н.е. Одним із них був китайський буддист Фасянь, який вирушив із Чан'аня (Сіань) у 399 р. н.е., щоб відвідати святі місця і зібрати буддійські тексти для покращення перекладів, якими користувалися в Китаї. Його шлях пролягав вздовж коридору Ганьсу навколо північного краю Таримського басейну до Кучі[59], а потім через пустелю до Нії[60]. Він розповідає про болючу самотність цієї подорожі та складнощі пошуку шляху, позначеного лише сухими кізяками та вибіленими кістками тих, хто помер у дорозі. Потім він обрав південний маршрут через Хотан до Кашгару, а звідти через пустелю Каракорум до Пешавару; це була жахлива подорож прорубаними в прямовисних скелях вузькими стежками, настільки крутими, що "око губиться, а нога не знає, куди ступати". Діставшись до Індії, він провів шість років, подорожуючи вниз по Гангу, відвідуючи святі місця, пов'язані із життям Будди, і дорогою збираючи рукописи.
8.15 Долина Баміан в Афганістані. Домінуючим елементом ландшафту тут була колосальна статуя Будди 55 м заввишки, висічена у скелі над долиною. Ця статуя, а також ще одна неподалік, були зруйновані талібами у 2001 р.
Ще більшим свідченням пов'язаності тогочасного світу стала його подальша морська подорож. З гирла Гангу він вирушив у двотижневе плавання до Шрі-Ланки, де відвідав уславленого нефритового Будду понад 6 м заввишки, і провів два роки серед динамічної спільноти монахів, вчених і торговців, після чого вирішив повернутися додому морем. Коли під час першого етапу зворотної подорожі на великому торговому судні, що перевозило 200 пасажирів, вони проходили через Малаккську протоку, сильний шторм примусив їх відхилитися від курсу та пристати до берега, ймовірно, на Суматрі. Після п'яти місяців перебування там він сів на інший великий торговий корабель, що прямував до Гуанчжоу, подорож на якому планувалося завершити за 50 днів. Але й на цей раз шторми та хмарне небо збили їх із курсу в Південно-Китайському морі, і врешті-решт вони опинилися на півострові Шаньдун, за 1600 км далі на північ від запланованого місця призначення.
8.16 Труна з Нії, провінція Сіньцзян, Китай, одного з поселень на південній гілці Великого шовкового шляху, що датується III або IV ст. н.е. Чоловіка з ножовими пораненнями в шию поховали разом із дружиною, тіла загорнуті в 37 шарів шовку. На деяких шовкових тканинах є китайські ієрогліфи, що означають "цар" і "володар"; це дає підставу припустити, що вони були подарунками місцевим правителям від китайської верхівки.
Після 15 років далеких мандрівок Фасянь був радий повернутися додому, щоби провести решту свого життя, складаючи звіт про свої пригоди та перекладаючи й редагуючи зібрані ним тексти. Його спогади про морські подорожі являють собою захоплюючий опис того, як працювали тогочасні морські системи та якими величезними були масштаби підприємницької діяльності в індонезійських і китайських водах. Цілком можливо, що в портах у гирлі Гангу та на Шрі-Ланці він міг опинитися в компанії капітанів римських кораблів, які приплили туди з єгипетських портів Червоного моря, і почути розповіді про їхні, зовсім інші, світи.
На початку VII ст. ми дізнаємося про іншого китайського мандрівника, Сюаньцзана, який також вирушив збирати буддійські рукописи. Коли ув 629 р. н.е. він вирушив з Китаю, він уже був відомим буддійським ученим. Це був час, коли китайська влада забороняла далекі подорожі, але для нього спокуса нових знань пересилила складнощі пересування без офіційної перепустки. Він вирішив обрати північний маршрут навколо Таримського басейну через Тянь-Шань до Іссик-Кулю. Снігові бурі, з якими він зіткнувся в горах, були настільки суворими, що 14 його супутників загинули. Спустившись із гір, він попрямував далі через Ташкент і Самарканд (Мараканду), потім перейшов через Гіндукуш до Таксили, звідки вирушив вниз по Гангу. Подорожуючи за годинниковою стрілкою, Сюаньцзан за 12 чи 13 років обійшов всю Індію, де зібрав 520 валіз із документами, які перевозив на слоні, якого йому надав один доброзичливий місцевий правитель. Зворотний шлях пролягав через Балх, далі через гірський хребет Паміру він прийшов до Кашгару, а потім південним маршрутом навколо Таримського басейну дістався Чан'аню, де величезний натовп вітав його з поверненням. Масштаб цієї подорожі та її ризики були величезними, але добре відпрацьований маршрут, безпека й притулок, що надавали буддійські монастирі по дорозі, а також пошана, з якою ставилися до вченого, допомогли здійснити цю місію.
