774] Старцю Нумітору внуки його. Було свято Палілій —
775] Місто заклали тоді. Та сабінські старійшини й Тацій
776] Меч підняли. їм відкривши в укріплення доступ, Тарпея,
777] Зрадниця, смерть під горою щитів прийняла по заслузі.
778] Курів сини опісля, як то роблять вовки мовчазливі,
779] Нишком — ні пари з губи — серед ночі до римлян підкрались,
780] Аж до воріт підійшли, що на засуви всі їх засунув
781] Сам Іліад. Та Сатурнія все ж тайкома відчинила
782] Навстіж одні' з тих воріт, і завіси їх не зарипіли.
783] Тільки по дереву бруси ковзнули — й Венера почула,
784] Мала засунути їх, та не годні й боги перетяти
785] Задуму інших богів. Побіч Януса, де прохолодні [258]
786] Води несе джерело, поселялись авсонські наяди.
787] От і звернулась богиня до них, і вони відгукнулись,
788] Бо справедливе прохання було,— воєдино зібрали
789] Води свого джерела. Та крізь Януса браму широку
790] Можна було ще пройти: на заваді не стала ще хвиля.
791] Ось під туге джерело вони сірку кладуть зеленаву
792] І полум'яну смолу в порожнистих запалюють жилах.
793] Збуджена силою цих речовин пробивається пара
794] В глиб джерела; ви змагалися щойно з морозом альпійським,
795] Води дзвінкі, а тепер — не уступите навіть вогневі!
796] Збризкані полум'янистим дощем, запалали одвірки.
797] Тож надарма крізь відчинену браму прорватись хотіли
799] Марсовий воїн вхопивсь. Проти ворога вивів загони
800] Ромул — і вкрилась тілами сабінів земля наша римська,
801] Вкрилась тілами й своїх. І змішав тоді меч нечестивий
802] Тестя завзятого кров із гарячою крівцею зятя.
803] Миром війну зупинили, проте; не дали, схаменувшись,
804] Волі мечам до кінця — співправителем став тоді Тацій.
805] Потім, як Тацій помер, ти однакове двом цим народам,
807] Так ось, шолом свій відклавши, звернувся Маворт-зброєвладця:
808] "Батьку, назріла пора,— на твердій-бо основі сьогодні
809] Римська держава стоїть, від вождя одного не залежна,-
810] Щоб обіцянку, мені колись дану й достойному внуку,
811] Виповнив ти — над землею піднявши, прийняв його в небі.
812] Сам же мені ти сказав у свій час на зібранні безсмертних,-
813] Я ж, пам'ятливий, у серці зберіг твоє слово священне,-
814] "Буде такий, що його піднесеш у блакитну високість".
815] Ось що тоді ти сказав, і хай сповниться те віщування!"
816] Схвально Всевладний кивнув, і завоями хмар непроглядних
817] Небо вповив, блискавицею світ нажахавши та громом.
818] І, зрозумівши цей знак, Повелителя згоду виразну,
819] На колісницю зійшов, обіпершись на спис, і багряним
820] Дишлом обтяживши коней баских, і бичем замахнувшись,
821] Мчить стрімголов нездоланний Градів до землі з піднебесся;
822] Мить — і вже їх осадив на лісистім горбі Палатінськім.
823] Саме тоді підхопив Іліада, як він перед людом
824] Суд справедливий вершив. Розпливлось у легкому повітрі
825] Смертнее тіло його. Так і куля свинцева звичайно
826] В небі зника на очах, із потужної пращі злетівши.
827] Став осяйний відтепер, уже в гроні богів засідати
828] Гідний,— таким є Квірін у смугасто-багряній киреї.
829] Плакала, мов за померлим, жона. Та владича Юнона
830] Вісниці світлій велить, щоб вона по дузі семибарвній
831] Збігла й таке одинокій Герсілії слово сказала:
832] "О найславніша окрасо і гордосте поміж латинських [259]
833] І між сабінських жінок! Найгіднішою мужа такого
834] Ти нещодавно була, а тепер — і самого Квіріна.
