Джордже, голубе, відрекомендуйте мене своїй дружині. Пані, я рада бачити вас і відрекомендувати вам свого чоловіка, майора О'Дауда.— І з цими словами весела жінка в костюмі амазонки дуже приязно схопила за руку Емілію, яка відразу здогадалася, що перед нею та дама, з якої Джордж так часто насміхався.— Ви, мабуть, не раз чули про мене від свого чоловіка,— жваво додала місіс О'Дауд.
Емілія засміялась і відповіла, що справді чула про неї.
І, звичайно, всяку погань,— мовила місіс О'Дауд і додала: — Ваш Джордж — такий чортяка, що від нього всього можна сподіватися.
Щира правда,— мовив майор, напускаючи на себе багатозначну міну.
Джордж засміявся, а місіс О'Дауд, ляснувши майора нагайкою, звеліла йому замовкнути, потім попросила, щоб її відрекомендували місіс Осборн за всіма правилами.
Серденько,— врочисто почав Джордж,— це моя найласкавіша, найкраща приятелька Орелія-Маргарета, або ж Пеггі...
Їй-бо, що так! — втрутився майор.
Або ж Пеггі, дружина майора нашого полку Майкла О'Дауда, дочка Фіцджералда Берсфорда де Бурго Мелоні із Гленмелоні у графстві Кілдейр.
І Меріан-сквер у Дубліні,— із спокійною гідністю додала дама.
Авжеж, і Меріан-сквер у Дубліні проказав майор.
Там ти й почав залицятися до мене, голубе мій,— мовила дама, і майор погодився з цим, як і з усім, що говорилося в товариському колі.
Майор О'Дауд, який служив своєму королю в усіх частинах світу і платив за кожне підвищення у званні більше ніж рівноцінними воєнними подвигами, був дуже скромний, мовчазний, покірний, лагідний чоловік 1 так слухався дружини, наче був у неї хлопчиком на побігеньках. В офіцерській їдальні він сидів мовчки і багато пив. А коли добре напивався, так само мовчки, хитаючись, ішов до дому. Озивався він тільки для того, щоб з усіма і з усім погоджуватися. Так він і проходив, легко і добродушно, свій життєвий шлях. Палюче сонце Індії жодного разу не розігріло його крові, а його спокою не могла порушити навіть валхеренська лихоманка. Він ішов у бій так само незворушно, як до обіднього столу, з однаковим задоволенням і смаком їв конятину й черепашину. В нього була стара мати, місіс О'Дауд із О'Даудстауна, яку він також завжди слухався, крім тих двох разів, коли втік з дому й записався до війська і коли, всупереч її волі, одружився з цією жахливою Пеггі Мелоні.
Пеггі була однією з п'яти дочок і одинадцяти дітей благородного дому Гленмелоні.
її чоловік доводився їй кузеном, але з материного боку, тому не мав неоціненної переваги належати до Мелоні, яких вона вважала найславетнішим родом па світі.
Пробувши дев'ять сезонів у Дубліні та два в Баті й Челтнемі і не знайшовши там собі пари, міс Мелоні наказала своєму кузенові Міку одружитися з нею, коли вже їй було десь під тридцять три роки. І чесний хлопець послухався і забрав її до Вест-Індії головувати над іншими дамами *** полку, куди його саме тоді перевели.
Не встигла місіс О'Дауд пробути й півгодини в товаристві Емілії (а втім, так само бувало і в будь-якому іншому), як люб'язно виклала їй геть усе про своє походження й родовід.
Голубонько,— добродушно сказала вона,— я мала намір зробити Джорджа своїм братом, моя сестра Георгіна була б йому до пари. Та що пропало, те пропало , виявилося, що він заручений з вами, і я замість брата знайшла сестру. Так я й ставитимусь до вас і любитиму вас, як родичку. Їй-богу, у вас таке гарне, ласкаве личко і такі манери, що, я певна, ми станемо приятельками і ви збагатите нашу велику родину.
