Шкіпер чекав дальших розпоряджень, і Блад повільно підвівся.
— Я надокучаю вам своїми справами, забуваючи про ваші. Ви хотіли б, щоб я висадив вас у Порт-Ройялі?
— В Порт-Ройялі? — Маленький джентльмен нервозно засовався у кріслі, а потій з роздратуванням у голосі розповів Бладові, що вчора ввечері вони заходили в Порт-Ройял, але губернатора там не застали. Забравши всю ескадру, він вирушив до острова Тортуги полювати на якихось піратів.
Якусь хвилину Блад здивовано дивився на нього, а потім зайшовся сміхом. [272]
— Думаю, що він вирушив туди ще .до того, як почув про зміну уряду в Англії і про війну з Францією.
— Зовсім ні,— перебив його Уіллоґбі.— Він знав про все це і про мій приїзд ще до того, як вирушив у похід.
— Як? Та це ж неможливо?
— Я теж так думав. Але потім дізнався, що це так, від майора Меллерда, якого застав у Порт-Ройялі і який, очевидно, править Ямайкою у відсутність цього нещасного йолопа.
— Невже він і справді збожеволів, що кинув свій пост у такий час? — промовив Блад вражений.
— Мало того, він ще й додумався забрати з собою весь флот, залишивши таким чином порт відкритим для нападу французів. Нічого сказати, доброго губернатора підшукав собі старий уряд. І отак було в усьому, чорти б їх забрали. Губернатор залишає Порт-Ройял напризволяще, а його старенький форт може бути перетворений на купу руїн за яку-небудь годину бою. Та це справжній злочин!
Посмішка, що майнула на обличчі Блада, раптом зникла.
— А про це знає де-Рівароль?! — різко вигукнув він. На його запитання відповів голландський адмірал:
— Якпи не снаф, то не йшоф пи туди. Де-Рівароль... захопив текого з наші люди. Мошливо, вони сказаф йому. Він, мапут, розв'ясаф їх язик. Такий прекрасний можли-віст він не пропускаф.
Його величність аж заричав від гніву.
— Цей негідник Бішоп відповість головою, коли там станеться якесь лихо! 'А що, коли він зробив це навмисно, га? Може він зрадник, а не дурень? Може, він у такий спосіб служить королеві Якову, який його сюди призначив?
Проте капітан Блад розцінював поведінку Бішопа великодушніше.
— Навряд, щоб це було так. Тільки жадоба помсти штовхнула його на такий крок. На Тортузі він шукає мене, мілорде. А я вважаю за свій обов'язок, поки він там полюватиме, потурбуватися про долю Ямайки і зберегти її для короля Вільгельма.— І він вперше за два місяці весело засміявся.
— Держи курс на Порт-Ройял, Джеремі,— наказав він Піттереві.— Нам треба поспішати, і ми ще встигнемо поквитатися з де-Ріваролем за деякі наші образи.
Лорд Уіллоґбі і адмірал аж посхоплювалися з своїх місць. [273]
— Де ваша розсудливість? У вас же нерівні сили! — вигукнув його світлість.— Кожен з кораблів французької ескадри не поступиться "Арабеллі" та "Елізабет", разом узятим, чоловіче.
— За кількістю гармат — так! — відповів Блад, посміхаючись.— Але в таких справах гармати ще не все. Є речі й важливіші. Якщо ваша світлість хоче бути свідком справжнього морського бою, то така можливість вам надається.
Лорд і адмірал здивовано глянули на Блада.
— Але ж перевага на їх боці! — наполягав його світлість.
— Це немошливо,— промовив ван дер Кейлен, заперечливо хитаючи головою.— Звишайно, мистество мореплавства грайт вашливий роль. Та гармади залишався гармадами.
— Якщо мені не пощастить розгромити де-Рівароля, то я потоплю свої власні кораблі в каналі і закрию його в Порт-Ройялі, поки повернеться з свого безглуздого полювання Бішоп або ж нагодиться ваша ескадра.
