ви... — заникуючись, хрипіла міс Ендрю,— ви жорстоке, непоштиве, лихе, зіпсоване дівчисько... як ви могли? Як могли?
Мері Поппінс перевела погляд на міс Ендрю і довго дивилася на неї, примружившись.
— Ви сказали, що я не вмію виховувати дітей, — вимовила вона повільно й виразно.
Міс Ендрю затремтіла від страху й позадкувала.
— Ви... вибачте, насилу промовила вона.
— Що я зухвала, недотепа і дуже непевна особа,— вів далі незворушний, невблаганний голос.
Міс Ендрю вся зіщулилася під тим пильним поглядом.
— Я... помилилася... Да...руйте мені це, — мимрила міс Ендрю.
— Що я — нахабне дівчисько! — безжально вела далі Мері Поппінс.
— Я беру всі свої слова назад, — видушила з себе міс Ендрю. — Всі до одного. Тільки пустіть мене. Більше я нічого не прошу. — Вона заломила руки і благально втупилася в Мері Поппінс. — Я не можу тут бути, — прошепотіла вона. — Ні, ні! Тільки не тут! Благаю, пустіть мене!
Мері Поппінс добру хвилину задумливо дивилася на неї. Тоді махнула рукою кудись повз огорожу Будинку Номер Сімнадцять.
— Ідіть собі! — сказала вона. Міс Ендрю полегшено зітхнула.
— Ох, дякую! Дякую! — скрикнула вона і, не спускаючи з Мері Поппінс очей, позадкувала з східців, а потім повернулася і, спотикаючись, кинулась доріжкою до хвіртки.
Таксист, що досі витягав з машини речі міс Ендрю, якраз тоді завів мотор і мав уже рушити.
— Міс Ендрю махнула йому тремтячою рукою.
— Постривайте! — судорожно гукнула вона. — Почекайте мене! Я дам вам десять шилінгів на чай, якщо ви зараз же мене відвезете.
Шофер витріщив на неї очі.
— Правду вам кажу! — не вгавала міс Ендрю. — Ось! — Вона гарячково помацала в кишені. — Ось гроші. Беріть — і рушаймо!
Все ще тремтячи, міс Ендрю влізла в машину і гупнулась на сидіння.
Таксист, досі ще з роззявленим з дива ротом, захряснув за нею дверцята.
А сам квапливо кинувся заносити в машину речі міс Ендрю. Робертсон Ей устиг заснути на купі валіз, але таксист, щоб не гаятися довше, не будив його, а просто стягнув на узбіччя доріжки і швидко повкладав усе сам.
— Здається, тіточка схибнулася! Зроду-віку не бачив когось отакого приголомшеного! Зроду-віку!
Але що ж саме тіточку так приголомшило, таксист не знав і нізащо не здогадався б, якби навіть прожив на світі цілу сотню років...
— А де міс Ендрю? — запитала місіс Бенкс, що вибігла шукати гостю аж у передпокій.
— Поїхала, — сказав Майкл.
— Як-то — поїхала? — Місіс Бенкс страшенно здивувалася.
— Ну, не схотіла залишитися, — сказала Джейн. Місіс Бенкс спохмурніла.
— Що це все означає, Мері Поппінс? — спитала вона.
— Сама не знаю, — відповіла Мері Поппінс незворушно, так наче все це її аніскільки не цікавило. Вона перевела погляд на свою нову блузку і розгладила її.
Місіс Бенкс подивилася на всіх по черзі й похитала головою.
— Це все дуже дивно! Я просто нічого не збагну! Саме тієї миті хвіртка відчинилася і, тихо дзенькнувши, зачинилася знову.
Доріжкою навшпиньочки ішов містер Бенкс. Він нерішуче завмер на одній нозі, побачивши їх усіх.
— Ну що? Приїхала? — спитав він нервовим гучним шепотом.
— Приїхала й поїхала, — сказала місіс Бенкс. Містер Бенкс закам'янів з несподіванки.
— Поїхала? Тобто як — зовсім поїхала? Місіс Бенкс ствердно кивнула головою.
— О радість, яка ж радість! — скрикнув містер Бенкс і, підхопивши руками поли плаща, просто посеред доріжки пішов танцювати шотландський танок. Та раптом він зупинився.
— Але як? Коли? Чому? — засипав він.
