Нам цікаво знати, що він означає.
Ксенофілій підняв брови.
— Ти маєш на увазі символ Смертельних реліквій?
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ —
Казка про трьох братів
Гаррі озирнувся на Рона й Герміону. Вони теж, здається, не зрозуміли, що мав на увазі Ксенофілій.
— Смертельних реліквій?
— Саме так, — підтвердив Ксенофілій. — Ви що, про них не чули? Це мене не дивує. Дуже й дуже мало чаклунів у них вірить. Візьміть отого молодого придурка на весіллі твого брата, — кивнув він у бік Рона, — котрий почав мене звинувачувати, ніби я ношу символ відомого темного чаклуна! Яке невігластво! У цих реліквіях немає нічого темного... принаймні не в тому примітивному сенсі. Цей символ використовують, щоб виявити себе одновірцям у надії, що вони допоможуть правовірному в Пошуку.
Він кинув у відвар гурдикореня кілька грудочок цукру, розмішав і випив.
— Вибачте, — сказав Гаррі. — Я щось не все зрозумів.
Він теж чемно відсьорбнув з чашки і трохи не вдавився — рідина була така гидотна, наче хтось розчинив у ній проносний горошок-на-всяк-смак із шмарклями.
— Бачиш, правовірні шукають Смертельних реліквій, — відповів Ксенофілій і цмакнув губами, явно насолоджуючись відваром.
— А що воно таке — Смертельні реліквії? — запитала Герміона.
Ксенофілій відсунув порожню чашку.
— Припускаю, всі ви знаєте "Казку про трьох братів"?
Гаррі заперечив, а от Рон з Герміоною відповіли ствердно.
Ксенофілій статечно кивнув головою.
— Ну-ну, містере Поттер, але ж усе починається з "Казки про трьох братів"... є десь тут у мене один примірник...
Він невпевнено роззирнувся по кімнаті, оглядаючи численні стоси пергаменту й книжок, але Герміона сказала:
— Я маю, містере Лавґуд, ось вона.
І вийняла з вишитої бісером сумочки "Казки барда Бідла".
— Оригінал? — гостро запитав у неї Ксенофілій, а коли вона кивнула головою, сказав: — Ну, то прочитай її вголос. Так ми найкраще все зрозуміємо.
— Е-е... гаразд, — нервуючись, погодилася Герміона. Розгорнула книжку, і Гаррі побачив, що символ, який вони досліджували, був саме на цій сторінці вгорі. Герміона легенько прокашлялася й почала читати.
— "Було собі троє братів, і брели вони якось у сутінках по безлюдній звивистій дорозі..." —
— Мама нам завжди казала, що це було опівночі, — докинув Рон, потягуючись, і заклав руки за голову, щоб зручніше було слухати. Герміона роздратовано на нього зиркнула.
— Вибач, але мені здається, що опівночі звучить страшніше! — пояснив Рон.
— Наче нам і так не вистачає в житті страхіть, — не стримався Гаррі. Ксенофілій, здається, не звертав на це великої уваги, а просто дивився на небо у вікні. — Далі, Герміоно.
— "За якийсь час брати підійшли до річки. Вона була надто глибока, щоб перейти вбрід, і надто бурхлива, щоб перепливти. Однак брати навчені були мистецтву чарів, тому вони просто махнули чарівними паличками, і над підступною водою виник міст. Коли вони вже були на середині цього мосту, дорогу їм заступила постать у каптурі.
І ось з ними заговорила Смерть..."
— Вибач, — урвав її Гаррі, — але з ними заговорила Смерть?
— Це ж казка, Гаррі!
— О-о, так, вибач. Далі.
— "І ось з ними заговорила Смерть. Вона була сердита, що її обдурили, і що три нові жертви вислизають у неї з-під носа, бо раніше всі подорожні топилися у цій річці. Але Смерть була підступна. Вона вдавано привітала трьох братів з такими успішними чарами і сказала, що кожен з них заслуговує від неї на винагороду за те, що так хитромудро її уникнув.
