Скажу тобі щиру правду, мерців я завжди боявся, але від сьогодні я почну вірити і в перевертнів, і в домовиків...
— Хіба маєте інший вихід? — відповідає йому кравець.— Спробуйте не вірити! Ану, нехай до вас причепиться якась нечиста сила і почне витівати з вами свої штуки: перекине чавун з борщем, виллє воду, вип'є молоко з усіх кринок, поб'є всі горщики, вкине вам у ліжко кішку, а кішка лежатиме у вас на серці, як десять пудів тягару, а ви не зможете ворухнутись, а коли прокинетесь уранці, кішка дивитиметься вам у вічі, як тая грішна людина...
— Годі! Годі! — каже орендар, спльовує і відмахується від нього руками й ногами.— Годі тобі проти ночі розказувати таке страхіття!
— Бувайте мені здорові, реб Додю, не гнівайтесь, що я вам трохи надокучив; ви ж знаєте, що я в цьому не винний, як сказано в біблії: не мала баба клопоту... На добраніч!
Розділ 9
Повернувшись додому, кравець увійшов у хату трохи сердитий, широко розчинив двері з наміром вилаяти свою дружину, як вона того заслужила: але він стримався, подумавши: "Ет, баба лишається бабою! Нехай моє переходить!" І, в ім'я миру в сімействі, він розповів дружині щойно вигадану брехню.
— Чуєш, Ципа-Бейла-Рейзю, серденько моє? Мене, очевидно, все-таки поважають. Ну, те, що вчитель з його дружиною дістали від мене — про це годі й казати; я завдав їм чосу, скільки влізло в них! А крім того, я їх потягнув до рабина, і рабин ухвалив, що вони повинні платити штраф, бо коли така людина, як Шимон-Еля, приходить купувати козу, це для них мусить бути найбільша честь, бо ж Шимон-Еля, каже рабин, це така людина, що...
Ципа-Бейла-Рейзя, однак, не схотіла вислухати до кінця солодкі слова, що їх кажуть про її чоловіка. Вона хо-ііла швидше побачити справжню козу, яку привів її чоловік. Отож, схопивши горщик, вона вибігла в сіни видоїти козу. Не проминуло багато часу, і Ципа-Бейла-Рейзя влетіла в хату уже без слів; вона схопила Шнмон-Елю, вибачайте, ззаду за комір і трьома добрими стусанами викинула геть разом з його гарною козою, щоб їхнього духу не було в хаті!..
Лишився кравець надворі із своєю гарною козою, навколо нього зібралася ціла купа чоловіків, жінок і дітей. Вони слухали чудасію, яку розповідав їм Шимон-Еля, нібито ця коза, що її налигав своїм поясом, є коза тільки там, у Козодоївці, там вона доїться і дає молоко, але тільки-но він прибуває з нею сюди, вона перестає бути козою... Шимон-Еля присягався усіма святими, що він сам бачив па власні очі, як у рабина в хаті її видоїли й надоїли повну дійницю молока... Багато людей зупинялись, оглядали козу досить пильно, перепитували все з початку, ще раз і ще раз, і дуже дивувались... Інші сміялись, брали на глум, жартували, а інші похитували головою, спльовували і казали:
— Нічого собі коза! Це така коза, як я рабинова жінка.
— А що ж це?
— Перевертень! Хіба ви не бачите, що це перевертень?..
Слово "перевертень" підхоплюється всім натовпом; розповідають різні пригоди з перевертнями, що трапились тут у Злодіївці, у Козодоївці, у Ямполі, у Пиши-Ябеді, у Хаплаповичу, у Печихвості — у цілому світі! Хто не знає пригоди з Лейзер-Волфовим конем, якого мусили вивести за околицю міста, убити і поховати без савана?.. Чи, наприклад, хто не чув пригоди з чверткою курки, яку подали в суботу на стіл, а вона почала ворушити крильцем?.. І ще багато подібних до цього пригод.
