Самовіддана Дідеріхова служба почалася знову.
Ця служба кидала його без перепочинку з місця на місце аж до самої ночі і, нарешті, привела до будинку німецького посольства, де його величність мав прийняття. Тривале перебування найвищої особи в посольстві дало Дідеріхові змогу піднести свій настрій в найближчому шинку. Він зліз на стільця перед дверима і звернувся до народу з промовою, перейнятою націоналістичним духом, в якій пояснив пасивній юрбі переваги твердої руки і справжнього, не фіктивного монарха... Весь залитий червоним відблиском каганців, які палата перед будинком німецького посольства, Дідеріх, стоячи на стільці, широко роззявляв рота під перпендикулярно настовбурченими вусами, блискав очима і ціпенів, наче кам'яний, — і юрбі, очевидно, було цього досить, щоб розуміти його, бо вона раділа, плескала в долоні і кричала щоразу, коли Дідеріх виголошував славу кайзерові. Із поважністю, в якій відчувалася погроза, Дідеріх від імені свого кайзера і страшної моці свого кайзера приймав вияви захоплення з боку чужої країни, після чого зліз із свого стільця і знову припав до вина. Кілька земляків, не менше від нього збуджених, цокалися з ним і, за звичаєм рідної країни, пили, не відстаючи від нього. Один з них розгорнув вечірню газету з величезним портретом кайзера і прочитав замітку про пригоду в порталі Квіріналу, винуватцем якої був якийсь німець. Лише завдяки цілковитому самовладанню чиновника з кайзерової особистої охорони пощастило запобігти гіршому; портрет цього чиновника був уміщений поряд із заміткою. Дідеріх дуже легко пізнав у ньому себе. Хоч схожість була тільки загального характеру, а прізвище цілковито перекручене, — обриси обличчя і вуса були відтворені вірно. То ж Дідеріх побачив кайзера і себе на одному газетному аркуші, побачив кайзера і його вірнопідданого, виставлених на подив усьому світу. Це вже було занадто. З вогкими очима Дідеріх випростався і заспівав "Варту на Рейні". Вино, яке було таке дешеве, і ентузіазм, який невтомно підживлявся, призвели до того, що коли повідомили про від'їзд кайзера з посольства, Дідеріх уже втратив свою бездоганну поставу. Проте він зробив усе, що було йому під силу, щоб спевнити свій обов'язок. Плутаючи ногами, побіг з Капітолія, спіткнувся і покотився далі сходами. Унизу, на вулиці, спільники по чарці наздогнали його, він стояв, повернувши обличчя до муру... Світло смолоскипів і тупіт копит: кайзер! Усі, хитаючись, побігли за екіпажем. Дідеріх — ніяка витримка вже не допомогла йому — простягся, де стояв. Двоє з міської сторожі знайшли його; він сидів у калюжі, притулившися до стіни. Вони пізнали чиновника з особистої охорони німецького імператора і з глибокою тривогою схилилися над ним. Але зразу ж перезирнулись і зайшлися несамовитим реготом. Особистий чиновник, дякувати богові, не був мертвий, бо хропів, а калюжа, де він сидів, не була кров'ю.
Наступного вечора в театрі, на парадній виставі кайзер мав незвичайно поважний вигляд. Дідеріх помітив це, він сказав Густі:
— Тепер я знаю, для чого я витратив стільки грошей. Згадаєш моє слово, ми будемо свідками історичного моменту!
Передчуття не омилило його. В театрі з'явилися вечірні газети, і стало відомо, що кайзер від'їздить сьогодні ж уночі і що він розпустив свій рейхстаг. Дідеріх, такий же поважний, як і кайзер, пояснював усім, хто сидів близько, значення події. Крамольники не посоромилися відхилити військовий законопроект! Націоналісти підуть за свого кайзера в бій не на життя, а на смерть! Він сам уже найближчим поїздом виїде додому, запевняв він, на що йому відразу ж указали поїзд. Хто був невдоволений, так це Густа.
Нарешті ми вирвалися з Неціга, і, дякувати богові, грошей у, нас вистачає, можна собі це дозволити! А з чого ж це я два дні нудилася в готелі, а тепер мушу стрімголов повертатися назад тільки через...
У погляді, який вона кинула на кайзерову ложу, було таке обурення, що Дідеріх визнав за потрібне виявити величезну суворість. Густа теж підвищила голос, кругом шикали, а коли Дідеріх почав блискати очима і давати відсіч ворогам, вони запропонували йому задовго до відходу поїзда покинути залу разом з Густою.
— Порядних манер я в цієї наволочі не бачив! — голосно сопучи, заявив він на вулиці. — Взагалі, що тут гарного, хотів би я знати? Хіба що погода!.. Милуйся усім цим старим мотлохом, що на кожному кроці муляє очі! — накинувся він на Густу.
— Я ж милуюся, — жалібно сказала Густа, знову приборкана.
І потім вони, дотримуючись певної дистанції в часі, вирушили за кайзеровим поїздом. Густа, яка в поспіху забула свої щітки і губки, робила спроби вилізти на кожній станції. Щоб примусити її витерпіти тридцять шість годин, Дідеріх невтомно нагадував їй про справу націоналізму. Проте, коли вона, нарешті, опинилася в Нецігу, її першим клопотом були губки. І треба ж було їм приїхати в неділю! На щастя, хоч аптека була відчинена. Поки Дідеріх на вокзалі чекав багажу, Густа подалася до аптеки. Але вона дуже довго не поверталася звідти, і він пішов по неї.
