Каспіян наказав розгорнути попереду своє знамено, трубач засурмив, а воїни з суворими обличчями оголили мечі і маршем рушили по вулиці, аж земля застугоніла. Ранок видався сонячним, тож їхня зброя виблискувала так, що мало хто міг витримати це видовище.
Спершу прибульців вітали тільки ті, кого попередив Бернів посланець, — вони знали, що має трапитись і чекали цього. Але згодом до них приєдналися діти — шанувальники процесій, яких їм так мало доводилось бачити. А тоді — школярі, котрі також полюбляли процесії, а ще сподівались, що, чим більше гамору та неспокою зчиниться навколо, тим більше шансів, що завтра відмінять уроки в школі. А тоді з вікон та дверей повистромляли голови всі бабусі і почали балакати між собою та вітати прибулих — адже це був король, хіба губернатор може до нього дорівнятись? Тут ще доєдналися молоді жінки — цього разу через Каспіяна, Дриніяна та решти красунчиків. За ними з'явилися молоді чоловіки — довідатись, на кого це дивляться молоді жінки, тож, на той момент, коли Каспіян дістався замкової брами, горланило вже ціле місто. А в замку сидів Ґампас, загрузнувши та заплутавшись у рахунках, формулярах, правилах та вказівках, — і він почув галас.
Перед ворітьми замку трубач Каспіяна заграв на трубі і закричав:
— Відчиніть королю Нарнії, який прибув до свого відданого та улюбленого слуги, губернатора Самотніх Островів!
На той час на островах усе робилося незграбно та неоковирно. Тільки-но бічні двері прочинилися, звідтіля вийшов розхристаний парубок в брудному та зношеному капелюсі замість шолома на голові та іржавим списом в руці. Побачивши перед собою блискучі постаті, він закліпав очима.
— Снельможсть-не-мож, — пробурмотів він, маючи на увазі "Його ясновельможність не може вас прийняти". — Ніяких співбесід без домовленостей між дев'ятою і десятою ранку другої суботи кожного місяця.
— Оголи голову перед Нарнією, ти, собацюро, — прогримів лорд Берн і завдав йому удару рукою в залізній рукавиці, від чого у того капелюх злетів додолу.
— Гов! Це шо за чортівня? — почав було сторож, та ніхто на нього не зважав. Двоє Каспіянових людей увійшли в бокові двері і після нетривалого змагання з поіржавілими засувами та болтами, розчахнули обидві стулки брами. І ось король та його почт опинилися на подвір'ї. Тут ліниво походжали охоронці губернатора, і ще кілька їх, витираючи роти, з'явилося з різних дверей. Хоча їхня зброя і була у нікчемному стані, та ці парубки могли б завдати жару, якби ними вправно керували або якби вони знали, що відбувається. Це був напружений момент. Та Каспіян не дав їм часу на роздуми.
— Де ваш капітан? — запитав він.
— Ну, це я, певною мірою, якщо ви знаєте, про що я, — мовив розімлілий та дженджикуватий молодик без обладунків.
— Ми бажаємо, — сказав Каспіян, — щоб наш королівський візит на Самотні Острови, наші володіння, викликав, наскільки це можливо, втіху у наших вірнопідданих, а не жах. Якби це було не так, я мусив би дещо сказати про стан обладунків та зброї ваших людей. Але це правда, тож вас пробачено. Накажіть розкоркувати діжу вина, щоб ваші люди могли випити за наше здоров'я. Проте завтра опівдні я бажаю бачити їх на цьому подвір'ї, і нехай вони виглядають, як воїни, а не волоцюги. Подбайте про це, щоб уникнути нашого крайнього несхвалення.
Капітан вирячив очі, та Берн тут же закричав:
— Тричі слава нашому королю! — і солдати, які почули про бочку вина, — навіть якщо більше нічого не зрозуміли — приєднались до хору.
Тоді Каспіян наказав більшості своїх людей залишитися на подвір'ї. А сам разом із Берном, Дриніяном та чотирма іншими увійшов до зали.
За столом, у найдальшому кутку, оточений секретарями, сидів його ясновельможність губернатор Самотніх Островів. Ґампач виявився чоловіком, жовчним на вигляд. Його волосся, колись руде, тепер було майже сивим. Він зиркнув на незнайомців, котрі увійшли до приміщення, а тоді знову опустив очі в папери, автоматично промовляючи:
— Жодних інтерв'ю без домовленостей, за винятком часу між дев'ятою та десятою ранку другої суботи.
Каспіян кивнув Бернові та відступив убік. Берн та Дриніян виступили вперед і взялися за протилежні кінці столу. Вони зрушили його і пожбурили в інший бік зали. Стіл перекинувся, і з нього розлетілися навсібіч каскади листів, досьє, скляночок з чорнилом, ручок, сургучів та документів. А тоді — не грубо, а твердо, наче їхні руки — це сталеві лещата, вони витягли Ґумпаса з крісла і поставили навпроти, на відстані кількох метрів. Каспіян відразу ж сів у крісло і поклав свого оголеного меча на коліна.
— Мілорде, — мовив він, зосередивши погляд на Ґумпасі, — ми сподівались від вас іншого прийому. Я король Нарнії.
— Я не отримував кореспонденції з цього приводу, — сказав губернатор. — І жодного протоколу. Нас ні про що не повідомляли. Це не за правилами. Я з радістю розгляну будь-яку заяву…
— Ми прибули, щоб довідатись, як ваша ясновельможність веде справи, — продовжив Каспіян. — Особливо я вимагаю пояснень щодо двох пунктів. Перший — я не знайшов запису про те, що корона Нарнії протягом останніх ста п'ятидесяти років отримувала від цих островів данину.
