Тому така велика благодать і звільнення лежить в особистому пробаченні, якщо воно щире в її думках та відчуттях.
Той, хто не є безпосереднім учасником, відділений від ниток взаємодії в силу природи речей і неспроможний також втрутитися живим, тобто дієвим чином, тому що він не пов'язаний із ними. Для нього в такому разі можлива лише заступницька молитва, дієвість якої, однак, залежить від стану душі безпосередньо причетних до даної справи. Він сам мусить лишатися осторонь, тому й не може дати прощення. Це покоїться єдино в Божій Волі, яка проявляє себе в Законах справедливої Взаємодії, проти яких Він Сам нічого не вдіє, тому що вони, згідно з Його Волею, від самого початку є досконалими.
Так закладено в Справедливості Божій, що те, що відбувається або відбулося, може простити тільки потерпілий іще на Землі чи пізніше, в Етерноречовинному світі, інакше на кривдника неодмінно впаде тягар взаємодії, із впливом якої тоді, щоправда, провина спокутується. Але цей вплив тоді принесе із собою водночас і прощення від скривдженого в будь-який спосіб, котрий буде вплетено в цей вплив, у якому може брати участь скривджений. Оскільки з'єднувальні нитки ще доволі довго залишаються нерозривними, інакше не може й бути. Це вигідно не лише для кривдника, але й для скривдженого, оскільки він без запоруки прощення також не зможе цілком увійти до Світла. Невблаганність змушена буде його затримати.
Отже, жодна людина неспроможна простити чужі гріхи, від яких вона особисто не постраждала. Закон Взаємодії не впливає на все те, що не вплетено в нього живою ниткою, яку може породити тільки безпосередня причетність. Виправлення тільки – живий шлях до прощення* (Доповідь №6 "Доля").
"Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене!" – повинно постати в кожному людському духові, наче вогненні літери, як найприродніший захист проти всілякого ідолопоклонства!
Хто справді визнає Бога в Його Величі, той мусить усі дії, що суперечать цьому, сприймати відчуттям як блюзнірство.
Людина може і повинна приходити до священника, щоб отримати повчання, якщо він справді на це спроможний. Якщо ж хтось заохочує до применшення Досконалости Божої будь-якими діями або хибним мисленням, то вона повинна відвернутися від нього, бо служитель Бога не є водночас і уповноваженим від Бога, котрий має право від Його Імени вимагати й милувати.
Щодо цього є цілком природне й просте пояснення, яке без натяків указує правильний шлях.
Уповноваженим від Бога в силу природи речей взагалі не може бути жодна людина, це сталося б за умови, якби вона прийшла безпосередньо із Божественного, тобто якби вона сама несла Божественне в собі! Тільки єдино в цьому можливе повноваження!
Оскільки ж людина не є божественною, то це неможлива річ, щоб вона могла бути уповноваженим або представником Бога. Владу Божу не може бути передано жодній людині, тому що Божественна Влада міститься єдино в Божественності Самій!
Цей логічний факт цілком виключає у своїй безумовній простоті також самочинно будь-які людські вибори земного намісника Божого або проголошення когось Христом. Кожна така спроба, з огляду на це, мусить нести відбиток неможливости.
У цих речах, отже, ні вибори, ні проголошення від людей не можуть враховуватись, а є тільки безпосередня Місія від Бога Самого!
Думка людей при цьому не має вирішального значення. Навпаки, як свідчать усі попередні події, вона завжди була далекою від дійсности і не узгоджувалася з Волею Божою. Для мислячих особистостей є незбагненним, із якою хворобливою несамовитістю люди знову й знову намагаються вийти за межі своєї справжньої цінности. Вони, котрі у своїй найвищій духовній досконалості спроможні досягти лише найнижчого щабля свідомого у вічному Духовно-сутнісному! При цьому саме сьогодні велика кількість земних людей своїми відчуттями, мисленням та прагненнями не дуже відрізняються від високорозвинених тварин, окрім свого великого інтелекту.
Мов комахи, метушаться й товчуться вони завзято впереміш, тож може здатися, що в цих напружених змаганнях і перегонах хочуть досягти найвищої мети. Якщо ж їхню мету розглянути ближче та уважніше, то дуже швидко виявляється порожнеча і нікчемність їхніх гарячкових прагнень, які такого запалу насправді не варті. І з хаосу цієї метушні підіймається навіжена зухвалість, що вони можуть Посланця Божого обирати, визнавати або відкидати. Їм хочеться оцінювати те, що вони осягнути ніколи неспроможні, якщо цей Вищестоящий не схилиться до них, аби зробити Себе зрозумілим. Покладаються всебічно тепер на науку, інтелект і логіку й приймають при цьому найбезглуздіші нісенітниці, закладені в досить багатьох течіях нашого часу.
