З усіх, кого я тут знаю, вас вважаю найбільш здібним для цього.
Блад низько вклонився.
— Ваша світлість дуже люб'язні. Але...
— Тс-с-с! Ніяких "але"... якщо ви хочете, щоб ваше минуле було забуте, а майбутнє забезпечене. Вам надається чудова можливість! І ви не повинні ставитись до моєї пропозиції легковажно заради якихось там яблунь чи будь-якої іншої сентиментальщини. Ваш обов'язок — бути тут принаймні до закінчення війни. А коли війна скінчиться, ви зможете повернутися в Сомерсет до сидру чи в свою рідну Ірландію до потіну, а до того часу ви зможете чудово вжитися і з ямайським ромом.
Ван дер Кейлен зайшовся сміхом. Але на Блада жарт не вплинув, і він навіть не посміхнувся. Думками він зараз був біля Арабелли Бішоп. Вона була десь тут, у цьому будинку, але відколи він у Порт-Ройялі, вони ще не бачились. Коли б тільки в неї знайшлася хоч краплина співчуття до нього...
Та його роздуми перервав різкий роздратований голос Уіллогбі, який ніяк не міг вгамуватися і весь час докоряв за нерішучість, вказуючи на неймовірну безглуздість його легковажного ставлення до тієї блискучої перспективи, що відкривається перед ним. Опам'ятавшись, Блад вклонився лордові Уіллогбі.
— Ви маєте рацію, мілорде. Я справді нерішучий у даному разі. Але не вважайте це виявом невдячності. Коли я й вагався, то лише тому, що мав для цього інші мотиви, якими не смію турбувати вашу 'світлість.
— Певно, знову щось подібне до яблунь у садах? — зневажливо пирхнув його світлість. —
На цей раз і Блад засміявся, але в очах у нього все ще не згасав смуток.
— Безмежно вдячний вам за вашу пропозицію, мілорде, [282] і зроблю все так, як ви бажаєте. Я постараюся виправдати ваше довір'я і заслужити ласку його величності. Можете покластись на мене — служитиму чесно.
— Коли б я не був певен у цьому, то ніколи б не запропонував вам пост губернатора.
Справу було вирішено. В присутності коменданта форту Меллерда та інших офіцерів гарнізону лорд Уіллогбі виписав і засвідчив печаткою документ про призначення Блада на пост губернатора. Меллерд і його офіцери спостерігали за всією цією церемонією, витріщивши від подиву очі, але свої думки тримали при собі.
— Ну от, тепер ми змошемо займатися свої справи,— сказав ван дер Кейлен.
— Ми відпливаємо завтра вранці,— повідомив його світлість.
Блад здивувався.
— А полковник Бішоп? — спитав він.
— А це вже ваша справа, ви губернатор. Коли він повернеться, можете обійтися з ним на свій розсуд, хоч повісьте на реї його ж корабля. Він заслуговує на це.
— Завдання не з приємних, мілорде,— зауважив Блад.
— Тоді я залишу листа для нього. Думаю, що він йому сподобається.
Капітан Блад одразу ж узявся за виконання своїх обов'язків. Після всього, що тут сталося, насамперед треба було подбати про належну оборону Порт-Ройяла. Він оглянув зруйнований форт і звелів негайно приступити до йото відбудови. Потім віддав наказ витягти на берег три французьких кораблі і відремонтувати їх. Після всього цього Блад зібрав своїх піратів і з дозволу лорда Уіллогбі передав їм одну п'яту частину захоплених цінностей, запропонувавши їм вибір: або покинути Ямайку, або піти на службу до короля Вільгельма.
Чоловік двадцять із них вирішили залишитися, серед них Джеремі Пітт, Огл і Дайк, для яких, як і для Блада, після вигнання короля Якова скінчилося заслання і поневіряння на чужині. Тільки вони, та ще старий Волверстон, що зостався в Картахені, залишилися в живих із тієї групи засуджених повстанців, які втекли на "Сінко Льягас" із Барбадоса понад три року тому.
