Празький цвинтар

Умберто Еко

Сторінка 58 з 77

Слово взяв Б'єз, який, мабуть, був найзапеклішим поборником антисемітизму з усіх; він доводив відсталість євреїв тим, що вони пишуть зліва направо, а не справа наліво, як усі нормальні люди: у самій лише формі цієї вавилонської споруди — свідчення того, що їхній мозок створений не так, як наш.

Наразі перейшли до алкоголізму — болячки тогочасного французького суспільства. Повідомляли, що у той час у Парижі на рік вживали 141 тисячу гектолітрів спиртного.

— Алкоголь, — промовив невідомий, — поширений і серед євреїв, і серед масонів, які вдосконалили свою традиційну отруту — суміш миш'яку, свинцю та беладони. Це отрута, схожа на воду, й містить опіум та майку[288]. Викликає млявість чи слабоумство, а згодом призводить до смерті. Її додають у алкогольний напій, який потім штовхає на самогубство.

(Див. Іконографічні відомості, 3. — Прим. верстальника.)

— А порнографія? Туссенель написав (тепер уже й соціалісти можуть казати правду), що свиня — це символ єврея, котрий не соромиться борсатися у ницості та безчесті. З іншого боку, у Талмуді сказано, що побачити вві сні випорожнення — то добрий знак. Підіть на рю де Круасан, цей порнографічний базар. Там на кожному кроці крамнички (геть усі єврейські), повсюдно розпусні зображення: монахи, що злягаються з хлопчиками, священики, що батожать голих жінок, які прикриті лише власним волоссям, фалічні зображення, пиятики за участю п'яних монахів. А перехожі сміються, навіть родини з дітьми! Даруйте на слові, але це тріумф Ануса. Каноніки-педерасти, жіночі сідниці, по яких періщать батогом розпусні святі отці…

Наступною темою було кочівництво євреїв.

— Єврей за натурою своєю — кочівник, але він переїжджає з місця на місце, тікаючи, а не відкриваючи нові землі, — нагадав Дрюмо. — Арієць подорожує, відкриває Америку, незвідані землі, а єврей тільки й чекає, коли арієць знайде нову землю, а тоді починає її експлуатувати. А почитайте казки. У євреїв ніколи не ставало фантазії, аби вигадати гарну казку; араби, їхні семітські брати, склали казки "Тисяча й одної ночі", де хтось знаходить бурдюки з грішми, печеру, де заховані діаманти злодіїв, лампу з добрим духом, — й усе їм падає з неба. А от у казках арійців, приміром, у пошуках Грааля, все треба заробити боротьбою та пожертвою.

— Та незважаючи ні на що, — мовив хтось із друзів Дрюмо, — вони спромоглися вижити попри всі життєві негаразди…

— Авжеж, — майже пінився від злості Дрюмо, — їх неможливо позбутися. Будь-який інший народ, переселяючись у чуже середовище, не витримавши іншого клімату й чужорідної їжі, стає кволішим. А ті навпаки, переміщаючись, міцніють, як комахи.

— Вони — наче цигани, котрі ніколи не хворіють. Навіть коли живляться падлом. Може, їх рятує канібалізм і саме тому вони крадуть дітей…

— Але ж хто сказав, що канібалізм подовжує життя? Глянь на негрів у Африці: хоч і канібали, а по своїх селах мруть, як мухи.

— Тоді чим же пояснити їхню невразливість? Середня тривалість життя єврея — п'ятдесят три роки, а християнина — тридцять сім. Ще із середньовіччя відомо, що існує якась незбагненна причина, чому їх не вражають епідемії. Здається, у них усередині сидить якась чума, яка рятує їх від чуми звичайної…

Симоніні зауважив, що про всі ці докази вже колись писав Ґуґено, але в оточенні Дрюмо переймалися не стільки тим, звідки беруться думки, скільки тим, щоб вони були правдивими.

— Згода, — відповів Дрюмо, — до фізичних хвороб вони стійкіші, але євреї більш схильні до розумових недуг. Живучи щодень між оборудками, перекупництвом та змовами, вони руйнують собі нерви. В Італії один навіжений на триста сорок вісім євреїв, а серед католиків — один на сімсот сімдесят вісім. Лікар Шарко провів кумедні дослідження серед російських євреїв, про яких ми знаємо, бо там вони бідняки, а у Франції вони заможні й ховаються зі своєю хворобою у клініці лікаря Бланше, платячи величезні гроші. Знаєте, що Сара Бернар поставила у своїй домівці білу труну?

— Євреї розмножуються вдвічі швидше за нас. Наразі у світі їх налічується більше чотирьох мільйонів.

— Про це ще у Книзі Вихід[289] записано. Діти Ізраїлю "ширяться, як ниви, буйно ростуть і силами наливаються й наповнюють землю".

— Отакої. Вони були й тоді, коли ми й не здогадувалися. Хто був революціонер-якобінець Марат? По-справжньому звався Мара. Це була сім'я сефардів[290], яку вигнали з Іспанії, котра, аби приховати своє єврейське походження, прийняла протестантство. Отакий Марат: рожевогубий, помер у грязюці, страждав на розумову хворобу, маючи манію переслідування, а пізніше — манію убивати. Типовий єврей, який мстився християнам, здебільшого відправляючи їх на гільйотину. Гляньте на його портрет у "Музео Карнавале": враз упізнаєте психа з галюнами, невропата штибу Робесп'єра та інших якобінців, а побачивши, наскільки несиметричне у нього обличчя, зрозумієте, що він — навіжений.

— Французьку революцію зробили винятково євреї, це знаємо. А от Наполеон, з огляду на його ненависть до папи й зв'язки з масонами, що — теж семіт?

