(Старечим голосом). Хе-хе, гарненько ми з тобою свого часу погуляли, любо згадати! (Похмуро). А тоді якось призвичаїлися.
Клов встановлює фотель напроти правого вікна.
Приїхали? (Пауза. Гамм відкидає назад голову. Пауза). Світло надворі?
Клов. Та вже ж не поночі.
Гамм (сердито). Я тебе питаю, чи світло надворі! Клов. Так.
Пауза.
Гамм. А штори не запнуті? Клов. Ні.
Пауза.
Гамм. Яке це вікно? Клов. Там земля.
Гамм. Я так і знав. (Сердито). Але ж тут світла немає! До іншого!
Клов штовхає фотель до іншого вікна.
Земля!
Клов зупиняє фотель біля лівого вікна.
(Гамм відкидає назад голову). А от тут світло! (Пауза). Такий собі сонячний промінь. (Пауза). Так? Клов. Ні.
Гамм. Значить, те, що я відчуваю в себе на обличчі, не є промінь сонця? Клов. Ні.
Пауза.
Г а м м. Я дуже білий з лиця, ге? (Пауза. Розлючено). Білий чи ні, я тебе питаю!
Клов. Такий, як і завжди, не більше.
Пауза.
Г а мчм. Відчини-но вікно.
Клов. Навіщо?
Гамм. Хочу послухати море.
Клов. Ти його не почуєш.
Гамм. Навіть якщо ти вікно відчиниш?
Клов. Навіть тоді.
Гамм. Значить, не варто його відчиняти? Клов. Не варто.
Гамм (мало не криком). Ну то відчини!
Клов піднімається по драбині, відчиняє вікно. Пауза.
Відчинив?
Клов. Так.
Пауза.
, Г а м м. Поклянися! Клов. Клянуся.
Пауза.
Гамм. Так от... (Пауза). Воно, мабуть, зараз тихе й спокійне. (Пауза. Зривається на крик). Тихе воно чи ні, я тебе питаю! Клов. Тихе.
Гамм. Це тому, що по ньому більше ніхто не плаває. (Пауза). Чого це ти раптом замовк? (Пауза). Щось негаразд?
Клов. Змерз я. Там м. А який зараз місяць? (Пауза). Зачини-но вікно і вертайся. (Клов зачиняє вікно, злазить з драбини, відвозить фотель на місце, стає позаду, похнюпивши голову). Не стовбич там, бо мені лячно. (Клов повертається на своє місце поруч із фотелем). Батьку! (Пауза. Голосніше). Батьку! (Пауза). Піди подивися, чув він мене чи ні.
Клов іде до бака, в якому сидить Нагг, піднімає кришку, нахиляється. Чути нерозбірливе бурмотання. Клов розпрямляється.
Клов. Чув.
Гамм. Обидва рази?
Клов нахиляється. Чути нерозбірливе бурмотання. Клов розпрямляється.
Клов. Один.
Гамм. Перший чи другий? Клов нахиляється. Чути нерозбірливе бурмотання. Клов розпрямляється.
Клов. Не знає він.
Гамм. Тоді другий, мабуть.
Клов. Невідомо. (Закриває кришку).
Гамм. Він все ще плаче? Клов. Ні.
Гамм. Ет, бідолашні мерці! (Пауза). Що він там робить? Клов. Смокче своє печиво.
Гамм. Життя триває. (Клов повертається на своє місце поруч із фотелем). Дай мені плед. Дуже холодно. Клов. Пледів більше немає.
Пауза.
Гамм. Поцілуй мене. (Пауза). Що, не хочеш мене цілувати? Клов. Не хочу. Гамм. В чоло.
Клов. Я тебе ніде не хочу цілувати.
Пауза.
Гамм (простягає руку). Ну хоч руку мені подай. (Пауза). І руки не хочеш подати?
Клов. Я взагалі не хочу до тебе торкатися.
Пауза.
Гамм. Подай-но мені собаку. (Клов шукає собаку). Хоча ні, не треба.
Клов. Так давати чи ні?
Гамм. Не треба.
Клов. Тоді я пішов від тебе.
Гамм (похнюпив голову, неуважливо). Так, так.
Клов іде до дверей, обертається.
Клов. Якщо я не вб'ю цього пацюка, то він здохне.
