В глибокім сні, дитячий голос, чую,
Повів мені: — Дідусю, встань, піди
Ти в Углич-град, в собор святого Спаса;
Там помолись ти на моїй могилці,
Бог всеблагий — і я тебе прощу.
— Хто ж ти такий? — я запитав той голос.
— Царевич я Димитрій. Цар небесний
Прийняв мене в лик янголів своїх,
І я тепер великий чудотворець!
Іди, старий! — Проснувся я і думав:
Що ж? може, бог тепер і справді дасть
Моїм очам запізнене прозріння.
Піду — і в путь я вирушив далеку.
От і дійшов до Углича, іду
В святий собор, і слухаю обідню,
Й, палаючи душею, ревно плачу
Так солодко, немовби сліпота
З очей моїх сльозами витікала.
Коли народ виходить став, я внуку
Сказав тоді: — Іване, поведи
Мене на гроб царевича.— І хлопець
Повів мене — і тільки перед гробом
Тихенько я молитву проказав,
Відкрилися враз очі; я побачив
І божий світ, і внука, і могилку".
Так, государ, мені старик повідав.
(Загальне збентеження. Під час розмови
Борис кілька разів витирає лице хусткою)
Я посилав тоді навмисне в Углич,
І звідано, що страдників багато
Рятунок свій так само обрітали
Біля труни царевича завжди.
Я раджу так: у Кремль пресвітлі мощі
Архангельськім; народ побачить ясно
Тоді обман безбожного злочинця,
І вража міць розвіється, мов прах.
(Мовчання)
Князь Шуйський
Святий отець, хто відає путі
Всевишнього? Не я йому суддя.
Нетлінний сон і силу чудотворну
Він може дать дитячим тим останкам.
Хоч поголос народний треба нам
Розглянути спокійно та уважно;
Та чи під час бурхливих вирувань
Нам думати про цю велику справу?
Не скажуть нам, що ми святиню дерзко
В ділах мирських знаряддям творимо?
Народ і так хитається безумно,
І так уже скрізь чути поговори:
Уми людей не час нам хвилювать
Нежданою такою новиною.
Сам бачу я, що треба всі чутки,
Посіяні розстригою, розвіять;
Та інші є тут засоби — простіші.
Так, государ, — коли дозволиш ти,
Я сам явлюсь на площі всенародній,
Уговорю, усовіщу безумство
І виявлю бродяги злий обман.
Цар
Хай буде так! Владико патріарх,
Прошу тебе в палату завітати:
Потрібна нам цей день твоя розмова.
(Виходить. За ним і всі бояри)
Один боярин
(стиха до другого)
Помітив ти, як государ поблід
І піт рясний з лиця його закапав?
Другий
Я — признаюсь — не смів звести очей,
Не смів дихнуть, не тільки ворухнутись.
Перший боярин
А виручив князь Шуйський. Молодець!
РІВНИНА КОЛО НОВГОРОДА-СІВЕРСЬКОГО
(1604 року, 21 грудня)
Битва
Вояки
(тікають у безладді)
Біда, біда! Царевич! Ляхи! Ось вони! Ось вони!
(Входять капітани Маржерет і Вальтер Розен)
Маржерет
Куди, куди? Allons1 ... пошоль назад!
Один з утікачів
Сам пошоль, як є охота, проклятий бусурман!
Маржерет
Quoi? quoi?2
Другий
Ква! ква! тобі любо, жабо заморська, квакати на руського царевича; а ми ж православні.
Маржерет
Qu'est-ce à dire pravoslavni?.. Sacrés gueux, maudites canailles! Mordieu, mein herr, j'enrage: on dirait que ça n'a pas des bras pour frapper, ça n'a que des jambes pour foutre le camp3.
В. Розен
Es ist Schande4.
Маржерет
Ventre-saint-gris! Je ne bouge plus d'un pas — puisque le vin est tiré, il faut le boire. Qu'en dites-vous, mein herr?5
В. Розен
Sie haben Recht6.
Маржерет
Tudieu, il y fait chaud! Ce diable de Samozvanetz, comme ils l'appellent, est un bougre qui a du poil au cul. Qu'en pensez-vous, mein Herr?7
В. Розен
Oh, ja!8
Маржерет
Hé! voyez donc, voyez donc! L'action s'engage sur les derrières de l'ennemi. Ce doit être le brave Basmanoff, qui aurait fait une sortie9.
