Ось він уже схопив її і готується пальнути… Бабах! Ви чули постріл? Що сталося? Ви чули ніби шум пропелера. Щось з гучним дзижчанням шурхнуло повз мене. Це пролетів сам обер-отаман пан Мстигль, обертаючись у повітрі немов чотирилопатевий вентилятор. Швидкість польоту пана Мстигля була така велика, що за дві-три секунди він уже зник за горизонтом. Як видно, реактивна сила в умовах невагомості — це не жарти. Вогнепальну зброю справді застосовувати не можна! Увага, панове! Вітер жене поліцейський загін чимраз далі, ніби якусь чорну хмару… Оператор Очко, що мене супроводить, ніяк не може налагодити зоровий зв'язок. Автомобіль, на якому встановлено нашу пересувну телестанцію, теж підняло в повітря. На лихо, автомобіль зачепився за дерево, і ми не можемо летіти слідом за поліцейськими, бо мій мікрофон, так само, як і телекамера, зв'язані з телестанцією електропроводом. Якщо електропровід порветься, то наш телерепортаж одразу ж припиниться. Пориви вітру тим часом стають щораз дужчі. Я ледве втримую мікрофон у руках. Боюся, що провід не витримає…
Не встиг Бовкало сказати ці слова, як почувся тріск. Екрани телевізорів миттю погасли. За кілька секунд на них замерехтіли якісь смуги, і дикторка, що з'явилася перед телеглядачами, сказала з приємною усмішкою:
— А тепер, дорогі друзі, запрошуємо вас потанцювати… Приберіть меблі. Стільці поставте біля стін або зовсім винесіть з кімнати, стіл можна відсунути в куток…
Залунала музика. На екрані з'явилися пари танцюристів. Глядачів цього разу зовсім не цікавили танці. Але телевізор ніхто не вимикав. Кожен сподівався, що ось-ось почнеться передача про космонавтів.
І місячні коротульки, звісно, не обманулись у своїх сподіваннях. У ті дні й по радіо, й по телебаченню весь час передавали якісь новини про космонавтів, про гігантські рослини, про невагомість. Особливо приголомшила всіх розповідь про поліцейського Хнигля, який, опинившись у стані невагомості, вистрілив з далекобійної великокаліберної гвинтівки, внаслідок чого реактивна сила понесла його з такою швидкістю, що він за якихось півгодини здійснив кругосвітню подорож, тобто облетів навколо внутрішнього ядра Місяця і впав приблизно в тому ж місці, з якого вилетів.
Цей карколомний політ справив таке сильне враження на самого Хнигля, що бідолаха довго не міг отямитись, а коли його привезли в телестудію і попросили розповісти телеглядачам про кругосвітню мандрівку, він нічого не міг сказати до пуття, а тільки твердив:
— Я, той, як його… це саме: бах! А потім пши-и! Пши-и!
І махав поперед себе руками, причому з обличчя його не сходив ідіотський вираз.
Зрештою обличчя його набуло трохи осмисленішого виразу, коли диктор оголосив, що недалеко від міста знайдено далекобійну гвинтівку Хнигля. Телеглядачі легко розгледіли, що Хнигль, сидячи за столом, уважно прислухався до слів диктора, а коли в павільйон принесли зброю, він вискочив з-за стола, потягнувся всім тілом до своєї гвинтівки, очі його засвітилися радістю. Але тільки-но гвинтівка опинилась у нього в руках, сталася страшна переміна. Руки його задрижали, весь він затрясся так, неначе крізь нього пропускали електричний струм, обличчя спотворилося, ніби від болю, і побіліло. Губи його безгучно заворушились, гвинтівка випала з рук, і він, розмахуючи перед обличчям кулаками, ніби погрожуючи комусь, закричав страшним голосом:
— Ніколи! Чуєте? Ніколи!
Штурхнувши ногою гвинтівку так, що вона відлетіла в куток, і перекинувши кілька стільців, він вибіг з телевізійного павільйону. Більше його не бачили.
Ця сцена справила незабутнє враження на телеглядачів, особливо на поліцейських, які дивилися того дня передачу. Багатьом з них уперше стало ясно, що тепер нарешті настала пора, коли не можна вже безкарно хапатися за зброю і гатити з неї в кого попало. Всім стало зрозуміло, що так жити, як жили колись, скоро вже не можна буде.
Нічого й казати, що поліцейські боялися тепер навіть близько підходити до ракети, не те що стріляти біля неї. Сільські жителі могли без перешкод приходити до космонавтів і одержувати в них насіння гігантських рослин. Тепер гігантське насіння сіяли не тільки в селі Неїлівці, а й у селі Голоп'ятах, Безхлібівці, Голодаївці, Невилазному та багатьох інших. Знайко розпорядився, щоб місячним коротулькам не тільки давали потрібне їм насіння, але й прилади невагомості, а також антикамінь і пояснювали їм, як усім цим користуватися, щоб захиститись від поліцейських.
Невдовзі до космонавтів прибуло кілька робітників із скуперфільдівської макаронної фабрики. Вони сказали, що надумали прогнати з фабрики Скуперфільда, а макарони робитимуть самі, без якихось там хазяїв. Щоб здійснити цей план, їм треба влаштувати на фабриці невагомість, бо інакше поліцейські можуть перешкодити їм і навіть зовсім проженуть їх з фабрики.
