Вони на це взагалі неспроможні, інакше були б недосконалі, а це знову ж таки призвело б до того, що й Божа Воля, Його Сила і Він Сам стали б недосконалі.
Оскільки ж це виключено, в чому може переконатися будь-яка наука в самому Творінні, то помилкою і сумнівом у Божій Досконалості є і твердження, що ця груборечовинна плоть воскресла й через сорок днів увійшла в інший світ.
Якщо плоть справді повинна воскреснути, то це може відбутися лише в тому разі, коли душу, певний час іще пов'язану з груборечовинним тілом через етерноречовинний шнур, кличуть повернутися в це тіло* (Доповідь №40 "Смерть"). Згідно з природними Законами це можливо лише доти, доки існує цей шнур. Якщо він порвався, то пробудження з мертвих, тобто закликання душі до повернення в колишнє груборечовинне тіло, неможливе! І це строго підлягає бездоганним Законам природи, і навіть Сам Бог на таке неспроможний, тому що це було б проти Його власних досконалих Законів, проти Його досконалої Волі, яка самочинно працює в природі. Саме виходячи з цієї Досконалости, Він ніколи не зміг би дійти до такої недосконалої думки, яка мусить бути лише актом сваволі. Тут проявляється знов-таки уявна зв'язаність Бога в Діянні Творіння внаслідок Його бездоганної Досконалости, яка в кожному разі мусить виконуватися й не допускає жодної зміни, але ця зв'язаність не є ні умисною, ні необхідною. Жодного справжнього зв'язаного буття Бога взагалі не існує – це лише здається таким людині в багатьох речах як таких, тому що вона спроможна оглядати не всі події. І ця нездатність оглядати ціле призводить до того, що, цілком добре й шанобливо ставлячись до свого Бога, вона чекає від Нього актів сваволі, які після ретельного обмірковування виявляються лише применшенням Божественної Досконалости. Таке в усій смиренності бажане людьми добро не зросло, отже, в цьому разі до сповненого благоговіння погляду вгору, а опустилося до цілком природної обмежености людського духу.
Безумовне дотримання Законів Божественної Волі, або природи відбулося й під час пробудження з мертвих Лазаря, й у випадку юнака із Наїну. Вони були пробуджені, тому що з'єднувальний шнур із душею ще існував. На поклик Майстра душа знову змогла стати єдиною з тілом. Воно, згідно із Законами природи, проте, мусило залишатися в Груборечовинному світі, доки станеться нове роз'єднання між груборечовинним і етерноречовинним тілом, надаючи останньому можливість увійти в етерноречовинне Потойбіччя, тобто відбудеться нове груборечовинне вмирання.
Перехід груборечовинного тіла в інший світ є, однак, річчю неможливою. Якби Дух Христа знову повернувся в груборечовинне тіло або ж зовсім не покидав його, то він змушений був би залишатися в грубій речовинності ще доти, доки відбудеться нове вмирання, – не інакше.
Воскресіння в іншому світі у плоті цілком виключено – як для людей, так і для втіленого на той час у людину Христа!
Земне тіло Спасителя пройшло той самий шлях становлення, що й кожне інше груборечовинне тіло – згідно з природними Законами Творця.
Ісус із Назарету, Син Божий, отже, не воскрес у плоті!
Всупереч будь-якій логіці – а саме в ній полягає набагато величніше Богошанування, – ще знайдеться багато таких, хто в засліпленні та млявості своєї хибної віри не бажає йти таким простим шляхом Істини. Чимало й таких, хто не може йти ним через власну обмеженість. Є також інші, котрі цілком свідомо намагаються люто боротися проти цього, з огляду на обґрунтований страх, що через це тяжко споруджена ними будівля зручної віри змушена буде зруйнуватися.
Вони не отримають жодної користи, якщо за основу мають лише дослівні перекази, – бо учні також були людьми. Це адже чисто по-людськи, коли в той час дуже вражені всіма жахливими подіями учні, повертаючись до спогадів, у свої описи вплели деякі власні думки, в яких через пережиті ними самими потрясіння при непоясненних дивах багато що передали інакше, ніж це було насправді.
Їхні записи та оповіді, як і помилкове ототожнення Сина Божого із Сином Людським, часто занадто глибоко коренились у власних людських припущеннях, які заклали основу для численних пізніших помилок.
Хоча їм і сприяло найглибше духовне натхнення, та, попри це, при відтворенні минулого втручалася упереджена власна думка дуже відчутно й часто всупереч найкращим намірам затуманювала найяснішу картину.
Сам Ісус не залишив, однак, жодних записів, які могли б бути єдиним беззаперечним доказом при виникненні суперечок.
Він ніколи не сказав і не написав би чогось, що цілком і сповна не гармоніювало б із Законами Його Отця, з Божественними Законами природи, або з Творчою Волею. Сказав він, одначе, сам виразно:
"Я прийшов Закони Божі виконати!"
Закони Божі, однак, чітко закладено в природі, яка, звісно, простягається далеко за межі Грубої речовинности, але ж усюди – як у Етерноречовинному, так і в Сутнісному та Духовному світах – залишається "природною". Той, хто здатний мислити, в цих сповнених значення словах Спасителя, напевно, зможе виявити щось, що виходить за рамки плутаних релігійних учень і вказує шлях тим, хто справді серйозно шукає!