— Скидається на те, адже про це ще Дізраелі писав. Балеарські острови та Корсика були прихистком євреям, яких прогнали з Іспанії: ставши згодом маранами[291], вони взяли імена господарів, яким служили, як-от Орсіні чи Бонапарт.

У кожному товаристві є gaffeur — людина, яка ставить недоречні питання у неслушну мить. І осьдечки пролунало лукаве питання:

— А що ж Ісус? Він — єврей, а помирає замолоду, не цікавлячись грошима, думає лише про Царство Небесне…

На це питання відповів Жак де Б'єз:

— Панове, байку про те, що Ісус був євреєм, поширили самі євреї, тобто святий Павло та четверо євангелістів. Насправді Ісус, як і ми, французи, був кельтом, хоч нас набагато пізніше підкорили латиняни. Але перш ніж латиняни підкорили кельтів, ті були завойовниками, хіба ви не чули про галатів[292], які дійшли аж до самісінької Греції? Саме на честь завойовників, галлів, було названо Галлію. Поза тим, легенда про непорочне зачаття й народженого без гріха сина має кельтсько-друїдське коріння. Подивіться лишень на портрети, які збереглися до наших часів: Ісус був блакитнооким блондином. Він висловлювався проти лихварства та забобонів — єврейських пороків, і на відміну від Месії, приходу котрого чекали євреї, говорив, що його царство буде небесне, а не земне. Євреї були одновірцями, тому Христос, якого надихнуло кельтське багатовірство, й поширив думку про Трійцю. За те вони його й убили. Каїфа, що засудив Христа, — ото був жид, як жидами були зрадник Юда та Петро, який зрікся його…

У рік заснування "La Libre Parole" Дрюмо чи то інтуїтивно, чи то так йому пощастило, та приклався до корупційного скандалу, пов'язаного з будівництвом Панамського каналу, який мав поєднати Тихий і Атлантичний океани.

— Усе дуже просто, — пояснював він Симоніні, перш ніж розпочати свою кампанію. — Тому самому Фердинанду де Лессепсу, батькові Суецького каналу, доручили збудувати й Панамський перешийок. Будівництво оцінили у шістсот мільйонів франків, а Лессепс організував анонімне акціонерне товариство. Спорудження каналу, хоч і з величезними труднощами, розпочали у 1881 році, й незабаром Лессепс уже відчув нестачу грошей, отож він почав продавати акції. Проте частину отриманих коштів Лессепс витратив на підкуп журналістів, аби ті не розпатякували про чимраз значніші труднощі, з якими йшло будівництво, тож, як наслідок, до 1887 року викопали заледве половину каналу, розтринькавши 1,4 мільярда франків. Тоді Лессепс просить допомоги в Ейфеля — того самого, що звів ту огидну вежу; знову назбиравши грошей, він витратив їх на хабарі журналістам та урядовцям. Отож чотири роки по тому "Загальна компанія міжокеанського Панамського каналу" збанкрутувала, а вісімдесят п'ять тисяч добропорядних французів, які ризикнули вкласти гроші в будівництво, залишилися без копійки.

— Про цю оборудку всі вже добре знають.

— Звісно, втім, наразі я можу довести, що на боці Лессепса були фінансисти-євреї, поміж яких був барон Жак де Райнах (мав прусське прізвище!). Завтрашній номер "La Libre Parole" наробить галасу.

І таки наробив, утягуючи у скандал журналістів, урядових функціонерів та колишніх міністрів. Райнах укоротив собі віку, кількох важливих осіб посадили, Ейфель дивом урятувався, Лессепс відскочив, бо термін давності злочину минув, а Дрюмо, викривши таку аморальність, тріумфував, але найважливіше — тепер він підкріпив свою антиєврейську кампанію реальними фактами.

Кілька вибухівок

Втім, я гадаю, що перш ніж підступитися до Дрюмо, Симоніні, як завжди, у нефі Нотрдамського собору зустрівся з Ебутерном.

— Капітане Симоніні, я вже сто років тому доручив вам утягти Таксиля у кампанію проти масонів, аж до цирку на дроті, розвернутого проти найтривіальніших масонів. Абат Далла Піккола, який посилався на вас і якому я довірив чималенькі кошти, обіцяв, що триматиме все під контролем. Та, гадаю, Таксиль зайшов надто далеко. Однак, оскільки саме ви прислали до мене абата, спробуйте натиснути на нього й на Таксиля.

Тепер Симоніні мусив визнати, що стосовно цього у нього в голові зовсім порожньо: начебто пригадує, що опікуватися Таксилем мав Далла Піккола, та не пам'ятає, щоб давав йому якісь такі доручення. Пригадував лише, що сказав Ебутерну, що подбає про справу. Потім розповів, що наразі цікавиться єврейським питанням і має намір увійти до оточення Дрюмо. Втім, Симоніні неабияк здивувався, зауваживши, наскільки прихильним став Ебутерн до того народу. Хіба ж не торочили йому повсякчас, — спитав себе Симоніні, — про те, що уряд не хоче встрявати в антиєврейські кампанії?

— Все змінюється, капітане, — відповів Ебутерн. — Бачте, аж донедавна євреї були або злидарями, що живуть у гетто, як досі у Римі чи Росії, або грошовитими банкірами, як у нашій країні. Бідні євреї були або лихварями, або лікарями, а ті, хто став фінансово успішним, утримували двір та багатіли, наживаючись на королівських боргах, бо позичали гроші на військові кампанії. Тож така людина завжди перебувала серед сильних світу цього, але ніколи не встрявала у політику. Та й, маючи лише фінансові інтереси, не цікавилася виробництвом. А потім трапилось дещо, що навіть ми пізно втямили.

55 56 57 58 59 60 61