Авжеж, збагатить,— схвально мовив О'Дауд. Емілія була дуже здивована і вдячна, що в неї раптом-виявилась така велика родина.
Ми тут усі добрі приятелі,— повела далі дружина майора.— В нашому війську немає другого полку, де б ви знайшли таке згуртоване товариство й таку затишну офіцерську їдальню. В нас немає ні лайки, ні колотнечі, ні лихослів'я, ні пліток. Усі ми любимо одне одного, як брати й сестри.
А надто місіс Медженіс,— сміючись, сказав Джордж.
З дружиною капітана Медженіса ми помирилися, хоч вона так ставиться до мене, що через неї я посивію і дійду до могили.
Це твоя буйна чорна гривка посивів, серденько? — вигукнув майор.
Міку, прикуси язика, дурний! Ці чоловіки, люба місіс Осборн, завжди у все втручаються. Я не раз уже казала своєму синові, щоб він розтуляв рота тільки тоді, як командує та ще коли їсть чи п'є. Я розкажу вам усе про наш полк і застережу від дечого, коли ми залишимося самі. А тепер познайомте мене зі своїм братом, він, напевне, дуже гарний хлопець, бо нагадує мені мого кузена, Дена Мелоні (Мелоні з роду Белімелоні, голубонько, того, що взяв Офелію Скалі з Ойстерстауна, кузину лорда Полуді). Містере Седлі, я в захваті, що познайомилася з вами. Думаю, ви сьогодні обідатимете в офіцерській їдальні? (Міку, згадай того клятого доктора і не напивайся сьогодні до моєї проханої вечері).
Сьогодні сто п'ятдесятий полк дає прощальний обід, серденько,— мовив майор,— але ми легко добудемо запрошення для містера Седлі.
Біжіть, Сімпле,— це хорунжий Сімпл, люба Еміліє, я забула відрекомендувати його вам,— швиденько біжіть до полковника Теша, передайте йому вітання від місіс О'Дауд і скажіть, що капітан Осборн привіз свого швагра і приведе його на обід до клубу сто п'ятдесятого полку рівно о п'ятій. А ми з вами, голубонько, трохи перекусимо тут, якщо хочете.
Місіс О'Дауд ще не скінчила своєї мови, як хорунжий уже побіг сходами вниз виконувати доручення.
Дисципліна — душа армії! Ми підемо виконувати свої обов'язки, а місіс О'Дауд тим часом просвітить тебе ,Еммі,— сказав капітан Осборн, і обидва приятелі вийшли з майором, пересміхаючись через його голову, бо вія ішов посередині.
Тепер, заволодівши своєю новою приятелькою, нестримна місіс О'Дауд виклала їй стільки відомостей, що та, бідолашна, ніколи не змогла б утримати їх усі в пам'яті. Вона розповіла спантеличеній Емілії тисячі подробиць про ту численну родину, членом якої стала тепер молода жінка.
Місіс Неперепийлі, дружина полковника, померла на Ямайці від жовтої гарячки і від розриву серця, бо той потворний, старий полковник, лисий, як гарматне ядро, підморгував креолці. Місіс Медженіс — добра жінка, хоч неосвічена, але з біса язиката і може обдурити за картами й рідну матір. Дружина капітана Кірка закочує банькаті очі на саму згадку про чесну родинну гру в карти (а он мій батько — вже нащо побожний був чоловік! — мій дядько декан Мелоні і наш кузен, єпископ, щовечора, бувало, грали в мушку або у віст. Та цього разу жодна з них не їде з полком,— додала місіс О'Дауд.— Фанні Медженіс залишається з матір'ю, що торгує вугіллям і картоплею вроздріб десь, вдається, в Іслінгтон-тауні під Лондоном, хоч вона й завжди хвалиться кораблями свого батька і навіть показує їх нам, коли вони пливуть річкою. А місіс Кіркз з дітьми оселиться тут, на площі Біфезди, щоб бути ближче до свого улюбленого проповідника, доктора Ремсгорпа. Місіс Банні при надії, а втім, вона завжди в такому стані і вже подарувала лейтенантові семеро.
