Але він вважав своїм головним суперником ось цього кандидата...
Тепер на екрані був чоловік років шістдесяти п'яти. Він виголошував застільну промову перед гуртом поважних добродіїв, що субсидували його передвиборну кампанію. То було вельми добропристойне, схильне до ожиріння й до запорів товариство — здавалося, ті ділки присвоїли собі монопольне право на такий вигляд завдяки своїй приналежності до Великої Давньої Партії.
— Це Гаррісон Фішер, — пояснив Гермен. — Виборці третього округу посилають його до Вашингтона що два роки, починаючи від шістдесятого. Він значна постать у палаті представників, засідає у п'яти комісіях і очолює комісію в справах зелених насаджень і водних шляхів. Усі чекали, що він легко здолає молодого Девіда Боуза. Одначе ні Фішер, ні Боуз не взяли до уваги темну карту в колоді. Ось вона, ця карта...
На екрані змінився кадр.
— О боже! — мовив Джонні.
А Четсворт голосно засміявся й ляснув себе по стегнах.
— Ви собі уявляєте?
Нічого схожого на мляву байдужість публіки на автостоянці біля супермаркету. Нічого схожого на поважну ділову атмосферу в Гранітній залі готелю "Хілтон" у Портсмуті. Грег Стілсон стояв на помості при в'їзді в свій рідний Ріджуей. За його спиною бовваніла статуя солдата федерального війська в насунутому на очі кашкеті й з рушницею в руках. Перегороджену вулицю виповнював знавіснілий від захвату натовп, переважно молодь. На Стілсоні були вицвілі джинси та армійська сорочка з двома нагрудними кишенями; на одній вишито напис "Даєш мир!", на другій — "Хай живе яблучний пиріг!" На голові в нього стриміла хвацько зсунута на потилицю каска будівельника-монтажника з наліпленою спереду зеленою емблемою Американського екологічного товариства. Поруч стояв якийсь візок з нержавіючої сталі. З динаміків лунав голос Джона Денвера, що співав: "Хвалити бога, я хлопчина з ферми".
— А що то за візок? — спитав Джонні.
— Побачите, — відказав Четсворт, і далі широко посміхаючись.
Гермен провадив свою розповідь:
— Темна карта — це Грег Еммес Стілсон, сорока трьох років, колишній роз'їзний торговець від методистського товариства "Американська праведна путь", колишній маляр, а свого часу й закликач дощу в Окла-хомі, де він виріс.
— Закликач дощу... — здивовано промовив Джонні.
— О, це одна з підвалин його програми, — сказав Четсворт. — Якщо його оберуть, ми матимемо скільки завгодно дощу.
Гермен зауважив:
— Політична платформа Стілсона... ну, скажімо так — досить несподівана.
Джон Денвер закінчив пісню гучним викриком, і натовп радісно підхопив його. Потім заговорив Стілсон, і голос його, посилений потужними динаміками, розкотисто гримів. Складна акустична система відтворювала його мову дуже чисто, й було виразно чути кожний нюанс голосу. Від того голосу Джонні стало не по собі. В ньому переважали крикливі, вимогливі, мало не істеричні ноти, наче в якогось фанатичного проповідника-євангеліста. Було видно, як з губ промовця злітають бризки слини.
— Ви спитаєте, що ми будемо робити у Вашингтоні? Чого ми націлилися на той Вашингтон? — кричав Стілсон. — І яка в нас політична платформа? Наша платформа, друзі й земляки, це п'ятеро гасел, п'ятеро добрих давніх гасел! Що це за гасла? Зараз скажу. Перше: Геть словоблудів і нероб!
Над натовпом прокотився схвальний рев. Хтось почав жбурляти в повітря повні жмені конфетті, хтось загорлав: "Ур-р-ра-а-а!" Стілсон нахилився вперед.