— Щойно. В таксі. Через те, що діти були з нею нечемні, так мені здається. Вона мені на них скаржилася. Нічого іншого мені просто й на думку не спадає. А вам, Мері Поппінс?
— Ні, пані, мені також ні, — сказала Мері Поппінс, дуже старанно струшуючи порошинки в себе з блузки.
Містер Бенкс обернувся до Джейн з Майклом:
— Ви були нечемні з міс Ендрю? З моєю гувернанткою? З цією славною бабусею? Мені сором за вас, просто сором!
Він говорив суворо, але в очах у нього блискали сміхотливі іскорки.
— Такий уже я нещасний, — вів він далі, заклавши руки в кишені. — Отак день при дні працюю, мов каторжний, щоб виховати вас як слід, і яку ж маю від вас дяку? Нечемність до міс Ендрю! Ганьба! Обурливо! Я просто не знаю, чи зможу коли-небудь вам таке пробачити. Але... — казав він далі, вийнявши з кишень два шестипенсовики і врочисто простягаючи їх дітям, — але я старатимусь. Старатимуся з усієї сили!
Він, сміючись, одвернувся набік.
— О! — вигукнув він, спіткнувшись об пташину клітку. — А це звідки тут узялося? Чия вона?
Джейн з Майклом і Мері Поппінс мовчали.
— Ну дарма, — сказав містер Бенкс. — Тепер вона моя. Я поставлю її в садку. Нехай плететься пахучий горошок.
— І він подався туди з кліткою в руках, превесело наспівуючи.
КУЛЬКА КУЛЬЦІ НЕ РІВНЯ
— Мері Поппінс, — сказала одного ранку місіс Бенкс, вбігаючи до Дитячої, — чи не знайдеться у вас часу дещо купити?
І вона улесливо й заразом нерішуче всміхнулася, так наче не була дуже певна, що дістане згоду.
Мері Поппінс обернулася до господині від каміна, де саме гріла сукеночку найменшенького дівчатка Аннабел. Мала недавно народилася.
— Може, й знайдеться, — почала Мері Поппінс не дуже люб'язно.
— Ох, розумію, — сказала місіс Бенкс ще нерішучіше, ніж перед тим.
— А може, й не знайдеться, — скінчила Мері Поппінс, старанно стріпнувши вовняну курточку й вішаючи її на ґратки каміна.
— Ну, якщо знайдеться, то ось список і ось вам фунт стерлінгів. І, якщо лишиться здача, можете потратити.
Місіс Бенкс поклала гроші на краєчок комода. Мері Поппінс не сказала нічого. Вона тільки засопіла.
— Ох, іще одне! — згадала місіс Бенкс. — Близнятам доведеться сьогодні йти пішки, Мері Поппінс. Робертсон Ей уранці сів у візок. Подумав, що то крісло. Тепер візок треба лагодити. Чи ви зможете без нього... І з Аннабел на руках?
Мері Поппінс розтулила і відразу ж знов стулила рота.
— Я, — промовила вона гостро, — зможу все що завгодно й навіть більше, коли схочу.
— Я... я знаю! — сказала місіс Бенкс, боком посуваючись до дверей. — Ви просто скарб... просто рідкісний скарб... чудовий і незрівнянний для всіх приклад... — Кінця не було чутно, бо вона доказувала його вже на сходах.
— І все-таки... все-таки... іноді мені хочеться, щоб вона не була такою бездоганною! — сказала місіс Бенкс до портрета своєї прабабусі, стираючи порох у вітальні. — 3 нею я роблюся наче мала, дурна дитина. А я не дитина! — Місіс Бенкс труснула головою і змахнула порох з рябенької корови, що стояла на каміні. — Я тут не абихто, я — мати п'ятьох дітей! Ось про що вона забуває!
І місіс Бенкс далі робила своє діло, думаючи про все те, що б вона хотіла виказати Мері Поппінс, хоч сама добре знала, що ніколи на таке не зважиться.
Мері Поппінс поклала список і фунт стерлінгів у сумочку, і не минуло й хвилини, як вона, пришпиливши на голові капелюшок, квапливо вийшла з дому з Аннабел на руках. Джейн з Майклом бігли позаду. Вони тримали за руки Близнят і якомога силкувалися не відставати від Мері Поппінс.
