Ось чому його продано, покалічено й понівечено, і він зник за бажанням його наймилостивішої величности.
"Цю дитину виховано й вивчено так, щоб вона була блазнем на базарах і на ярмарках.
"її продано дворічну після смерти її батька; десять фунтів стерлінгів заплачено королю за продаж дитини, а також за різні поступки, попуски й пільги.
"Дворічного лорда Фермена Кленчерлі купив я, нижчепідписаний, що пишу й ці рядки, а покалічив і понівечив його фламандець із Фландрії, на йменна Гардкванон, акий один володів секретами й засобами доктора Конквеста.
"Ми призначили дитину бути машкарою сміху — Masca ridens.
"З такою метою Гардкванон учинив над дитиною операцію. Bucea fissa usque ad aures, що кладе на лице вічний сміх.
"Дитину, за допомогою засобів, що відомі одному Гардкванонові, будо усиплено й зроблено нечутливою підчас цієї операції, — вона не знає про операцію, що зазнала її.
"Вона не знає, що вона лорд Кленчерлі.
"Вона відповідає на ім'я Ґуїнплен.
"Це наслідок того, що вона була малолітня і з нерозвинутою пам'яттю, коли її продали й купили, — їй було тоді ледве два роки.
"Гардкванон тільки один уміє робити операцію Bucea fissa, а ця дитина єдина жива істота, якій було її зроблено.
"Ця операція єдина, і особливість її в тому, що навіть за довгі роки цю дитину, коли з дитини вона стане вже старою й чорне волося її посивіє, Гардкванон одразу пізнає.
"В той час, коли ми пишемо це, Гардкванон, що добре знає всі ці факти й що брав у них головну участь, ув'язнений у в'язниці його високости принца Оранського, що його звичайно звуть королем Вільгельмом III. Гардкванона схопили й заарештували за те, що він належав до так званих Компрачикосів чи Чейласів. Його посаджено в Чатамську башту.
"Саме в Швейцарії, коло Женевського озера, між Льозанною й Веве, в тому самому будинку, де померли її батько й мати, дитину продав і вручив нам, згідно з розпорядженнями короля, останній служник небіжчика Лінея; цей служник помер скоро після своїх хазяїв, так що ця делікатна й секретна справа тепер невідома нікому, крім Гардкванона, що тепер у Чатамській в'язниці, та нас, що тепер ждемо смерти.
"Ми нижчепідписані вісім років виховували й берегли, щоб використовувати в нашому реместві, маленького вельможу, що ми купили його в короля.
"Тепер, тікаючи з Англії, щоб не зазнати лихої долі Гардкванона, ми від страху и побоювання перед заборонами и погрозами, що їх видав парлямент, покинули, коли настала ніч, на Портлендському березі зазначену дитину Ґуїнплена, що є лорд Фермен Кленчерлі.
"Ми заприсяглися зберегати тайну королю, а не богові.
"Сьогодні в ночі, в морі, з волі провидіння, нас застигла сильна буря; повні безнадії и горя, ми схилили коліна перед тим, хто може врятувати наше життя й хто, може, захоче врятувати наші душі; ми не ждемо вже нічого від людей і боїмося тільки бога; наш якір і засіб спасіння — спокутувати наші лихі вчинки; підготувавшися до смерти и сподіваючися, що вище правосуддя буде задоволене, з покірливостю и каяттям, і, б'ючи себе в груди, ми складаємо це показання и доручаємо й кидаємо його в бурхливе море, — нехай воно використає його на благо, згідно з волею божою. І нехай пресвята діва допоможе нам. Нехай буде так. Підписали". '
Шериф, перериваючи, сказав:
— От і підписи. Все різні руки.
Він почав знову читати:
"Доктор Ґернардус Ґестемюнде. — Асунчійона — Хрест і поруч: Барбара Фермой з острова Тіріфа в Ебюдах — Ґаїздора, captal. — Джіанджірате. — Жак Катурз, на прізвище Нарбонець. — Люк-П'єр Капґаруп, з Магонського острогу".
Шериф, спинившися знову, сказав:
— Далі йде нотатка, написана тією самою рукою, що й текст і перший підпис.
Він прочитав:
"З трьох людей екіпажа хазяїна урки хвиля знесла в море, залишилося двоє, и вони підписалися: Ґальдеазун. — Аве-Марія, _ _ U U
злодій .
Далі шериф, то читаючи, то вставляючи свої замітки, казан:
— Внизу аркуша написано: "В морі, на борту "Матутіни", ~ біскаиської урки, з затоки Пазаж".
— Цей аркуш, — сказав шериф, — канцелярський пергамент з королівським знаком Якова II. На полі свідчення и тією самою рукою є така примітка:
"Це свідчення ми написали на зворітніи сторінці королівського наказу, що його видано нам, як розписку в тому, що ми купили дитину. Переверніть аркуш, побачите наказ".
Шериф перегорнув пергамент і підняв правою рукою до світла. Побачили білу сторінку, — якщо слова "біла сторінка" можна прикласти до цвілі, — и посередині сторінки три написані слова: два латинські слова — Jussu regis і підпис: Jefferies.
— Jussu regis. Jefferies, — сказав шериф, переходячи від поважного голоса до урочистого.
Уявіть людину, що на її голову впала черепиця з чарівного палацу, — такий був Ґуїнплен.
Він почав говорити, як говорять у непритомності:
— Ґернардус, так, доктор. Стара й сумна людина. Я боявся його. Ґаїздора — capta!, тобто проводир. Було й дві жінки, — Асунчіона та інша. А потім провансалець. Це — Капґаруп. Він пив з плисковатої пляшки, и на ній було написано червоним якесь ім'я.
