Аби заперечити дослівний зміст цієї фрази згідно із загальноприйнятими поняттями, слід лише сказати, що недосконалість, нелогічність, несправедливість, сваволя і багато іншого для Бога неможливі. Також можна було б заявити, що коли в цьому сенсі для Бога нічого неможливого немає, то з таким самим успіхом одним актом Волі Він зміг би всіх людей Землі зробити віруючими! Тоді б Йому не потрібно було Свого Сина втілювати в людину, прирікаючи на земні негаразди та хресну смерть. Цієї величезної Жертви можна було б уникнути. Але те, що сталося так, свідчить про непохитність Божественних Законів, котрі безперервно діють у Творінні від самого початку, насильницьке втручання в котрі з метою якихось змін неможливе через їхню досконалість.
На це засліплені сперечальники знову б уперто заперечили, що Божою Волею було те, як це сталося. Що цілком правильно сказано, проте жодним чином не доводить протилежного, а насправді є визнанням вищенаведеного обґрунтування, якщо відкинути наївне сприйняття та глибше осягнути роз'яснення, чого неодмінно вимагають усі вислови духовного походження.
Це було Божою Волею! Проте не має нічого спільного зі свавіллям, а, навпаки, означає не що інше як підтвердження закладених Богом у Творіння Законів, які несуть Його Волю, і з цим пов'язане неодмінне прилаштовування до цих Законів, які не допускають винятків чи обхідних шляхів. Саме в необхідності дотримання Законів проявляє себе та діє Божа Воля.
Тому мусив і Христос для виконання своєї Місії неминуче підкоритися всім Законам природи, тобто Волі свого Отця. Що Христос цього всього дотримався, свідчить його все життя. Нормальне народження, зростання, як також голод і втома, страждання й зрештою хресна смерть. Усього, чого зазнає тіло земної людини, зазнав і він сам. Чому ж тільки лише зачаття мало бути інакшим, адже в цьому не було жодної потреби. Саме в природності Завдання Спасителя постає ще величнішим, аж ніяк не применшуючись! Так само й Марію тому не меншою Милістю було наділено в її високому Покликанні.
55. Хресна смерть Сина Божого і Таємна Вечеря
Зі смертю Христа в храмі розірвалася завіса, яка відділяла Святиню Святинь від людства. Цю подію вважають символом того, що з жертовною смертю Спасителя тієї миті зникло роз'єднання між людством і Божеством, тобто утворився безпосередній зв'язок між ними.Таке тлумачення, однак, хибне. Розп'яттям Христа люди відхилили Сина Божого як обітованого Месію, через що роз'єднання збільшилося! Завіса розірвалася, тому що у Святині Святинь відтоді вже не було потреби. Вона відкрилася поглядам і нечистим течіям, оскільки, символічно висловлюючись, після цього нога Божественного більше не ступала на Землю, тож Святиня Святинь стала зайвою. Отже, це пряма протилежність дотеперішнім тлумаченням, у яких уже вкотре проявилася лише велика зухвалість людського духу.
Смерть на хресті не була необхідною жертвою, а стала вбивством, справжнім злочином. Будь-яке інше роз'яснення є перефразуванням, яке або повинне вважатися виправданням, або виникло через необізнаність. Христос прийшов на Землю аж ніяк не з метою дозволити себе розіп'ясти. У цьому немає також і спасіння! Але Христос як надокучливий Приноситель Істини був розіп'ятий за своє Вчення.
Не його хресна смерть могла і повинна була принести спасіння, а Істина, яку він людству дав у своєму Слові!
Істина була, одначе, для тодішніх релігійних та церковних керівників незручною, неприємністю, тому що вона суттєво підривала основи їхнього впливу. Так само, як це й сьогодні знову сталося б у дуже багатьох місцях. Людство в цьому не змінилося. Тодішні керівники, як і сьогоднішні, хоча й спиралися на добрі давні перекази, однак ті через виконувачів та роз'яснювачів набули лише застиглих порожніх форм, позбавлених у собі життя. Та сама картина, що дуже часто спостерігається й сьогодні.
Але той, хто хотів наповнити цим необхідним життям суще Слово, здійснив тим, самозрозуміло, переворот у його виконанні та роз'ясненні, а не в самому Слові. Він звільнив народ від гнітючої заскнілости й порожнечі, врятував від них, і це стало, цілком природно, великою неприємністю для тих, хто незабаром зумів усвідомити, як енергійно він при цьому втрутився, аби заволодіти кермом їхнього хибного управління.
Тому Приносителю Істини, Визволителю від тягаря помилкових тлумачень, довелося зазнати підозр і переслідувань. Коли ж, попри всі зусилля, його не вдалося зробити посміховиськом, спробували виставити таким, що не заслуговує довіри. "Земне минуле" сина теслі мусило послугувати тавруванню його як "невченого, і тому не здатного до роз'яснень"! Як "профана". Так само стається й сьогодні з кожним, хто зачепить заскнілу догму, що вже в зародку душить усе вільне, живе прагнення вгору. На зібрання, де він давав роз'яснення, завбачливо ніхто із супротивників не приходив, оскільки вони цілком слушно відчували, що неодмінно програють через його чесні об'єктивні відповіді. Тож продовжили вони зловмисні наклепи з допомогою своїх підкуплених знарядь, доки, зрештою, не злякалися в слушну мить відкрито висунути проти нього сфальшовані обвинувачення і прибити до хреста, щоб усунути небезпеку для їхньої влади й пошани.