Вранці наступного дня, коли ескадра ван дер Кейлена закінчувала останні приготування перед виходом у море, у просторий кабінет губернатора, де сидів Блад, зайшов майор Меллерд і доповів, що на обрії показалася ескадра полковника Бішопа. [283]
— От і чудово,— промовив Блад.— Я радий, що Бішоп повертається ще до від'їзду лорда Уіллогбі. Наказую вам, майоре, як тільки Бішоп ступить на берег, заарештувати його і доставити сюди, до мене. Почекайте.— І він поспішно написав записку.— Негайно передайте лордові Уіллогбі на флагманський корабель адмірала ван дер Кейлена.
Майор Меллерд віддав честь і вийшов. А Пітер Блад, відкинувшись у кріслі, похмуро дивився на стелю. Так спливло кілька хвилин. Раптом почувся легенький стук у двері, і до кімнати зайшов літній слуга-негр з проханням до його високопревосходительства прийняти міс Бішоп.
Його високопревосходительство змінився на лиці. Серце його тьохнуло й завмерло. Якусь мить він сидів нерухомо, втупившись поглядом у негра, і не міг промовити й слова, тільки порухом голови висловив згоду прийняти леді.
Коли увійшла Арабелла, Блад підвівся, і якщо його блідість не була такою помітною, як у дівчини, то це тому, що його обличчя було засмагле. Якусь мить вони мовчки дивилися одне на одного. Потім Арабелла пішла йому назустріч і, затинаючись, що було незвичайним для такої спокійної і врівноваженої дівчини, надривним голосом сказала:
— Я... я... майор Меллерд щойно сказав мені...
— Майор Меллерд перевищив свої обов'язки,— перервав її Блад. Він намагався вимовити ці слова рівним спокійним голосом, і саме через це вони прозвучали хрипко і неприродно гучно.
Помітивши, як дівчина затремтіла, він враз вирішив заспокоїти її: — Ви даремно хвилюєтесь, міс Бішоп. Якими б не були наші взаємини з вашим дядьком, будьте певні, я не діятиму за його прикладом. Я не зловживатиму своїм становищем і не зводитиму з ним особисті рахунки. Навпаки, мені доведеться зловживати своєю владою, щоб захистити його. Лорд Уіллогбі порадив мені не панькатись з вашим дядечком. Я ж особисто маю намір відіслати його назад на його плантації в Барбадос.
— Я... я рада, що ви так зробите. І найбільше рада за вас.
Вона ступила терок вперед і простягла Бладові руку. Він з недовір'ям поглянув на неї. Потім вклонився.
— Розбійник і пірат не сміє торкнутися вашої руки. [284]
— Але ж ви вже не той і не другий,— відповіла дівчина, намагаючись посміхнутися.
— Та, на жаль, не вам я маю дякувати за це,— промовив він.— Думаю, нам нічого більше говорити на цю тему. До речі, можу запевнити вас, що лордові Джуліану Уейду боятися мене теж нічого. Така гарантія, безсумнівно, вам потрібна для вашого власного спокою.
— Заради вас — так. І тільки заради вас самого. Я б не хотіла, щоб ви зробили щось підле чи повелися нечесно.
— Хоч я — розбійник і пірат? — вирвалось у Блада. Вона у розпачі заломила руки.
— Невже ви ніколи не пробачите мені тих слів?
— Мушу признатися, що це мені не так легко зробити. Та після всього сказаного, яке це має значення?
Вона з хвилину задумливо дивилась на нього своїми чистими карими очима і знову простягнула йому руку.
— Я їду, капітане Блад. Оскільки ви так милостиві до мого дядька, а повернуся разом з ним на Барбадос. Навряд чи ми з вами коли-небудь зустрінемося. Невже ж ми не можемо розійтися друзями? Я знаю, що колись несправедливо осудила вас. Я ще раз прошу вас пробачити мені за це. Може, ви... може, ви попрощаєтесь зі мною?