— Це питання ми підніматимемо на раді наступного місяця, — сказав Ґумпас. — Якщо вирішать, що слід створити розслідувальну комісію, котра на першій зустрічі наступного року доповість про фінансову історію островів, то чому…
— Крім того, у наших законах виписано дуже чітко, — казав далі Каспіян, — що коли данину не було отримано, борг повинен зі свого гаманця виплатити губернатор Самотніх Островів.
На це Ґумпас зреагував живим зацікавленням.
— О, про це не може бути й мови, — сказав він. — Це неможливо економічно, ммм… Ваша Величність, мабуть, жартує.
Про себе ж він міркував, чи існує спосіб позбутися непроханих відвідувачів. Якби він знав, що в розпорядженні Каспіяна лише один корабель та його команда, він ввічливо поговорив би з ним, наказавши оточити та вбити гостей протягом ночі. Та він бачив учора військовий корабель, що рухався вниз проливом, бачив, як той сигналив своїм супутникам. Тоді він ще не знав, що це корабель короля, оскільки не було гарного вітру, який розгорнув би прапор із золотим левом, тож чекав подальшого розвитку подій. Зараз губернатор уявляв, що на Каспіяна у Бернстеді чекає цілий флот. Ґумпасові й на думку не спадало, що хтось наважився б увійти в Нерровгейвен, аби захопити острови, з менш ніж п'ятьма десятками людей. Безперечно, сам він ніколи такого не втнув би.
— По-друге, — вів далі Каспіян, — я хочу знати, як ви допустили таке відразливе, непристойне зростання торгівлі рабами, що суперечить усім давнім звичаям та поведінці наших домініонів.
— Це неуникна необхідність, — відповів його ясновельможність. — Запевняю, що це вагома частина економічного розвитку островів. Від цього залежить наше сьогоднішнє бурхливе процвітання.
— Навіщо вам раби?
— На експорт, Ваша Величносте. Продаємо їх здебільшого в Келормен, хоч є й інші ринки. Ми — визначний торгівельний центр.
— Іншими словами, — сказав Каспіян, — вони вам не потрібні. Скажіть мені, яку вони виконують роль крім того, що наповнюють грошима кишені таких, як Паґ?
— Ніжні роки Вашої Величності, — сказав Ґампас, скорчивши міну, що здавалася йому батьківською посмішкою, — навряд чи роблять можливим здатність розуміти економічні проблеми. У мене статистика, графіки…
— Ніжні мої роки чи ні, — мовив Каспіян, — та я розумію торгівлю рабами зсередини не гірше вашої ясновельможності. І я не бачу, щоб вона приносила на острови м'ясо чи хліб, пиво чи вино, деревину чи капусту, книжки чи інструменти, чи музику, чи коней, чи обладунки, чи інші цінності. Приносить чи ні — торгівля мусить бути припинена.
— Але ж це поверне час назад, — мало не задихнувся губернатор. — Ви чули про розвиток, прогрес?
— Я бачив їх іще в зародку, — відповів Каспіян. — В Нарнії ми називаємо їх "Гірше не буває". Торгівлю слід припинити.
— Я не можу взяти на себе відповідальність за такі дії, — сказав Ґумпас.
— Ну що ж, — мовив Каспіян, — тоді ми звільняємо вас від обов'язків. Лорде Берн, підійдіть-но.
І не встиг Ґумпас усвідомити, що відбувається, Берн уже стояв на колінах, взявшись руками за долоні короля і приймаючи клятву про керування Самотніми Островами у відповідності до давніх звичаїв, прав, традицій та законів Нарнії.
Каспіян мовив:
— Гадаю, досить з нас уже губернаторів, — і зробив Берна графом, графом Самотніх Островів.
— А щодо вас, мілорде, — мовив він до Ґумпаса, — я пробачаю вам вашу заборговану данину. Однак до завтрашнього полудня вас та ваших людей в замку бути не повинно — тут тепер резиденція графа.
— Послухайте, все це чудово, — втрутився один із Ґумпасових секретарів, — але, сподіваюсь, що ви, панове, нарешті припините цю комедію і дозволите нам попрацювати. Проблема, що лежить перед нами…
— Проблема в тому, — сказав граф, — яким чином ви з рештою наволочі заберетеся звідси: зі штурханами чи без них. Вибирайте, що вам до смаку.
Коли все було полюбовно залагоджено, Каспіян замовив коней: у замку їх було кілька, хоча й занедбаних — і разом з Берном, Дриніяном та кількома іншими людьми вирушив до міста, на ринок рабів. Ринок містився у видовженій присадкуватій будівлі поблизу гавані. Те, що відбувалося всередині, нагадувало будь-який інший аукціон. Всередині зібрався чималий натовп, і Паґ на підвищенні хрипко горлав:
— А зараз, панове, лот двадцять третій. Чудовий теребинтський робітник-селянин, підійде для копалень чи галер. Молодший двадцяти п'яти років. Зуби непогані. Гарний, чорнявий парубок. Зніми з нього сорочку, Такеє, нехай добродії подивляться. Он які м'язи! А погляньте на груди! Десять кресцентів від добродія в кутку. Ви, мабуть, жартуєте, пане. П'ятнадцять! Вісімнадцять! За лот двадцять три пропонують вісімнадцять кресцентів. Хтось дає більше? Двадцять один. Дякую, пане. Двадцять один за лот…
І тут Паґ замовк і вирячився на одягнуті в кольчуги постаті, котрі, брязкаючи, наближалися до підвищення.
— На коліна перед королем Нарнії, усі, хто тут є! — промовив граф. Усі чули, що назовні тупочуть та іржуть коні, і багато до кого дійшли чутки про прибуття кораблів та події в замку. Більшість скорилася.