— А хочете знати, навіщо я напнув оцю каску? Я вам скажу, друзі й земляки. Коли ви пошлете мене у Вашингтон, я в цій касці усіх їх там протараню! Попру на них напролом, отак!
І, на превеликий подив Джонні, Стілсон по-бичачи пригнув голову й з пронизливим войовничим погуком узявся розгойдувати поміст, на якому стояв. Роджер Четсворт аж зігнувся на стільці, заходячись невтримним реготом. А натовп на екрані шаленів. Стілсон відступив від краю помосту, зняв свою монтажницьку каску й метнув її в натовп. За неї вмить зчинився справжній бій.
— Гасло друге! — крикнув Стілсон у мікрофон. — Викинути геть з уряду кожного, від найнижчого до найвищого, хто, маючи законну дружину, розважається в ліжку з усякими там дівчатками! Хай собі бахурює, але не за рахунок платника податків!
— Що він верзе? — спитав Джонні, розгублено кліпаючи очима.
— Ну, це він ще тільки входить у раж, — відповів Четсворт. Тоді втер очі, що засльозились від сміху, і зайшовся в новому нападі.
Джонні аж ніяк не поділяв його веселощів.
— Гасло третє! — ревнув Стілсон. — Геть усе, що забруднює навколишнє середовище! Ми зберемо всю ту погань у пластикові мішки й запустимо в космос! На Марс, на Венеру, на кільця Сатурна! У нас буде чисте повітря, в нас буде чиста вода, і все це буде в нас через півроку!
Натовп знавіснів від захвату. Та багато хто, помітив Джонні, мало не падав від реготу, як і. Роджер Четсворт поруч нього.
— Гасло четверте! Даєш удосталь газу й нафти! Годі панькатися з тими арабами, час уже взяти бика за роги! Не допустимо, щоб старі люди в Нью-Гемпширі перетворювалися на бурульки, як було минулої зими!
Ці слова також викликали схвальний рев. Минулої зими одну літню жінку з Портсмута знайшли мертву в її помешканні на третьому поверсі: вона замерзла, бо газова компанія відключила в неї газ за затримку плати.
— Рука в нас міцна, і нам це до сили, друзі й земляки! Чи, може, хтось тут сумнівається в нашій силі?
— Ні-і-і-і! — ревонув у відповідь натовп.
— І останнє гасло, — промовив Стілсон і підійшов до металевого візка. Тоді відкинув покришку, і з-під неї шугнула пара. — Гарячі сосиски! — Він запустив обидві руки у візок, почав вихоплювати звідти повні жмені сосисок і кидати їх у натовп. Гарячі сосиски розліталися на всі боки. — Кожному чоловікові, кожній жінці, кожній дитині в Америці — гарячі сосиски! Коли ви посадите Грега Стілсона в палату представників, ви зможете сказати: Гарячі сосиски! Нарешті хтось подбав і про це!
Картинка на екрані змінилася. Тепер там показували гурт патлатих молодиків, схожих на мандрівну рок-групу, що розбирали поміст. Ще троє таких самих підмітали сміття, яке лишилося після натовпу. Джордж Гермен закінчував свою розповідь:
— Кандидат від демократів Девід Боуз назвав Стілсона звичайнісіньким блазнем, що намагається стромляти палиці в колеса демократичного поступу. Гаррісон Фішер висловився різкіше. На його думку, Стілсон — цинічний ярмарковий гендляр, що перетворює вільні вибори в дешевий балаган. У своїх промовах перед виборцями він незмінно називає незалежного кандидата Стілсона першим і єдиним членом Американської партії гарячих сосисок. Але факт залишається фактом: за даними опиту, проведеного нашою телекомпанією у третьому виборчому окрузі Нью-Гемпширу, за Девіда Боуза висловилося двадцять відсотків виборців, за Гаррісона Фішера — двадцять шість, а за самодіяльного Грега Стілсона — аж сорок два відсотки. Звісно, до виборів ще далеко, і це співвідношення може змінитись. Та на сьогодні Грег Стілсон спромігся завоювати коли не уми, то серця виборців Нью-Гемпширського третього округу.
