Словом. Амбридж мусила змиритися. Отак?то! Тому сьогодні о сьомій вечора ви маєте бути на полі. Треба надолужувати згаяний час. Ви пам'ятаєте, що до першої гри залишилося всього три тижні?
Вона пішла, протискаючись крізь натовп, і ледве ухилилася від Півзової кульки, що натомість влучила в якусь першокласницю.
Ронова усмішка трохи зів'яла, коли він визирнув з вікна, що потьмяніло від зливи.
— Сподіваюся, дощ ущухне. Що з тобою, Герміоно? Вона теж дивилася у вікно, але якимись невидющими очима. Заглибилася в себе й спохмурніла.
— Просто думаю... — сказала вона, не зводячи похмурого погляду з умитого дощем вікна.
— Про Сірі... Сопуна? — поцікавився Гаррі.
— Не зовсім... — поволі озвалася Герміона. — Більше... мені цікаво... вважаю, що ми робимо правильно... тобто... хіба ж ні?
Гаррі й Рон перезирнулися.
— Тепер нам усе ясно, — зіронізував Рон. — Бо ми б розсердились, якби ти не пояснила нам усе так детально.
Герміона глянула на нього так, ніби щойно побачила.
— Я просто думала, — трохи чіткіше промовила вона, — чи правильно ми робимо, створюючи цю групу захисту від темних мистецтв.
— Що? — перепитали водночас Гаррі з Роном.
— Герміоно, та це ж була твоя власна ідея! — обурився Рон,
— Знаю, — в задумі заломила собі пальці Герміона. — Але після розмови з Сопуном...
— Та він же тільки за. — здивувався Гаррі.
— Так, — знову задивилася у вікно Герміона. — Так, і саме після цього я й почала думати, що це, можливо, була не найкраща ідея...
Півз пропливав над ними, тримаючи напоготові трубочку з кульками, тож друзі автоматично прикрили голови портфелями, аж поки він їх не проминув.
— Давай усе чітко з'ясуємо, — сердито почав Гаррі, коли вони знову поставили портфелі на підлогу. — Сіріус з нами погоджується, і тому ти вважаєш, що нам не треба цього робити?
Бідолашна Герміона вся напружилася. Дивлячись собі на руки, вона запитала: — Ти справді так йому довіряєш?
— Звичайно, довіряю! — миттю озвався Гаррі. — Він завжди давав мені чудові поради!
Біля них просвистіла чорнильна кулька, влучивши у вухо Кеті Бел. Герміона дивилася, як Кеті зірвалася на ноги й почала жбурляти в Півза різні речі. Минув якийсь час, поки Герміона заговорила знову, ретельно добираючи кожнісіньке слово.
— Тобі не здається, що він став... дещо... необачним... відколи його замкнули на площі Ґримо? Не думаєш, що він... немовби... живе нашим життям?
— Як це — "живе нашим життям"? — не зрозумів Гаррі.
— Тобто... мені здається, що йому б страшенно хотілося організовувати таємні товариства захисту просто під носом у представника міністерства... я думаю, що його дуже дратує те. як мало він може зробити на своєму місці... тому мені здається, що він ніби старається... підбурити нас.
Рона все це просто приголомшило.
— Сіріус має рацію. — сказав він. — ти й справді звучиш, як моя мама.
Герміона прикусила губу й нічого не відповіла. Дзвінок пролунав саме тоді, як Півз добре прицілився і вилив на голову Кеті цілісіньку пляшку чорнила.
*
Погода так і не покращала, тож о сьомій вечора, коли Гаррі й Рон ішли на тренування, вони за якихось кілька хвилин промокли до нитки. Їхні ноги ковзали й роз'їжджалися на мокрій траві. Грозове небо мало темно?свинцевий відтінок, і вони радо зайшли в теплі й світлі роздягальні, хоч і знали, що цей перепочинок тимчасовий. Фред із Джорджем обговорювали, чи варто скористатися власним "Спецхарчуванням", щоб уникнути сьогодні польотів.