Коли Шимон-Еля рушив з місця, щоб іти далі, його супроводила ціла юрба хлопчаків з великим галасом. Вони кричали йому вслід:
— Ура, отченашник! Ура, дійний кравець!
Весь натовп сміявся, за боки брався від реготу.
Тут уже Шимон-Елі допекло; мало того, що у нього таке нещастя, то ного ще беруть на глум! Він подався з козою через усе місто, зияв гвалт у товаристві "Праведний трудівник". Як то! Чого вони мовчать? Він їм розповів усе, що з ним утнули в Козодоївці, показав їм козу... Товариство негайно послало по горілку і ухвалило, що треба йти до рабина, до його помічників-суддів і до решти поважних людей міста. Як то! Де це чувано таке неподобство? Злапали бідного єврея-кравця, видурили в нього останніх кілька карбованців, продали йому нібито козу, а вперли біс батька зна що! Та ще беруть його на глум ось уже вдруге! Такого не бувало навіть у Содомі!
І товариство "Праведний трудівник" прийшло до рабина, до його помічників-суддів і до решти поважних людей міста, зняло гвалт перед ними, висловило своє обурення. Як то! Де це чувано таке неподобство? Злапали бідного єврея-кравця, видурили в нього останніх кілька карбованців, продали йому нібито козу, а вперли біс батька зна що ось уже вдруге! Такого не бувало навіть у Содомі!..
І рабин з помічниками-суддями та з поважними людьми міста вислухали скаргу, зібралися всі ввечері у рабина на збори і вирішили, щоб тут-таки на місці сісти та написати ущипливого листа козодоївським рабинам, їхнім по-мічникам-суддям та поважним людям міста. І злодіївські рабинп, їхні помічники-судді та решта поважних людей міста сіли та написали листа до козодоївських рабинів, суддів та поважних людей міста біблейською мовою в дуже гарному стилі. Ось цей лист слово в слово:
"Вельмиповажаним і високошановним рабинам, суддям, мудрецям, видатним талантам, підвалині світу, стовпам велетенським, що на них увесь дім єврейський спирається, уклінний привіт! Мир вам, і в мирі хай проживають усі євреї вашої святої общини у Козодоївці! Привілля і достаток хай дарує їм господь бог, амінь!
Оскільки до вух наших долинула була чутка, що великої кривди заподіяно одному з городян наших, реб Ши-мон-Елі синові реб Бендіт-Лейби кравця, якого прозивають Шимон-Еля-отченашник, а саме: двоє з ваших людей, вчитель талмуда реб Хаїм-Хона з його шановною дружиною Темою-Гітею, хай живе довгії літа, видурили хитрощами у нашого кравця гроші в сумі шість з половиною карбованців сріблом, а ці гроші поклали собі в калитку, витерли губи і кажуть: "Ми не вчинили кривди!" А так не личить робити в євреїв! Ми всі, що нижче підписані, свідчимо, що цей кравець бідний ремісник, має повну хату дітей і здобуває на прожиток чесною власною працею, а цар Давид ще в древні часи сказав у псалтирі: плоди тяжкого труда твого як їстимеш — буде тобі втіш-по і добре. Кажуть на це мудреці наші: втішно на землі і добре на тім світі. Тим-то з проханням звертаємось ми до вас, щоб ви вчинили пильний розслід тому, що там сталося, і ваш присуд щоб, наче сонце, засяяв ясно і щоб ви своїм вироком добилися одного з двох: або щоб повернули кравцеві його гроші, або щоб йому видали його козу, що її він купив, бо коза, яку він привів сюди, це зовсім не коза!.. Це може засвідчити вам усе місто під святою присягою... І нехай буде мир між людьми, як наші мудреці казали: нема ще такого іншого благословенного дарунка для людей, як мир. Мир хай буде вам, мир найдальшому і найближчому, мир усім, амінь!
Від нас, рабів ваших, вітання вам, чиїх мізинців ми не варті.
