Горбоконик

Петро Єршов

Сторінка 6 з 6

Як візьму причепурюся,
В шори-вбори приберуся,
То заткну ще, сто чортів,
Всіх за пояс парубків!
Треба тільки одружиться!"
Каже знов йому дівиця:
"Не хвалися, царю! Знай,
Що не вийду я та й край
За бридкого, за старого,
За беззубого такого!"
Цар подумав-погадав
І дівиці проказав:
"Ой, недобра ж ти дівиця!
Страх як хочеться жениться;
Ну, а ти, як на біду:
Не піду та не піду!"
"Я не хочу за старого,
Хочу я за молодого!
Стань, як перше, молодець,
То хоч зараз під вінець!"
"Панно красна ще й ласкава,
Це тяжка занадто справа:
Бог лиш творить чудеса!"
Каже дівчина-краса:
"Як себе не пожалієш,
Зразу ти помолодієш.
Слухай: завтра на зорі
У широкому дворі
Вірним слугам накажи ти
Три котли у землю врити
І багаття розпалить.
У котел один налить
Накажи води із річки,
В другий —теплої водички,
Ну, а в третій — молока,
Хай кипить, аж витіка.

От як хочеш ти женитись,
Гарним хлопцем ізробитись,
То пірни одним стрибком
У котел із молоком;
Далі в воду скоч варену,
Після того — у студену.
Із холодної води
Вийдеш красень хоч куди!"
Цар дворян своїх гукає,
По Івана посилає.
"Що там? Знов на окіян? —
Каже заспаний Іван. —
Годі вже, не підманити!
Бач, не можу я й ходити:
Геть розтрясся на коні!"
"Ні, Івасю милий, ні!
Завтра хочу я звеліти
Три котли у землю врити,
Вкруг багаття розпалить.
У котел один налить
По краї води із річки,
В другий — теплої водички,
Ну, а в третій — молока,
Хай кипить, аж витіка.
А тобі — легенька праця:
Задля спроби іскупаться
В молоці та у воді.
Влізу в них і я тоді".
"Ач, яке він замишляє! —
Наш Іван одповідає.-
Шпарять тільки поросят,
Та індиків, та курчат;
Я ж тобі не поросятко,
Не індик і не курчатко!
Ще холодної води
Не боюсь, пірну туди,
А почнеш її варити —
Ні! Мене не піддурити!
Годі, царю, мудрувать,
Щоб Івана ошукать!"

Цар, труснувши бородою:
"Торгуватися з тобою?! —
Закричав.— Ну, ну, мурло!
Все щоб зроблено було!
А як ні — гляди, гультяю,
Нагаями відшмагаю,
Розтерзать тебе звелю
І на сотню мук пошлю —
У тюрму, в диби, на палю!
Геть!" Іван заплакав з жалю
Та й до стайні почвалав,
Де Горбаник спочивав.

"Що, Івасику-братухо?
Опустив чого ти вуха? —
Каже коник-малючок.-
Чи старий наш женишок
Знову вигадав затію?"
Горбоконика за шию
Міцно наш Іван обняв.
"Ох, біда нам! — він сказав. —
Цар не знать що витіває;
Здумай сам, повеліває
Іскупатися в котлах,
А в яких — сказати страх!
Що в однім — вода студена,
В другім, конику,— варена,
В третім — молоко кипить!"
Каже коник, не мовчить:
"От оце уже так діло!
Треба нам чинити вміло.
Як тут ще раз не згадать:
Слід було пера не брать;
Через нього ти, Іване,
Встряв у діло це погане...
Ну, не плач-бо, не ридай!
Ще не всьому, друже, край.
Я скоріше сам загину,
Ніж тебе, Іване, кину.
Слухай: завтра на зорі,
Роздягнувшись у дворі,
Попроси лише царя ти,
Щоб по мене він послати
Преласкавий дозвіл дав:
Попрощатися, мовляв,
Ти зо мною хочеш ревно.
Цар погодиться, напевно.
От, як я хвостом махну,
Морду в воду обмокну
Ще й на тебе двічі присну,
Свистом голосно присвисну,-
Ти ушей не розпускай:
В молоко оте стрибай,
Далі в воду у варену,
А тоді вже у студену.
Ну, тим часом не журись.
Та й на сон собі кладись".

Ніч минула. Вранці-рано
Будить коник наш Івана:
"Гей, Іване! Годі спать!
Треба діло зачинать!"
Той почухався, потягся,
Позіхаючи одягся,
Хліба кусень умолов
Та й на царський двір пішов.

Там котли уже кипіли,
А навкруг котлів сиділи
Машталіри, кухарі,
Всякі слуги при дворі;
Дров сухеньких підкидали,
Про Івана міркували,
І не раз лунав між них
Потаємний, тихий сміх.

Скоро двері відчинились;
Цар з царівною з'явились,
Щоб поглянуть на бравця,
На Івана-молодця.
"Ну, Івасю, роздягайся,
В казаночках покупайся!" —
Цар Іванові сказав.
Наш Іван роздягся, став,
Як його вродила ненька.
Тут царівна молоденька,
Звісно, пойнята стидом,
Вид закрила рукавом.
До котла Іван підходить,
Та в котел чомусь не входить.
"Ну, чому ж стовпом ти став? —
Цар у гніві закричав.-
Нам немає часу, брате!"
"А чи можна попрохати,
Щоб по коника мого
Ти послав там будь-кого?
Попрощатися годиться!"
Глянув цар на цар-дівицю
І Горбаника звелів
Привести до казанів.
Служка коника приводить
І швиденько геть відходить.

Коник наш хвостом махнув,
Морду в воду двічі ткнув,
На Івана двічі приснув,
Свистом голосно присвиснув.
Наш Іван, як те почув,
У казан мерщій пірнув,
Далі в другі два плигає —
І швиденько вилізав,
Та хороший став такий,
Чорнобривий і ставний!
Вдягся він, причепурився,
Цар-дівиці уклонився,
Уса чорного крутнув,
Гордовито позирнув.
"От так диво! — всі гукнули.-
Ми такого ще й не чули!
Молодець над молодців!"

Цар, підбігши до котлів,
Двічі вряд перехрестився,
Бух! Пірнув — і там вварився!

Цар-дівиця устає,
Знак мовчати подає,
Ручку білу підіймає,
Челядинцям промовляє:
"Цар велів вам довго жить!
Правду ви тепер скажіть:
Люба вам я? Повідайте!
Коли так, то визнавайте
За володаря свого
Ви коханого мого!"
Мову тут вона урвала,
На Івана показала.

"Люба, люба! — всі кричать. —
Де вже кращої й шукать!
До вінця веди Івана!
Молодятам честь і шана!"

Цар Іван царицю взяв,
Білу руку їй подав
І до церкви до святої
Вряд пішов із молодою.

Із семи гармат гримлять;
"Слава, слава!" — всі кричать.
Служба царська покотила
Із льохів з вином барила,
Поставцями люди п'ють,
Скільки сили є, ревуть:
"Слава Йванові з жоною,
Із красунею морською!"

А в палаці шум і гам:
Ллють вино річками там;
За дубовими столами
П'ють бояри із князями...
Серцю любо! Я там був,
Меду пінного хильнув;
По вусах вино стікало,
Тільки в рот не потрапляло.
1 2 3 4 5 6

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(