Подорож навколо Таримського басейну
Між Дуньхуанем на західному краю коридору Ганьсу й Кашгаром біля підніжжя Паміру лежали два основні караванні маршрути, що оминали пустелю Такла-Макан: один повертав на південь ближче до Алтуньшаню і Куньлуню, а інший йшов на північ вздовж південного передгір'я Тянь-Шаню. Кожен із них обслуговувався низкою міст-оаз, розташованих з інтервалом приблизно в один день подорожі. Річка Тарим, що протікає в північній частині пустелі, і річка Хотан, яка тече через пустелю, щоб з'єднатися з нею, пропонували інші можливі маршрути для тих, хто мав достатньо відваги, щоби пройти цими річками в місяці, коли вони не були замерзлі й на них не було небезпечних крижин. Мандрівники здебільшого віддавали перевагу караванним маршрутам, де вони могли бути впевнені в наявності їжі, ночівлі та можливості брати участь у невеликих обмінах.
Багато з цих оазних міст були засновані ще у 1-му тисячолітті до н.е., або навіть раніше, але у І ст. до н.е. потік мандрівників і торговців збільшується, і вони починають зростати, і для багатьох з них це зростання було пов'язано з необхідністю надавати притулок великій кількості торговців, паломників і посланців, які постійно проходили через них. Переважна більшість місцевого населення була повністю або значною мірою задіяна в сільському господарстві. Збіжжя було цінним товаром, і в деяких містах селянам давали змогу сплачувати ним податки, а потім місцева влада могла це збіжжя продавати. Інші сплачували податки срібними монетами. Станом на ІІІ ст. більшість міст могли похвалитися буддійським монастирем, багато з яких були великими й процвітаючими. Існували також окремо розташовані центри різноманітного ремісничого виробництва. Опис міста Куча на північному шляху, зроблений у 384 р. н.е., дає певне уявлення про міське життя.
Міська стіна мала три мури й охоплювала площу, що дорівнювала Чан'аню [тогочасній столиці Китаю]. Всередині були розташовані тисячі пагод і храмів. Палац царів Бай був таким величним і прекрасним, як помешкання богів. Життя не-китайців міста було безтурботним і багатим. У їхніх будинках зберігалися запаси до 1000 пікулів [200 літрів] виноградного вина, яке не псувалося навіть впродовж десяти років.
(Лі Фан, Тайпін юлань 125.604)
Куча була особливо заможним містом і мала сплачувати дуже велику данину Китаю. Записи свідчать, що воно постачало, зокрема, вишукані килими, повстяні настінні завіси, мідь, залізо, свинець і хлористий амоній (використовувався переважно для фарбування), оленячі шкури, породистих коней, велику рогату худобу, а також косметичну пудру. В навколишніх горах з-під землі сочилася смердюча масляниста речовина. Це була нафта. Стверджувалося, що вона має надзвичайні цілющі та відроджуючі властивості.
8.17 Північна частина пустелі Такла-Макан, на південь від Аксу, під час піщаної бурі. Хоча пісок у цій місцевості постійно рухається, досить високий рівень ґрунтових вод створює можливості для росту певним деревам.
Місто Куча було вдало розташоване в місці, де від північного шляху відходила ще одна дорога, що вела на північ через гори Тянь-Шаню до степу, що лежав за ними. Під час політичної нестабільності після занепаду династії Хань подорожувати було важко, і, зазвичай, торговці збиралися у великі каравани, які мали можливість найняти охоронців; але по тому, як династія Суй відновила порядок, невеликі каравани знову змогли подорожувати у відносній безпеці. Зібрання офіційних перепусток, написаних на шкурах або тополевій деревині в період 641–4 рр. н.е., свідчить, що каравани переважно налічували менше десяти осіб, хоча деякі були більшими, а один із них мав у своєму складі аж 40 осіб. Їх супроводжували віслюки, коні та рогата худоба, причому віслюки, ймовірно, перевозили пожитки та предмети для торгівлі.
За часів династії Хань у багатьох оазних містах стояли китайські гарнізони, але згодом, аж до включення цих земель до складу Танської імперії у 640 р. н.е., формальні прояви китайської присутності, здається, стали набагато менш виразними, хоча деякі міста мали досить велике китайське населення. Тут жила велика кількість представників інших етнічних груп, зокрема, багато согдійців, що походили з регіону між Амудар'єю і Сирдар'єю та приймали активну участь у торгівлі (с. 325-328). Багато міст вздовж південного шляху були заселені мігрантами з Гандхари, які приблизно після 200 р. н.е. прибували невеликими хвилями з північно-західної Індії через Каракорумські перевали та оселялися в таких містах, як Нія і Лоулань, що тоді входили до складу царства Крорайна, де вони вступали в змішані шлюби та асимілювалися з місцевим населенням. Вони принесли із собою систему письма харошті, яку широко використовували на території всього царства, допоки приблизно у 400 р. н.е. їй на зміну не прийшло письмо брахмі.
8.18 Скульптури з китайських поховань часто зображають іноземців (варварів), таких, як оцей військовий охоронець на захищеному обладунками коні, датований початком VI ст. н.е. Риси обличчя та вбрання відрізняють їх від китайців.
На вершині своєї могутності царство Крорайна об'єднувало більшість міст південного шляху на схід від свого суперника, Хотанського царства. Цар отримував данину від міст і сіл у своїх володіннях, і коли вони не могли платити сріблом, то робили це місцевими продуктами: мішками, кошиками, тканинами, великою рогатою худобою, вівцями, вином і збіжжям.