В. Розен
Ich glaube das10
(Входять німці)
Маржерет
На, ha! voici nos Allemands. — Messieurs!.. Mein herr, dites leur donc de se rallier et, sacrebleu, chargeons!11
В. Розен
Sehr gut. Halt!12
(Німці шикуються)
Marsch!13
Німці
(ідуть)
Ні If Gotti14
(Бій. Руські знов тікають)
Ляхи
Перемога! Перемога! Слава цареві Димитрію.
Димитрій
(верхи)
Бийте відбій! Ми перемогли. Доволі: щадіть руську кров. Відбій!
(Грають сурми, б'ють барабани)
ПЛОЩА ПЕРЕД СОБОРОМ У MOCKВІ
Народ
Один
Чи скоро цар вийде з собору?
Другий
Обідня скінчилась; тепер правлять молебство.
Перший
Що, вже проклинали того?
Другий
Я стояв на паперті і чув, як диякон заревів: Гришка Отреп'єв — анафема!
Перший
Хай собі проклинають; царевичу діла нема до Отреп'єва.
Другий
А царевичу співають тепер вічну пам'ять.
Перший
Вічну пам'ять живому! Буде ж їм, безбожникам.
Третій
Цитьте! гомін. Чи не цар?
Четвертий
Ні, це юродивий.
(Входить юродивий у залізній шапці, обвішаний веригами, в оточенні хлоп'ят)
Xлоп'ята
Миколка, Миколка — залізний ковпак!., тр-р-р-р...
Старуха
Відчепіться, бісенята, від блаженного! — помолись, Миколко, за мене грішну.
Юродивий
Дай, дай, дай — копієчку.
Старуха
Ось тобі копієчка; пом’яни ж мене.
Юродивий
(сідає на землю й співає)
Місяць світить,
А котик плаче,
Юродивий, ставай,
Богу помолися!
(Хлоп'ята оточують його знову)
Один з них
Здоров, Миколко; чом же ти шапки не здіймаєш? (Цокає його по залізній шапці). Ач як дзвонить!
Юродивий
А у мене копієчка єсть.
Xлопчик
Неправда! Ну, покажи.
(Вириває копієчку і тікає)
Юродивий
(плаче)
Взяли мою копієчку; кривдять Миколку!
Народ
Цар, цар іде!
(Цар виходить із собору. Боярин спереду роздає старцям милостиню. Бояри)
Юродивий
Борисе, Борисе! Миколку діти кривдять.
Цар
Подати йому милостиню. Чому він плаче?
Юродивий
Миколку малі діти кривдять... Звели їх зарізати, як зарізав ти маленького царевича.
Бояри
Іди геть, дурню! Візміть дурня!
Цар
Облиште його. Молись за мене, бідний Миколко.
(Виходить)
Юродивий
(услід йому)
Ні, ні! не можна молитись за царя Ірода — богородиця не велить.
СЄВСЬК
Самозванець, оточений своїми.
Самозванець
Де бранець?
Ляхи
Тут.
Самозванець
Позвать його сюди.
(Входить руський полонений.)
Хто ти?
Полонений
Рожнов, московський дворянин.
Самозванець
Давно вже ти на службі?
Полонений
З місяць буде.
Самозванець
Не соромно, Рожнов, що зняв меча
На мене ти?
Полонений
Та що ж, не наша воля.
Самозванець
Під Сіверським ти бився?
Полонений
Я прибув
Вже тижні два по битві, із Москви.
Самозванець
Що Годунов?
Полонений
Він дуже непокоївсь
Поразкою і раною лихою
Мстиславського, і Шуйського послав
Начальство взять над військом.
Самозванець
А чому
Відкликав він Басманова в Москву?
Полонений
Відзначив цар його заслуги честю
І золотом. Басманов в царській Думі
Тепер сидить.
Самозванець
Він в війську більш потрібний.
Ну, що в Москві?
Полонений
Все, слава богу, тихо.
Самозванець
Що? ждуть мене?
Полонений
Бог знає. Говорить
Про тебе там тепер не дуже сміють.
Кому язик одріжуть, а кому
І голову — така тобі пригода!
Що день, то смерть. Всі тюрми вкрай набито.
На вулиці, як троє там людей
Зберуться — глянь — лазутчик так і в’ється.
А государ під час свого дозвілля
Донощиків бере на допит сам.
Кругом біда; то краще вже мовчать.
Самозванець
Ну, і життя в Борисових людей!
Ну, військо що?
Полонений
Що з ним? одіте, сите,
Всього там є.
Самозванець
А скільки їх усіх?
Полонений
Бог відає
Самозванець
А буде тисяч тридцять?
Полонений
Та набереш і тисяч п’ятдесят.
(Самозванець замислюється. Усі довкола дивляться один на одного)
Самозванець
Ну! як у вас про мене там гадають?