Рабин син рабина, благословенна його пам'ять... Суддя син рабина, благословенна його пам'ять... Ворух Капота, Зорех Пупок, Фішл Викидайло, Хаїм Лопуцьок, Шел Качан, Мотл Квач, Єшія-Герш Киш-Киш"
Р с з д і л 10
Тієї ночі світив місяць, поглядаючи вниз на Злодіївку з її темними, напіврозваленими хатинками, що стоять, збившись докупи, без подвір'їв, без деревець, без парканів... На цвинтар скидається місто вночі, на старий цвинтар із старими надгробками, переважна частина яких стоїть нахилившись, неначе навколішках, а багато з них давно вже упало б, якби не були підперті колодами. І хоча повітря там було не дуже високого гатунку, а запахи з базару та з синагогального подвір'я допливали не дуже приємні і курява була густа та підносилась високо, наче мур, а проте всі мешканці міста вийшли надвір,— чоловіки і жінки, старі і малі,— щоб подихати свіжим повітрям після душного, пекучого дня. Всі посідали на призьбах трохи погомоніти, теревені всякі точити чи просто так дивитися вгору на небо, придивлятися до подоби місяця з мільйонами мільйонів зірок, що їх, навіть маючи сто голів на плечах, неможливо полічити.
Тієї ночі Шимон-Еля тинявся сам по всіх завулках із своїм скарбом, що його він придбав у Козодоївці, пильнував, щоб хлопчаки-урвиголови не побачили його. Він мав намір, коли розвидниться, знову вирушити в дорогу, а тим часом він завернув до акцизнички Уді в шинок, щоб взяти чарку горілки і вилити перед нею все наболіле на серці, попросити в неї поради з приводу лиха, що звалилось на його голову.
Акцизничка Удя була вдова, розумна голова, у дружніх відносинах з начальством, а до всіх ремісників міста ставилась, як добра сестра. Звідки взялося прізвисько акцизничка? Через одну пригоду. За дівоцтва вона була дуже вродлива, краля мальована. Одного разу, проїжджаючи Злодіївку, якийсь акцизник, дуже багата людина, побачив її, коли вона несла гусей до різника: акцизник зупинився і запитав у неї:
— Дівчино, чия ти?
Вона застидалась, засміялась і втекла, з того часу їй дали прізвисько акцизничка... Інші кажуть, що акцизник після того був у неї вдома, розмовляв з її татом, винокуром Нехем'є, хотів одружитися з нею, взяти її без копійки посагу, та ще доплатити її татові. Уже навіть мало не відбулися заручини, але в містечку почався поговір, і сватання розладналось. А вона потім вийшла заміж, тишком-нишком справивши весілля з якимсь небораком, хворим на чорну неміч; вона дуже плакала, не хотіла брати шлюб, усе місто тоді йшло ходором з цього приводу. Казали, що вона була закохана в того акцизника, і склали про неї пісеньку, якої співають жінки і дівчата ще й досі у Зло-діївці; пісенька починається так:
Світив ясний місяць, Уже пізня ніч була, А Удичка сидить на призьбі...
а кінчається пісня такими словами:
Люблю тебе, ти любонько,
Люблю без краю,
Не можу жить без тебе!
Отака була акцизничка Удя, і перед нею виливав наш кравець наболіле серце: розповідав усе, що в нього в душі робиться, та просив, щоб вона йому дала пораду, що робити:
— Що робити? Ви ж, як каже цар Давид у "Пісні пісень" *, чорнява і гарна — хто тільки вродливий, а ви ще і розумна... Дайте мені пораду, що робити?
— Що можна робити? — каже до нього Удя і спльовує.— Ви хіба не бачите, що це перевертень? Навіщо вам панькатись із цією халепою? Візьміть краще і викиньте його під три чорти! Вас може спіткати, крий боже, те саме, що мою тітку Перлю, хай їй земля пером, вона вже давно на тому світі.
— А саме? — запитує Шимон-Еля перелякано.
— А саме,— зітхнувши, каже Удя.— Моя тітка Пер-ля, хай царствує, була чесна богобоязлива жінка.