На екрані з'явився сам Джордж Гермен, узятий в об'єктив по груди, так що руки лишалися поза кадром. Та ось він підняв руку — в ній була сосиска. Він одкусив чималий шматок і сказав:
— Репортаж із Ріджуея, штат Нью-Гемпшир, вів коментатор Сі-бі-ес Джордж Гермен.
Його змінив на екрані той-таки Уолтер Кронкайт, що сидів у телестудії і осміхався.
— Гарячі сосиски, — мовив він і знов осміхнувся. — Отакі справи...
Джонні встав і вимкнув телевізор.
— Просто очам своїм не вірю, — сказав він. — Невже той тип — справді кандидат? Це не жарт?
— Ну, це як хто розуміє, — з посмішкою відказав Четсворт. — Одначе балотується він насправді І хоч сам я вроджений республіканець, та мушу визнати, що той Стілсон чимось мене тішить. Ви знаєте, що він найняв собі за охоронців команду колишніх хуліганів-мотоциклістів? Справжні залізні вершники. Може, й не "Ангели пекла", але теж добряча шпана. Кажуть, він їх перевиховав.
Бандити на мотоциклах у ролі охоронців. Джонні це аж ніяк не подобалося. Колись такі самі залізні вершники вже охороняли порядок під час безплатного концерту "Роллінг стоунз" на Алтамонтському треку в Каліфорнії. Нічого доброго з того не вийшло.
— І нікого не тривожить ця... моторизована банда?
— Ну, так не можна сказати. Поводяться вони цілком пристойно. До того ж Стілсон має в Ріджуеї славу неабиякого фахівця з перевиховання юних правопорушників.
Джонні недовірливо гмукнув.
— Ви бачили його, — кивнув Четсворт на екран телевізора. — Це блазень, Джонні. Він влаштовує таку виставу на кожному передвиборному мітингу. Шпурляє в натовп каску — він їх уже, мабуть, із сотню розкидав, — роздає гарячі сосиски. Атож, він блазень, ну то й що? А може, людям іноді й потрібна отака комічна розрядка. У нас дедалі гірше з нафтою, інфляція помалу, але нестримно виходить з-під контролю, на рядового американця ліг небувалий тягар податків, а до всього ми, як видно, оберемо президентом отого пустоголового базікала із Джорджії . От людям і хочеться час від часу трохи посміятись. Та ще дужче їм хочеться дати відкоша політичним верховодам, що видимо неспроможні розв'язати жодної проблеми. А Стілсон нікому не вадить.
— Бо ширяє в космосі, — докинув Джонні, і обидва засміялися.
— У нас же повно дурноверхих політиків, — сказав Четсворт. — У Нью-Гемпширі маємо Стілсона, що хоче вистелити собі дорогу в Капітолій гарячими сосисками. В Каліфорнії є Хаякава. А візьміть ви нашого губернатора, Мелдріма Томсона. Торік він надумав озброїти Нью-Гемпширську національну гвардію тактичною ядерною зброєю. Як на мене, то це вже справжнісіньке божевілля.
— Ви хочете сказати, хай собі виборці третього округу посилають того провінційного бевзя представляти їх у Вашингтоні?
— Ви не розумієте, Джонні, — терпляче мовив Четсворт. — А погляньте на все це очима самих виборців. У тому третьому окрузі живе переважно робочий люд і дрібні крамарі. В них там у віддалених районах донедавна й розваг ніяких не було. Вони дивляться на Девіда Боуза й бачать честолюбного хлопчиська, що сподівається здобути перемогу на виборах, бо вправно ляпає язиком і трохи схожий на Дастіна Гофмена . Що ж вони — мають вважати його за свою людину тільки тому, що він ходить у джинсах?
А тепер візьмімо Фішера.