Крім того, одначе, може кожна людина знайти також підтвердження цього в Біблії, бо Ісус з'являвся багатьом. То що ж сталося? Марія спочатку його при цьому не впізнала, Магдалина впізнала не відразу, двоє учнів на шляху до Еммаусу не впізнавали його протягом годин, попри те, що він разом із ними йшов і з ними розмовляв… Що із цього випливає? Що тіло, яке вони бачили, мусило бути іншим, інакше б вони його всі відразу впізнали! —
Однак нехай спокійно залишається глухим той, хто ще не бажає чути, і сліпим, якщо занадто зручно почуваючись, не хоче розплющити свої очі!
Загальне поняття "воскресіння плоті" знаходить свою правомірність у земних народженнях, які не припиняться, доки є земні люди. Це велике Обітування допущення повторних земних життів, поновлених інкарнацій із метою швидшого поступу й необхідного звільнення від низьких за своєю природою взаємодій, рівнозначне прощенню гріхів. Доказ безмежної Любови Творця, Милість якого полягає в тому, щоб душам, які покинули цей світ, цілком або частково змарнувавши свій земний час, і тому не готовим до сходження в Потойбіччі, ще раз надати можливість облачитися в нове груборечовинне тіло чи покрив, завдяки чому скинута плоть святкує воскресіння в новій плоті. Душа, що вже перейшла в інший світ, переживає з цим нове воскресіння в плоті.
Яке благо таїться в цьому повсякчас повторюваному здійсненні такої високої Милости, людський дух, котрий не все озирає, спроможний осягнути лише пізніше!
59. Людське розуміння і Божа Воля в Законі Взаємодії
Якщо говорити про людське розуміння та людські погляди, якими керується і земний суд, то ми не маємо права очікувати, що вони рівнозначні Божественній Справедливості або хоча б приблизно відповідають їй. Навпаки, на жаль, мусимо сказати, що здебільшого вони відрізняються одне від одного як небо від землі. При цьому зіставленні популярний вислів "як небо від землі" вжито в якнайточнішому значенні. Цю різницю почасту можна було б пояснити обмеженим рамками простору та часу людським інтелектом, який у своїй обмеженості нездатний розпізнати справжню неправоту і відрізнити її від правоти, тому що вона зрідка буває явно помітна зовні, – навпаки, залягає в глибині внутрішнього світу кожної людини, виносити судження про який не годиться, спираючись на застиглий параграф закону і шкільну премудрість. Сумно, однак, що через це так багато вироків земних судів мусять різко протистояти Божественній Справедливості.Йдеться не про часи середньовіччя, не про похмурий час жахливих тортур, а також не про спалення так званих відьом та інші злочини юстиції. Так само це не стосується численних спалювань, катувань і вбивств, які лежать на совісті релігійних громад і у своїй взаємодії з подвійною жахливістю мусять вразити виконавців, тому що вони при цьому зловживали Іменем досконалого Бога, в Його Ім'я вчиняли всі ці злочини, як нібито Йому приємні, і таким чином затаврували Його перед людьми, як відповідального за них. Це зловживання і страхіття, які ніхто не насмілиться так швидко забути, тож коли сьогодні виносять вироки, вони повинні, застерігаючи, щоразу закликати пам'ятати про це, особливо тому, що тодішні виконавці здійснювали такі перевищення своїх повноважень із видимістю дотримання повного права і ревного відстоювання віри.
Багато що стало іншим відтоді. І все-таки, самозрозуміло, настане час, коли на сьогоднішнє правосуддя оглядатимуться з таким самим жахом, з яким ми сьогодні дивимося на вищезгадані часи, які, з огляду на наші теперішні знання, несуть у собі стільки несправедливости. Такий плин світових подій, і в цьому є певний поступ.
Глибше зазирнувши, одначе, з'ясуємо, що уявно великий поступ між тогочасністю і сьогоденням проявляється лише у зовнішніх формах. На все буття досить багатьох людей надто рішучий вплив всевладдя окремої людини, яка не несе за це особистої відповідальности на Землі, залишається часто ще таким самим. Також люди самі та спонукальні причини їхніх учинків не дуже змінилися. А де внутрішнє життя лишилося таке саме, там схожі і взаємодії, що несуть у собі Божественний Суд.
Якби людство в цьому раптом стало видючим, то лиш єдиний зойк відчаю міг би бути наслідком. Жах запанував би над усіма народами. Ні один не зміг би свою руку з докором підняти проти свого ближнього, оскільки кожен сам так чи інакше змушений був би відчути такий самий тягар провини на собі. Він не має жодного права іншому в цьому докоряти, оскільки досі кожен помилково судив лише за зовнішніми проявами і всього справжнього життя не помічав.
Багато хто зневірився б у собі, якби перший промінь Світла зненацька проник у них, тоді як інші, котрі досі ніколи не мали часу на роздуми, мусили б відчути безмежну гіркоту через те, що так довго спали.
Отож тепер доречним буде спонукання до спокійних роздумів і розвитку здатности виносити власні справедливі судження, здатности, яка відхиляє кожне бездумне приєднання до чужих думок і тільки за власним відчуттям сприймає, думає, говорить і чинить!
Ніколи не має права забувати людина, що вона, і тільки вона одна цілком і повністю має відповідати за все, що вона відчуває, думає і робить, навіть якщо беззаперечно перейняла це від інших!
Блажен той, хто досяг цієї вершини і, перевіряючи кожне судження, опирається їм, щоби потім діяти за власним відчуттям.