Двері аптеки були напівввідчинені, троє підлітків заглядали туди й трусилися від сміху. Дідеріх подивився поверх їхніх голів і завмер від подиву: в аптеці, за прилавком, схрестивши руки і кидаючи похмурі погляди, ходив туди й сюди його старий друг і товариш по чарці Готліб Горнунг. Густа сама казала:
— Хотіла б я все ж таки знати, чи скоро я одержу зубну щітку.
Тоді Готліб Горнунг вийшов з-за прилавка, зупинився перед Густою, як і раніше, схрестивши руки, і кинув на неї похмурий погляд.
— Ви, напевне, вже з мого обличчя здогадалися, — тоном промовця почав він, — що я не маю ані можливості, ані бажання продати вам зубну щітку.
— Чому так? — спитала Густа й позадкувала. — Таж у вас їх тут повний ящик.
Готліб Горнунг посміхнувся, як Люцифер.
— Цей дядько там нагорі, — він закинув голову і вказав на стелю, за якою, очевидно, жив його принципал, — може торгувати тут чим він хоче. Мене це не обходить. Я провчився шість семестрів і належав до високоаристократичної корпорації не для того, щоб тепер стояти тут і продавати зубні щітки.
— А для чого ж ви тут? — спитала Густа, помітно сторопівши.
На це Горнунг громовим голосом велично відповів:
— Я тут для рецептури!
І Густа відчула себе остаточно переможеною; вона повернулася до виходу. Але коло дверей зупинилась і зробила останню спробу:
— З губками, певне, справа стоїть так само?
— Так само, — погодився Горнунг.
Очевидно, Густа тільки на це й чекала, щоб розгніватися не на жарт. Вона випнула груди і вже хотіла вибухнути обуренням, але тут саме наспів Дідеріх. Він визнав, що друг його цілком слушно поклав оберігати гідність "Нової Тевтонії" і високо тримати її прапора. Коли ж хтось потребує губки, він може взяти її сам, а гроші покласти на прилавок, — що Дідеріх тут-таки й зробив. Готліб Горнунг у цей час походжав осторонь і насвистував, ніби він був сам-один. Потім Дідеріх запитав, як досі йшлося його другові. На жаль, доля не всміхалася йому, бо Горнунг незмінно відмовлявся продавати губки і зубні щітки, отже, його звільнили вже з п'яти аптек. Проте він має твердий намір і надалі обстоювати свої погляди, ризикуючи втратити і своє теперішнє місце.
— От, подивися на вихованця "Нової Тевтонії!" — сказав Дідеріх Густі; і вона глянула на нього.
Дідеріх зі свого боку теж не проминув нагоди розповісти все те, що пережив і чого досяг. Він звернув другову увагу на свій орден, повертів перед ним Густу і назвав цифру її капіталу. Кайзер, чиї вороги й ганьбителі завдяки Дідеріхові сиділи під міцним замком, щойно був у Римі і, знов-таки завдяки Дідеріхові, уникнув небезпеки, яка загрожувала його особі. Газети, щоб не викликати паніки при дворах і на біржі, писали про пригоду, як про вибрик якогось божевільного, але, "кажучи під секретом, у мене є підстави підозрівати широко розгалужену змову. Ти, звичайно, розумієш, Горнунгу, що інтереси націоналізму вимагають у цій справі подвійної стриманості, ти ж безперечно теж націоналіст". Горнунг, звісно, був націоналістом, і Дідеріх тут-таки повідав йому про те виняткової важливості завдання, яке змусило його урвати зненацька свою весільну подорож. У Нецігу треба провести кандидата від націоналістів. Не слід закривати очей на труднощі. Неціг — фортеця вільнодумства, крамола підважує основи... Тут Густа пострахала, що сама поїде з багажем додому. Дідеріх устиг ще тільки впоспіху запросити друга до себе сьогодні ж увечері, він має до нього невідкладну справу. Сідаючи в дрожку, він бачив, як один із шибайголів, що чекали на вулиці, увійшов до аптеки і зажадав зубної щітки. У Дідеріха майнула думка, що Готліб Горнунг через свій потяг до аристократизму, такий згубний при продажі губок і зубних щіток, може бути цінним спільником у боротьбі проти демократії. Але це був найменший з його невідкладних клопотів. Старій пані Геслінг було дозволено тільки нашвидку пролити кілька сльозинок, потім їй довелося знову забратися на верхній поверх, де раніше містилися лише служниці і мокра білизна і куди тепер Дідеріх виселив свою матір та Еммі. Ще не змивши дорожнього пороху з обличчя, він бічними вулицями подався до фон Вулькова, з неменшою обережністю викликав до себе Наполеона Фішера і, крім того, вжив потрібних заходів, щоб негайно зустрітися з Кунце, Кюнхеном і Ціліхом.
Неділя заважала його планам; майора насилу відірвали від партії в кеглі, пасторові довелось відмовитися від родинної прогулянки з Кетхен і асесором Ядасоном, а вчитель уже стояв до розказу своїм двом похлібникам, які встигли напоїти його. Нарешті пощастило зібрати всіх у приміщенні Товариства воїнів, і Дідеріх, не гаючи часу, оголосив їм, що потрібно висунути кандидата від націоналістів і що, беручи до уваги стан речей, мова може йти тільки про майора Кунце. "Слава!" — зразу ж закричав Кюнхен, але брови Кунце зійшлися ще грізніше:
— Ви, мабуть, уважаєте мене за плохуту, — проскреготав він. — Ви гадаєте, що мені страшенно кортить осоромитися. Кандидат від націоналістів у Нецігу! Мене не обходить, що його чекає! Я абсолютно певен у провалі націоналістів!
Дідеріх ніяк не погоджувався з ним.
— У нас є Товариство воїнів; будь ласка, панове, пам'ятайте про це.