— ...вона знатиме, що це ми підлаштували, можу закластися. — процідив кутиком рота Фред. — Я вчора пробував продати їй кілька батончиків?блювончиків.
— Можна спробувати жувачки?для?гарячки, — пробурмотів Джордж, — Їх ще ніхто не бачив...
— А вони подіють? — з надією спитав Рон, бо дощ іще лютіше затарабанив об дах, а вітер завивав довкола будинку.
— Так. — підтвердив Фред, — температура підскочить моментально.
— І заодно повискакують величезні чиряки. — додав Джордж. — а ми ще не знаємо, як їх позбуватися.
— Щось я не бачу на вас чиряків. — придивився Рон до близнюків.
— І не побачиш. — зітхнув Фред. — бо вони на такому місці, котре ми, переважно, не виставляємо напоказ.
— Але ж тоді від сидіння на мітлі страшно болітиме...
— Прошу уваги, — голосно оголосила Анжеліна. виходячи з капітанського кабінету. — Я знаю, що погода не найкраща, але може таке статися, що ми гратимемо зі слизеринцями саме за таких умов, тож непогано буде заздалегідь відпрацювати наші дії в такій ситуації. Гаррі, ти, здається, щось робив з окулярами, щоб не пітнявіли від дощу, коли ми грали в бурю з Гафелпафом?
— То Герміона зробила, — відповів Гаррі. Витяг чарівну паличку, вдарив нею по окулярах і сказав: — Імпервіус!
— Я думаю, що всім варто це зробити, — сказала Анжеліна. — Якщо дощ не заливатиме облич, то ми значно краще будемо все бачити... ану, всі разом... Імпервіус! Гаразд. Пішли.
Гравці поховали чарівні палички у внутрішні кишені мантій, закинули на плечі мітли й рушили за Анжеліною з роздягалень.
До центру поля довелося чалапати по глибоких калюжах. Видимість була жахлива, незважаючи на закляття "Імпер віус". Швидко темніло, а струмені дощу шмагали землю.
— Починаємо за моїм свистком, — крикнула Анжеліна. Гаррі. розбризкавши грязюку, відштовхнувся від землі й злетів угору. Сильний вітер трохи збивав його з курсу. І як за такої негоди можна побачити снича? Він ледве розрізняв єдиного бладжера, з яким вони тренувалися. Минула якась хвилина, і той мало не збив Гаррі з мітли. Так би й сталося, якби Гаррі не встиг скористатися "поворотом з хваткою лінивця", щоб його уникнути. На жаль, Анжеліна цього не побачила. Правду кажучи, вона взагалі нічого не бачила, та й ніхто з гравців не знав, що роблять інші. Вітер не вщухав. Навіть на відстані Гаррі чув, як дощ тарабанить об озеро. Анжеліна протримала їх у повітрі майже годину, а тоді була змушена здатися. Вона вела свою змоклу й невдоволену команду до роздягалень, наполягаючи, хоч і без особливої переконаності, що тренування не виявилося марною тратою часу. Фред і Джордж були роздратовані найбільше. Обидва шкандибали якось перевальцем і болісно кривилися від кожного руху. Витираючи рушником волосся, Гаррі почув, як вони тихенько жалілися.
— По?моєму, в мене кілька тріснуло, — проскімлив Фред.
— А в мене ще ні, — процідив крізь зуби Джордж, — болять, аж тіпають... здається, стали ще більші.
— ОЙ! — зойкнув Гаррі.
Він притис рушник до обличчя, замружившись від болю. Шрам на чолі несамовито запік, найсильніше за цей місяць.
— Що сталося? — почулися голоси.
Гаррі визирнув з?під рушника. Роздягальня здавалася розмитою, бо він зняв окуляри, однак відчував, що всі на нього дивляться.
— Нічого, — буркнув він, — я... штрикнув себе в око.
Але він багатозначно глянув на Рона, й вони удвох затрималися, поки всі інші гравці виходили надвір, кутаючись у плащі й натягуючи на очі капелюхи.
