Тому й натовп зібрався такий малий.
Перехожі не пізнавали Ґуїнплена, що йшов, загорнутись в плащ і насунувши капелюха.
Перш ніж піти слідом за Ґуїнпленом, Урсус вжив однієї обережносте Він одвів у бік хазяїна Ніклеса, хлопця Ґовікума, Фебу й Венеру і наказав їм додержувати абсолютного мовчання при Деї, що не знала нічого, щоб не промовили ні єдиного слова, яке дало б їй підстави підозрівати те, що сталося, щоб відсутність Ґуїнплена та Урсуса пояснювали їй господарчими клопотами щодо Зеленого Ящика; тимчасом скоро настане час денного сна Деї, й раніш, ніж Дея прокинеться, він, Урсус, з Ґуїнпленом повернуться, бо все це непорозуміння — mistake, як кажуть у Англії; Ґуїнпленові і йому буде дуже легко з'ясувати його магістратові й поліції; вони доведуть помилку і вдвох зараз повернуться. Особливо, щоб ніхто не казав нічого Деї. Зробивши такі розпорядження, він пішов.
Урсус міг іти за Ґуїнпленом непомітно. Хоч він і держався на можливо більшій відстані, він улаштувався так, щоб не спускати його з очей. Сміливість у підгляданні це — хоробрість полохливих.
Може, кінець-кінцем, не зважаючи на всю серйозність обстанови, Ґуїнплена покликали в поліцію за якусь незначну провину.
Урсус говорив собі, що це питання розв'яжеться в найближчому часі.
Це з'ясується на його очах із того напрямку, що його візьме загін, який веде Ґуїнплена, в тон момент, коли дійде до краю Торінцового поля і вступить у вулички Літль-Стренда.
Якщо він поверне ліворуч, то це визначатиме, що Ґуїнплена ведуть у ратушу Савтворка. В такім разі нема чого боятися; якенебудь незначне порушення муніципальної постанови, догана магістрата, два або три шилінґи штрафу, потім Ґуїнплена пустять, і вистава "Переможеного Хаосу" відбудеться ввечері так само, як і звичайно. Ніхто нічого й не помітить.
А як загін поверне праворуч, то справа серйозна.
В цій стороні — місця жорстокі.
В ту хвилину, коли уепентек, що йшов на чолі двох шерег, між якими вели Ґуїнплена, досяг до поворота в провулки, Урсус, затаївши духа, впився очима. Бувають моменти, коли людина вся входить у очі.
На який бік повернуть?
Повернули праворуч.
Урсус захитався від жаху й прихилився до муру, щоб не впасти.
Немає нічого лицемірнішого, як такі слова, що їх кажуть самим собі: "я хочу знати, чого держатися". Суттю людина цього зовсім не бажає; в ній говорить тільки великий страх.
Урсус тремтів і думав:
— От, справа повернула на лихе. Я завсігди й досить швидко дізнався б про це. Нащо я пішов слідом за Ґуїнпленом?
Людина складається із суперечностей, і Урсус, після таких міркувань, подвоїв ходу й, перемагаючи свою тривогу, поспішив, щоб як найближче підійти до конвою й не допустити, щоб у лабіринті савтворських вулиць порвалася та нитка, що була між Ґуїнпленом і ним, Урсусом.
Поліційний похід не міг іти швидко через свою урочистість. Уепентек вів перед.
Судовий пристав ішов ззаду.
Такий порядок викликав певну загайку.
" В судовому приставі сяяла вся можлива для нього величність. Його одяг був щось середнє між блискучим убранням оксфордського доктора музики й скромним і чорним одіянням кембрідзького доктора богословії. Під довгою мантією, що її підбито було на задній стороні норвезьким зайцем, на ньому був звичайний дворянський одяг. В ньому було щось напів готичне і напів сучасне; перука, як у Ламуаньона, а рукава довгі й широкі, як у Трістана Пустельника. Він втупив свої великі круглі очі на Ґуїнплена непорушно, як сич. Він ішов мірною ходою. Не можна було уявити собі нічого суворішого.
Урсусові, що на момент загубив був дорогу в плутанині вуличок, пощастило догнати похід коло св. Марії Овер-Рай, бо його затримала на площадці коло церкви бійка між дітьми й собаками, — звичайний інцидент на лондонських вулицях dogs and boys — сказано в старовинних поліційних протоколах, що ставлять собак поперед дітей.
Людина, що її веде до магістрату поліційний конвой, — подія надто звичайна, а кожен має свої справи, і от цікаві розсіялися. За Ґуїнпленом стежив тепер тільки Урсус.
Пройшли повз дві каплички, що стояли одна проти однієї, які належали двом сектам, — "Відпочинок Релігіоністів" і "Ліга Алилуя", що існують ще й тепер.
Далі похід вився з вулички у вуличку, вибираючи переважно ще не забудовані дороги, де ще росла трава, й пустельні алеї, й робили силу поворотів.
Кінець-кінцем спинилися.
Були в маленькій вуличці. Ні будинку, якщо не рахувати двох чи трьох халупин. Цю вуличку утворили два мури: один, ліворуч, низький, другий, праворуч, високий. Висока стіна була чорна, її було складено за саксонським звичаєм з зубцями, скорпіонами й квадратовими товстими ґратами на маленьких продуховинах. Ні одного вікна; тільки то там, то там щілини, що уявляли з себе старовинні амбразури для кам'янокидальних мортир та самопалів. Внизу цього великого муру видно було, наче дверці крисоловки, маленьку хвіртку, дуже низеньку.