Ця насильницька, в ті часи широко застосовувана римлянами смерть не була спасінням як таким і не принесла його. Вона не спокутувала провини людства, не звільнила його ні від чого, навпаки, як найпідліше вбивство обтяжила людство лише ще більше!
Якщо аж до сьогодні подекуди розвивають культ із нього, в цьому вбивстві вбачають необхідну головну справу Діяння Спасіння Сина Божого, то людину таким чином відводять саме від найціннішого, що одне-єдине спроможне принести спасіння. Це відволікає її від справжнього Завдання Спасителя, від того, що зробило необхідним його Прихід із Божественного на землю. Він прийшов, однак, не для того, щоб зазнати смерти на хресті, а щоб посеред непотребу догматичної заскнілости й порожнечі, які принижують людський дух, проголосити Істину! Щоб взаємини між Богом, Творінням і людьми описати такими, якими вони є насправді. Унаслідок цього все те, що вигадав обмежений людський дух, і те, що закривало дійсність, мусило саме по собі втратити силу й відпасти. Лише тоді змогла б людина перед собою чітко розгледіти шлях, що веде її вгору.
Тільки в Принесенні цієї Істини і в пов'язаному з нею звільненні від помилок полягає Спасіння, в єдино-одному!
Це звільнення від затуманеного погляду, від сліпої віри. Слово "сліпа" досить виразно характеризує цей хибний стан.
Таємна Вечеря перед його смертю була прощальною вечерею. Коли Христос сказав: "Прийміть, споживайте, це тіло моє. Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів", – то він заявив, що навіть цю хресну смерть на себе готовий прийняти, аби тільки мати можливість принести у своїх роз'ясненнях заблудлому людству Істину, яка одна-єдина вказує шлях до відпущення гріхів.
Він каже виразно: "На відпущення за багатьох", – а зовсім не "на відпущення за всіх"! Тобто лише за тих, хто його роз'яснення приймає до серця, хто отримує живу користь від них.
Його понівечене хресною смертю тіло і його пролита кров повинні посприяти усвідомленню необхідности і серйозности принесених ним роз'яснень. Ця нагальність особливо мусить бути підкреслена в повторенні обряду Таємної Вечері та в самому обряді Таємної Вечері!
Те, що Син Божий не злякався навіть такої ворожости людства, ймовірність якої було передбачено заздалегідь, іще до його Приходу* (Доповідь №48 "Світові події"), повинно цілком особливо вказати на безнадійне становище людських духів, які тільки вхопившись за рятівний канат незатьмареної Істини, могли вирватися з тенет загибелі.
Натяк Сина Божого в Таємній Вечері на свою хресну смерть є однозначним останнім виразним наголошенням на нагальній потребі його Вчення, для принесення якого він прийшов!
При споживанні в обряді Таємної Вечері кожна людина повинна щоразу заново усвідомлювати, що Син Божий не злякався навіть передбаченої хресної смерти від людей і віддав своє тіло й кров за те, щоб зробити для людства можливим сприйняття відображення справжніх подій у Всесвіті, які чітко виявляють вплив невідхильних Законів Творіння, що несуть Божественну Волю! З цим усвідомленням надзвичайної серйозности, яка підкреслює невідкладну потребу в Посланні про порятунок, у людині знову й знову повинна виникати нова сила, нове спонукання справді жити за ясним Ученням Христа, не лише правильно розуміти його, а й у всьому діяти згідно з ним. Таким чином отримає вона тоді також відпущення своїх гріхів і спасіння! Не інакше. І не безпосередньо. Але вона знайде його неодмінно на шляху, що його вказав Христос у своєму Посланні.
З цієї причини обряд Таємної Вечері має знову й знову оживляти, наснажувати, аби тільки не зменшувати рятівний запал для дотримання цього з такою великою жертвою принесеного Вчення, бо через виникнення байдужости або лише формалізм люди втрачають цей рятівний канат і падають знову в безодню омани й загибелі.
Це величезна помилка, якщо люди вірять у те, що завдяки хресній смерті їм забезпечено прощення їхніх гріхів. Ця думка завдає жахливої шкоди всім, хто в це повірив, – через що стає недоступним істинний шлях до спасіння, який полягає єдино в тому, щоб жити згідно зі Словом Спасителя, згідно з його роз'ясненнями, котрі він дав як Знавець і Всевидець. І ці роз'яснення в практичних образах виявляють необхідність дотримання Законів Творіння і поваги до наявної в них Божественної Волі, а також їхні впливи при їх дотриманні і недотриманні.
Його Діяння Спасіння полягало в принесенні цього роз'яснення, яке мусило виявити вади і шкідливість здійснення релігійної практики, тому що несло в собі Істину, яка проливала Світло на щодалі наростаюче потьмарення людського духу. Смерть на хресті не була Діянням Спасіння, так само недостатньо обряду Таємної Вечері або освяченої проскури для прощення гріхів.