Одержавши від космонавтів прилад невагомості й достатню кількість антикаменю, скуперфільдівські робітники укріпили на фабриці всі верстати для розкачування тіста, макаронні і вермішельні місилки, сушилки, парилки, преси й печі з таким розрахунком, щоб усі ці механізми могли працювати в умовах невагомості. Ефект від усіх цих заходів був величезний. Ні борошно, ні макаронне тісто тепер нічого не важили, а механізми в умовах невагомості працювали в багато разів швидше. Завдяки цьому випуск макаронних виробів на фабриці збільшився в кілька разів, і тепер макарони можна було продавати значно дешевше.
Бідняки, яким завжди бракувало грошей, щоб купити харчі, дуже раділи. Вони казали, що скуперфільдівські макарони (всі чомусь, як і колись, називали макарони цієї фабрики скуперфільдівськими, хоч тепер їх виробляли без будь-якої участі Скуперфільда)… Так-от, усі казали, що скуперфільдівські макарони, а також вермішель і лапша стали не тільки набагато дешевші, але й смачніші. І це, як потім з'ясувалося, була чистісінька правда, бо макаронне тісто, яке готували в умовах невагомості, краще сходило, було пишнішим, а це позначалося на смакових властивостях готової продукції.
Розділ тридцять третій
ПОНЧИК ПЕРЕВИХОВУЄТЬСЯ
Відтоді як Пончик став крутильником на чортовому колесі, його характер дуже змінився. Колись він жив без ніякого клопоту: їв та пив, а у вільний від їди час тинявся по набережній і катався на чортовому колесі або морському параболоїді, не думаючи про те, яка сила рухає всі ці механізми. Але тепер він на власному досвіді переконався, що ніяке чортове колесо само по собі обертатися не буде, якщо його не обертатимуть коротульки.
Як уже було сказано, кожне чортове колесо — це круг або диск, насаджений на вертикальну вісь. Цей диск встановлювали на величезній круглій балії, що плавала недалеко від берега, закріплена на якорях. Балія, прикрита зверху диском, занурювалась більш ніж наполовину у воду, так що її майже й не видно було. Збоку здавалося, що велетенський дерев'яний диск ніби сам обертається над водою.
Звичайно всередині балії було двоє крутильників. Цілими днями вони ходили по дну цієї круглої посудини, щосили натискуючи руками на важелі, з'єднані з віссю, і таким чином обертали вісь разом з прикріпленим до неї диском. Неважко собі уявити, яка тяжка й виснажлива була ця робота.
Всередині балії було і темно, й тісно, й вогко, і так душно, що піт з бідолашних крутильників лився струмками. Вони скидали з себе всю одежу й працювали в самих трусиках, але й це не давало їм полегкості. Вода проникала крізь щілини в дошках і заливала балію. Крутильникам раз у раз доводилось відкачувати воду насосом, якщо ж вони не встигали це зробити, то працювали по коліна в холодній воді, що дуже шкідливо відбивалось на їхньому здоров'ї. Вони весь час кашляли й чхали, хворіли на суглобний ревматизм, катар верхніх дихальних шляхів, грип і навіть запалення легенів.
Пончик так стомлювався на роботі, що, прийшовши додому, падав на койку і вставав тільки щось поїсти. Навіть їжа йому не смакувала, як колись. Тепер єдиною насолодою для нього було піти у вихідний день на берег і самому покрутитися на якомусь там чортовому колесі, параболоїді чи хоча б на водяній ковбасі.
— От і чудово! — злостиво посміхаючись, бурчав він. — Цілий тиждень я крутив усяких нероб, а тепер хай інші нероби покрутять мене!
Через якийсь час він, одначе, помітив, що відчуває все менше радості від катання на колесі. Всяке задоволення затьмарювала думка про те, що, поки він катається, хтось інший змушений обертати колесо, вибиваючись з останніх сил і задихаючись від нестачі повітря у похмурій, вогкій балії. Зрештою ця думка стала до того осоружною йому, що він зовсім перестав кататись на чортовому колесі.
Тепер у Пончика лишилася єдина втіха: потеревенити про те про се з крутильником Піскариком, з яким він працював в одній балії. Цей Піскарик спочатку зневажав Пончика за його звичку крутитися на колесі. Він казав, що це заняття годиться лише для багатих нероб, які не знають, куди їм дівати час і гроші, простому ж, нормальному коротульці соромно витрачати з таким трудом зароблені гроші на пусту втіху. Побачивши, що Пончик не захоплюється більше цим пустим ділом, Піскарик перестав посміюватись над ним. Тепер він розмовляв з Пончиком на серйозні теми, не відбуваючись самими жартами, й давав йому іноді почитати цікаву книжку або газету.
Одного разу, коли вони поверталися разом з роботи, Піскарик сказав:
— Ти, я бачу, коротулька добрий, і тобі можна довірити таємнищо. У нас тут є таємне товариство. Зветься воно Товариством вільних крутильників. Якщо хочеш, я можу записати й тебе. Ми час від часу збираємось, розмовляємо про життя, купуємо в складчину гарні книжки, гуртом передплачуємо газету. Одному, знаєш, важко потратитись на газету, а гуртом куди легше. Ми хочемо, щоб усі крутильники стали освіченіші й розумніші.
— А що ви будете робити, коли станете розумніші? — спитав Пончик.
Почнемо боротися з хазяями всіх цих чортових коліс, ковбас і параболоїдів. Найперше будемо добиватися, щоб хазяї скоротили робочий день. Адже всі ми дуже стомлюємось і весь час хворіємо тому, що нам з ранку до вечора доводиться крутитись у вогких баліях і дихати затхлим повітрям.
— Як же примусити хазяїв скоротити день?
— Тепер зробити це, звісно, важко, бо нас іще дуже мало.