Світлий круг місяця, що стояв навпроти ротонди, за садом, ніби завмер на одному місці, ніби дивився у чеканні, виблискував серед дальніх дерев і близьких розкидистих яблунь, змішуючи своє світло з їх тінями. Там, де світло проливалося, було яскраво, прозоро, у тіні ж строкато і таємниче… І вона, у чомусь довгому, темному, шовковисто-блискучому, підійшла до вікна, теж так таємниче, нечутно…
Потім місяць сяяв уже над садом і дивився прямо в ротонду, і ми почергово говорили – вона, лежачи на постелі, я, стоячи навколішках поруч і тримаючи її руку:
— Тої страшної ночі з блискавками я любив уже тільки тебе одну, ніякої іншої пристрасті, крім найпалкішої і чистої пристрасті до тебе, в мені вже не було.
— Так, з часом я все зрозуміла. І все ж таки, коли раптом згадувала ці блискавки, зразу ж після згадки про те, що за годину перед тим було у алеї…
— Ніде в світі немає подібної до тебе. Коли я в кімнаті дивився на цю зелену чесучу і на твої коліна під нею, я відчував, що готовий вмерти за один дотик до неї губами, тільки до неї.
— Ти ніколи, ніколи не забував мене всі ці роки?
— Забував тільки так, як забуваєш, що живеш, дихаєш. І ти правду сказала: немає нещасної любові. Ах, ця твоя оранжева сорочечка і вся ти, ще майже дівчинка, що промайнула того ранку, першого ранку моєї любові до тебе! Потім твоя рука в рукаві малоросійської сорочки. Потім нахил голови, коли ти читала "Обрив" і я бурмотів: "Наталі, Наталі!"
— Так, так.
— А потім ти на балу – така висока і така страшна в своїй вже жіночій красі, — як я бажав померти тої ночі в захваті своєї любові і загибелі! Потім ти зі свічкою в руці, твій траур і твоя непорочність у ньому. Мені здавалось, що святою стала та свіча біля твого обличчя.
— І от ти знову зі мною і вже навіки. Але навіть бачитися ми будемо рідко – хіба можу я, твоя таємна дружина, стати твоєю відомою усім коханкою?
_________
В грудні вона померла на Женевському озері в передчасних родах.
4. 04. 41