— А що це нам дасть, скажіть на милість? — спитав Уіллогбі.
— Ось про це я й хотів сказати. Де-Рівароль дурень, та ще й великий. Він спокусився можливістю напасти на Порт-Ройял, забувши, що у нього в трюмах награбовані в Картахені скарби вартістю близько сорока мільйонів ліврів.— Його слухачі аж підскочили, зачувши про таку велику суму.— Він увійде в Порт-Ройял з цими цінностями. А потім — переможе він мене, чи ні — вивезти їх звідти вже не зможе. Рао чи пізно, а ці скарби потраплять у скарбницю короля Вільгельма, після того, як, скажімо, одна п'ята частка їх буде виплачена, моїм піратам. Ви на це погоджуєтесь, ваша світлість?
Лорд Уіллогбі підвівся і простягнув Бладові свою випещену руку.
— Капітане Блад, я бачу, що ви велика людина,— сказав він у відповідь.
— У вас, безсумнівно, прекрасний зір, ваша світлість, коли вам вдалося побачити це,— розсміявся капітан Блад.
— Так, так! Але як він се зробить? — пробурмотів ван дер Кейлен.
Капітан Блад, посміхаючись, відповів:
— Піднімайтесь на палубу, і ще до заходу сонця я вам це продемонструю. [274]
Розділ XXX
ОСТАННІЙ БІЙ "АРАБЕЛЛИ"
— Шого ви чекайт, мій друк? — бурчав ван дер Кейлен.
— Ай справді, ради бога, чого ви чекаєте? — роздратовано повторював за ним Уіллогбі.
Була післяобідня пора того самого дня. Обидва піратські кораблі плавно погойдувалися на хвилях, і вітер, що дув від рейду Порт-Ройяла, ліниво грався їхніми вітрилами. З підвітряного боку кораблів тяглася довга морська коса, утворюючи природну гавань Порт-Ройяла. Кораблі стояли менше ніж за милю від вузької, захищеної фортом протоки, що вела в гавань. Минуло вже більше двох годин, як вони підійшли сюди, ніким не помічені ні з форту, ні з кораблів де-Рівароля. Між французами і захисниками Порт-Ройяла точився бій, і повітря весь час здригалося від реву гармат, що били з суші і з моря.
Тривале чекання в стані повної бездіяльності відбилося на нервах лорда Уіллогбі та ван дер Кейлена, напруживши їх до краю.
— Ви обіцяйт показат нам щос короший. Де ж воно сей незвичайний річ? — підійшов адмірал до Блада.
— Я не збираюся зловживати вашим терпінням,— сказав Блад у відповідь.— Вогонь, здається, почав затихати. Та справа в тому, що поспішати зараз нам невигідно. А вдаривши в слушний момент, ми виграємо дуже багато. Скоро я доведу це.
Лорд Уіллогбі підозріливо зміряв його поглядом.
— Ви сподіваєтесь, що на той час може повернутися Бішоп або підійде ескадра ван дер Кейлена?
— О ні, .ваша світлість. Я думаю про інше: з де-Рівароля, як я пересвідчився, поганий командир, і його ескадра в бою з фортом неодмінно дістане пошкодження, які хоч трохи зменшать його перевагу над нами. А коли форт вистріляє всі ядра, тоді ми вступимо в бій.
— Правильно, правильно! — схвально вигукнув маленький генерал-губернатор.— Я підтримую ваші наміри. У вас якості талановитого командира, капітане Блад. Пробачте, що не зрозумів вас одразу.
— О, це дуже люб'язно з вашого боку, мілорде. Я набув деякого досвіду у веденні таких боїв і піду на будь-який риск, коли він неминучий, але ніколи не рискуватиму, якщо в цьому немає необхідності. Так...— він замовк і прислухався.— Ага. Я так і думав. Канонада вщухає. [275]
А це значить, що опору Меллерда надходить кінець. Гей, Джеремі!