Здавалося, що Блад стрепенувся і скинув із себе маску напускної жорстокості. Він узяв простягнену руку і, затримавши її в своїй, заговорив лагідніше, з сумом дивлячись на дівчину.
— Ви повертаєтесь на Барбадос, а лорд Джуліан теж їде з вами? — боязко заговорив він.
— Чому ви запитуєте мене про нього? — І Арабелла рішуче глянула в очі Блада.
— Як? Хіба він не виконав мого доручення? Чи, може, він щось наплутав?
— Ні, він нічого не наплутав і переказав мені все, як ви сказали. Мене дуже зворушили ваші слова. Вони примусили мене ясно зрозуміти і мою помилку, і мою несправедливість до вас. Я осуджувала вас надто жорстоко, хоч взагалі і осуджувати вас не було за що.
— А як же тепер лорд Джуліан? — запитав він, усе ще не випускаючи її руки і дивлячись на Арабеллу очима, що, немов сапфіри, горіли на його обличчі кольору міді.
— Лорд Джуліан, очевидно, поїде додому в Англію. Тут йому робити нічого. [285]
— Хіба він не просив вас... поїхати з ним?
— Просив. Я дарую вам таке недоречне запитання. У ньому раптом прокинулась божевільна надія.
— А ви? О, хвала небу! Невже ви хочете сказати, що відмовили йому, щоб... щоб стати моєю дружиною, коли...
— О! Ви нестерпні!...— Вона вирвала руку і одвернулась від нього.— Мені не слід було приходити... Прощайте! — Арабелла швидко пішла до дверей.
Блад догнав її і схопив за руку. Обличчя дівчини залилося рум'янцем, і вона пронизала його гострим, як лезо, поглядом.
— Ви поводитесь, як пірат! Відпустіть мене!
— Арабелло! — благально вигукнув він.— Що ви кажете? Невже я повинен відпустити вас? Хіба я можу дозволити вам піти звідси і ніколи більше не побачити вас? Може, ви залишитесь і допоможете мені перенести це нестерпне вигнання до того часу, коли ми зможемо разом поїхати в Англію? О, ви плачете! Що ж я сказав такого, чим довів тебе до сліз, моя голубко?
— Я... я думала, що ти мені ніколи цього не скажеш,— промовила Аррабелла, сміючись крізь сльози.
— Люба моя, але ж тут був лорд Джуліан, красивий, знатний...
— Для мене завжди був тільки ти один, Пітер...
їм, звичайно, багато треба було сказати одне одному, дуже багато! Вони сіли поруч, щоб поговорити. А час летів, і губернатор Блад забув про всі свої обов'язки. Нарешті він дійшов до кінця свого шляху. Його одіссея скінчилась.
А тим часом ескадра Бішопа кинула якір на рейді, і незадоволений полковник зійшов на мол, де його чекали ще більші неприємності. Лорд Джуліан супроводжував його на берег.
Для зустрічі Бішопа вишикувався загін морської піхоти. Попереду стояв майор Меллерд і ще два чоловіки, незнайомі губернаторові: один маленький, сухорлявий, а другий — огрядний велетень.
Майор Меллерд підійшов до Бішопа.
— Полковнику Бішоп! Я маю наказ арештувати вас. Вашу шпагу, сер!
Бішоп витріщився на нього, багровіючи.
— Що за диявольщина?.. Арештувати? Мене?
— За наказом губернатора Ямайки,— сказав маленький сухорлявий чоловічок, що стояв позаду майора Меллерда. [286]
Бішоп рвучко обернувся до нього.
— Губернатора? Ви божевільний! — Він поглянув спочатку на одного незнайомого, потім на другого.— Адже губернатор тут — я!
— Ви були ним,— сухо відказав маленький чоловік.— Але у вашу відсутність становище змінилося.