Тільки всі закони окремих рівнів Всесвіту, разом узяті, знову надають у підсумку досконалі Закони, які було закладено Божественною Волею в Пратворіння, в Чистодуховне Царство.
Тому мусить і зародок людського духу пройти крізь усі рівні Всесвіту, щоб їхні окремі закони на собі пережити і в собі оживити. Якщо він збере всі добрі плоди при цьому, тоді йому по-справжньому вдалося усвідомити ці закони, і тому може, за правильного, Богом бажаного їх використання увійти до Раю; дія законів приведе його туди, щоб звідти обізнаним він міг втручатися в розташовані під ним окремі рівні, допомагаючи та сприяючи їхньому руху вперед, у чому й полягає найвище завдання кожного зрілого людського духу. Переповнення ніколи не настане, оскільки сущі тепер рівні Всесвіту можуть необмежено розширюватися, бо вони ширяють у нескінченності.
Тож Царство Боже тоді ставатиме дедалі більшим, повсякчас розвиватиметься і розширюватиметься силою чистих людських духів, полем діяльности яких має стати Подальше Творіння, котрим вони можуть керувати з Раю, тому що вони самі пройшли крізь усі частини Творіння і в результаті детально вивчили їх.
Ці роз'яснення потрібні тут лише для того, щоб не виникало жодних помилок щодо посилань на Божественну Силу і силу духовну, тому що насправді є тільки одна Сила, яка виходить від Бога, з якої формуються всі її різновиди.
Хто знає про всі ці події, той ніколи не буде по-дитячому сподіватися на речі, які жодним чином не можуть статися, тому що вони перебувають поза межами окремих законів Творіння. Тож не може й Син Людський помахом своєї руки викликати катастрофи, які повинні проявитися безпосередньо. Це було б проти сущих і незмінних Законів природи. Сина Людського послано як Слугу Божого Божественною Волею, Божественною Силою при окремих основних силах, і вони прямують відтоді в новому напрямку, наданому їм у такий спосіб панівною Божественною Волею. При цьому вони діють у вказаному напрямі, однак точно у згоді з їхніми осібними законами, яких вони не можуть обійти. Напевно, при цьому виникає найбільше прискорення, але й воно завжди залишається зв'язаним у своїх можливостях.
Отже, духовне при цьому значно рухливіше й легше, тобто й швидше, ніж сутнісне. Тому сутнісне у своєму впливі потребує більше часу, ніж духовне. Тож, природно, сутнісні, тобто стихійні події, повинні відбуватися пізніше, ніж духовні. Так само, залежно від цих сил, етерноречовинне може рухатися швидше, ніж груборечовинне. Усі закони, які мусять бути виконані, не можна ні обходити, ні порушувати.
У Світлі всі ці закони відомі, і відправляння посланців-виконавців або особливих наказів спрямовані так, аби кінцеві прояви збіглися в часі, як того бажає Бог.
Витрати через людей потребували незбагненної для них величини для здійснення теперішнього Суду. Однак він працює точно, тож справді жодних затримок немає… за винятком пунктів, де потрібна співпраця людського воління. Люди ж, і лише вони, всякчас із безглуздою впертістю намагаються уникнути їх виконання або, навіть заважаючи та вороже чинячи спротив, ставати на його шляху… в марнославстві, що прив'язує до Землі.
На щастя, великий провал людства протягом земного часу Сина Божого нині вже враховано. Люди через свій провал можуть лише ускладнити земний шлях Сина Людського до певного часу, тож йому доведеться йти манівцями, прокладати обхідні шляхи, але вони неспроможні затримати угодні Богу події або, тим більше, якимось чином відсунути визначену наперед розв'язку, бо їх уже позбавлено підтримки темряви, яка додавала сили їхнім навіженствам, тимчасом мури, зведені зусиллями їхнього інтелекту, з-за яких вони, як з укриття, ще випускають отруйні стріли, скоро буде зруйновано під дією щодалі потужнішого тиску Світла. І тоді це впаде на них, і жодної милости їм не дістанеться після того зла, яке знову й знову створювало їхнє злочинне мислення. Так настане день, якого палко бажали всі спрямовані до Світла, – не затримавшись ні на годину.
57. Це моє тіло! Це моя кров!
"Хто приймає моє Слово, той приймає мене, – сказав Син Божий своїм учням, – той воїстину їсть мою плоть і п'є мою кров!"Таке значення слів, які Син Божий промовив при встановленні обряду Таємної Вечері і які він символічно відтворив трапезою на згадку про свої земні мандри. Як могло статися, що з цього приводу спалахнула палка суперечка між ученими і церквою? Цей зміст настільки простий і настільки зрозумілий, якщо людина має за основу те, що Син Божий Христос Ісус був втіленим Словом Божим.
Як міг він сказати про це зрозуміліше, ніж цими простими словами: "Хто приймає моє Слово, той їсть моє тіло і п'є мою кров!" Також він мовив: "Слово істинно є моїм тілом і моєю кров'ю!" Він мусив адже так сказати, тому що сам був Живим Словом у плоті й крові. При всіх дальших передаваннях цих слів завжди випускалося головне: вказівка на Слово, яке мандрувало по Землі! Оскільки цього не зрозуміли, то воно залишилося другорядним. Але через це всю Місію Христа було хибно сприйнято і спотворено, викривлено.
