Тоді враз аж підстрибнула, почувши кроки на сходах. З'явилася збентежена і насторожена Террі.
— Шо це з тобою?
У Кристал ніби клубок застряг у горлі.
— Він щойно… щойно мене трахнув.
— Шо?! — перепитала Террі.
— Оббо… він щойно…
— Він не міг.
З цим інстинктивним запереченням Террі завжди йшла по життю: він не міг, ні, я б ніколи, ні, цього не було.
Кристал налетіла на Террі й штовхнула її. Змарніла й знесилена, Террі з писком і лайкою полетіла на підлогу. Біля замкнутих дверей Кристал дрижачими руками не зразу зуміла відімкнути замок.
Плачучи, вона пробігла метрів з двадцять від дому і раптом усвідомила, що Оббо міг стояти на вулиці й вичікувати її в сутінках. Тоді Кристал рвонула через сусідський сад і зиґзаґами, провулками помчала в бік будинку Ніккі. Увесь цей час у її трусиках ставало дедалі вологіше, й вона відчувала, що зараз її знудить.
Кристал знала, що це називається зґвалтуванням. Таке трапилося зі старшою сестрою Ліан на парковці нічного клубу в Брістолі. Вона знала, що дехто пішов би на її місці в поліцію, але не можна допускати, щоб поліція втручалася в твоє життя, якщо твоя мати — Террі Відон.
Я скажу містерові Фербразеру.
Кристал ридала щораз дужче. Вона могла б сказати містерові Фербразеру. Він знав, що таке справжнє життя. Один з його братів колись відсидів строк. Він розповідав Кристал історії з часів його юності. Це не було подібне на її юність, бо ж ніхто не падав так низько, як вона; радше це нагадувало юність Ніккі або Ліан. Фербразери тоді залишилися без грошей; його мати купила будиночок, а потім не змогла виплачувати рахунки; вони якийсь час жили у фургончику, винайнятому їхнім дядьком.
Містер Фербразер умів про все подбати й усе вирішити. Якось він прийшов до них додому, щоб поговорити з Террі про Кристал і веслування, бо вони посварилися, й Террі не хотіла підписувати дозвіл, щоб Кристал могла їздити на змагання з командою. Йому, здається, зовсім не було в них гидко, або принаймні він цього не показав. Террі нікого не любила й нікому не довіряла, але того дня вона сказала: "Він ніби нічо", — і підписала папери.
Містер Фербразер колись їй казав:
— Тобі буде важче, ніж усім іншим, Криско; мені також було важче. Але ти зможеш досягти більшого. Тобі не треба проходити той самий шлях.
Він мав на увазі, що треба тільки добре вчитися й таке інше, але тепер було вже пізно, та й кому це все на фіг потрібно.
Яке читання, чим воно їй допоможе зараз?
"— А як там мій хлопчик?
— Ніякий він, курва, не твій.
— А як ти знаєш?"
Сестрі Ліан тоді довелося приймати протизапліднювальні таблетки. Кристал розпитає Ліан про ті таблетки і купить їх. Вона не може мати дитину від Оббо. Від самої думки про це її мало не знудило.
Треба вшиватися звідси.
Вона подумала було про Кей, але зразу ж відкинула цей варіант: казати соцпрацівниці, що Оббо приходить до них і ґвалтує людей, було не краще, ніж здавати його поліції. Якби Кей про це дізналася, вона б точно забрала Роббі.
Кристал немовби чула в голові чіткий і ясний голос, що промовляв до містера Фербразера, єдиного дорослого, що розмовляв з нею так, як їй було потрібно, а не так, як місіс Вол — нарочито приязно і примітивно, і не так, як баба Кет, Що відмовлялася вислуховувати всю правду до кінця.
Треба забрати з собою Роббі і вшиватися. Як мені це зробити? Треба вшиватися.
Єдиний її прихисток — будиночок на вулиці Надії — вже роздирають між собою пересварені родичі…
Вона пробігла під ліхтарем, завертаючи за ріг і озираючись, чи не стежить за нею Оббо, чи не переслідує її.