Тисячі людей не варті того, щоб витрачати на них слово. Вони так захоплені своїми знаннями, що втратили будь-яку змогу розмірковувати про щось чітко й просто. Мої слова стосуються лише тих, хто ще зміг зберегти достатньо природности, щоб розвинути власну здорову здатність робити судження, щойно отримає провідну нитку. Хто сліпо не приєднується то до однієї, то до іншої модної течії, щоби потім, після перших же сумнівів, висловлених невігласами, знову так само швидко відійти від неї.
А треба ж не так і багато для того, щоб, спокійно поміркувавши, дійти висновку, що з одного роду сутности не може виникнути інший, який не має з першим нічого спільного. Щоб виявити таке, достатньо найпростішого знання природничих наук. Оскільки ж відгалуження Законів природи в Груборечовинному світі виходять із Живлющого Праджерела Бога, то стає зрозуміло, що з такою cамою непохитною логікою та чіткістю вони повинні діяти також на подальшому шляху до Нього – навіть іще чистіше й зрозуміліше, чим ближче вони до Вихідного Пункту.
Як у тварину на Землі неможливо пересадити дух людини, щоб жива тварина внаслідок цього стала людиною, так само неможливо в людину пересадити Божественне. Ніколи щось інше не може розвинутися з того, що не відповідає його походженню. Джерело походження в ході розвитку допускає виникнення різноманітних видів та формоутворень, у чому можна переконатися на прикладі прищеплення на деревах чи схрещування при заплідненні, але навіть найдивовижніші результати повинні залишатися в межах основної речовини, наданої походженням.
Змішування між земною людиною і твариною може триматися хіба що в межах груборечовинних тіл, оскільки вони походять із однакової речовинности. Прірва ж між внутрішнім походженням людини і тварини є нездоланною* (Доповідь №49 "Відмінність у походженні людини і тварини").
Неможливо внести чи винести щось, що пробуває над справжнім походженням, тобто те, що не міститься в ньому, як і при відмінності між духовним походженням людини та Божественним* (Доповідь №51 "Дух").
Христос, як Син Божий, прийшов із Божественно-Безсутнісного, він ніс Божественне в собі за своїм походженням. Але він не зміг би перенести це Животворно-Божественне на іншу людину, яка може походити лише із Духовно-сутнісного. Отже, він не міг також нікого уповноважувати на дії, що пасують тільки Божественному, як, наприклад, прощення гріхів. Воно може відбутися лише під впливом наявних у Творінні основ Божественної Волі у взаємодіях, які точно відміряються, і в яких живе та самочинно діє незмінна Справедливість Творця в незбагненній для людського духу Досконалості.
Повноваження Сина Божого відносно людей могли стосуватися лише таких речей, які, відповідно до походження людського духу, є людськими, а ніяк не Божественними!
Зрозуміло, що й походження людини можна, зрештою, в логічний спосіб вивести від Бога, але воно знаходиться не в Самому Богові, а поза Божественним, тому походить людина лише опосередковано від Бога. У цьому полягає велика відмінність.
Повноваження, наприклад, на посаду намісника могли тільки самочинно виходити з такого самого безпосереднього походження. Це може бути легко зрозумілим кожному, тому що уповноважений мусить володіти всіма здібностями уповноважувача, щоб зуміти виконувати його вид діяльности чи обов'язки посади. Уповноважений мусив тому прийти безпосередньо з Божественно-Безсутнісного, як це було з Христом.
Якщо ж за це береться людина, навіть із доброю вірою, то, знову ж таки, за природою речей, виходить, що її розпорядження не можуть мати ні великого значення, ні життя, крім чисто земного. А ті, хто вбачає в ньому значно більше, припускаються помилки, яка для них лише після переходу в Потойбіччя як така стане очевидною, і тоді їхній увесь земний час для сходження буде втрачено. Заблудлі вівці ті, хто йде за таким лжепастирем.
Як цей Верховний Закон, який проголошує: "Я Господь, Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене", – так і інші Закони через нерозуміння дуже часто порушуються й не виконуються.
І все ж Заповіді насправді є нічим іншим, як роз'ясненням Божественної Волі, яку від самого початку закладено у Творінні, яку неможливо обійти ні на волосину.
Наскільки ж безрозсудним, з огляду на це, є суперечний кожному Божественному Помислові, кожній Досконалості принцип дуже багатьох людей, що "мета виправдовує засоби"! Який дикий безлад улаштувався б, напевне, в Законах Божественної Волі, якби їх можна було зрушувати в такий спосіб. Тому, хто може виробити собі хоча б найменше уявлення про Досконалість, не залишиться зрештою нічого іншого, крім від самого початку відкинути таке, як неможливе. Якщо людина спробує сформувати собі правильне уявлення про Досконалість Бога, то це буде їй провідним жезлом і може послугувати до найлегшого осягнення всіх речей у Творінні! Знати про Досконалість Бога й ніколи не втрачати цього з поля зору – це ключ до розуміння Діяння Божого, до якого належить і сама людина.
Тоді вона розпізнає переконливу силу і серйозне застереження слів: "Над Богом не покепкуєш!" Іншими словами: Його Закони виконуються, або впливають неухильно. Він спонукає колеса механізму крутитися так, як це пішло від дня Створення.