— То що там сталося? — запитав Рон одразу, як вийшла Алісія. — Знову шрам?
Гаррі ствердно кивнув.
— Але ж... — Рон злякано підійшов до вікна й задивився на дощ, — він... він же не може бути десь тут біля нас?
— Не може, — пробурмотів Гаррі, падаючи на лаву й розтираючи шрам. — Він, мабуть, далеко звідси. Мені болить, бо... він... розлючений.
Гаррі не мав найменшого наміру це казати і чув свої слова, ніби їх вимовляв хтось інший — але миттю збагнув, що так воно і є. Не розумів, звідки йому це відомо, але був переконаний: Волдеморт, де б не був і що б не робив, зараз лютував.
— Ти його побачив? — перелякано спитав Рон. — Мав... якесь видіння чи що?
Гаррі сидів непорушно, дивлячись собі під ноги, заспокоюючи розум і пам'ять після пекучого болю. Сплутаний клубок постатей, завивання голосів...
— Він намагається щось зробити, а йому не вдається так швидко, як він хотів би, — сказав Гаррі.
І знову його самого здивували слова, що вилітали в нього з рота, але він був переконаний, що це правда.
— А... звідки ти знаєш? — здивувався Рон.
Гаррі похитав головою і притис до очей долоні. Побачив крихітні іскорки. Відчув, як Рон сідає поруч на лаву, і знав що він на нього дивиться.
— Так було й минулого разу, — неголосно запитав Рон, — коли шрам заболів у кабінеті Амбридж? Відомо?Хто був розлючений?
Гаррі заперечливо похитав головою.
— А що ж це тоді?
Гаррі почав згадувати. Він дивився в обличчя Амбридж... шрам заболів... а тоді він мав те дивне відчуття в животі... химерне, несподіване... радісне відчуття... але він тоді, звичайно, не зрозумів, що це таке, бо сам був такий нещасний...
— Минулого разу боліло, бо він радів, — сказав Гаррі. — Дуже радів. Він гадав... що станеться щось добре. А вночі перед нашим поверненням до Гоґвортсу... — Гаррі пригадав ту мить, коли шрам жахливо розболівся у їхній з Роном кімнаті на площі Ґримо, — ...він лютував...
Гаррі озирнувся на Рона, що вражено роззявив рота.
— Старий, ти можеш замінити Трелоні, — захоплено видихнув Рон.
— Я ж не роблю пророцтв, — заперечив Гаррі.
— Зате знаєш, що ти робиш? — вражено й водночас боязко сказав Рон. — Гаррі, ти читаєш думки Відомо?Кого!
— Ні, — похитав головою Гаррі. — Скоріше... відчуваю його настрій. Якимись такими спалахами. Дамблдор казав, що торік відбувалося щось подібне. Казав, що я мозку відчути, коли Волдеморт десь близько, або коли він відчуває ненависть. А тепер я ще відчуваю, коли він задоволений...
Запала мовчанка. Вітер і дощ хльостали по будинку.
— Ти повинен комусь про це сказати, — порадив Рон.
— Минулого разу я сказав Сіріусу.
— То скажи йому й зараз!
— А як? — спохмурнів Гаррі. — Амбридж стежить за совами і за каміном, ти що, забув?
— Тоді скажи Дамблдорові.
— Я вже тобі казав — він знає, — відрізав Гаррі. звівся на ноги, зняв з кілочка плащ і накинув на плечі. — Немає потреби говорити йому ще раз.
Рон, застібаючись, замислено дивився на Гаррі.
— Дамблдор хотів би знати, — сказав він. Гаррі стенув плечима.
— Ходімо... нам ще треба попрацювати з мовчальними закляттями.
Вони квапливо й мовчки ішли темною галявиною, ковзаючи і спотикаючись у баюрах. Гаррі був у полоні думок. Чого ж так прагнув Волдеморт? Що ж саме відбувалося не так швидко?
"...він має й інші плани... плани, які може здійснити без зайвого розголосу... те, що можна здобути лише таємно...