835] Годі тобі голосить! Якщо хочеш свого чоловіка
836] Бачити — йди мені вслід на залісений пагорб Квіріна,
837] В гай, де святиня володаря римлян, окутана тінню".
838] Вмить зісковзнувши на землю по райдузі, каже Іріда
839] Скорбній Герсілії те, що повинна була їй сказати.
840] Та, ледь наважившись очі заплакані зняти на неї,-
841] "О божественна! Хоч бачу я вперше тебе, але вірю,
842] Що від богів ти; веди ж,— її квапить,— і миле обличчя
843] Мужа мені покажи! І, якщо мені доля дозволить
844] Раз хоч уздріти його,— то й сама буду мовби на небі!"
845] Мовивши те, поспішила вона за дочкою Тавманта
846] Ген аж на Ромулів горб. їм до ніг із ефіру стрімкого
847] Там покотилась зоря. Від світіння її запалавши,
848] Злинуло в небо й волосся Герсілії вкупі з зорею.
849] Римського міста засновник обняв, як бувало, дружину
850] Й разом із тілом змінив її ймення: почав.називати
851] Горою. Нині шанують її одночасно з Квіріном.
КНИГА П’ЯТНАДЦЯТА
1] Тут і постало питання: чи міг би хто взяти на "себе
2] Влади такої тягар і такого вождя замінити?
3] Голос народу, що правду віщає, славетному Нумі
4] Берло вручити велів. Не достатньо було йому знати
5] Звичаї люду сабінського: вище, душею широкий,
6] Нума злетів — про природу речей довідатись прагне.
7] От він, захоплений цим, батьківщину покинувши, Кури,
8] В місто ввійшов, що гостинно в свій час прийняло Геркулеса.
9] Там поцікавився, хто був засновником грецького міста
10] На італійському березі. Й так відповів із тамтешніх
11] Житель один, що багато чував на віку своїм довгім:
12] "Кажуть, Юпітера син, іберійським збагачений стадом,
13] До лакінійського берега, шлях не близький подолавши,
14] Врешті, щасливо прибув. Поки стадо бродило по лузі,
15] В дім до Кротона великого він увійшов, під гостинну
16] Крівлю й жаданий знайшов там по втомі важкій одпочинок.
17] А на відході сказав: "Саме тут у майбутньому внуки
18] Стіни для міста зведуть",— і слова його дійсністю стали.
19] В Аргосі, кажуть, один чоловік жив на прізвище Міскел,
20] Син Алемона, і був на той час він богам найлюбіший.
21] Глибоко спав він якось, і, схилившись над ним, Києносець
22] Сонному мовив таке: "Мусиш кинути батьківські землі
23] Й рушити ген, де хвилює Есар у руслі кам'янистім!"
24] Ще й пригрозив не одним покаранням, якщо б не послухав.
25] Потім і бог відступив, і розвіявся сон одночасно.
26] Син Алемона, прокинувшись, подумкй згадує щойно
27] Бачений сон. Починають вагання йому дошкуляти:
28] Бог відійти повелів, а закон — вимагає лишитись:
29] Той, хто вітчизну змінити б хотів, заслуговує смерті.
30] Сонце блискуче вогненне чоло в Океан заховало,
31] Ніч — підняла зореносне чоло над німою землею.
32] Бог йому знову приснивсь, і таке ж повелів йому знову,
33] І пригрозив ще страшнішим і більшим, якщо б не послухав [261]
34] Той, нажахавшись, до інших домівок пенатів родинних
35] Вирішив перевезти. Загуло невдоволене місто:
36] Наші закони, мовляв, —зневажає. Не довго в тій справі
37] Суд засідав, бо провина без свідків усім очевидна.
38] Руки й лице до всевишніх богів нещасливий піднявши,
39] Мовив: "О ти, хто здійснив колись волею неба дванадцять
40] Подвигів,— допоможи! Через тебе ж на злочин пішов я!"
41] В урну, за звичаєм давнім, камінчики там опускали:
42] Чорний — підсудному вмерти велів, оправдовував — білий.
43] Так і тим разом виносили рішення немилосердне:
44] Чорні лише камінці в непідкупну опущено урну.