І раптом вона знайшла вихід, неначе сам містер Фербразер вказав їй шлях.
Якщо вона завагітніє від Жирка Вола, то зможе отримати власне житло від ради. А якщо Террі знову почне колотися, вона забере до себе Роббі, й він житиме в неї разом з її дитинкою. І Оббо ніколи не переступить поріг її будинку, ніколи в житті. На дверях її будинку будуть засуви, ланцюжки й замки, і там буде чисто, там завжди буде чисто, як у баби Кет.
Вона напівбігла темною вуличкою, а її ридання потроху вщухали.
Родина Волів, напевне, дасть їй трохи грошей. Вони такі. Кристал вже уявляла простакувате, зосереджене обличчя Тесси, схилене над дитячим ліжечком. Кристал народить їм внучку.
Вона, звісно, втратить Жирка, коли завагітніє: вони всі однакові, коли жінка при надії. На Полях постійно таке траплялося. Хоч, може, він і зацікавиться: він такий дивакуватий. Та їй, зрештою, байдуже. Її інтерес до нього впав майже до нуля, просто без нього зараз не обійтися, він — суттєва складова її задуму. Їй потрібна дитина, і це не просто засіб для здійснення мети. Вона любила дітей, і Роббі завжди любила. Їм обом буде безпечно з нею, вони будуть усі разом. Вона стане для них такою, як баба Кет, тільки кращою, добрішою і молодшою.
А там, дивись, і Анна-Марія навідається до неї в гості, коли почує, що вона забралася від Террі. Їхні діти будуть двоюрідними сестричками. Кристал дуже виразно уявила себе разом з Анною-Марією: вони стоять перед брамою школи Святого Томаса у Пеґфорді й махають услід двом дівчаткам у блакитних сукеночках і шкарпеточках.
У будиночку Ніккі, як завжди, світилося. Кристал побігла туди.
Частина четверта
Божевілля
5.11. Відповідно до загального права, ідіоти вважаються абсолютно недієздатними щодо голосування, проте особи, які страждають на психічні розлади, можуть голосувати в моменти прояснення свідомості.
Чарльз Арнольд-Бейкер
"Управління місцевими радами"
Сьоме видання
І
Саманта Моллісон купила собі усі три DVD улюбленого гурту Ліббі. Вона ховала їх у шухляді зі шкарпетками й колготками, біля протизаплідної діафрагми. У неї навіть була готова легенда на випадок, якщо їх побачить Майлз: це дарунок для Ліббі. Час від часу на роботі, де покупців ставало щораз менше, вона вишукувала в інтернеті фотографії Джейка. Під час одного з таких пошукових сеансів (Джейк у костюмі, але без сорочки, Джейк у джинсах і білій камізельці) Саманта довідалася, що за два тижні хлопці виступатимуть на стадіоні "Вемблі".
У Вест-Ілінґу мешкала її приятелька. Можна було б зупинитися в неї, а для Ліббі це можна подати як чудову пригоду і нагоду провести час разом. Відчуваючи неймовірне збудження, Саманта купила два дорогущі квитки на концерт. Повертаючись увечері додому, вона аж сяяла, ховаючи від усіх свою солодку таємницю, мовби поверталася з побачення.
Майлз, ще й досі в костюмі, походжав по кухні з телефоном у руці. Коли вона увійшла, він глянув на неї дивним поглядом, який було важко розшифрувати.
— Що? — трохи збентежилася Саманта.
— Я не можу додзвонитися до тата, — сказав Майлз. — У нього постійно зайнято. Є нове повідомлення.
Побачивши, як розгубилася Саманта, він нетерпляче додав:
— Привид Баррі Фербразера! Новий допис! На сайті ради!
— А, — мовила Саманта, знімаючи шарфик. — Ясно.
