованими, з етикетками і в певному порядку, кожен у своєму розділі, як отрути в аптеці. Підписувати свої злочини — це по-королівському.
Кожен заподіяний вчинок є вексель, що його видано на великого невідомого платника. От тепер якраз і прийшов термін лиховісному вступному напису Jussu regis.
Королева Ганна, зовсім не жінка з того боку, що чудово вміла хоронити тайну, вимагала, щоб лорд-канцлер у цій важливій справі склав конфіденціяльний рапорт, що звичайно його звали "рапортом у королівське вухо". Такі рапорти завсігди вживали в монархічних державах. У Відні був "порадник на вухо", придвірна особа. Це була стародавня висока посада ще з часів Каролінґів, auricularius старовинних придворних хартій. Це той, що говорить королю пошепки.
Вільям, барон Ковпер, канцлер Англії, що йому королева вірила, бо він був короткозорий, як і вона, навіть більше, ніж вона, склав записку, що починалася такими словами: "До послуг Соломона було дві птиці, чубатень Гудбуд, що говорив усіма мовами, і орел Сімурґанка, що покривав своїми крилами каравани у двадцять тисяч людей. Так само, тільки в іншій формі, провидіння"... Лорд-канцлер визнавав факт, що спадкового пера були вкрали й покалічили, а тепер його знову знайдено. Лордканцлер не обвинувачував Якова II, батька королеви. Він наводив навіть виправдуючі резони. Поперше, є старовинні монархічні принципи. Е senioratu eripimus. In roturagio cadat. Подруге, існує королівське право калічити. Чемберлен визнав це. Corpora et bona nostrorum suljectorum nostra suntJ (*1 "Життя й члени підданців залежать від короля".