45] Та коли їх висипали прилюдно, щоб підрахувати,
46] Чорне забарвлення всіх камінців замінилось на біле.
47] Значить, і рішення світлим було завдяки Геркулесу —
48] Й вільним став Алемонід. За це синові Амфітріона
49] Дякує й, вітру діждавшись попутнього, вже в Іонійськім
50] Морі веде корабель свій. Минає Нерет салентінський,
51] І Сі барі с, і Тарент, що заснований лакедемонцем,
52] Далі — Сірійську затоку, й Крімісу, і Япіга ниви.
53] Всі ці приморські місцевості з лівого боку лишивши,
54] Він побережжя Есару, провіщені землі, побачив.
55] Пагорб могильний видні всь поблизу, де Кротона священний
56] Прах укривала земля. Саме тут він за божим велінням
57] Місто заклав і назвав його йменням того, хто в могилі".
58] Ось що про дні найдавніші цієї місцевості мовить
59] Чутка й про місто, яке в італійському виникло краї.
60] Жив там із Самосу муж. Він колись і свій Самос покинув,
61] І владарів: тиранії ненависник, із батьківщини
62] Сам на вигнання пішов. До всевишніх'осель він стрімкою
63] Думкою звитися міг. У природу речей, куди зором
64] Годі людині сягнуть, він очима душі пробивався.
65] Все, що збагнути зумів невсипущістю й силою думки,
66] Тим він ділився з людьми. Зацікавленим, що дослухались
67] До чарівних його слів, про початки великого світу,
68] Першопричини речей він розказував, т<5нко повчав їх,
69] Що таке бог, що-природа; звідкіль і сніги, й блискавиці,
70] Чи Громовержець гримить, чи вітри — в пошматованій хмарі,
71] З чого бува землетрус, чи в зірок є шляхи свої в небі,-
72] Скрізь проникав його зір. Від тваринного м'яса він перший
73] Нас відвернути хотів. З його уст велемудрих уперше
74] Слово злетіло таке, хоч не всі його, звісно, схвалили:
75] "Годі вже вам оскверняти ганебною їжею, люди,
76] Ваші тіла! Є ж і хліб, і плоди запашні, що вгинають
77] Віти дерев у садах; виногрона є, соком налиті,
78] Зелень солодка росте; є й така, яку жар із терпкої
79] Ніжною зробить на смак. Молока від кози та корови
80] Не відбере вам ніхто, ні квітками пропахлого меду. [262]
81] Щедро земля вам поживу м'яку та всілякі багатства
82] Сипле до ніг, пригощать може всіх без убивства та крові.
83] Навіть із звірів не кожен лиш м'ясом приборкує голод:
84] Кінь і рогата худоба, велика й дрібна,— травоїдні.
85] З-поміж тварин тільки ті, що крутий мають норов і дикий,-
86] Тигри вірменські рвучкі та до гніву шаленого схильні
87] Леви, ведмеді, вовки — ті кривавої учти шукають.
88] Дикість яка, далебі,— набивати утробу в утробу,
89] Тілом жадливим нагулювать жир, поїдаючи тіло,
90] Смертю того, хто живе, покріплятись, мов хлібом,— живому!
91] Серед пожитків стількох, що Земля, найласкавіша мати,
92] Людям дала, тебе тішить одне: ти впиваєшся хижо
93] Зубом у тіло чиєсь, поважаючи звичай кі клопі в!
94] Далі до того дійшло, що, не вбивши істоти живої,
95] Не наситиш, не вспокоїш нічим кровожерного шлунка.
96] Вік той, що з давніх-давен Золотим його люди назвали,
97] Тільки плодами дерев і рослинами жив, що землею
98] Сіялись без сівача, своїх уст не забруднював кров'ю.
99] Страху не знаючи, вільно літав собі птах у повітрі,
100] Заєць — тоді він не був ще лякливий — бродив серед поля.
101] Риба на гострий гачок не ловилась іще, легковірна.
102] Підступів ще не було, не вдавався ніхто до обману,
103] Мир панував доокіл.