А дружина Поскі, що приїхала сюди на два місяці раніше за вас, голубонько, вже разів двадцять так лаялася з Томом Поскі, що їх було чути з другого кінця казарми (кажуть, що вони навіть товкли посуд, а Том так і не пояснив, звідки в нього синець під оком). Вона теж вертається до матері, що тримає пансіон для дівчат у Річмонді,— видно, добре їй там було, коли вона звідти втекла! А де ви вчилися, голубонько? Бо я в мадам Фленніген на Айлісус-гроу в Бутерс-тауні недалеко від Дубліна, і коштів на мене не жаліли. Справжньої паризької вимови нас учила маркіза, а гімнастики — колишній французький генерал-майор.
Так вражена Емілія несподівано стала членом цієї різномастої родини, а місіс О'Дауд — її старшого сестрою. Ввечері за чаєм місіс О'Дауд відрекомендувала її і всім іншим родичкам, на яких вона — тому що, на їхній погляд, була тиха, добродушна і не дуже вродлива — справляла досить гарне враження, поки не повернулися офіцери з обіду в сто п'ятдесятому полку; всі вони так захоплювались Емілією, що сестри, звичайно, почали шукати в неї вад.
Думаю, що тепер Осборн утихомириться,— мовила місіс Медженіс місіс Банні.
— Якщо з наверненого гульвіси може бути добрий чоловік, то її чекає приємне життя з Джорджем,— мовила місіс О'Дауд, звертаючись до Поскі, яка втрачала тепер у полку своє становище щойно одруженої і сердилась на узурпаторку. А щодо місіс Кірк, то, як учениця Ремсгорпа, вона поставила Емілії двоє чи троє запитань з основ релігії, щоб побачити, чи душа її не спить, чи вона щира християнка тощо, І, з'ясувавши з простих відповідей місіс Осборн, що вона й досі перебуває в темряві, тицьнула їй у руки три дешеві книжечки з малюнками, а саме: "Зойк у пустелі", "Праля з парафії Уондсуорт" і "Найкращий багнет британського солдата", під впливом яких вона повинна була прокинутись; місіс Кірк просила Емілію прочитати їй того ж таки вечора перед сном.
Зате всі чоловіки, як добрі приятелі, згуртувалися біля гарненької дружини свого товариша й упадали коло неї з властивою військовим галантністю. Це була маленька перемога Емілії, в неї піднявся настрій, і очі її засяяли. Джордж пишався її успіхом, йому подобалося, як вона весело, граційно, хоч і наївно й трохи ніяково, приймала залицяння офіцерів й відповідала на їхні компліменти. А він у своєму мундирі — наскільки він був кращий за кожного в кімнаті! Емілія відчувала, що він закохано стежить за нею, і сяяла з утіхи. "Я буду ласкава з усіма його друзями вирішила вона,— Завжди намагатимуся бути веселою, задоволеною і створю йому щасливу домівку".
Полк справді прийняв Емілію захоплено. Капітани її вподобали, лейтенанти вихваляли, хорунжі обожнювали. Старий доктор Катлер сказав кілька дотепів, тa оскільки вони були професійного змісту, переказувати їх не варто; його помічник Кудкудакт, доктор медицини Единбурзького університету, вшанував Емілію іспитом з літератури й випробував її знання на своїх трьох улюблених французьких цитатах.
Юний Стабл ходив від одного до другого й пошепки казав: "Яка ж вона чарівна, правда?" — і не зводив з Емілії очей, аж поки подали пунш.
Зате капітан Доббін недовго розмовляв із нею того вечора. Він і капітан Портер із сто п'ятдесятого полку відвезли до готелю Джоза, що зовсім розкис і двічі вже з великим запалом розповів про полювання на тигра — в їдальні сто п'ятдесятого полку і на вечері в місіс О'Дауд, яка приймала гостей у високому капелюшку з райським птахом.
Віддавши збирача податків у руки його служника, Доббін почав прогулюватися біля входу в готель, покурюючи сигару.