Гамм (так само). Так, так. (Клов виходить. Пауза). А тепер я. (Він дістає свого носовика, розгортає його, тримає перед собою у випростаній руці). Продовжимо. (Пауза). Отак плачеш, плачеш знічев'я, аби тільки не сміятися, а тоді мало-помалу... такий тебе смуток огорне, що тільки тримайся. (Він складає носовик, ховає його до кишені, підводить голову). І всім Тм я міг би допомогти. (Пауза). Допомогти! (Пауза). Спасти. (Пауза). Спасти! (Пауза). їх там кишіло, як мурашні. (Пауза. Різко). Але ж ворухніть мозком, зважте, ви ж поки що не на небі, а на землі, і на це вже немає ради. (Пауза). Забирайтеся звідси і любіть один одного! Облизуйте один одного! (Пауза. Спокійніше). Все згодиться: як не хліб, то тістечка. (Пауза. Різко). Геть, щоб і очі мої вас не бачили, пийте-гуляйте собі деінде! (Пауза. Тихо). Саме так, саме так! (Пауза). Навіть собаки справжнього і того немає! (Спокійніше). Знаєш же ж, що кожен початок — це є водночас і кінець, і все 'дно продовжуєш. (Пауза). То, може, продовжити мою історію, завершити її й розпочати нову? (Пауза). А може, впасти на підлогу, та й по всьому? (Пробує якось підвестися, але падає на спинку). Заганяти нігті в шпарини, відштовхуватися руками і таким чином повзти вперед? (Пауза). І це вже буде кінець, і
я себе питатиму, як же це так я дійшов до нього, питатиму в себе, як же це... (Вагається)... де це й чому він так забарився. (Пауза). Там я й скнітиму, у старому сховищі, сам на сам із мовчанкою та... (вагається) нерухомістю. А якщо я заклякну й замовкну, тоді усім звукам і рухам теж настане кінець. (Пауза). Я гукну батька, і я гукну... (вагається) сина. Навіть двічі чи тричі, якщо ні за першим, ні за другим разом вони мене не почують. (Пауза). Я скажу собі: він повернеться. (Пауза). Ну, а потім? (Пауза). А потім що? (Пауза). Він не зміг, він занадто далеко подався. (Пауза). А потім? (Пауза. Дуже схвильовано). Фантазії усілякі! Що за мною буцімто стежать! Пацюк! Якісь кроки! Очі! Хтось поза спиною важко дихає, а тоді... (Видихає повітря). А тоді заходитися швидко-швидко виголошувати слова, як самотня дитина, яка удає, ніби їх тут двійко, трійко, щоб тільки лишатися не на самоті, а укупі з кимось і всю ніч гомоніти гуртом. (Пауза). Мить за миттю минає, сиплеться, немов просо в того... (шукає слово) старого грека, і весь вік чекаєш, коли вже нарешті та купа буде завбільшки з життя. (Пауза. Хоче щось додати, але роздумує. Пауза). Швидше б, швидше б! (Свистить. З'являється Клов, у руці в нього будильник, зупиняється поруч із фотелем). Ти ба! І нікуди не подався, і не вмер?
Клов. У душі, в душі.
Гамм. Що саме?
Клов. І перше, і друге.
Гамм. Якби ти подався десь далеко, то вмер би. Клов. І навпаки.
Гамм (згорда). Далеко від мене — скрізь смерть. (Пауза). Як там пацюк?
Клов. Звільнився.
Гамм. Далеко він не втече. (Пауза. Занепокоєно). Що кажеш? Клов. А йому далеко й не треба.
Пауза.
Гамм. Чи не час там мені вже приймати гамівні ліки? Клов. Так.
Гамм. Ага! Нарешті! Давай їх сюди! Хутенько! Клов. Гамівних ліків більше немає.
Пауза.
Гамм (розпачливо). О!.. (Пауза). Немає гамівних ліків! Клов. Немає. Гамівних ліків ти більше ніколи не одержиш.
Пауза.
Г а м м. А ота маленька кругла коробочка. Там же їх повно було!
Клов. Було, але зараз вона порожня. (Пауза. Клов починає ходити по кімнаті. Шукає, де б поставити будильник).
Гамм (тихо). Що ж його робити? (Пауза. Горлає). Що робити? (Клов помічає картину, знімає її, ставить на підлогу зображенням до стіни, а на її місце вішає будильник). Що ти там робиш?
Клов. Закругляюся.
Пауза.
Гамм. Подивися на землю. Клов. Знову?