Ця хвірточка, що її вроблено було в масивне кам'яне півколо, мала потайне віконце з ґратою, великий молоток, широкий засов, міцні й вузласті завіси, силу цвяхів, бляшану розмальовану обшивку, — вона була скоріше залізна, ніж дерев'яна.
Нікого в завулку. Жадної крамниці. Жадного перехожого. Проте зовсім близько чути було безперервний шум, наче паралельно до завулка проходив потік. Це був шум голосів і колес. Напевне по той бік чорної будівлі була велика вулиця, безсумнівно головна савтворська вулиця, що зв'язувалася на одному кінці з Кентерберійською вулицею, а на другому — з Лондонським мостом.
На протязі цілого провулка спостережник, крім конвою, що оточував Ґуїнплена, не побачив би іншого людського лиця опріч блідого профіля Урсуса; він з риском напів висунувся з тіні, що падала від муру, дивився й боявся побачити. Він стояв за заворотом вулиці.
Конвой скупчився перед хвірткою.
Ґуїнплен був у середині, тільки тепер уепентек із своєю залізною палицею стояв позад нього.
1 Собаки і. хлопці.
Судовий пристав підійняв молоток і вдарив ним тричі.
Потайне віконце відчинилося.
Судовий пристав сказав:
— За наказом її величности.
Важкі дубові й залізні двері повернулися на своїх завісах, і з'явився темний і холодний отвір, подібний до челюстів печери. Жахливе склепіння йшло в темряву.
Урсус бачив, як Ґуїнплен зник під ним.
V
ЖАХЛИВЕ МІСЦЕ
Уепентек увійшов за Ґуїнпленом.
Потім судовий пристав.
Потім увесь конвой.
Хвірточка зачинилася.
Важкі двері герметично пристали до своїх кам'яних лиштв, і не видно було ні хто їх відчиняв, ні хто їх замикав. Здавалося, що самі засови всунулися в свої клямки. В дуже старих в'язницях ще й тепер існують такі механізми, що їх винайшло стародавнє залякування. Двері без видимого дверника. Це робило поріг в'язниці подібним до порога могили.
Ця хвіртка була задній хід Савтворкської в'язниці.
В поточеній червою й похмурій будівлі ніщо не порушувало непривітного вигляду, що властивий в'язницям.
Савтворкська в'язниця, що її тепер зруйновано, виходила на дві вулиці, що їх вона колись сполучувала й мала двоє дверей: на великій вулиці — парадний вхід, що його призначено було для суддів, і в провулок — скорботні двері, що їх, проте, призначено було для живих. І для померлих також, бо коли хто з в'язнів помирав у в'язниці, то через ці двері виносили його тіло. Теж визволення.
Смерть — це визволення в безконечність.
Ґуїнплена ввели у в'язницю через скорботні двері.
Провулок, як ми вже казали, був не що інше, як забрукована доріжка, стиснута між двома мурами. В Брюселі є такий прохід, що його називають: вулиця на одну особу. Мури були неоднакові; високий належав до в'язниці, а низький мур — до кладовища. Цей низький мур, закінчення смертельного гниття, що починалося в в'язниці, був не вищий за чоловічий зріст. В ньому були ворота проти в'язничної хвіртки. Померлим доводилося перейти тільки через вулицю. Досить було пройти вподовж стін кроків з двадцять, щоб увійти на кладовище. На високій стіні прилаштовано було драбину на шибеницю; насупроти, на низькій стіні була вирізблена з камня мертва голова. Один мур був не веселіший за другий.
VI
ЯКІ СУДДІ КОЛИСЬ БУВАЛИ ПІД ПЕРУКАМИ
Коли б хто в цей момент подивився на другий бік в'язниці, де був фасад, то він побачив би велику Савтворську вулицю й міг би помітити на постоянці перед монументальними парадними дверима в'язниці дорожну карету, щось вроді теперішнього кабріолета з сидінням напереді. Натовп цікавих оточував карету. Вона була прикрашена гербами, і видно було, як із неї вийшла особа, що ввійшла в в'язницю; напевне суддя, — здогадувалися в натовпі; судді в Англії часто були з дворян і майже завсігди мали право на герб.
В Англії існують мандрівні судді, — їх звуть роз'їзними суддями, й нічого не було простішого, як вбачати в цій кареті екіпаж судді, що робив об'їзд. А що було менш натуральне, так це те, що особа, яку визнавали за суддю, встала не з самого екіпажа, а з переднього сидіння — місця, на якому звичайно не сидять пани. Друга особливість: екіпаж, що спинився перед Савтворською в'язницею, був запряжений четвернею з двома форейторами — розкіш, приступна тільки для князів. Кінець-кінцем, що остаточно підбурювало й збивало з пантелику в усяких догадках, так це те, що екіпаж був старанно закритий. Верх був піднятий. Вікна зачинені були віконницями; всі отвори, що через них можна було б подивитися, були затягнуті, знадвору не можна було бачити нічого, що було всередині, й напевне з середини не можна було бачити, що робиться надворі. А в тім здавалося, що в екіпажі нікого й не було.
Савтворк належав до графства Серрей, — тому Савтворкська в'язниця підлягала шерифові Серреиського графства.
Шериф провінції був дуже значна особа. Він завсігди був есквайр, а іноді й найт. В стародавніх хартіях він кваліфікується як spectabilis — "людина, що на неї слід дивитися". Титул, середній між illustris і clarissimus — менший за перший і більший за другий. Шерифів графств колись обирав народ, але Едвард II, а після нього й Генріх IV одібрали це право для корони, — і всі вони стали одержувати своє призначення королівської влади. Вони всі діставали призначення від його величности, крім шерифа Вестморлендського, посада якого була спадкова, та Лондонського й Мідль секського шерифів, яких обирали збори лондонських корпорацій.