Також учні Сина Божого, попри свою віру, не мали тоді жодної можливости правильно сприйняти ці слова їхнього Майстра, як і багато чого сказаного ним ніколи не сприймали правильно. Через це і самому Христові дуже часто доводилося сумувати. Вони просто надали змісту Таємної Вечері такого вигляду, як самі сприйняли його у своїй дитячій простоті. При цьому, певна річ, не зовсім зрозумілі їм слова вони передали далі у відповідний до їхнього власного розуміння спосіб, але не так, як мислив їх Син Божий. —
Ісус був втіленим Словом Божим! Хто, отже, його Слово правильно в собі сприйняв, той прийняв і його самого.
І якщо людина запропоноване їй Слово Боже зуміє тоді в собі оживити настільки, що воно стане для неї само собою зрозумілим у її помислах і діях, то разом зі Словом вона оживить у собі також Дух Христа, тому що Син Божий був втіленим живим Словом Божим!
Людина мусить лише постаратися нарешті однораз правильно проникнути в хід цих думок. Вона не має права лише читати й базікати про нього, але мусить також спробувати хід цих думок образно оживити, що означає подумки пережити їхній зміст у живих образах. Тоді переживе вона також Таємну Вечерю по-справжньому, за умови, що пізнає в ній сприйняття Живого Слова Божого, зміст і воління якого вона, звісно, заздалегідь ґрунтовно мусить знати.
Це не так зручно, як уявляли собі досить багато віруючих. Неосмислене сприйняття Причастя не може принести їм жодної користи, бо живе, яким і є Слово Боже, хоче і мусить бути сприйняте живим. Церква неспроможна вдихнути в Причастя життя для когось іншого, якщо цей запричащуваний сам заздалегідь іще не приготував у собі місця для його правильного сприйняття.
Бачимо також картини, які намагаються відтворити прекрасний вислів: "Я стукаю!" Картини цілком правильні. Син Божий стоїть біля дверей хатини і стукає, вимагаючи впустити його. Але людина при цьому вже знову додала від власного мислення, бо крізь трохи прочинені двері в хатині видно накритий стіл. Унаслідок цього з'являється думка, що не треба відмовляти нікому, хто просить їжі та пиття. Думка прекрасна і, до того ж, відповідає Слову Христа, але такого тлумачення недостатньо. "Я стукаю!" означає більше! Милосердя є лише малою частиною змісту Слова Божого.
Коли Христос каже: "Я стукаю", – то має на увазі, що втілене в ньому Слово Боже стукає в душу людську, не прохаючи входу, але входу вимагаючи! Слово у його повному, наданому людям обсязі повинні вони сприйняти. Душа повинна свої двері для входу Слова відчинити! Якщо вона керуватиметься цією вимогою, то груборечовинні дії земної людини тоді, самозрозуміло, будуть такими, як вимагає "Слово".
Людина шукає завжди лише інтелектуального осягнення, що означає розчленування і з тим також применшення, втискування у вужчі рамки. Тому повсякчас вона наражається на небезпеку пізнавати лише уламки всього великого, як це сталося знову й цього разу.
Інкарнація, тобто втілення в людину, Живого Слова Божого мусить для земних людей назавжди залишитися таємницею, тому що початок цієї події розігрався в Божественному. Аж у Божественне, однак, не дає змоги проникнути здатність осягнення людського духу і тому перша ланка пізнішого втілення для людей залишиться недоступною. Тому й не дивно, що саме цю символічну дію Сина Божого, яка полягала в роздачі хліба й вина, людство ще й досі не спромоглося зрозуміти. Хто ж і після цього роз'яснення, яке дає йому змогу скласти правильну картину, бажає ще затято виступати проти цього, той лише наводить доказ того, що межа його осягнення зупинилася на краю Духовного. Його обстоювання колишнього цілком неприродного роз'яснення цих слів Христа свідчило б лише про безсоромну впертість.
58. Воскресіння земного тіла Христа
Досконалим є Бог, Господь! Досконала Його Воля, яка в Ньому є, і яка з Нього виходить, аби породжувати й підтримувати Діяння Творіння. Досконалі тому й Закони, які за Його Волею протинають Творіння.Досконалість, однак, унеможливлює будь-які викривлення від самого початку. Це основа, яка, безперечно, дає підставу для сумнівів у досить багатьох твердженнях! Багато вчень суперечать самі собі тим, що цілком правильно навчають Досконалости Божої, але водночас висувають найбільш суперечливі твердження й вимагають вірити в речі, які виключають Досконалість Бога та Його Волі, закладеної в Законах Творіння.
Цим, одначе, хвороботворний зародок було привнесено в численні вчення. Хробак, що їх гризе, колись мусить призвести до руйнування всієї будівлі. Крах найбільш неминучий там, де основи вчень зведено на ґрунті суперечностей, які не лише ставлять під сумнів Досконалість Бога, а й рішуче заперечують її! Це заперечення Досконалости Бога навіть належить до безумовних символів віри, прийняття яких є необхідною умовою вступу до громади.
Тут ми ведемо мову про воскресіння плоті, маючи на увазі воскресіння земного тіла Сина Божого, що більшістю людей приймається цілком бездумно, без найменших слідів розуміння.