Гамм. Якщо вже тебе так до неї тягне.
Клов. Тобі горло болить? (Пауза). Може, пігулку хочеш? (Пауза). Ні? (Пауза). Дарма. (Йде, співаючи, до правого вікна, зупиняється перед ним, підводить голову, дивиться).
Гамм. Не співай!
Клов (обертається до Гамма). Що, вже й співати не вільно? Гамм. Не вільно.
Клов. Як же воно тоді має скінчитися?
Г а м м. А ти, значить, хочеш, щоб воно скінчилося?
Клов. Я хочу співати.
Гамм. Цього я тобі не можу завадити.
Пауза. Клов повертається до вікна.
Клов. І де я подів цю драбину? (Роззирається, шукаючи драбину). Ти драбину не бачив? (Знаходить драбину). Так ось же ж вона! (Простує до лівого вікна). Інколи "я сам собі дивуюся: чи все у мене гаразд з толовою. А потім минається і знов настає повна чіткість і ясність. (Піднімається на драбину, визирає у вікно). Ет, курва! Під водою вся! (Вдивляється). Як же це так? (Тягне голову, прикладає долоні до очей). І дощу не було наче. (Протирає скло, вдивляється. Пауза. Стукає себе по лобі). От дурень! Де ж я дивлюся! (Злазить із драбини, робить кілька кроків у бік правого вікна). Під водою! (Повертається, бере драбину). От дурень! (Тягне драбину до правого вікна). Інколи я сам собі дивуюся: чи все у мене гаразд із клепками. А потім—минається і знов настає повна розумова просвітленість. (Встановлює драбину під правим вікном, злазить на неї, визирає у вікно. Обертається до Гамма). Тебе цікавить щось конкретне? (Пауза). Чи загальна панорама?
Гамм (кволим голосом). Загальна панорама.
Клов. Загальне враження? (Пауза. Повертається до вікна). Що ж, подивимося. (Дивиться).
Гамм. Клов!
Клов (не обертається). М-м-м.
Гамм. А знаєш...
Клов (не обертається). М-м-м.
Гамм. Я ж ніколи там не бував. (Пауза). Клов!
Клов (обертається до Гамма, роздратовано). Ну що таке?
Гамм. Я ж ніколи там не бував.
Клов. Твоє щастя. (Повертається до вікна).
Гамм. Коли треба, я завжди був відсутній. Все відбувалося без мене. Я просто не знаю, що ж, власне, сталося. (Пауза). А ти знаєш, що сталося? (Пауза). Клов!
Клов (обертається до Гамма, роздратовано). Ти хочеш, щоб я дивився на це лайно? Кажи, хочеш чи ні?
Гамм. Дай мені спершу відповідь.
Клов. Яку ще відповідь? Гамм. Ти знаєш, що сталося? Клов. Де? Коли?
Гамм (різко). Коли! Що сталося! Невже не ясно? Я питаю тебе, що сталося!
Клов. Та яка мені в біса різниця? (Повертається до вікна). Гамм. А я от не знаю.
Пауза. Клов обертається до Гамма.
Клов (різко). Ну а коли матінка Пегг прохала в тебе мастила для своєї лампи і ти погнав її під три чорти, ти тоді знав, що відбувається, га? (Пауза). А знаєш, від чого вона померла, матінка Пегг? Від темряви.
Гамм (слабким голосом). Не було в мене того мастила. Клов (різко). Було!
Пауза-
Гамм. Телескоп при тобі? Клов. Ні. І так усе видно. Гамм. Піди принеси його.
Пауза. Клов підводить очі до неба, стискає кулаки, втрачає рівновагу, хапається за драбину, спускається на кілька щаблів, зупиняється.
Клов. Я от ніяк не збагну одного. (Спускається долі, стоїть нерухомо). Чому я завжди тебе слухаюся? Може, ти мені це поясниш?
Гамм. Не знаю... Може, з жалості. Із якоїсь превеликої жалості. (Пауза). Але воно тобі і буде заважко, ой як заважко.
Пауза. Клов ходить узад-вперед по кімнаті, шукає телескоп.
Клов. Набридли мені всі ці наші історії, остогидли. (Шукає). Ти там часом не сидиш на ньому? (Соває крісло, все під ним обдивляється, шукає далі).
Гамм (стривожено). Не залишай мене тут!
Клов ставить фотель на його звичне місце.
(Кволим голосом). Я тепер у самому центрі?
Клов.