Полонений
Та слава йде про тебе всюди там,
Що ти, мовляв (не гнівайсь), і шахрай,
А молодець.
Самозванець
(сміючись)
Так це я ім на ділі
Враз доведу: не станем, друзі, ждать
Ми Шуйського; поздоровляю вас:
На завтра бій.
(Виходить)
Всі
Нехай живе Димитрій!
Лях
На завтра бій! їх тисяч п'ятдесят,
А нас всього ледь-ледь п'ятнадцять тисяч.
Безглуздя це.
Другий
То річ пуста: поляк
Сам викликать п'ятсот москалів може.
Полонений
Так, викличеш. А як до бійки дійде,
То утечеш від одного, хвалько.
Лях
Коли б ти шаблю мав, зухвалий бранець,
То я тебе (показуючи на свою шаблю) оцим би присмирив.
Полонений
Наш брат русак обійдеться без шаблі:
Чи ти цього не хочеш (показуючи кулака), лях безмозкий!
(Лях гордо дивиться на нього і мовчки відходить. Всі сміються)
ЛІС
Лжедимитрій, Пушкін
(Вдалині лежить кінь, що здихає)
Лжедимитрій
Мій бідний кінь! бадьоро як помчав
Сьогодні він в останню нашу битву
І ранений як бистро ніс мене. Мій бідний кінь!
Пушкін
(сам до себе)
Ну, от чого шкодує!
Коня свого! коли вже наше військо
Побите впрах!
Самозванець
Послухай, може, він
Від рани лиш на час який зморився
І відітхне.
Пушкін
Куди там! він здихає.
Самозванець
(іде до свого коня)
Мій бідний кінь!., що діять? знять узду
Та відстебнуть попругу. Хай на волі
Подохне він.
(Розгнуздує і розсідлує коня. Входять кілька ляхів)
Добридень вам, пани!
Чом Курбського не бачу поміж вами?
Я бачив, як сьогодні в гущу бою
Він врізався; шаблюки молодця,
Немов хистке колосся, обліпили;
Та меч його над усіма здіймався,
А грізний клич всі поклики глушив.
Де ж витязь мій?
Лях
Він ліг на полі смерті.
Самозванець
Честь рицарю і мир його душі!
Як мало нас від битви уціліло!
Запроданці! зрадливі запорожці,
Прокляття вам! ви, ви згубили нас —
Не витримать і трьох хвилин відпору!
Та я їм дам! Десятого повішу,
Розбійники!
Пушкін
Хто б там не винен був,
Та все-таки дощенту ми розбиті,
Геть знищені.
Самозванець
А все було вже наше;
Я був зім'яв їх рать передову, —
Та німці нас від ворога відбили;
А молодці! їй-богу, молодці,
Люблю за те — собі з них неодмінно
Складу колись почесну я дружину.
Пушкін
А де ж бо нам сьогодні ночувать?
Самозванець
Та в лісі тут. Чому це не нічліг?
Чим світ у путь, в обід у Рильську будем.
Добраніч вам.
(Лягає, кладе сідло під голову і засинає)
Пушкін
Приємних снів, царевич!
Розбитий впрах, тікаючи в неславі,
Спокійний він, немов мале дитя.
Оберіга його небесне провидіння,
Тож, друзі, й ми не будем сумувать.
МОСКВА, ЦАРСЬКІ ПАЛАТИ
Борис, Басманов.
Цар
Розбитий він, та що із того нам!
Ми здобули даремну перемогу.
Він знов зібрав своє розбите військо,
І нам грозить уже зі стін Путивля.
Тимчасом що герої наші чинять?
Під Кромами стоять, де козаки
Сміються з них з-за ветхої огради.
От слава! ні, вони не до вподоби,
Пошлю тебе начальником над ними:
Не рід, а ум поставлю в воєводи;
Хай їх пиха за місництвом сумує;
Пора мені зневажить ремство знаті
І згубному звичаю край покласти.
Басманов
Ах, государ, стократ благословен
Той буде день, коли розрядні книги
З їх чварами, з пихою родовою
Пожре вогонь.
Цар
День недалекий цей;
Спочатку дай лиш заколот народний
Угамувать.
Басманов
Що панькатися з ним;
Завжди народ до заколоту схильний:
Гарячий кінь гризе вудила так;
На батька так обурюється отрок;
Та що ж? конем спокійно вершник править,
І отроком своїм владає батько.
Цар
Кінь іноді збиває верхівця,
У батька син не завжди в повній волі.
Суворістю невсипною лиш можем
Ми стримать люд.