Блад перехилився через різьблені поручні і віддав чіткий наказ. Пронизливо засурмив ріжок боцмана, і за якусь мить корабель, що, здавалося, дрімав на хвилях, прокинувся. Почулося тупотіння ніг на палубах, заскреготіли блоки, залопотіли вітрила. Круто повернулося стерно, і "Арабелла" рушила вперед. Слідом за нею вирушила й "Елізабет". Блад викликав'до себе Огла. Канонір, діставши наказ, метнувся до гармат.
За чверть години вони, обігнувши мис, підійшли до виходу в гавань і несподівано на відстані пострілу дрібнокаліберних гармат з'явилися перед трьома кораблями де-Рівароля.
На місці форту курилася купа руїн, а переможці з вимпелами Франції на грот-щоглах мерщій кинулись на шлюпках до берега, щоб оволодіти багатим містом, укріплення якого вони щойно рознесли вщент.
Блад критичним оком оглянув французькі кораблі і тихенько засміявся. "Віктор'єз" і "Медуза", очевидно, обійшлися без серйозних пошкоджень, а третій корабель — "Балейн" — зовсім вибув із ладу. В його правому борту зяяла величезна пробоїна, і капітан, рятуючи судно, поклав його в дрейф на лівий борт, щоб у пробоїну не ринула вода.
— Подивіться! — крикнув Блад ван дер Кейлену і, не чекаючи схвального бурчання голландця, віддав наказ: — Вліво руля!
Вигляд величезного червоного корпусу корабля з позолотою на носі в формі пташиного дзьоба і відкритими портами приголомшив де-Рівароля, сп'янілого від щойно одержаної перемоги. Та не встиг він ще й зрушити з місця, щоб віддати наказ, не встиг навіть добре осмислити, який наказ віддавати, як смертоносний шквал вогню й металу від бортового залпу піратів змив чисто все з палуби "Віктор'єза". Не міняючи курсу, "Арабелла", поступилася місцем "Елізабет", яка, йдучи слідом за "Арабел-лою", проробила такий самий маневр. Поки охоплені панікою французи могли хоч що-небудь зрозуміти, "Арабелла", зробивши поворот оверштаг, повернулася на свій попередній курс у протилежному напрямку і вдарила по "Віктор'єзу" з усіх гармат ліого борту. Ще один залп прогримів з "Елізабет", після чого сурмач "Арабелли" передав якийсь сигнал, і Хагторп прекрасно його зрозумів. [276]
— Повний вперед, Джеремі! — вигукнув Блад.— Просто на них, поки вони не опам'яталися! Увага! Приготуватися до абордажу! Хейтон... абордажні гаки! А канонірові накажіть невпинно підтримувати нас вогнем.
Він зняв свого капелюха і надів стальний шолом, який йому подав підліток-негр. Блад підготувався особисто керувати абордажем і коротко пояснив своїм гостям:
— Абордаж — для нас єдиний шанс на перемогу. У ворога дуже багато гармат.
І, наче на підтримку його слів, нараз відгукнулись гармати французів. Опам'ятавшись від паніки, два кораблі французів майже разом відкрили бортовий вогонь по "Арабеллі", яка була ближче до них і сильніше озброєна, а тому й більш небезпечна з двох піратських кораблів.
Якщо пірати спрямовували вогонь на палубу, щоб знищити більше людей, то французи посилали ядра низько, намагаючись пошкодити корпус піратського корабля. "Арабелла" тряслась і здригалася від шквалу снарядів, хоч Пітт і намагався тримати її носом до французів, щоб вона являла собою найменшу мішень для противника. На якусь мить вона зупинялася, але зразу ж рушала знову вперед. Проте носову частину корабля було пробито, півбак знесено, а трохи вище ватерлінії зяяла велика пробоїна. Щоб не затопило трюму, Блад наказав негайно скинути за борт носові гармати, якорі, бочки з водою і все інше, що можна було зірвати з місця.
Французи, зробивши поворот оверштаг, обстріляли залпом і "Елізабет".