— Ворушіться веселіш, будь ласка! — підохотила вона, обернувшись і суворо глянувши на них.
Вони додали ходи і ще швидше потягли за собою бідолашних Близнят, зовсім не зважаючи на те, що ноги Джона й Барбари ледве човгали по тротуару, а руки мало не уривались. Джейн із Майклом думали тільки про те, щоб не відбитися від Мері Поппінс і побачити, що ж вона зробить із здачею, яка залишиться від фунта стерлінгів.
— Два пакунки свічок, чотири фунти рису, три — цукру піску й шість — цукрової пудри, дві бляшанки томату і щіточку для каміна, гумові рукавички, півстовпчика сургучу, пакунок борошна, запальничку, дві коробки сірників, дві головки цвітної капусти і в'язку ревеню! — вичитувала зі списку Мері Поппінс у першій же крамниці за Парком.
Продавець, гладкий, лисий і заспаний, миттю взявся все записувати.
— Пакунок гумових рукавичок, — проказав він, зопалу слинячи не той кінець олівця-недогризка.
— Борошна, я сказала! — гостро нагадала Мері Поппінс.
Продавець почервонів, як жар.
— Ох, пробачте! Я не хотів, повірте. Чудовий сьогодні день, еге ж? Помилився, буває. То пакунок гу... борошна.
Він похапцем записав це й повів далі:
— Дві коробки щіточок для каміна...
— Сірників! — процідила Мері Поппінс. У продавця дрібно затремтіли руки.
— Ох, ну звичайно ж... Це все оцей олівець — так і стрибає, щоб записати не те. Доведеться купити новий. Звичайно, сірників! І ще, ви сказали...
Він швидко підвів очі і відразу знову втупився в недогризок олівця.
Мері Поппінс розгорнула папірець і нетерпляче прочитала все спочатку.
— Дуже мені прикро, — сказав продавець, коли вона скінчила, — але ревеню немає. Може, візьмете сушених слив?
— Звичайно, ні. Пакунок тапіоки.
— Ох, ні, Мері Поппінс, не треба тапіоки! Ми ж її їли минулого тижня! — втрутився Майкл.
Вона тільки поглянула — спершу на нього, а потім на продавця — і обидва зрозуміли, що даремні сподівання: тапіока буде. Продавець, почервонівши ще дужче, подався по неї.
— Нічогісінько не залишиться, як вона стільки всього накуповує, — стиха сказала Джейн, дивлячись, як усе вищає гора на прилавку.
— Може, лишиться на коробочку льодяників та й годі, — похмуро озвався Майкл, зиркаючи, як Мері Поппінс витягає з сумочки фунт стерлінгів.
— Дякую, — сказала вона, коли продавець простяг їй здачу.
— Вам спасибі, — промовив він чемно, зіпершись руками на прилавок і всміхаючись, на його думку, люб'язно. — А надворі ж гарно, правда? — повів він далі, так, начебто це саме він подбав, щоб надворі зробилося отак гарно — зумисне для неї.
— Дощу треба! — відповіла Мері Поппінс і замкнула водночас рота й сумочку.
— Атож, атож, — підхопив продавець, боячись, щоб вона часом не образилася. — Дощ — то приємна річ!
— Не дуже-то! — відрубала Мері Поппінс, зручніше вмощуючи Аннабел у себе на руках.
У продавця пересмикнулося обличчя. Хоч що він казав, усе було не до ладу.
Гадаю, — озвався він за мить, ввічливо відчинивши перед нею двері, — що ви ще завітаєте до нас.
— Бувайте здорові! — кинула Мері Поппінс уже за дверима.
Продавець зітхнув.
— Постривайте, — сказав він до Джейн і Майкла, квапливо порпаючись у ящику біля дверей. — Ось візьміть. Я й не думав нікого образити, повірте. Я хотів як краще.
Діти простягли руки, і він поклав Майклові на долоню три, а Джейн дві шоколадні цукерки.
По цукерці вам обом і тим двом меншим, а одну,— він кивнув головою услід Мері Поппінс, — їй!
Вони подякували і кинулись навздогін за Мері Поппінс, смокчучи цукерки.
— Що це ви там їсте? — спитала Мері Поппінс, глянувши на Майклові вимащені шоколадом губи.
— Шоколадки.