І от старший брат, що був дуже войовничий, забажав отримати наймогутнішу в світі чарівну паличку: паличку, з якою він завжди перемагав би суперників, паличку, гідну чаклуна, котрий здолав саму Смерть! Смерть тоді підійшла до найстарішої на березі річки бузини, зробила з її гілки чарівну паличку і віддала її старшому братові.
Середульший брат, що був дуже пихатий, вирішив ще більше принизити Смерть і захотів здобути здатність воскрешати померлих. Смерть знайшла на березі річки камінь і подала його середульшому братові зі словами, що цим каменем він зможе воскрешати мертвих.
А тоді Смерть запитала третього, меншого брата, що він бажає. Менший брат був найскромніший і наймудріший з усіх братів і не повірив Смерті. Тому попросив дати йому щось таке, що дало б йому змогу звідти піти, і щоб Смерть не йшла за ним по п'ятах. І Смерть вельми неохоче вручила йому свій плащ-невидимку".
— Смерть мала плащ-невидимку? — знову втрутився Гаррі.
— Щоб непомітно підкрадатися до людей, — пояснив Рон. — Бо іноді їй набридає підбігати до них, ляскати в долоні й верещати... вибач, Герміоно.
— "Тоді Смерть відійшла вбік і пропустила трьох братів, а вони пішли собі далі, з подивом обговорюючи пригоду, яка з ними сталася, й захоплюючись дарами Смерті.
Через деякий час шляхи братів розійшлися.
Старший брат ішов цілий тиждень чи й більше, і зайшов у далеке село, де жив його колега-чаклун, з яким він колись був посварився. Зрозуміло, що маючи за зброю найстарішу бузинову паличку, він легко переміг у двобої. Покинувши на підлозі мертвого суперника, старший брат пішов у шинок, де голосно вихвалявся могутньою чарівною паличкою, яку він забрав у самої Смерті, і яка зробила його нездоланним.
Тієї самої ночі до старшого брата, що лежав, сп'янілий від вина, на ліжку, підкрався інший чаклун. Злодій забрав його чарівну паличку, а на додачу ще й перерізав старшому братові горло.
Отак Смерть заволоділа першим братом.
Середульший брат тим часом помандрував до власного дому, де він жив сам-один. Там узяв він камінь, що мав здатність воскрешати мертвих, і тричі повернув його в руці. На його превеликий подив і радість перед ним з'явилася дівчина, з якою він колись сподівався одружитися, але яка несподівано померла.
Проте вона була сумна й холодна, відділена від нього немовби якимось серпанком. Хоч дівчина й повернулася у світ людей, та вона вже до нього не належала, а тому страждала. Врешті-решт середульший брат збожеволів від нездійсненної мрії бути з нею і, щоб поєднатися з дівчиною, сам себе вбив.
Отак Смерть заволоділа другим братом.
Та Смерть ніяк не могла знайти третього брата, хоч і шукала його роками. І аж тоді, як менший брат став старий-престарий, він зняв плащ-невидимку і віддав його синові. А тоді привітав Смерть як давню приятельку і радісно пішов за нею. І вони обоє, як рівні, покинули цей світ".
Герміона закрила книжку. Минув якийсь час, поки Ксенофілій зрозумів, що вона вже перестала читати, одвів погляд від вікна і сказав:
— Ну от і все.
— Тобто? — розгублено перепитала Герміона.
— Це й були Смертельні реліквії, — пояснив Ксенофілій.
Він узяв з захаращеного стола перо і витяг звідкілясь з-під книжок подертий аркуш пергаменту.
— Бузинова паличка, — сказав він і намалював на пергаменті пряму вертикальну лінію. — Воскресальний камінь, — додав він і домалював зверху до лінії коло. — Плащ-невидимка, — закінчив він і обвів цю лінію й коло трикутником, намалювавши таким чином символ, що так заінтригував Герміону. — Разом, — пояснив він, — це Смертельні реліквії.