— Ось вона, — сказав шериф.
І він поклав на стіл якусь річ, що її секретар витяг з мішка правосуддя.
Це була обплетена лозою пляшка з вушками. Ця пляшка, очевидно, бувала в бувальцях. Напевне, вона довго пробула в воді. її обліпили черепашки й водорості. Ржа океана інкрустувала й поворошила її геть усю. Шийка пляшки була залита смолою, — це показувало, що вона була герметично закоркована, її відкоркували й відтулили. Але в шийку засунули щось подібне до томпона з просмоленого каната, що правило замість корки.
— Це та сама пляшка, — сказав шериф, — що в неї люди, які збиралися вмирати, заткнули те свідчення, що воно оце прочитано. Це було послання до правосуддя, а море незрадливо приставило його.
Шериф з особливою урочистістю сказав далі:
— Як гора Харров, що вславилася своєю пшеницею, подає розкішне борошно, з якого печуть хліб для королівського стола, так само й море стає, як може, в послузі Англії, й коли зникає лорд, то воно знаходить і повертає його.
Потім він додав:
— На цій пляшці й справді є ім'я, написане червоним.
Він підніс голос і звернувся до катованого, що лежав непорушено:
— Це ваше ім'я, злочинець, що лежите тут. Бо невідомі ті шляхи, якими істина, поглинута в безодні людських вчинків, виходить з глибини на поверхню.
Шериф узяв пляшку й підніс її до світла тією стороною викидька, що її було обчищено, напевне для потреби правосуддя. В промежках між лозою видно було, як вилася тонка смужка червоної очеретини, що подекуди стала чорна — праця води й часу. Не зважаючи на те, що очеретину було тро хи поламано, на лозі ясно окреслювалися дванадцять таких літер: Handguanonne.
Тоді шериф звернувся до катованого таким особливим голосом, що не подібний ні на який інший і що його можна назвати голосом правосуддя:
— Гардкваноне, коли ми, шериф, вперше показали й подали вам цю пляшку, ви з самого початку і з доброї волі визнали, що вона належала вам; потім, коли вам зачитали зміст вкладеного и запечатаного в ній пергамента, ви не хотіли говорити далі й, напевне сподіваючися, що пропащої дитини не знайдуть і що вам пощастить уникнути кари, ви відмовилися відповідати. В наслідок такого відмовлення вжили були для вас "кари накладання ваги", і вам удруге зачитали пергамент, де записані свідчення й сповідь ваших спільників. Даремно. Сьогодні, на четвертий день, на день, коли за законом повинні бути зводини, вам показали того, що був покинутий в Портленді двадцять дев'ятого січня тисяча шістсот дев'яностого року; ваша диявольська надія розсіялася, і ви перервали ваше мовчання й визнали вашу жертву...
Катований одкрив очі, підвів голову й голосом, у якім почувалася чудна звучність агонії, з якимсь надзвичайним спокоєм, змішаним з хрипінням, вимовив декілька слів; для кожного з них він повинен був підіймати цю масу каміння — ту надмогильну плиту, що її поклали були на нього, — він почав говорити:
— Я присягався ховати таємницю й хоронив її, доки міг. Темні люди — вірні люди, і чесність є й у пеклі. Тепер мовчання стало даремне. Нехай буде так. Тому я й говорю. Ну, так. Це він. Ми зробили його таким удвох з королем: король — своїм наказом, а я — своїм умінням.
І, подавившися на Ґуїнплена, додав:
— Тепер смійся назавсігди.
І він сам почав сміятися.
Цей другий сміх, ще жахливіший за перший, скидався на ридання. Сміх припинився й чоловік знов ліг. Віки його закрилися.
Шериф не заважав говорити покараному, потім сказав:
— Все це занесуть до протоколу.
Він дав секретареві час записати, потім сказав:
— Гардкваноне, згідно з законом, після зводин з належним результатом, після третього читання свідчення ваших співучасників, що його нині стверджено тим, що ви пізнали, й сповіддю, після вашого повторного признання, вас звільнять від кайданів і віддадуть на милість її величности, щоб повісити, як плаґіятора.
— Плаґіятор, — сказав правник. — Цебто той, що купує й продає дітей. Вестґотський закон, книга сьома, розділ третій, параграф Usurpaverit, салічний закон, розділ сорок перший, параграф другий, і фрисляндський закон, розділ двадцять перший, De Plagio. І Александр Неквам каже:
— Qui pueros vendis, plagiarios est tibi nomen *.
1 Ти, що продаєш дітей, ім'я тобі плаґіятор.
Шериф поклав пергамент на стіл, зняв окуляри, знов узяв букет і сказав:
— Кінець "карі накладання ваги". Гардкваноне, дякуйте її величності.
На знак судового пристава виступив чоловік у шкуратяному одягу.
Цей чоловік, що був помічник ката, "Грум шибениці", як кажуть старовинні акти, підійшов до катованого, скинув з нього один за одним каміння, що було на його животі, зняв залізну плиту, при чому можна було бачити понівечені боки нещасного, потім визволив руки и ноги від ланцюгів, що прив'язували його до колон.
Катований, розвантажений од каміння і звільнений од кайданів, залишався лежати на землі непорушно, з заплющеними очима, з розкиданими руками й ногами, наче людина, що її зняли з хреста.
— Гардкваноне, — сказав шериф, — вставайте.
Підсудний не рухався.
Служник шибениці взяв його руку й пустив її — рука впала. Друга рука, коли він підійняв її, впала так само. Помічник ката схопив одну ногу, потім другу, — п'яти вдарилися об землю.