— Ага, я оце щойно зустрів на вулиці Бетті Россітер, а вона давай мені розказувати. Я перевірив веб-форум, але нічого там не побачив. Мабуть, мама вже видалила той клятий допис… принаймні я маю на це надію, бо якщо Безнадійдер-Банда звернеться до юриста, мамі буде не солодко.
— Це про Парміндер Джаванду, так? — спитала Саманта підкреслено буденним тоном. Вона не поцікавилася, в чому звинуватили Парміндер, бо, по-перше, не хотіла пхати носа до чужого проса й розносити плітки, як ті старі нишпорки Шерлі й Морін, а по-друге, вона й так здогадувалася, що Джаванда була винна у смерті старої Кет Відон. Помовчавши хвильку-другу, вона спитала, ледь приховуючи зловтіху:
— То ти казав, що твоїй матері буде несолодко?
— Ну, вона ж адміністраторка сайту і несе відповідальність за несвоєчасне видалення наклепницьких чи потенційно наклепницьких заяв. Я навіть не знаю, чи вони з татом розуміють, наскільки це може бути серйозно.
— Ти міг би стати адвокатом матері, їй би це сподобалось.
Але Майлз не чув її. Він безперестанку набирав батьків номер і хмурився, бо телефон був зайнятий.
— Це вже мені не подобається, — кинув він.
— Ви всі так раділи, коли був компромат на Саймона Прайса. Хіба це не те саме?
— Якщо це кампанія проти всіх, хто претендує на посаду в раді…
Саманта відвернулася, щоб приховати посмішку. Він переживав зовсім не за Шерлі.
— Але ж навіщо комусь писати щось про тебе? — невинним тоном запитала вона. — Ти ж не приховуєш якихось таємниць.
"Якби приховував, з тобою було б у сто разів цікавіше".
— А той лист?
— Який ще лист?
— Господи… та ж мама з татом казали, що приходив лист, анонімний лист про мене! І там писалося, що я не вартий і нігтя Баррі Фербразера!
Саманта відкрила морозилку і задивилася на не надто апетитні заморожені продукти, знаючи, що Майлз не бачить виразу її обличчя за відчиненими дверцятами.
— Але ж ти не думаєш, що вони там щось на тебе накопали? — спитала вона.
— Та ні… але ж я юрист, правда? Хтось може мати на мене зуба. Я не думаю, що всі ці анонімні штучки… тобто поки що йдеться про іншу сторону, але ж вони можуть завдати удар у відповідь… Мені це все дуже не подобається.
— Ну, але це ж політика, Майлзе, — з відвертою втіхою мовила Саманта. — Брудна справа.
Майлз вийшов з кімнати, але Саманті було вже байдуже: подумки вона знову озирала точені вилиці, вигнуті брови і пружні, тугі м'язи живота. Могла вже підспівати більшість пісень гурту. Вона купить дві футболки з їхніми зображеннями — для себе і для Ліббі. Джейк вихилятиметься за якихось пару метрів від неї. Їй буде так весело, як не було вже багато років.
Говард тим часом міряв кроками свою зачинену крамничку, притиснувши до вуха мобілку. Жалюзі на вікнах були опущені, горіло світло, а крізь арку в стіні було видно, як у кав'ярні, що мала невдовзі відкриватися, поралися Шерлі й Морін, розпаковуючи порцеляну і склянки. Вони вели впівголоса схвильовану розмову і прислухалися до односкладових відповідей Говарда.
— Ага… мммм, гмм… ага…
— Кричала на мене, — розповідала Шерлі. — Кричала і матюкалася. Казала мені: "Видали його звідти на фіг!". А я їй: "Видаляю, докторе Джаванда, і буду вдячна, якщо ви перестанете лаятись".
— Ну, якби вона почала кричати на мене, то я залишила б це ще на кілька годин, — сказала Морін.
Шерлі усміхнулася. Вона, власне, майже так і зробила, бо спочатку пішла й заварила собі чаю, залишивши анонімний пост про Парміндер ще хвилин на сорок п'ять, і лише потім видалила його з сайту.