— Але ж у казці немає ні слова про якісь там "Смертельні реліквії", — засумнівалася Герміона.
— Авжеж, немає, — страшенно самовдоволено сказав Ксенофілій. — Бо це ж дитяча казочка, яку розповідають для розваги, а не щоб повчати. Але ті з нас, хто на таких речах розуміється, знає, що в стародавній казці йдеться про три предмети, або реліквії, здобувши які, можна стати володарем Смерті.
Запала коротка тиша. Ксенофілій, скориставшись нею, визирнув з вікна. Сонце було вже низенько на обрії.
— Луна скоро наловить достатньо плімпів, — неголосно сказав Ксенофілій.
— Коли ви кажете "володар Смерті"... — почав було Рон.
— Володар, — махнув безтурботно рукою Ксенофілій. — Завойовник. Переможець. Будь-який термін на ваш вибір.
— Але тоді... чи це означає... — поволі вимовила Герміона, і Гаррі відчув, що вона намагається позбутися скептичних ноток, — що ви вірите, ніби ці предмети... ці реліквії... справді існують?
Ксенофілій знову підняв брови.
— Існують.
— Але, — почала Герміона, і Гаррі зрозумів, що вона втрачає терпець, — містере Лавґуд, невже ви вірите?..
— Дівчино, Луна все мені про тебе розповіла, — сказав Ксенофілій, — ти, як я розумію, не позбавлена розуму, але страшенно обмежена. Недалека. Вузьколоба.
— Може, ти, Герміоно, поміряєш капелюха? — показав Рон на чудернацький головний убір. Голос його аж тремтів від стримуваного сміху.
— Містере Лавґуд, — не вгавала Герміона. — Ми всі знаємо, що плащі-невидимки існують. Вони хоч і рідкісні, але реальні. Але...
— Але третя реліквія — це справжній невидимий плащ, міс Ґрейнджер! Тобто не просто дорожній плащ, захищений закляттям "Розілюзнення" або наділений засліплювальними чарами чи навіть витканий з напівликової шерсті, що спочатку ховає власника, але з роками блякне і стає геть непрозорий. Ідеться про плащ, який по-справжньому й надійно робить того, хто його вбрав, невидимим. Плащ вічний, незмінний і здатний забезпечити постійне й непроникне укриття, хоч би які закляття на нього насилали. Скільки ти бачила таких плащів, міс Ґрейнджер?
Герміона відкрила було рота, щоб відповісти, та закрила його знов, помітно розгублена. Друзі перезирнулися, й Гаррі зрозумів, що всі вони думають про одне й те саме. Так сталося, що точнісінько такий плащ, як оце щойно описав Ксенофілій, був зараз з ними в цій кімнаті.
— Власне, — сказав Ксенофілій таким тоном, ніби завдав їм остаточної поразки неспростовним аргументом, — ніхто з вас такого і в очі не бачив. Власник такої речі був би незмірно багатий!
Він знову визирнув з вікна. Небо вже забарвилось у ледь помітний відтінок рожевого.
— Гаразд, — промовила збентежена Герміона. — Скажімо, плащ існує... а як же камінь, містере Лавґуд? Та штука, що ви її назвали воскресальним каменем?
— А що з ним?
— Як він може бути справжнім?
— А доведи, що не може, — відповів їй Ксенофілій.
Герміону це просто обурило.
— Але ж це... вибачте, але це просто безглуздо! Як я можу довести, що його не існує? Ви що, сподіваєтесь, що я позбираю все... все каміння світу й перевірятиму? Тобто так можна що завгодно оголосити реальним, якщо єдина підстава для віри в його існування — те, що ніхто не довів протилежного!
— Ясно, що можна, — погодився Ксенофілій.